Постанова

від 06.10.2015 по справі 914/2009/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2015 р. Справа № 914/2009/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С.М.

ОСОБА_1

при секретарі Фіна Н.

за участю представників сторін:

від позивача (скаржник) - ОСОБА_2 (пред-к за довіреністю)

від відповідача - не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства В«Тайфун-ПлюсВ» № 15/218-1 від 05.08.2015 року

на рішення господарського суду Львівської області від 23 липня 2015 року, суддя М.Р. Король у справі за № 914/2009/15

за позовом: Приватного підприємства В«Тайфун-ПлюсВ» , с.Ожидів Буського р-ну Львівської обл.

до відповідача: Буської міської ради Львівської області, м. Буськ Львівської обл.,

про: визнання недійсним п. 3.3. договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.05.2014р.,

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 23.07.2015 року у справі № 914/2009/15 в позові Приватного підприємства В«Тайфун-ПлюсВ» , с.Ожидів Буського р-ну Львівської обл. , до Буської міської ради Львівської області, м. Буськ, Львівської обл., про визнання недійсним п.3.3. договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.05.2014р. - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що враховуючи встановлення судовим рішенням наявності обов'язку у відповідача оплатити втрати сільськогосподарського виробництва, у випадку встановлення факту допущення помилки в розрахунку таких втрат, усунення такої помилки можливе шляхом внесення змін до договору та не може бути підставою для визнання договору недійсним в цій частині. Незазначення розподілу коштів від відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва в оспорюваному пункті договору не може бути підставою для визнання договору в цій частині недійсним та може бути врегульовано шляхом внесення змін до договору.

В апеляційній скарзі позивач просить дане рішення скасувати і прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити, мотивуючи це тим, що судом першої інстанції безпідставно було відмовлено у залученні третіх осіб, що не пред'являють самостійних вимог на предмет спору, що вплинуло на всебічність та повноту розгляду справи. Крім того, Бюджетним кодексом України унормовано порядок оплати втрат сільськогосподарського виробництва з чітким розподілом між вказаними суб'єктами, проте такого розподілу не враховано у спірному пункті договору, яким передбачено компенсацію таких втрат лише відповідачу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити оскаржуване рішення без змін у зв'язку з безпідставністю позову та зазначає, що за 2014 рік позивачем було сплачено 550 000 грн. за втрати сільськогосподарського виробництва.

Скаржником було подано клопотання про призначення судової експертизи розрахунку нормативної грошової оцінки втрат сільськогосподарського виробництва, зазначаючи, що у матеріалах справи відсутні належні докази, згідно яких можна встановити розмір втрат сільськогосподарського виробництва з конкретним порядком розподілу такої компенсації.

Висновок експертизи є одним із доказів у справі згідно господарського процесуального законодавства.

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

З матеріалів справи вбачається, що заявником (скаржником) не подавалося таке клопотання про призначення експертизи в суді першої інстанції саме у даній справі та належно необґрунтовано неможливість подання такої заяви суду першої інстанції у даній справі. Відтак, апеляційний господарський суд відмовляє у задоволенні клопотання про призначення експертизи у даній справі.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 06.05.2014 року між Приватним підприємством В«Тайфун - ПлюсВ» (покупцем згідно договору, позивачем у справі) та Буською міською радою Львівської області (продавцем згідно договору, відповідачем у справі) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (надалі - договір). Договір посвідчений нотаріусом Буського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_3

Відповідно до п. 1.1 договору продавець на підставі рішення XXVII сесії VI скликання Буської міської ради Львівської області від 24 грудня 2013 року, відповідно до вимог протоколу № 24 повторних земельних торгів з продажу земельної ділянки проведених з Приватним підприємством В«Фірма В«СОМГІЗВ» 06 травня 2013 року, згідно з умовами договору про надання послуг при проведенні земельних торгів у формі аукціону з продажу земельної ділянки від 18 лютого 2014 року за № 180214, укладеного між продавцем та Приватним підприємством В«Фірма В«СОМГІЗ, продав, а покупець купив без зміни цільового призначення земельну ділянку, площею 8,0660 га, кадастровий номер: 4620610100:13:022:0168, категорія земель -землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оброни та іншого призначення.

Місце розташування земельної ділянки: м. Буськ, вул. Буська, 3 Львівської області. Цільове призначення земельної ділянки - для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для будівництва та обслуговування виробничо-складських приміщень (п.п. 1.2, 1.3 договору).

Пунктом 3.3 договору передбачено, зокрема, що покупець зобов'язаний протягом 60 календарних днів з дня підписання договору купівлі - продажу земельної ділянки площею 8,0660га в м. Буську по вул. Буська,3 Львівської області сплатити втрати сільськогосподарського виробництва в сумі 2 617 616,00 грн.

Предметом позову є визнання недійсним п.3.3. договору від 06.05.2014 року. Зокрема, позивач стверджує, що розрахунок втрат сільськогосподарського виробництва в сумі 2 617 616,00 грн., здійснений Головним управлінням Держземагентства у Львівській області, суперечить вимогам закону.

Позивач не заперечує проти виконання свого обов'язку щодо сплати втрат сільськогосподарського виробництва на підставі договору, проте зазначає, що п. 3.3. договору в частині зобов'язання оплатити втрати сільськогосподарського виробництва лише відповідачу, без розподілу між іншими суб'єктами, не відповідає закону.

Слід зазначити, що позивач вже звертався до господарського суду із позовом до Буської міської ради Львівської області про визнання недійсним договору в частині визначення обов'язку оплатити втрати сільськогосподарського виробництва (справа № 914/4579/14). Рішенням господарського суду Львівської області у справі № 914/4579/14 в позові було відмовлено. Слід зазначити, що у даній справі № 914/2009/15 позивачем змінено підстави заявленого позову.

В силу положень ч.ч. 1,3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 1 Закону України "Про землеустрій" визначено, що цільовим призначенням земельної ділянки є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Цільове використання (використання за цільовим призначенням) земельної ділянки вважається одним із принципів земельно-правового регулювання згідно зі ст.ст. 19, 96 ЗК України.

Згідно з статтею 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Відповідно до частини 2 зазначеної статті, зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У відповідності до частин 1, 2 статті 22 Земельного кодексу України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково - дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Відповідно до положень статті 207 Земельного кодексу України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв'язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон. Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва компенсуються незалежно від відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Під втратами сільськогосподарського й лісогосподарського виробництва слід розуміти зміну цільового призначення сільськогосподарських угідь, лісових земель та ділянок під чагарниками в зв'язку з необхідністю їх використання для несільськогосподарських потреб, а також неможливість використання земельної ділянки в повному обсязі у зв'язку із встановленням обмежень у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Пунктом 4 Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1279, передбачено, що відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, спричинених вилученням сільськогосподарських угідь для цілей, не пов'язаних із веденням сільського господарства, провадиться юридичними і фізичними особами в двомісячний термін після затвердження в установленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок.

З наведених приписів законодавства вбачається, що підставою для відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва є зміна категорії земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення на землі іншої категорії.

Відповідно до ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.03.2015 р. у справі №914/4579/14 за позовом ПП «Тайфун-Плюс» до Буської міської ради Львівської області про визнання недійсним договору в частині визначення обов'язку покупця оплатити втрати сільськогосподарського виробництва, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.06.2015р., встановлено, що згідно довідки Відділу Держземагентства у Буському районі Львівської області від 07.11.2013 р. №129 про правовий статус земельної ділянки, земельна ділянка знаходиться в місті Буську по вул. Буській, 3, та розміщена в південній частині м.Буська Буської міської ради. Підставою для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки - рішення 4 сесії 6 скликання Буської міської ради від 23.02.2011 р. Категорія земель, з якої відводиться земельна ділянка - із земель сільськогосподарського призначення (угіддя - рілля), яка відноситься до земель запасу Буської міської ради згідно довідки Буської міської ради від 03.03.2011 р. №61 та раніше надавалась громадянам для ведення городництва площею 0,066 га для продажу права власності на земельних торгах шляхом проведення аукціону для будівництва та обслуговування виробничо - складських приміщень (категорія земель - землі промисловості). Рішенням Буської міської ради від 13.11.2013р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування виробничо - складських приміщень для продажу права власності на земельних торгах (аукціоні) площею - 8,0660 в м. Буську по вул. Буська, 3; затверджено розрахунок втрат сільськогосподарського виробництва згідно Порядку визначення втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1279, в сумі 2 617 616,00 грн. Рішенням Буської міської ради від 24.12.2013 р. затверджено експертно - грошову оцінку земельної ділянки в м. Буську по вул.. Буська, 3 площею 8,0660 га в сумі 1 583 870,00 грн. 24.12.2013 р. Буська міська рада вирішила продати земельну ділянку площею - 8,0660 га в м. Буську по вул.. Буська, 3 для будівництва та обслуговування виробничо - складських приміщень на земельних торгах у формі аукціону. У вказаному рішенні зазначено про обов'язок переможця торгів сплатити втрати сільськогосподарського виробництва в сумі 2 617 616,00 грн. За результатом проведення земельних торгів у формі аукціону з його переможцем укладено договір купівлі - продажу від 06.05.2014р. Договір посвідчений нотаріусом Буського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_3

Крім того, в мотивувальній частині вказаного рішення суду зазначено, що договір купівлі - продажу земельної ділянки в частині визначення обов'язку покупця оплатити втрати сільськогосподарського виробництва відповідає вимогам чинного законодавства, нормами якого врегульовано спірні правовідносини.

У матеріалах даної справи відсутні докази, які б свідчили про скасування чи визнання незаконним рішення Буської міської ради від 24.12.2013 р., яким встановлено обов'язок покупця відповідної земельної ділянки сплатити втрати сільськогосподарського виробництва.

Сторонами не заперечувалось те, що позивачем частково оплачено передбачені договором втрати сільськогосподарського виробництва.

Крім того, відповідно до вимог пункту 4 частини 2 статті 69 Бюджетного кодексу України (чинного на час укладення договору) кошти від відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва зараховуються у розмірі: 100 відсотків - до бюджетів міст Києва та Севастополя, 25 відсотків - до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів, 75 відсотків - до бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, 15 відсотків - до районних бюджетів, 60 відсотків - до бюджетів міст районного значення, селищ і сіл.

Враховуючи встановлення наявності обов'язку у відповідача оплатити втрати сільськогосподарського виробництва, у випадку встановлення факту допущення помилки в розподілі таких втрат, усунення такої помилки можливе шляхом внесення змін до договору та не може бути підставою для визнання договору недійсним в цій частині. Незазначення такого розподілу коштів від відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва у оспорюваному пункті договору не може бути підставою для визнання договору в цій частині недійсним.

Апеляційний господарський суд вважає, що спірний пункт договору про зобов'язання оплатити втрати сільськогосподарського виробництва лише відповідачу без розподілу таких між окремими суб'єктами не звільняє позивача від виконання свого договірного обов'язку щодо сплати таких втрат в цілому.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору в порядку ст.49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 23.07.2015 року у справі № 914/2009/15 - залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства В«Тайфун-ПлюсВ» № 15/218-1 від 05.08.2015 року - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 12.10.2015 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Судді Бойко С.М.

ОСОБА_1