Рішення

від 01.10.2015 по справі 905/1655/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

01.10.2015 Справа №905/1655/15

Суддя господарського суду Донецької області Кротінова О.В.

при секретарі судового засідання Хадієвій М.Ф.,

розглянув справу за позовом Приватного підприємства «Алвєра», м.Миргород Полтавської області, ЄДРПОУ 34627183,

до відповідача, Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», м.Краматорськ Донецької області, ЄДРПОУ 00131268,

про стягнення 10 103,07 грн.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 - директор,

від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство «Алвєра», м.Миргород Полтавської області, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», м.Краматорськ Донецької області, про стягнення 10 103,07 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на набуття відповідачем грошових коштів у розмірі 10 103,07 грн. та утримання їх без достатньої правової підстави, внаслідок чого виникли підстави для примусового стягнення.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав копію договору про постачання електричної енергії №2711 від 30.07.2010р. разом із додатком №5 до нього, акт звірки заборгованості за станом на 01.10.2014р. по договору про постачання електричної енергії №2711 від 30.07.2010р., рахунків за активну електроенергію №2711 за період лютий-березень 2015р., додаткової угоди від 11.03.2015р. до договору №2711 від 30.07.2010р., листа №4 від 17.03.2015р., заяви №5 від 26.03.2015р. із фіскальним чеком від 26.03.2015р. та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення датованого 01.04.2015р., лист №47/529 від 08.04.2015р., вимога №б/н від 28.04.2015р. та №б/н від 24.06.2015р. із підтвердженням їх відправлення відповідачу.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.1212 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 2, 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

24.09.2015р. позивачем через канцелярію господарського суду Донецької області надано пояснення №б/н від 22.09.2015р., відповідно до яких підтверджено відсутність на розгляді іншого суду даних позовних вимог; свідчить про направлення відповідачу акту звірки розрахунків та відсутність відповідного реагування з боку останнього; щодо правової природи заявлених позовних вимог повідомляє про перерахування грошових коштів на підставі договору про постачання електричної енергії №2711 від 30.07.2010р. як попередньої оплати, використання електроенергії в обсязі меншому ніж оплачена у липні 2014р., припинення відносин між сторонами, наполягає на стягненні спірної суми на підставі приписів ст.1212 Цивільного кодексу України.

До пояснень додано копії: акту звірки кредиторської заборгованості згідно договору на постачання електричної енергії №2711 від 30.07.2010р. за станом на 01.10.2014р., заяв №8 від 07.09.2015р., №10 від 09.09.2015р., супровідного листа №9 від 08.09.2015р. із підтвердженням їх відправлення відповідачу, результати відстеження пересилання поштових відправлень, платіжного доручення №22 від 21.08.2015р.

Документи долучено до матеріалів справи.

01.10.2015р. відповідачем надано відзив на позовну заяву №51юр від 01.10.2015р., за змістом якого позовні вимоги не визнано у повному обсязі., оскільки по-перше, кошти отримано на виконання умов договору та за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень ст.1212 Цивільного кодексу України; по-друге, відповідач не є розпорядником і власником усіх коштів, які сплачуються споживачами на рахунки зі спеціальним режимом використання, у зв'язку з чим з цих рахунків не можуть бути стягнуті сплачені позивачем грошові кошти; по-третє, не надано розрахунку позовних вимог та доказів виконання зобов'язань зі сплати вартості електроенергії.

Разом із відзивом суду представлено копію сертифікату №2123 (№5980 від 10.12.2014р.), що не приймається як доказ, оскільки не містить підпису уповноваженої особи, а також копії висновку Донецької торгівельно-промислової палати №2052/12.12-03 від 14.07.2014р.

Також, представником відповідача заявлено клопотання №51юр від 01.10.2015р. про зобов'язання позивача надати обґрунтований розрахунок ціни позову.

У судовому засіданні 01.10.2015р. позивач наполягав на задоволенні позовних вимог на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України, підтвердив чинність договору про постачання електричної енергії №2711 від 30.07.2010р. на час перерахування грошових коштів, до складу яких входить спірна сума. При цьому зазначив про відсутність можливості визначення певної дати такого перерахування.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вказує позивач, підставою звернення з даною позовною заявою є утримання відповідачем грошових коштів у сумі 10 103,07 грн. без достатньої правової підстави та не повернення її у зв'язку із закінченням строку дії договору про постачання електричної енергії №2711 від 30.07.2010р..

За приписами статей 4-2 , 4-3 Господарського процесуального кодексу України , правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Відповідно до вимог статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Судовими доказами за визначенням статей 32-38 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Позивачем не надано суду доказів перерахування спірної суми на рахунок позивача та підстав її виникнення.

При цьому, Приватне підприємство «Алвєра» посилається на ст.1212 Цивільного кодексу України, за приписами якої особа, що набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2010р. між Відкритим акціонерним товариством «Донецькобленерго» (нині-Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго») (Постачальник) та Приватним підприємством «Алвєра» (Споживач) укладено договір про постачання електричної енергії №2711 від 30.07.2010р., згідно з умовами якого Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача із загальною (за всіма об'єктами) приєднаною потужністю 72,41 кВт, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Оцінивши даний господарський договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм статті 275, 276 Господарського кодексу України, ст.712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України, Закону України «Про електроенергетику», а також Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996р. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З наведеними нормами матеріального права кореспондується стаття 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з ч.ч.6, 7 ст.276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст.692 Цивільного кодексу України).

Одночасно, статтею 662 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Стаття 654 Цивільного кодексу України регламентує, що зміна або розірвання договору вчинюється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як визначено п.1 ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Як вбачається з п.п. 1, 2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони та якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

При цьому, ч.1 ст.181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Пунктом 9.5 договору про постачання електричної енергії №2711 від 30.07.2010р., що підписаний та скріплений печатками з обох сторін, останні погодили строк дії правочину з дня його підписання і до 31.12.2010р. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодної із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої сторони у порядку, визначеному законодавством України.

Матеріали справи містять додаткову угоду №б/н від 11.03.2015р. до означеного договору, відповідно до змісту якої, сторони погодили вважати договір про постачання електричної енергії №2711 від 30.07.2010р. розірваним з 11.03.2015р.

Разом з цим, позивачем суду представлено копії рахунків за активну електроенергію №2711 за період лютий 2015р. датований 12.02.2015р. та за період березень 2015р. датований 12.03.2015р.

З рахунку за активну електроенергію №2711 від 12.02.2015р. вбачається нульові показники споживання активної електроенергії, разом з тим відображено кредит у розмірі 10 103,07грн.

Згідно акту звіряння сторін станом на 01.10.2014р. кредиторська заборгованість відповідача перед позивачем становила 14 610,36 грн.

Як свідчить позивач, внаслідок використання електричної енергії Споживачем означена сума заборгованості станом на 12.02.2015р. зменшилась до 10 103,07 грн.

Пунктом 3 додатку №5 «Порядок розрахунків», що є невід'ємною частиною договору про постачання електричної енергії №2711 від 30.07.2010р. передбачено, що Споживач до 07 числа поточного розрахункового періоду здійснює попередню оплату за активну електричну енергію, яка буде спожита в наступному розрахунковому періоді, на підставі виставленого Постачальником рахунка. Розмір суми попередньої оплати розраховується Постачальником як сума добутків, визначених на наступний розрахунковий період рівнів тарифів відповідного класу, на обсяг споживання електричної енергії, обумовлений у додатку №8 «Договірні величини споживання електричної енергії» до договору.

Частина 3 п.5 наведеного додатку визначає, що у разі, якщо за підсумками розрахункового періоду вартість спожитої електроенергії менше ніж сума оплати, що надійшла за такий календарний місяць, залишок коштів зараховується як попередня оплата Споживача на наступні розрахункові періоди. Зазначений пункт діє виключно за умови відсутності заборгованості споживача за попередні розрахункові періоди. Положення зазначеного пункту також поширюються на порядок здійснення та зарахування оплат за перетікання реактивної електроенергії.

Відтак, проаналізував викладене, вбачається перерахування позивачем певної суми коштів відповідачу як попередньої оплати на виконання умов договору про постачання електричної енергії №2711 від 30.07.2010р. і складовою цієї суми є заявлені до стягнення 10 103,07 грн.

Факт перерахування грошових коштів у якості передоплати за договором про постачання електричної енергії №2711 від 30.07.2010р. сторонами підтверджено.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене, правовою підставою перерахування зазначеної грошової суми є договір про постачання електричної енергії №2711 від 30.07.2010р., яким обумовлена попередня оплата за активну електроенергію, що підпадає під правове регулювання ст.693 Цивільного кодексу України.

Одночасно, з огляду на викладені обставини, не використаною сумою передоплати є 10 103,07 грн.

Визнання відповідачем факту наявності суми кредиторської заборгованості договору №2711 від 30.07.2010р. свідчить лист останнього №47/529 від 08.04.2015р., копія якого міститься у матеріалах справи.

Отже, відповідачем означена сума отримана у межах та на підставі договору про постачання електричної енергії №2711 від 30.07.2010р., тобто при наявності достатніх правових підстав.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що сплачені ним кошти є безпідставно набутими відповідачем, оскільки вони сплачені на підставі укладеного між сторонами договору.

Згідно з висновками Верховного Суду України, які викладені в рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення за І півріччя 2013 р., за змістом положень ст.1212 Цивільного кодексу України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов'язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали.

Тобто, зобов'язання з безпідставного набуття або збереження майна є одним з видів не договірних зобов'язань. Відсутність правової підстави означає, що майно набуте або збережено особою поза підставою (юридичним фактом), передбаченою законом, іншим правовим актом чи правочином.

Отже, кошти, отримані як оплата за електричну енергію за договором і набуті за наявності правових підстав для цього не можуть бути витребувані згідно зі ст.1212 Цивільного кодексу України .

З даного виходить, що позивачем не вірно застосована норма ст.1212 Цивільного кодексу України, оскільки, дослідивши обставини справи, суд встановив правові підставі набуття відповідачем суми у якості попередньої оплати за договором про постачання електричної енергії №2711 від 30.07.2010р. та вважає їх достатніми.

Відповідно до ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу , є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Враховуючи зазначене, суд визнає безпідставними вимоги про стягнення 10 103,07грн.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що останній не позбавлений права у встановленому порядку вимагати повернення сплачених коштів у якості невикористаної суми попередньої оплати в порядку ст.693 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено необґрунтованість заявлених позовних вимог, вони задоволенню не підлягають.

З огляду на таке, суд не вбачає доцільності у клопотанні відповідача №51юр від 01.10.2015р. та відмовляє у його задоволенні.

Судові витрати підлягають розподілу з урахуванням норм статті 49 Господарського процесуального кодексу України та покладаються судом на позивача у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Алвєра», м.Миргород Полтавської області, до відповідача, Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Донецькобленерго», м.Краматорськ Донецької області, про стягнення 10 103,07 грн. відмовити.

2. В судовому засіданні 01.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

4. Повний текст рішення складено та підписано 06.10.2015р.

Суддя О.В. Кротінова