Рішення

від 01.10.2015 по справі 910/21499/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2015Справа №910/21499/15

За позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Островок»

Про стягнення 29 483,29 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Острова В.В. представник за довіреністю № 47-1 від 05.01.15.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Островок» (далі - відповідач) про стягнення 29 483,29 грн., а саме: 17 396,52 грн. - основного боргу, 10 281,34 грн. - збитків від інфляції та 1 805,43 грн. - 3% річних.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не виконано умови Договору № 303 від 01.09.07. про відшкодування експлуатаційних витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.15. порушено провадження у справі № 910/21499/15 та призначено її до розгляду на 10.09.15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.15. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи в зв'язку з неявкою відповідача та невиконанням ним вимог хвали суду від 21.08.15. відкладено на 01.10.15.

В судовому засіданні 01.10.15. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 01.10.15. повторно не з'явився, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/21499/15.

В судовому засіданні 01.10.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.09.07. між Комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового та нежитлового фонду» Дніпровської районної у місті Києві ради та відповідачем (далі - Споживач) було укладено Договір № 303 про відшкодування експлуатаційних витрат та утримання будинку та прибудинкової території (далі - Договір).

Додатковою угодою від 01.09.09. до Договору погоджено, що Виконавцем за Договором є Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва.

Строк дії Договору погоджено п. 4.1 з 01.09.07. по 01.09.10.

Відповідно до п. 1.1 Договору Виконавець забезпечує обслуговування та експлуатацію будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Русанівський, б. 11, в якій знаходиться нежитлове приміщення площею 1 199,10 кв.м, що займає Споживач.

Згідно з п. 1.3 Договору Споживач сплачує експлуатаційні витрати на розрахунковий рахунок Виконавця згідно Додатку № 1 до Договору пропорційно займаній площі, Виконавець забезпечує надання експлуатаційних послуг з утримання будівлі, прибудинкової території.

Виконавець нараховує плату за обслуговування, експлуатацію будівлі та утримання прибудинкової території (далі - експлуатаційні витрати), ПДВ пропорційно займаній площі, згідно додатку № 1 до Договору та надає Споживачу до 20 числа поточного місяця платіжну вимогу-доручення (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 2.6 Договору (в редакції додаткової угоди від 01.04.09. до Договору), розмір експлуатаційних втрат визначається на підставі рішення Дніпровської районної у м. Києві ради від 12.03.09. № 343.

Додатком № 1 до Договору (в редакції додаткової угоди від 01.04.09. до Договору), розмір експлуатаційних витрат встановлено з 01.04.09. 1 208,09 грн. в місяць без ПДВ.

ПДВ Споживач сплачує в розмірі та порядку, встановленому чинним законодавством України (п. 2.3 договору).

Спір у справі виник в зв'язку щ невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором по оплаті експлуатаційних витрат за період з вересня 2009 року по серпень 2010 року включно.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Приписами п. 1 ч. 3 ст. 20 та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на споживачів та на виконавців житлово-комунальних послуг покладено зобов'язання по укладенню договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Таким чином, за період, пред'явлений до стягнення, відповідач повинен був сплатити позивачу 17 396,52 грн. експлуатаційних витрат за Договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.2 Договору сторонами погоджено, що Споживач незалежно від наслідків господарської діяльності своєчасно та в повному обсязі сплачує на розрахунковий рахунок Виконавця експлуатаційні витрати протягом 3 банківських днів з дня отримання платіжної вимоги-доручення.

Матеріали справи № 910/21499/15 містять платіжні-вимоги доручення за спірний період.

Щодо доказів їх направлення позивачем відповідачу судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було направлено відповідачу 11.02.15. претензію-вимогу № 47-53 від 10.02.15. з доданою до неї платіжною вимогою-дорученням на суму 17 396,50 грн. (загальна сума всіх вимог доручень за пред'явлений до стягнення період).

Конверт із вказаною вимогою-претензією повернувся на адресу позивача від відповідача 12.03.15. із відміткою про закінчення встановленого строку зберігання поштового відправлення.

Отже, судом встановлено, що строк оплати є таким, що настав.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Жодних доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, відповідачем до матеріалів справи надано суду не було.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача за період з вересня 2009 року по серпень 2010 року включно за Договором становить 17 396,52 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що в цій частині позов нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 17 396,52 грн. основного боргу.

Позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1 805,43 грн. - 3% річних та 10 281,34 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Як відзначалось судом, пунктом 2.2 Договору сторонами погоджено, що Споживач незалежно від наслідків господарської діяльності своєчасно та в повному обсязі сплачує на розрахунковий рахунок Виконавця експлуатаційні витрати протягом 3 банківських днів з дня отримання платіжної вимоги-доручення.

Оскільки матеріали справи не містять направлення платіжних вимог-доручень відповідачу в 2009 - 2010 роках, то судом приймається в якості належного доказу платіжна вимога-доручення на суму 17 396,50 грн. (загальна сума всіх вимог доручень за пред'явлений до стягнення період), направлена відповідачу 11.02.15. (відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення) разом з претензією-вимогою № 47-53 від 10.02.15.

Оскільки дати отримання платіжної вимоги-доручення від 10.02.15. матеріали справи не містять, суд вважає за доцільне до дати направлення 11.02.15. додати три дні, встановлені для пересилання, адже відповідно до «Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень», затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.13., нормативними строками пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку у межах області та між обласними центрами України (у тому числі для міст Києва, Сімферополя, Севастополя) є Д+3, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єктів поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 3 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Таким чином до дати 14.02.15. слід додати встановлені п. 2.2 Договору 3 банківські дні для оплати з дня отримання платіжної вимоги-доручення. Отже, прострочення відповідачем настало з 19.02.15.

Позивач нараховує 3% річних і збитки від інфляції до 31.07.15.

За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 233,07 грн., в іншій частині в розмірі 1 572,36 грн. 3% річних нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

За перерахунком суду, розмір збитків від інфляції складає 4 925,16 грн., в іншій частині в розмірі 5 356,18 грн. збитки від інфляції нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідачем не оспорено розрахунку збитків від інфляції та 3% річних.

Частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною. У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом (п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України).

Отже, відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Островок» (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, б. 11; ідентифікаційний код 22862245) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, б. 9-Г; ідентифікаційний код 03366612) 17 396 (сімнадцять тисяч триста дев'яносто шість) грн. 52 коп. - основного боргу, 233 (двісті тридцять три) грн. 07коп. - 3% річних, 4 925 (чотири тисячі дев'ятсот двадцять п'ять) грн. 16 коп. - збитків від інфляції, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.10.15.

Суддя Т.М. Ващенко