Рішення

від 08.10.2015 по справі 910/21568/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.10.2015Справа №910/21568/15

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській Г.С.

розглянувши справу № 910/21568/15

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Топ Продукт Україна" до товариства з обмеженою відповідальністю "НВО Тронка-АТ" простягнення 62 877,00 грн.

За участю представників:

від позивачаГубіна О.А., директор, паспорт НОМЕР_1 від 10.08.1999р. від відповідачане з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Топ Продукт Україна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "НВО Тронка-АТ" (далі - відповідач) про стягнення 62 877,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2015 р. порушено провадження у справі № 910/21568/15, розгляд справи призначено на 01.10.2015 р.

Ухвалою від 01.10.2015 р. у зв'язку із неявкою у судове засідання представників сторін розгляд справи відкладено судом на 08.10.2015 р.

В судове засідання 08.10.2015 р. з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

У позовній заяві позивач також звертається до суду з вимогою про накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах ціни позову та можливих судових витрат з метою забезпечення позову.

Як зазначено в п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Водночас позивачем не подано належних та допустимих доказів існування обставин, з якими положеннями ст. 66 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість вжиття заходів забезпечення позову, та не доведено, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі у разі задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведене, суд відмовляє в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Відповідач в судове засідання в черговий раз уповноваженого представника не направив, відзив на позов та інші документи на підтвердження своєї правової позиції не подав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 21.08.2015р. було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, та отримана останнім 31.08.2015р. Ухвалу суду від 01.10.2015р. також було надіслано відповідачу рекомендованою поштою.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений, клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та відповідачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши письмові пояснення відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.12.2014 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "НВО Тронка-АТ" (виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Топ Продукт Україна" (замовник) було укладено договір № 42ЕХW/12-14, за умовами виконавець передає на умовах контракту, а замовник приймає у власність обладнання в кількості і комплектації відповідно до специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 1.3 договору визначено, що загальна сума договору складає 208 500,00 грн., в тому числі ПДВ - 34 750,00 грн.

У пунктах 3.1 та 3.2 договору сторони дійшли згоди, що замовник перераховує виконавцю, в якості авансової передплати, суму в розмірі 104 250,00 грн., що складає 50% від загальної вартості договору, не пізніше 6 січня 2015 року, а залишок суми в розмірі 104 250,00 грн., що складає 50% від загальної вартості договору, замовник перераховує протягом 3-х банківських днів з дати повідомлення про готовність обладнання до відвантаження. Відвантаження обладнання здійснюється після 100% оплати.

05.01.2015 р. та 03.03.2015 р. позивачем було перераховано відповідачу як передплату за обладнання за договором № 42ЕХW/12-14 208 500,00 грн., що підтверджується долученими до справи платіжними дорученнями та не спростовано відповідачем.

Натомість, відповідач поставив позивачу жорновий постав ЛПС.41/400.04 в кількості 1 шт. на суму 168 300,00 грн., на підтвердження чого позивачем подано до суду накладну № 02/04-15 від 10.04.2015 р.

Доказів поставки відповідачем позивачу обумовленого договором і специфікацією обладнання на решту суми передплати - 40 200,00 грн. матеріали справи не містять.

У липні 2015 р. товариство з обмеженою відповідальністю "Топ Продукт Україна" звернулося до товариства з обмеженою відповідальністю "НВО Тронка-АТ" з вимогою здійснити поставку решти оплаченого обладнання або повернути його вартість.

Проте, відповідач на претензію позивача не відреагував, решту товару до цього часу замовнику не поставив, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 40 200,00 грн. перед товариством з обмеженою відповідальністю «Топ Продукт Україна», за стягненням якої останній звернувся до суду.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу вимог ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 670 ЦК України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитись від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Докази виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 42ЕХW/12-14 від 26.12.2014 р. щодо поставки оплаченого товару у повному обсязі, зокрема, на суму 40 200,00 грн., у матеріалах справи відсутні.

Частиною 2 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно, тобто, або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем залишився недопоставленим позивачу оплачений ним додатковий комплект жорен до жорнового поставу ЛПС.41/400.04 вартістю 40 200,00 грн., доказів його поставки або ж повернення сплачених за нього грошових коштів відповідачем в матеріали справи подано не було.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, враховуючи те, що станом на даний час виконавець поставку обладнання на користь замовника не здійснив, грошових коштів у вигляді попередньої оплати замовнику не повернув, позовні вимоги про стягнення з відповідача 40 200,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу за прострочення обов'язків поставки товару за договором № 42ЕХW/12-14 від 26.12.2014 р. в розмірі 20 850,00 грн.

За приписами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 4.2. договору у випадку порушення строків поставки товару виконавець зобов'язаний оплатити замовнику штраф в розмірі 0,5% від загальної суми договору за кожний день прострочення, але не більше 10% від загальної суми договору.

Оскільки відповідач є порушником зобов'язання з поставки продукції у неналежній кількості, то це є підставою для застосування обумовлених договором санкцій за статтями 549 Цивільного кодексу України та 230, 231 Господарського кодексу України у вигляді штрафу на підставі п. 4.2. договору.

Розрахунок штрафу за період з 11.04.2015 р. по 10.08.2015 р. судом перевірено та визнано обґрунтованим і арифметично правильним, а його розмір є доведеним долученими до справи доказами, а також відсутністю їх спростування з боку відповідача.

З огляду на наведене, позовні вимоги про стягнення 20 850,00 грн. штрафу визнаються судом обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Нормами статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 1 827,00 грн. відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО Тронка-АТ" (02192, м. Київ, вул. Малишка, 3, кв. 491, код ЄДРПОУ 38576850) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Топ Продукт Україна" (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 38, прим. 127, код ЄДРПОУ 38684093) 40 200,00 грн. основного боргу, 20 850,00 грн. штрафу та 1 827 грн. витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 09.10.2015 р.

Суддя А.І. Привалов