Рішення

від 12.10.2015 по справі 927/1107/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

========================================================================================================================================================================

Іменем України

РІШЕННЯ

07 жовтня 2015 року Справа № 927/1107/15

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Сапсан-К",

вул. Доценка, 10, м. Чернігів, 14032

Відповідач: Публічне акціонерне товариство "ОСОБА_1 ОСОБА_2" в особі Чернігівської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_1 ОСОБА_2",

проспект Перемоги, 21, м. Чернігів, 14000

Про визнання недійсними договорів

Суддя Моцьор В.В.

Представники сторін:

позивача: ОСОБА_2 (довіреність №117 від 20 листопада 2014року), ОСОБА_3 (довіреність №12/08-1 від 12 серпня 2015 року), ОСОБА_4 (довіреність №01/09-1 від 01 вересня 2015 року), ОСОБА_5 (НОМЕР_1), ОСОБА_6 (довіреність №14/08-2 від 14 серпня 2015 року),

відповідача: ОСОБА_7 (довіреність №628/12 від 22 листопада 2012 року), ОСОБА_8 (довіреність № 629/12-Н від 26 листопада 2012 року).

Рішення приймається після оголошених в судових засіданнях 02 вересня 2015 року та 14 вересня 2015 року перерв на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 07 жовтня 2015 року на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Подано позов про визнання недійсними генеральної кредитної угоди №012/13/085 від 25 червня 2008 року та кредитного договору №012/13/085-1 від 25 червня 2008 року із змінами, внесеними додатковими угодами №1 від 30 серпня 2012 року та №2 від 30 серпня 2013 року.

У судовому засіданні 02 вересня 2015 року суд оглянув оригінал кредитного договору №012/13/085-1 від 25 червня 2008 року та перейшов до розгляду справи по суті.

Представники позивача підтримали позовні вимоги, обґрунтовуючи їх тим, що викладені в кредитному договорі положення щодо іноземної валюти суперечать законодавству, що відповідач не зарахував на валютний рахунок позивача обумовлену договором суму в доларах США, крім того, відповідач не мав індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, що відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.

Представник відповідача надав відзив по справі №б/н від 02 вересня 2015 року, який долучено судом до матеріалів справи. У відзиві представник зазначив, що 25 червня 2008 року між сторонами укладено генеральну кредитну угоду №012/13/085, в рамках генеральної кредитної угоди 25 червня 2008 року між сторонами укладено кредитний договір №012/13/085-1 про відкриття відновлювальної кредитної лінії з лімітом 288400 дол. США строком до 22 червня 2018 року під 14,5% річних. Відповідач в обґрунтування заперечень проти позову посилається на те, що відповідно до норм законодавства на день укладення оскаржуваного кредитного договору та надання кредитних коштів АТ "ОСОБА_1 ОСОБА_2" мав видану НБУ банківську ліцензію №10 від 11 жовтня 2006 року на право здійснювати банківські операції з валютними цінностями і не потребував індивідуальної ліцензії. Сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, позивач на власний розсуд обрав валюту виконання грошових зобов'язань в доларах США. Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надав кредитні кошти в сумі 208800,0 дол. США на підставі письмових заяв позичальника, а ТОВ "Сапсан-К" сплачувало періодичні платежі з 2008 року по 2013 рік.

Крім того, представник відповідача подав суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій просить суд відмовити ТОВ "Сапсан-К" в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності для звернення до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Суд долучив заяву до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 14 вересня 2015 року надав письмове пояснення, в якому зазначив, що відповідні кошти не були зараховані на валютний рахунок клієнта, позичальник помилково сприйняв отримані кошти на рахунку за кошти, які повинні був надати банк згідно умов кредитного договору. Тільки після отримання юридичної консультації та ознайомлення з висновком експерта, а саме в 2015 році, позивачу стало відомо про порушення свого права. Окрім того, підтримав раніше викладені позовні вимоги і зауважив, що ТОВ "Сапсан-К" не займалось зовнішньоекономічною діяльністю, не укладало контрактів в іноземній валюті та не мало валютної виручки, тому і використовувати кошти в іноземній валюті не мало необхідності. Суд долучив пояснення до матеріалів справи.

Розглянувши подані матеріали, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, вислухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив:

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до Статуту ПАТ "ОСОБА_1 ОСОБА_2" рішенням Загальних зборів акціонерів від 14 жовтня 2009 року змінено найменування Відкритого акціонерного товариства "ОСОБА_1 ОСОБА_2" на Публічне акціонерне товариство "ОСОБА_1 ОСОБА_2", яке є правонаступником за всіма правами та обов'язками ВАТ "ОСОБА_1 ОСОБА_2".

25 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством "ОСОБА_1 ОСОБА_2" (кредитор, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сапсан-К" (позичальник, позивач) укладено генеральну кредитну угоду №012/13/085 (а.с. 15-16), відповідно до умов якої кредитор зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених у рамках цієї Генеральної кредитної угоди і які є її невід'ємними частинами.

Пунктами 1.2, 1.3, 2.3 генеральної угоди сторони встановили, що загальний розмір позичкової заборгованості позичальника за наданими в рамках даної угоди кредитами не повинен перевищувати суми, еквівалентної 288400,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту. Термін дії кредитної угоди - до 22 червня 2018 року. Всі позики, як і відсотки по них, повинні сплачуватись у тій самій валюті, в якій їх було надано.

25 червня 2008 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір №012/13/085-1 (відновлювальна кредитна лінія під іпотеку комерційної нерухомості) (далі за текстом - кредитний договір) (а.с. 17-21).

30 серпня 2012 року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору і 30 серпня 2013 року - додаткову угоду №2 до кредитного договору.

Відповідно до п.1.1 кредитного договору кредитор на положеннях та умовах цього договору відкриває позичальнику відновлювальну (револьверну) кредитну лінію у сумі 288400,00 доларів США в порядку, передбаченому цим договором, та повинен бути повернутий позичальником у строк по 22 червня 2018 року включно.

Відповідно до п.1.1 кредитного договору в редакції додаткової угоди №1, кредитор, в рамках генеральної кредитної угоди №012/13/085 від 25 червня 2008 року, на положеннях та умовах цього договору відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію у сумі 191000,00 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути отримані кредитні кошти частинами в строки, передбачені графіком погашення (Додаток №1 до договору), остаточний строк повернення кредиту 22 червня 2018 року, та сплатити проценти за його користування в порядку, передбаченому кредитним договором.

За умова п.1.2, 1.3 кредитного договору кредит призначений на розвиток бізнесу. За користування кредитом позичальник сплачує кредитору проценти 14,5% річних.

Сторони у п.3.2, 3.3, 3.4 кредитного договору передбачили, що на умовах цього договору для видачі кредиту та обліку заборгованості позичальника кредитор відкриває позичковий рахунок. Видача позичальнику кредиту здійснюється на підставі письмової заяви позичальника за умови укладання договорів забезпечення, передбачених п. 2.1 цього договору, та за умови надання документів, що підтверджують виконання п. 2.2 цього договору. Видача кредитних коштів позичальнику здійснюється шляхом: для валютних кредитів - перерахування суми кредиту в безготівковій формі з позичкового рахунку на транзитний рахунок з метою продажу на міжбанківському валютному ринку з подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту на поточний рахунок позичальника №2600795617 в Чернігівському ОД "ОСОБА_1 ОСОБА_2", МФО 380805.

Як свідчать матеріали справи та підтверджує позивач, останній звертався до відповідача з заявами на перерахування кредитних коштів в сумі 185000,00 доларів США (заява №1 від 26 червня 2008 року), в сумі 23800,00 доларів США (заява №2 від 29 липня 2008 року) з позичкового рахунку №20631174 на транзитний рахунок з метою продажу на міжбанківському валютному ринку з подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту на поточний рахунок №2600795617 в Чернігівській ОД "ОСОБА_1 ОСОБА_2", МФО 380805 згідно кредитного договору №012/13/085-1 від 25 червня 2008 року (а.с.123-124). Всього на суму 208800,00 доларів США.

Факт надання відповідачем позивачу кредиту у сумі 208800,00доларів США, проведення відповідачем банківської операції з конвертації валюти за заявками позивача вказаними вище та перерахування гривневого еквіваленту на рахунок позивача №2600795617 підтверджується валютними меморіальними ордерами №BIR0001 від 26 червня 2008 року на суму 185000,00USD, №РЕ1/966 від 26 червня 2008 року на суму 291799,77USD, №78 від 26 червня 2008 року на суму 21750,00USD, №РЕ4/970 від 26 червня 2008 року на суму 313549,77 USD, №710 від 26 червня 2008 року на суму 855708,42грн., №1 від 29 липня 2008 року на суму 23800,00 USD, №РЕ1/966 від 29 липня 2008 року на суму 108250,00USD, №РЕ3/970 від 29 липня 2008 року на суму 108250,00USD, №1 від 29 липня 2008 року на суму 110086,17грн. (а.с. 125-132).

Позичальник відповідно до п.3.6 кредитного договору зобов'язався здійснювати повернення основної заборгованості за кредитом (позичкова заборгованість) починаючи з першого місяця видачі траншу за кредитом у сумі, визначеній позичальником, з дотриманням вимог п.1.1 договору до зменшення ліміту кредитування. Позичальник зобов'язаний щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом на рахунок нарахованих процентів в Чернігівській ОД "ОСОБА_9 ОСОБА_2", не пізніше останнього робочого дня кожного місяця шляхом перерахування позичальником коштів платіжним дорученням з поточного рахунку, а у випадку повного погашення кредиту - не пізніше дня такого погашення. В редакції додаткової угоди №1 від 30 серпня 2012 року п.3.6 договору передбачено, що позичальник зобов'язаний здійснювати повернення основної заборгованості за кредитом (позичкова заборгованість) щомісячно частинами згідно Графіку погашення (додаток №1 до договору).

Матеріалами справи підтверджується укладення між позивачем та відповідачем додатку №1 до кредитного договору.

За умовами п.6.13 кредитного договору позичальник зобов'язався в строки, передбачені договором, здійснювати повернення суми кредиту та сплату процентів - у валюті, що відповідає валюті кредиту. Позичальник зобов'язаний здійснювати сплату інших комісій, пені та штрафів в національній валюті України (по офіційному курсу НБУ на день сплати - для кредитів в іноземній валюті).

Подана відповідачем виписка з рахунку позивача №20631174 за період з 26 червня 2008 року по 28 серпня 2015 року свідчить про часткове погашення позивачем нарахованих процентів по кредиту в валюті виданого кредиту (в доларах США), та про наявність заборгованості позивача по сплаті процентів нарахованих за умовами кредитного договору (а.с. 133-134).

Позивач стверджує, що відповідач не мав індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, що банк неправомірно зарахував на розрахунковий рахунок позивача суму в гривні, проте як договором обумовлено зарахування суми в доларах США, що, на думку позивача, також підтверджується висновком експерта від 12 вересня 2015 року (а.с. 191-198).

Статтею 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня. За загальним правилом, яке викладене в ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. За частиною 2 ст. 198 ГК України - зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 345 ГК України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Відповідно до частини 3 статті 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24 листопада 2014 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" роз'яснив, що у вирішенні спорів про визнання недійсними кредитних договорів, предметом яких є надання кредиту в іноземній валюті, господарські суди повинні досліджувати, чи отримав банк або інша фінансова установа в установленому порядку ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій

Обіг іноземної валюти на території України підпорядковується спеціальному правовому режиму, встановленому законодавством України.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено параграфом 2 глави 71 Цивільного кодексу України і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 2 Закону України ''Про банки і банківську діяльність" кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного врегулювання і валютного контролю".

Отже, чинним законодавством передбачене право комерційного банку надавати та право суб'єкта господарювання одержувати кредити в іноземній валюті, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Проте, законодавством такі терміни і суми не встановлені.

Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Крім того, відповідач зауважив, що Національний банк України з питання правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті у своєму листі за №13-210/7871-22612 від 07 грудня 2009 року "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті" роз'яснив, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

На день укладення з ТОВ "Сапсан-К" оскаржуваних генеральної кредитної угоди та кредитною договору та надання кредитних коштів АТ "ОСОБА_1 ОСОБА_2" мав видану Національним банком України банківську ліцензію №10 від 11 жовтня 2006 року та дозвіл №10-4 від 11 жовтня 2006 року, на підставі яких банк мав право здійснювати операції з валютними цінностями, в тому числі з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Згідно з додатком до дозволу Національного банку України № 10-4 від 11 жовтня 2006 року ВАТ "ОСОБА_1 ОСОБА_2" має право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України. На підставі вказаних документів банк надав відповідний дозвіл №172 від 13 листопада 2006 Чернігівській обласній дирекції ВАТ "ОСОБА_1 ОСОБА_2" (а.с. 118-121).

Крім того, як встановлено судом вище, позивач, при оформленні заяв №1 від 26 червня 2008 року та №2 від 29 липня 2008 року на перерахування кредитних коштів по кредитному договору №012/13/085-1 від 25 червня 2008 року, мав на меті одержання саме валютного кредиту з подальшим зарахуванням його сум в гривневому еквіваленті.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215 , 216 ЦК України .

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п. 2 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам необхідно враховувати, що згідно із ст. 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст. 1, 8 Конституції України).

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до п. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Положення ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Частиною 1 ст. 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України . Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач, зокрема, посилався на висновок експерта від 12 вересня 2015 року. Суд оглянув даний висновок, проте не приймає його до уваги, оскільки з вказаного висновку не вбачається порушення законодавства при укладенні генеральної кредитної угоди від 25 червня 2008 року № 012/13/085 та кредитного договору від 25 червня 2008 року № 012/13/085-1 із змінами, внесеними додатковими угодами №1 від 30 серпня 2012 року та №2 від 30 серпня 2013 року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що банк мав необхідні дозвільні документи для здійснення операцій з валютними цінностями, а відтак, відсутні законні підстави для визнання правочинів недійсними на підставі ст.227 ЦК України, що генеральна кредитна угода №012/13/085 від 25 червня 2008 року та кредитний договір №012/13/085-1 від 25 червня 2008 року із змінами, внесеними додатковими угодами №1 від 30 серпня 2012 року та №2 від 30 серпня 2013 року, укладені з додержанням норм законодавства України.

Крім того, відповідачем подано суду заяву про застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 251, 253 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Нормою ст. 256, 257 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Нормою ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як встановлено судом вище, предметом даного позову є визнання недійсними генеральної кредитної угоди №012/13/085 від 25 червня 2008 року та кредитного договору №012/13/085-1 від 25 червня 2008 року із змінами, а тому позивачу було відомо про порушення свого права саме з дати укладення угоди та договору, а саме з від 25 червня 2008 року, отже, позов подано після спливу строку позовної давності.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Проте, судом встановлено, що права позивача не порушені.

За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в розмірі 2436,00грн. покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 12 жовтня 2015 року.

Суддя В.В. Моцьор