Постанова

від 09.10.2015 по справі 826/11160/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2015 року № 826/11160/15

Окружний адміністративний суд міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 81-а, у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку письмового провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рітейл Маркет Груп" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Рітейл Маркет Груп" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0018432205 від 25.12.2014 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення було прийняте безпідставно та з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв'язку з чим воно є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

У період з 05.12.2014 р. по 09.12.2014 р. ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведені господарських відносин із платником податків ТОВ "Прайм Воркс Інкорпорейтед" за липень 2014 р., за результатами якої відповідачем складено акт №1787/26-59-22-05/37616512 від 15.12.2014 р. (надалі - акт перевірки №1787).

Згідно висновків, викладених в акті перевірки №1787, позивачем порушено вимоги: п.198.1, п.198.4, п.198.6 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), в результаті чого завищено податковий кредит за липень 2014 р. на загальну суму пдв 124 881,00 грн.; п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень 2014 р. на суму 124 881,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки №1787 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0018432205 від 25 грудня 2014 р. (надалі - ППР №0018432205), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 156 101,00 грн., з яких 124 881,00 грн. - за основним платежем, а 31 220,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що ТОВ "Рітейл Маркет Груп" зареєстровано як юридична особа 13.04.2011 р., з 15.04.2011 р. взято на податковий облік та станом на дату проведення перевірки перебувало на обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у Києві, зареєстровано як платник податку на додану вартість 01.02.2014 р.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

З акту перевірки №1787 вбачається, що заниження ТОВ "Рітейл Маркет Груп" податку на додану вартість за липень 2014 р. на суму 124 881,00 грн. виникло у зв'язку із завищенням податкового кредиту по фінансово-господарським взаємовідносинам із ТОВ "Прайм Воркс Інкорпорейтед", які, на думку податкового органу, є фіктивними, що, зокрема, підтверджується довідкою ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ Міндоходів у Київській області від 03.09.2014 p. №468/10-13-22-03/39128947 "Про результати проведення зустрічної звірки ТОВ "Прайм Воркс Інкорпорейтед" (код за ЄДРПОУ 39128947) щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами-постачальникам та контрагентами-покупцями за весь період взаємовідносин", інформацією з бази даних ІС "Податковий блок" та відсутністю відповідної первинної документації.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-ч.3, ч.5 та ч.6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Частиною 3 ст.228 ЦК України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 ЦК України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч.1 ст.69 КАС України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч.1 та ч.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відносно реальності правочинів позивача та ТОВ "Прайм Воркс Інкорпорейтед", за результатами яких ТОВ "Рітейл Маркет Груп" було сформовано спірний податковий кредит за липень 2014 р. на суму 124 881,00 грн., суд звертає увагу на наступне.

Згідно наявного в матеріалах справи Договору поставки зернових культур №010714 від 01.07.2014 р., укладеного між ТОВ "Рітейл Маркет Груп", як покупцем, та ТОВ "Прайм Воркс Інкорпорейтед", як постачальником, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти у період 2014 року зернові культури, включаючи похідні від зернових, продукти їх обробки, переробки, субпродукти, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти й оплатити таку продукцію; загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, її дольове співвідношення за видами та кількістю визначається видатковими накладними до цього договору, які є його невід'ємними частинами.

З акту перевірки №1787 вбачається, що ТОВ "Прайм Воркс Інкорпорейтед" були виписані ТОВ "Рітейл Маркет Груп" видаткові та податкові накладні на поставлений товар (кукурудза подріблена) на загальну суму 784 416,60 грн., в т.ч. ПДВ 130 736,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 20.08.2014 р. позивачем до податкового органу була подана податкова декларація з пдв за липень 2014 р., в якій задекларовано податковий кредит на суму 124 881,00 грн., який сформований на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Прайм Воркс Інкорпорейтед".

Водночас, згідно наданого позивачем Договору про зміну сторони в договорі №0701 від 02.07.2014 р., укладеного між ТОВ "Рітейл Маркет Груп", як покупцем, ТОВ "Прайм Воркс Інкорпорейтед", як первісним постачальником, та С(Ф)Г "Вікторія", як новим постачальником, первісний постачальник передає, а новий постачальник приймає на себе права та обов'язки, що виникли у первісного постачальника по відношенню до покупця відповідно до Договору поставки №010714 від 01.07.2014 р., та зобов'язується виконати свої обов'язки та користуватись своїми правами в межах Договору поставки; цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом строку дії договору поставки.

На підтвердження виконання С(Ф)Г "Вікторія" своїх зобов'язань за Договором поставки №010714 від 01.07.2014 р. позивачем були надані до суду видаткові та податкові накладні, виписані С(Ф)Г "Вікторія" на загальну суму 784 416,60 грн., в т.ч. ПДВ 130 736,00 грн.

У зв'язку з вищезазначеним, як стверджував позивач, ТОВ "Рітейл Маркет Груп" до податкового органу 30.12.2014 р. було подано уточнюючий розрахунок до декларації з пдв за липень 2014 р., в якій внесено зміни відносно постачальника, за господарськими операціями з яким сформовано спірний податковий кредит, а саме, замінено ТОВ "Прайм Воркс Інкорпорейтед" на С(Ф)Г "Вікторія".

Таким чином, позивачем за одним і тим же правочином спочатку сформовано спірний податковий кредит як за операціями з ТОВ Прайм Воркс Інкорпорейтед", а потім як за операціями з С(Ф)Г "Вікторія".

Суд звертає увагу на надані позивачем на підтвердження реальності вказаного вище Договору поставки №010714 від 01.07.2014 р. видаткові та податкові накладні, проте вважає такі докази неналежними та недостатніми, оскільки, як вже було встановлено вище судом, за одним і тим же договором оформлялись такі документи (спочатку ТОВ Прайм Воркс Інкорпорейтед", потім С(Ф)Г "Вікторія"), крім того, суд звертає увагу, що деякі з видаткових та податкових накладних складені С(Ф)Г "Вікторія" 01.07.2014 р., в той час як Договір про зміну сторони в договорі №0701 укладений 02.07.2014 р.

Також суд звертає увагу, що позивачем не було надано на підтвердження реальності Договору поставки №010714 від 01.07.2014 р., передбачених за цим договором товарно-транспортних накладних та документів щодо якості товару.

Суд також критично відноситься до тверджень позивача відносно того, що Договір поставки №010714 від 01.07.2014 р. був укладений з метою виконання власних зобов'язань ТОВ "Рітейл Маркет Груп", як постачальника, перед ДП "Укрспирт", як покупцем, за Договором поставки зернових культур №09-14-04 від 03.07.2014 р., оскільки з матеріалів справи неможливо встановити, що за вказаним договором позивачем поставлялась ДП "Укрспирт" кукурудза подріблена.

Також, в матеріалах справи відсутні належні докази оплати позивачем вартості товару, поставленого С(Ф)Г "Вікторія" та/або ТОВ Прайм Воркс Інкорпорейтед", згідно Договору поставки №010714 від 01.07.2014 р.

Суд звертає увагу, що інших належних доказів на підтвердження реальності Договору поставки №010714 від 01.07.2014 р. позивачем до суду не надано.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Суд звертає увагу, що у відповідності до правової позиції Вищого адміністративного суду України, яка викладена у його листі №742/11/13-11 від 02.06.2011р., податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Крім того, суд також звертає увагу, що оцінка господарських операцій судом під час розгляду справ, що виникають з податкових відносин може здійснюватися і окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов'язання.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Отже, якщо цивільні правочини є сферою приватного права й можуть розглядатися лише з урахуванням норм Цивільного та Господарського кодексів, то господарські зобов'язання підприємства повинні оцінюватися, передусім, з огляду на норми податкового законодавства. При цьому дотримання норм цивільного чи господарського права не означає автоматично реальності вчинення господарської операції. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Водночас, наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи те, що позивачем не було доведено реальності здійснення господарських операцій за вказаними вище Договором поставки №010714 від 01.07.2014 р., суд приходить до висновку, що позивачем було допущено порушення вимог чинного законодавства України, що призвело до заниження податку на додану вартість за липень 2014 р. на суму 124 881,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ст.94 КАС України, судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись статтями 98, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Рітейл Маркет Груп" до Державної податкової інспекції у Шевченкіському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева