Рішення

від 07.10.2015 по справі 910/20969/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2015Справа №910/20969/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАІК», м.Київ, ЄДРПОУ 38832908

до відповідача: Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго», м.Київ, ЄДРПОУ 00100227

про стягнення 1 755 600 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Риженко О.В. - по дов., Кампо С.В. - по дов.

від відповідача: Левченко Д.Ю. - по дов.

Згідно з приписами ст.77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 16.09.2015р. оголошувалась перерва до 07.10.2015р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАІК», м.Київ звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго», м.Київ про стягнення заборгованості в сумі 1 755 600 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» умов договору №01-1/2739-14 від 20.08.2014р. поставки в частині оплати товару в обсязі, порядку та строки, визначені укладеним між сторонами правочином, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у відзиві №90-УПЗ від 09.09.2015р. та у заяві №103-ЮІ від 07.10.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» було перераховано грошові кошти на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАІК», який зазначено в договорі та у виставленому позивачем рахунку на оплату.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 07.10.2015р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені документи, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 20.08.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАІК» (постачальник) та Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» було укладено договір №01-1/2739-14 поставки, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується поставити покупцю два високовольтних уводи, виробництва Товариства з обмеженою відповідальністю «Масса» завод «Ізолятор», Росія, за номенклатурою, типами, цінами, з технічними характеристиками згідно зі специфікацією, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такі товари.

За умовами п.2.1 договору №01-1/2739-14 від 20.08.2014р. ціна договору (відповідно до специфікації товарів) станом на дату укладання договору становила 2 926 000 грн. (вартість товарів без податку на додану вартість), крім того податок на додану вартість 585 200 грн., а всього 3 511 200 грн.

Договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє по 29.01.2015р., а в частині виконання гарантійних зобов'язань правочин діє до закінчення гарантії по кожній одиниці товару (п.3.19 договору №01-1/2739-14 від 20.08.2014р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №01-1/2739-14 від 20.08.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами ст.663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 1.1 договору №01-1/2739-14 від 20.08.2014р. передбачено, що предметом закупівлі є частини електричних двигунів, генераторів та трансформаторів (високовольтні уводи), код за ДК 016:2010-27.11.6, лот №1.

У специфікації на товари (додаток №1 до спірного правочину) сторонами погоджено номенклатуру, типи, ціни та технічні характеристики товару, що поставляється у межах договору №01-1/2739-14 від 20.08.2014р.

За умовами п.3.1 укладеного між сторонами правочину поставка (передача) товарів здійснюється постачальником у жовтні 2014р. на умовах DDP (згідно з Міжнародними правилами Інкотермс 2010р.).

Датою поставки (передачі) товарів покупцю вважається дата підписання обома контрагентами акту приймання-передачі. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товарів переходить до покупця з дати підписання акту приймання-передачі (п.п.3.12, 3.13 договору №01-1/2739-14 від 20.08.2014р.).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №01-1/2739-14 від 20.08.2014р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАІК» було поставлено, а Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» прийнято товар, а саме високовольтні уводи у кількості однієї одиниці, про що сторонами складено та підписано акт б/н від 26.11.2014р. на суму 1 755 600 грн.

Представленими до матеріалів справи документами підтверджується, що господарським судом міста Києва розглядалась справа №910/1811/15-г за позовом Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАІК» про стягнення пені за порушення строків поставки в сумі 228 228 грн.

Рішенням від 16.03.2015р. по справі №910/1811/15-г судом частково задоволено позовні вимоги Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго»: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАІК» пеню за порушення строків поставки за договором №01-1/2739-14 від 20.08.2014р. в сумі 33 284,25 грн.

Постановою від 21.05.2015р. Київського апеляційного господарського суду рішення від 16.03.2015р. по справі №910/1811/15-г скасовано та задоволено позовні вимоги Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» в повному обсязі.

У постанові від 21.05.2015р. Київським апеляційним господарським судом було встановлено, що на виконання умов договору №01-1/2739-14 від 20.08.2014р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАІК» було поставлено Державному підприємству «Національна енергетична компанія «Укренерго» високовольтні уводи на суму 1 755 600 грн.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Отже, постанова від 21.05.2015р. Київського апеляційного господарського суду по справі №910/1811/15-г має преюдиціальне значення, а встановлені в ній факти повторного доведення не потребують.

Судом також прийнято до уваги, що в процесі розгляду справи, відповідачем факт отримання товару від позивача на суму 1 755 600 грн. в межах спірного правочину було підтверджено.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось, п.2.1 договору №01-1/2739-14 від 20.08.2014р. передбачено, що ціна договору (відповідно до специфікації товарів) станом на дату укладання договору становила 2 926 000 грн. (вартість товарів без податку на додану вартість), крім того податок на додану вартість 585 200 грн., а всього 3 511 200 грн.

Ціна за одиницю товару наводиться у специфікації (п.2.2 договору №01-1/2739-14 від 20.08.2014р.).

У специфікації на товари контрагентами погоджено, що вартість однієї одиниці товару складає 1 755 600 грн.

Оплата за поставлений товар здійснюється покупцем протягом тридцяти банківських днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товарів (партії товару) та за наданим покупцем оригіналом рахунка-фактури шляхом безготівкових розрахунків - грошові кошти перераховуються з поточного рахунку покупця на поточний рахунок постачальника через банк за платіжними дорученнями покупця (п.2.5 договору №01-1/2739-14 від 20.08.2014р.).

Як свідчать матеріали справи, на оплату поставленого в межах спірного правочину товару позивачем було виставлено відповідачу рахунок №СФ-00018-В від 26.11.2014р. на суму 1 755 600 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги умови укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати товару, поставленого в межах договору №01-1/2739-14 від 20.08.2014р. за актом б/н від 26.11.2014р. приймання-передачі на загальну суму 1 755 600 грн., настав.

За твердженнями Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАІК», покупцем належним чином свої обов'язки за договором №01-1/2739-14 від 20.08.2014р. в частині оплати товару, поставленого за актом б/н від 26.11.2014р. приймання-передачі, належним чином не виконано, грошові кошти в сумі 1 755 600 грн. постачальнику не перераховано.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку, що твердження позивача про те, що відповідачем не було оплачено товар за договором №01-1/2739-14 від 20.08.2014р. є необґрунтованими та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи документами. При цьому, суд виходить з наступного.

Як вказувалось, на оплату поставленого в межах спірного правочину товару позивачем було виставлено відповідачу рахунок №СФ-00018-В від 26.11.2014р. на суму 1 755 600 грн.

Суд зауважує, що за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.09.2009р. Верховного суду України по справі №37/405 та постанові від 18.06.2013р. Вищого господарського суду України по справі №923/38/13-г.

У наведеному рахунку позивачем визначено банківські реквізити постачальника, а саме: р/р №26000311887101 в Публічному акціонерному товаристві «Енергобанк», МФО 300272, іпн 388329026547, номер свідоцтва 200139199.

Одночасно, такі ж банківські реквізити Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАІК» наведено у розділі договору №01-1/2739-14 від 20.08.2014р. «Місцезнаходженя, платіжні та інші реквізити сторін».

Як свідчать представлені відповідачем до матеріалів справи докази, Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю «ВАІК» на розрахунковий рахунок №26000311887101 в Публічному акціонерному товаристві «Енергобанк» грошові кошти, що підтверджується платіжним дорученням №221630 від 30.12.2014р. на суму 1 755 600 грн., скріплене печаткою банківської установи про проведення платежу.

Суд зауважує, що в процесі розгляду справи позивачем факт наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАІК» рахунку №26000311887101 в Публічному акціонерному товаристві «Енергобанк» та надходження на нього грошових коштів від відповідача в сумі 1 755 600 грн. було підтверджено.

Наразі, посилання заявника на те, що позивачем повідомлялось про зміну банківських реквізитів, суд не приймає в якості належного спростування обставин щодо внесення Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» плати за спірним правочином з огляду на наступне.

Пунктом 6.4 договору №01-1/2739-14 від 20.08.2014р. передбачено, що сторони зобов'язується повідомляти одна одну про зміну, в тому числі, платіжних та інших реквізитів. Лист-повідомлення про будь-яку зміну, підписаний особою, уповноваженою на підписання договорів, та скріплений печаткою сторони, стає додатком до договору та його невід'ємною частиною з дати надання іншою стороною відповіді про прийняття до виконання умов листа-повідомлення.

Тобто, з наведеного вбачається, що керуючись принципом свободи договору, що передбачений ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України, контрагентами у п.6.4 було погоджено окремий порядок внесення змін щодо, зокрема, платіжних реквізитів сторін, які фактично стають обов'язковими для учасників спірних правовідносин з моменту надання відповідні на лист-повідомлення відносно певних змін.

Листом №330 від 17.12.2014р. Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАІК» було повідомлено відповідача про зміну банківських реквізитів. Одночасно, у наведеному листі позивач просив здійснювати всі платежі на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАІК» р/р26003052628902 в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Приват банк». Вказаний лист було отримано Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго», що підтверджується наявним у нижньому правому куті аркуша штампом реєстрації вхідної кореспонденції.

Проте, наразі в матеріалах справи відсутнє повідомлення Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про прийняття до виконання листа №330 від 17.12.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАІК», а отже, у суду відсутні підстави вважати вказаний лист-повідомлення невід'ємною частиною договору №01-1/2739-14 від 20.08.2014р., яка б свідчила про зміну умов укладеного між сторонами правочину.

Відповідачем у поясненнях №103-ЮІ від 07.10.2015р. було зазначено, що Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» повідомлення про прийняття до виконання листа №330 від 17.12.2014р. позивача не надавалось. Вказаний факт Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАІК» протягом розгляду справи не заперечувався.

У судовому засіданні 07.10.2015р. представником відповідача було наголошено, що відповідь на лист №330 від 17.12.2014р. Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАІК» надана не була з огляду на відсутність у вказаному документі посилання на договір №01-1/2739-14 від 20.08.2014р. До того ж, за твердженнями представника Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго», які з боку позивача не заперечувались, наведений лист було отримано факсом, а його оригіналу так і не було представлено покупцю.

При цьому, суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАІК» було анульовано рахунок №СФ-00018-В від 26.11.2014р. та виставлено відповідачу інший рахунок, в якому б зазначались інші платіжні реквізити постачальника.

До того ж, як вказувалось вище, відповідно до п.2.5 спірного правочину оплата проводиться покупцем на підставі оригіналу рахунку-фактури продавця. Доказів виставлення позивачем відповідачу оригіналу рахунку-фактури з банківськими реквізитами Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАІК»: р/р26003052628902 в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Приват банк» матеріали справи не містять, натомість факт передання відповідачу рахунку з реквізитами в Публічному акціонерному товаристві «Енергобанк» сторонами не оспорювався та не заперечувався.

Отже, з огляду на наведене у суду відсутні підстави вважати, що у Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» виник обов'язок з внесення плати за товар на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАІК», який було наведено у листі №330 від 17.12.2014р.

Одночасно, посилання заявника на те, що контрагентами вчинялись всі дії з метою повернення грошових коштів, які були перераховані на рахунок №26000311887101 в Публічному акціонерному товаристві «Енергобанк», ніяким чином не спростовують обставин щодо перерахування відповідачем оплати за поставлений в межах договору №01-1/2739-14 від 20.08.2014р. товар.

Матеріалами справи підтверджується, що у листі №002 від 12.01.2015р. Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАІК» просило відповідача сприяти поверненню грошових коштів з рахунку №26000311887101 в Публічному акціонерному товаристві «Енергобанк», які було перераховано за платіжним дорученням №221630 від 30.12.2014р. на суму 1 755 600 грн. За висновками суду, вказаний лист додатково вказує на те, що постачальником фактично було підтверджено факт отримання на свій банківський рахунок оплати за спірним правочином. При цьому, у листі №002 від 12.01.2015р. позивачем зазначено, що необхідність повернення грошових коштів з означеного рахунку обумовлена, насамперед, складною фінансовою ситуацією у Публічному акціонерному товаристві «Енергобанк» та введенням в ньому тимчасової адміністрації.

Листом №08/08/860 від 27.01.2015р. Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулось до Публічного акціонерноготовариства «Енергобанк» з проханням повернути грошові кошти. Проте, наведені грошові кошти так і не було повернуто на рахунок відповідача.

Тобто, з наведеного вбачається, що вчинення відповідачем дій, направлених на намагання повернути грошові кошти було обумовлено проханням позивача та не мало дійсного результату, оскільки за твердженнями Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго», які з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАІК» не заперечувались, грошові кошти з рахунку №26000311887101 в Публічному акціонерному товаристві «Енергобанк», сплачені за платіжним дорученням №221630 від 30.12.2014р., повернуто платнику не було.

Наведене вказує, що відповідачем було внесено грошові кошти в якості оплати товару за договором №01-1/2739-14 від 20.08.2014р., а наявність у позивача ускладнень з розпорядженням грошовими коштами, які обліковуються на рахунку №26000311887101 в Публічному акціонерному товаристві «Енергобанк», у зв'язку з введенням в банку тимчасової адміністрації, ніяким чином не спростовує обставин щодо виконання покупцем своїх грошових зобов'язань за спірним правочином.

Одночасно, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні № 7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Суд зазначає, що задоволення позовних вимог у даному випадку фактично призвело б до подвійного стягнення з покупця оплати за товар, а отже, безпідставного отримання продавцем грошових коштів у розмірі, що в два рази перевищує вартість поставленого товару.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази оплати відповідачем товару, поставленого в межах договору №01-1/2739-14 від 20.08.2014р. за актом б/н від 26.11.2014р. приймання-передачі на загальну суму 1 755 600 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАІК» до Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» про стягнення заборгованості в сумі 1 755 600 грн. є безпідставними та такими, що підлягають залишенню без задоволення.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

З огляду на приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАІК», м.Київ до Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго», м.Київ про стягнення заборгованості в сумі 1 755 600 грн.

У судовому засіданні 07.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 09.10.2015р.

Суддя М.О. Любченко