Постанова

від 07.10.2015 по справі 818/3451/15

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2015 р. Справа №818/3451/15

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кліщенко В.О.,

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №818/3451/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Угроїдський цукровий завод"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Угроїдський цукровий завод" (надалі по тексту - позивач, ТОВ "Угроїдський цукровий завод") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Сумах), в якому просить суд:

- скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області від 05.12.2014 р. №0003962204.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ « Угроїдський цукровий завод » за період з 01.04.2013 р. по 30.04.2013 р. з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Росток-2008» за період з 01.04.2013 р. по 30.04.2013 р.

За результатами перевірки складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки №4577/22-04/37053194/472 від 19.11.2014 р.

Згідно висновку акту дані перевірки свідчать про порушення позивачем п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1. п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення з ПДВ у квітні 2013р. на суму 38972 грн.

Відповідачем на підставі акту від 05 грудня 2014р. прийнято повідомлення-рішення №0003962204, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість позивача у розмірі 38972,00 грн. за декларацією №9029323576 від 20.05.2013 р., звітний період квітень 2013 р.

Позивач не згоден з прийнятим рішенням та вважає, що контролюючим органом неправомірно здійснено зменшення розміру від'ємною значення суми податку на додану вартість, при цьому допущено порушення чинного законодавства, неправильно визначено суму грошового зобов'язання, а особою, яка проводила перевірку, були зроблені невірні висновки з огляду на наступне.

Між позивачем та ТОВ «Росток-2008» укладений договір купівлі-продажу № 0504/13 від 05.04.2014р. Згідно умов зазначеного договору продавець ТОВ «Росток-2008» здійснював поставку позивачу засобів захисту рослин. Асортимент товару було визначено у накладних.

Позивач отримав від ТОВ «Росток-2008» товар згідно видаткової накладної № РН-13 від 20.04.2013р.

Відповідно, постачальником було видано податкові накладні на загальну суму податку на додану вартість у розмірі 38971,83 грн., у тому числі:

- № 2 від 17.04.2013 р. на суму з ПДВ 35074,65грн., у т.ч. ПДВ 5845,78 грн.

- №3 від 20.04.2013 р. на суму з ПДВ 198756,35 грн., у т.ч. ПДВ 33126,05 грн.

Розрахунки за придбаний товар у 2013 році було проведено частково, шляхом перерахування грошових коштів згідно платіжних доручень, а саме:

- №173 від 17.04.2013 р. на суму 35074,65 грн.;

- №37 від 17.10.2013 р. на суму 22000,00 грн.;

- №39 від 30.10.2013 р. на суму 100000,00 грн.;

- №577 від 18.12.2013 р. на суму 30000,00 грн., а всього на суму 187074,65 грн.

Відповідно до накладних на внутрішнє переміщення від 31.05.2013 р. та акту про використання добрив та засобів захисту рослин за травень 2013р. зазначені товарно-матеріальні цінності були використані під час виробництва власної сільськогосподарської продукції.

Відповідно до п.п. 16.1.2. 16.1.3 п. 16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (надалі - Закону №996-ХІУ) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону №996-ХІУ господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПКУ.

Так, відповідно до п.198.3 ст.198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якою складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону №996-ХІУ).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У даному випадку, обставини, що викладені у акті, у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентом мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження того, що ТОВ «Росток-2008» не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по господарських операціях на час їх виконання, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи вчинення кримінального правопорушення у сфері податкових відносин.

Посилання відповідача на акт №181/22-6/32307704 від 04.07.2013р «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «АКІТА» (код ЄДРПОУ 32307704) щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.04.2012р. по 31.05.2013 р. - не заслуговують на увагу з огляду на те, що звірка фактично не проводилась і обставини щодо вказаних господарських операцій податковим органом реально не встановлювались. Тим більше, зазначений акт свідчить про перевірку навіть не контрагента позивача, а його постачальника без пов'язаності з поставкою конкретного товару.

Тому, позивач вважає, що не відповідає дійсності висновок відповідача щодо не підтвердження факту реального здійснення фінансово-господарських операцій позивача і ТOB «Росток-2008», в результаті цього відповідачем неправомірно зменшено розмір від'ємною значення суми податку на додану вартість позивача та винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Представник позивача в судове засідання не з'явився про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибуття в судове засідання та неможливістю направити іншого представника до суду.

Проте, суд відхиляє заявлене клопотання, оскільки представником позивача не надано доказів неможливості явки у судове засідання. Крім того, суд зазначає, що в матеріалах справи наявна довіреність на представництво у суді інтересів підприємства ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які також мають право брати участь у судовому засіданні.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Зазначив, що господарські операції є безтоварними, а тому оскаржуване рішення є таким, що прийнято у відповідності вимог ч.2 ст.19 Конституції України.

Заслухавши доводи представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 06.11.2014 р. по 12.11.2014 р. ДПІ у м. Сумах проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Угроїдський цукровий завод" за період з 01.04.2013 р. по 30.04.2013 р., за результатами якої складено акт перевірки від 19.11.2014 р. №4577/22-04/37053194/472 (а.с. 9-15).

05.12.2014 р. ДПІ у м. Сумах прийнято податкове повідомлення - рішення №0003962204, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 38972 грн. (а.с.16).

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходить з протиправності зменшення відповідачем ТОВ "Угроїдський цукровий завод" розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Зі змісту акту перевірки судом встановлено, що підставою зменшення відповідачем ТОВ "Угроїдський цукровий завод" розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість є висновок ДПІ у м. Сумах про безтоварність угод позивача із ТОВ «Росток-2008».

Проте, суд вважає помилковими такі висновки відповідача, виходячи з наступного.

З матеріалів справи, судом встановлено, що ТОВ "Угроїдський цукровий завод" укладено із ТОВ «Росток-2008» договір купівлі-продажу № 0504/13 від 05.04.2014р. Згідно умов зазначеного договору продавець ТОВ «Росток-2008» здійснював поставку позивачу засобів захисту рослин (а.с. 18-19).

Позивачем отримано від ТОВ «Росток-2008» товар згідно видаткової накладної № РН-13 від 20.04.2013р. (а.с. 20).

Постачальником було видано податкові накладні на загальну суму податку на додану вартість у розмірі 38971,83 грн.:

- № 2 від 17.04.2013 р. на суму з ПДВ 35074,65грн., у т.ч. ПДВ 5845,78 грн.

- №3 від 20.04.2013 р. на суму з ПДВ 198756,35 грн., у т.ч. ПДВ 33126,05 грн. (а.с. 24-25).

Розрахунки за придбаний товар у 2013 році було проведено частково, шляхом перерахування грошових коштів згідно платіжних доручень, а саме:

- №173 від 17.04.2013 р. на суму 35074,65 грн.;

- №37 від 17.10.2013 р. на суму 22000,00 грн.;

- №39 від 30.10.2013 р. на суму 100000,00 грн.;

- №577 від 18.12.2013 р. на суму 30000,00 грн., а всього на суму 187074,65 грн. (а.с. 26-29).

Перевезення здійснювалося ТОВ "Угроїдський цукровий завод", що підтверджується наданими до суду товарно-транспортними накладними від 20.04.2013 року, подорожнім листом вантажного автомобіля, наказом про прийняття на роботу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та наказом про закріплення автомобіля ГАЗ 33023 за ОСОБА_6 (а.с. 21-23, 30-32).

Відповідно до накладних на внутрішнє переміщення від 31.05.2013 р. та акту про використання добрив та засобів захисту рослин за травень 2013р. зазначені товарно-матеріальні цінності були використані під час виробництва власної сільськогосподарської продукції (а.с.33-43).

Суд зазначає, що укладені між позивачем та його контрагентом договір містить положення щодо найменування, кількості, якості та асортименту, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договору, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника.

Такі документи у свою чергу є підставою для внесення записів до облікових бухгалтерських регістрів.

Отже, до документів, що є підставою для оприбуткування товару належать прибутково-видаткові накладні, які виписуються постачальником та містять кількісно-вартісні відомості про товар, сертифікати, паспорти якості заводу-виробника товару.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не надано до матеріалів справи доказів відсутності у позивача первинних документів.

При цьому, єдиним мотивом, на підставі якого суб'єкт владних повноважень дійшов судження про відсутність реальності здійснення господарської операції, є виключно висновки викладені в акті перевірки про відсутність факту реєстрації податкових накладних, які б підтверджували факт реалізації товарно-матеріальних цінностей контрагентами ТОВ «Росток-2008».

Проте, оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті судом документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Таким чином, надаючи оцінку наявним в матеріалах справи договору, податковим накладним, накладним, та іншим первинним документам, якими позивач доводить перед судом реальність здійснення господарської операції, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

Судовим розглядом не встановлено жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином .

Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на висновках - припущеннях щодо безтоварності угоди.

Проте, суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб товариства позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Згідно п. п. п. а) п. п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п. п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів / послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 200 Податкового кодексу України визначено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків

Згідно п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Тобто, виходячи з вищенаведеного видані позивачу податкові накладна його контрагентами, це і є перша подія, і яка підтверджує факт придбання товару (робіт, послуг).

Враховуючи вищевикладене, позивачем отримано від контрагентів податкові накладні, які саме і є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та відповідно, зазначені накладні оформлені у повній відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, що не заперечується податковим органом.

На підставі викладеного вище, правочини між позивачем та його контрагентом підтверджено належним чином складеними первинними бухгалтерськими документами і вони жодним чином не суперечать вимогам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, а тому висновки відповідача, щодо зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість є безпідставними.

Крім того, суд зазначає, що чинним законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб.

Таким чином, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом контрагента у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі В«БулвесВ»АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування власної позиції,а судом при виконанні вимог ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Таким чином, суд приходить висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області від 05.12.2014 р. №0003962204 прийняте з порушенням вимог ч.2 ст. 19 Конституції України, а тому є протиправними та такими, що підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Угроїдський цукровий завод" до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області про скасування податкового повідомлення-рішення -задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області від 05.12.2014 р. №0003962204.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Угроїдський цукровий завод" (код ЄДРПОУ 37053194) судовий збір в розмірі 1218,00 грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складено 12.10.2015 року.

Суддя (підпис) О.А. Прилипчук

З оригіналом згідно

Суддя О.А. Прилипчук