Рішення

від 07.10.2015 по справі 910/19551/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2015Справа №910/19551/15

за позовом: Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, м.Київ, ЄДРПОУ 37405111

до відповідача: Громадської організації «Мистецький курінь», м.Київ, ЄДРПОУ 26063995

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва», м.Київ, ЄДРПОУ 34966254

про розірвання договору оренди та зобов'язання повернути майно шляхом виселення

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Фісун Г.В. - по дов.

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: Фісун Г.В. - по дов.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація, м.Київ звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Громадської організації «Мистецький курінь», м.Київ (з урахуванням заяви №204-юр від 25.08.2015р.) про:

- розірвання договору №31/1 від 26.11.2012р. оренди нежитлових приміщень;

- виселення Громадської організації «Мистецький курінь» з нежитлового приміщення площею 56,5 кв.м в будинку №10-Г на вул.Пирогова у м.Києві та передання його Шевченківській районній в місті Києві державній адміністрації.

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на порушення Громадською організацією «Мистецький курінь» умов договору №31/1 від 26.11.2012р. в частині внесення орендних платежів з січня 2014р. по липень 2015р. у розмірі та строки, що визначені умовами укладеного між сторонами правочину, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судове засідання 07.10.2015р., як і в попередні засідання суду, не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

Ухвалою від 31.07.2015р. господарського суду міста Києва залучено Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва» до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Третя особа у судовому засіданні 07.10.2015р. наголосила на обґрунтованості позовних вимог Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.

За висновками суду, Громадська організація «Мистецький курінь» була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 01030, м.Київ, Шевченківський район, вул.Пирогова, буд.10-Г.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 23.09.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Конверт з ухвалою від 23.09.2015р., скерований на адресу відповідача, було повернуто до господарського суду міста Києва з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання».

Суд зазначає, що попередня судова кореспонденція, направлена Громадській організації «Мистецький курінь», також була повернута до суду.

У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Громадської організації «Мистецький курінь», яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, в тому числі, з ухвалою від 23.09.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на неявку відповідача в судове засідання 07.10.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 23.09.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а клопотань про відкладення розгляду спору не заявлялось.

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Розгляд справи №910/19551/15 здійснюється з 29.07.2015р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 Цивільного кодексу України).

Згідно додатку №10 до Розпорядження №1112 від 10.12.2010р. Київської міської державної адміністрації «Про питання організації управління районами в місті Києві» до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації віднесено, в тому числі, житловий будинок, розташований за адресою: м.Київ, Шевченківський район, вул.Пирогова, 10-Г.

Додатком №3 до Розпорядження №121 від 31.01.2011р. Київської міської державної адміністрації «Про реалізацію районними в місті Києві державними адміністраціями окремих повноважень» визначено, що до повноважень районних в місті Києві державних адміністрацій в галузі управління комунальною власністю належить, в тому числі, управління майном, переданим у встановленому порядку до сфери управління райдержадміністрації.

У відповідності до п.2.2 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, яке затверджене рішенням №34/6250 від 22.09.2011р. Київської міської ради, Київською міською радою було уповноважено виступати орендодавцями майна територіальної громади міста Києва районні в місті Києві державні адміністрації - щодо майна, яке передане їм в управління.

Як свідчать матеріали справи, 26.11.2012р. між Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Громадською організацією «Мистецький курінь» (орендар) та Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва» (підприємство) було укладено договір №31/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва, відповідно до п.1.1 якого орендодавець на підставі Розпорядження №729 від 30.10.2012р. Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації за погодженням постійної комісії Київської міської ради з питань власності, протокол №128 від 03.09.2012р., передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно - нежиле приміщення (будівлю, споруду), а саме підвал з орендованою площею 56,5 кв.м згідно поверхневого плану приміщення, розміщений за адресою вул.Пирогова, 10Г, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, для розміщення офісу.

За умовами п.2.2 договору №31/1 від 26.11.2012р. вартість об'єкта оренди згідно із затвердженим висновком про вартість майна станом на 30.09.2010р. становила 296 650 грн. без податку на додану вартість.

Пунктом 9.1 договору №31/1 від 26.11.2012р. передбачено, що правочин є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 26.11.2012р. по 30.09.2013р.

У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення договору або зміну протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені правочином (п.9.7 договору №31/1 від 26.11.2012р.).

У поясненнях №85 від 26.08.2015р. позивачем було зазначено, що договір №31/1 від 26.11.2012р. було пролонговано на підставі п.9.7, а від відповідача заяв про намір до припинення спірного правочину не надавалось.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором оренди, який підпадає під правове регулювання норм статей 759 - 786 Цивільного кодексу України.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №31/1 від 26.11.2012р. як належну підставу у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у учасників судового процесу взаємних цивільних прав та обов'язків з оренди нерухомого майна.

За приписами ст.591 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч.2 ст.653 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 ст.291 Господарського кодексу України передбачено, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця відмовитись від договору оренди.

Зокрема, вказаною нормою права передбачено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Тобто, ст.782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування об'єктом оренди протягом трьох місяців. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 08.05.2012р. Верхового Суду України по справі №3-26гс12.

При цьому, вказану норму слід розуміти таким чином, що право на відмову від договору та право вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плати, виникає якщо останній не здійснює розрахунків протягом 3 місяців підряд. Вказану правову позицію наведено у постанові від 12.06.2007р. Верховного суду України по справі №24/272.

Відповідно до п.5.1 Постанови №12 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» у вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі, протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково.

За умовами п.9.6 договору №31/1 від 26.11.2012р. на вимогу однієї зі сторін договір може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавством.

Наразі, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, заявник посилався на те, що Громадською організацією «Мистецький курінь» не вносилась орендна плата за користування нежилим приміщенням загальною площею 56,5 кв.м за адресою вул.Пирогова, 10Г з січня 2014р. по липень 2015р.

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог про розірвання договору №31/1 від 26.11.2012р. оренди нежитлових приміщень.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ч.1 ст.762 вказаного нормативно-правового акту за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як зазначалось, п.2.2 договору №31/1 від 26.11.2012р. передбачено, що вартість об'єкта оренди згідно із затвердженим висновком про вартість майна станом на 30.09.2010р. становила 296 650 грн. без податку на додану вартість.

За умовами п.3.1 укладеного між сторонами правочину за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, яка на дату підписання договору за перший місяць оренди без індексу інфляції (без податку на додану вартість) становила 70,10 грн. за один кв.м орендованої площі, що в цілому складала 3960,42 грн., та податок на додану вартість в сумі 792, 08 грн., що загалом становило 4752,50 грн.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованого у поточному місяці (п.3.2 договору №31/1 від 26.11.2012р.).

Пунктом 3.5 договору №31/1 від 26.11.2012р. визначено, що орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача). Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання контрагентами акту приймання-передачі при поверненні об'єкту оренди.

У п.3.6 спірного правочину зазначено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності не пізніше двадцятого числа наступного місяця.

Як свідчать матеріали справи, за період з січня 2014р. по липень 2015р. позивачем було нараховано (з урахуванням збільшення на індекс інфляції) орендну плату на загальну суму 112 984,64 грн.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Громадською організацією «Мистецький курінь» не було належним чином виконано свої обов'язки з внесення орендної плати за означений період, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість на загальну суму 92 518, 03 грн.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що господарським судом міста Києва розглядалась справа №910/7145/15-г за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва» до Громадської організації «Мистецький курінь» про стягнення заборгованості за договором № 31/1 від 26.11.2012р. про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду в розмірі 61 222, 88 грн., в тому числі, 54 095,10 грн. основного боргу, 5 331, 53 грн. пені та 1 796, 25 грн. 3 % річних.

Рішенням від 08.06.2015р., яке набрало законної сили 23.06.2015р., позов задоволено частково: стягнуто з Громадської організації «Мистецький курінь» заборгованість у розмірі 54 095,10 грн., пеню у розмірі 635,53 грн., 3% річних у розмірі 565,55 грн.

23.06.2015р. на виконання вказаного судового рішення видано відповідний наказ.

У наведеному судовому акті судом було встановлено факт наявності у Громадської організації «Мистецький курінь» заборгованості з внесення орендної плати за договором № 31/1 від 26.11.2012р. за період з січня 2014р. по лютий 2015р., тобто, що значно перевищує три місяці.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13.

Отже, рішення від 08.06.2015р. господарського суду міста Києва по справі №910/7145/15-г має преюдиціальне значення, а встановлені в ньому факти повторного доведення не потребують.

Наразі, доказів виконання означеного судового рішення матеріали справи не містять.

Одночасно, з метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи судом ухвалами від 31.07.2015р., від 19.08.2015р., від 23.09.2015р. було зобов'язано відповідача надати докази повного чи часткового виконання своїх зобов'язань за договором № 31/1 від 26.11.2012р.

Проте, відповідачем витребуваних доказів представлено не було, факту наявності заборгованості за договором № 31/1 від 26.11.2012р., що виникла в результаті порушення своїх обов'язків з внесення орендних платежів за період з січня 2014р. по липень 2015р., в розмірі 92 518, 03 грн. спростовано не було.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, враховуючи наведене вище, судом встановлено, що всупереч вимогам чинного законодавства та укладеного між сторонами правочину, Громадською організацією «Мистецький курінь» було порушено свої зобов'язання за договором № 31/1 від 26.11.2012р. в частині внесення орендних платежів за період з січня 2014р. по липень 2015р. у обсязі та строки, що визначені правочином.

За таких обставин, керуючись приписами ст.782 Цивільного кодексу України, враховуючи, що орендарем було порушено свої зобов'язання за договором № 31/1 від 26.11.2012р. в частині внесення орендних платежів за період з січня 2014р. по липень 2015р., суд дійшов висновку, що позовні вимоги Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації до Громадської організації «Мистецький курінь» про розірвання договору №31/1 від 26.11.2012р. оренди нежитлових приміщень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про виселення Громадської організації «Мистецький курінь» з нежитлового приміщення площею 56,5 кв.м в будинку №10-Г на вул.Пирогова у м.Києві та передання його Шевченківській районній в місті Києві державній адміністрації суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 291 Господарського кодексу України та ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що договір оренди припиняється, в тому числі, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

У ст.785 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди (ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

За умовами п.4.15 договору №31/1 від 26.11.2012р. орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом тридцяти календарних днів передати майно по акту-приймання передачі підприємству.

У п.9.4 спірного правочину зазначено, що договір припиняється, в тому числі, у разі його дострокового розірвання за рішенням суду.

Отже, приймаючи до уваги висновки суду щодо наявності підстав для розірвання договору №31/1 від 26.11.2012р., суд вважає позовні вимоги Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації до Громадської організації «Мистецький курінь» про виселення Громадської організації «Мистецький курінь» з нежитлового приміщення площею 56,5 кв.м в будинку №10-Г на вул.Пирогова у м.Києві та передання його Шевченківській районній в місті Києві державній адміністрації обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Правову позицію щодо наявності підстав для виселення орендодавця з об'єкта оренди у разі розірвання договору оренди наведено у постановах від 14.07.2015р. та від 05.08.2015р. Вищого господарського суду України по справах №910/20584/14 і №910/27602/14.

При цьому, з приводу обраного позивачем способу захисту своїх прав суд вважає за необхідне зауважити наступне.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Тобто, метою застосування судом певного способу захисту прав та законних інтересів осіб є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Отже, останнє направлене на настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Примусове виконання обов'язку в натурі застосовується в зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов'язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов'язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов'язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором. Таку позицію наведено у висновках Верховного суду України про практику застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України.

У даному випадку, суд зауважує, що під виселенням слід розуміти звільнення приміщення, зазначеного у відповідному документі, від особи (осіб), яка виселяється, її майна, тощо та у забороні даній особі користуватись приміщенням.

Норми ст.20 Господарського процесуального кодексу України та ст.16 Цивільного кодексу України визначають такі способи захисту цивільних прав та інтересів, як присудження виконання обов'язку в натурі та примусове виконання обов'язку, а отже, коли колишній орендар не звільнив приміщення після закінчення договору оренди, вимога орендодавця або визначеної ним особи виконати такий обов'язок шляхом виселення є обґрунтованою та законною.

При цьому, суд зауважує, що фактично визначення позивачем у прохальній частині позовної заяви такого формулювання як виселення відповідача свідчить про те, що заявником вказано які саме дії слід вчинити для захисту його законних прав та інтересів.

Правові висновки суду щодо відповідності застосування такого способу захисту також підтримано Вищим господарським судом України у постановах від 10.09.2013р., від 02.06.2014р., від 17.04.2012р. по справах №18/3399/11, №16/17-3878-2011 та №916/2943/13.

Слід зауважити, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За приписами ст.84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому.

Частиною 2 ст.84 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються: найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення.

У п.9.1 Постанови №6 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про судове рішення» зазначено, що у рішеннях суд повинен вказати найменування майна, місце його знаходження (у спорі про передачу майна), строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення.

Як зазначалось, за умовами п.4.15 договору №31/1 від 26.11.2012р. орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом тридцяти календарних днів передати майно по акту-приймання передачі підприємству.

Отже, з огляду на наведене вище, господарський суд дійшов висновку про необхідність зазначення у резолютивній частині рішення по справі строку виселення з об'єкта оренди не пізніше, ніж тридцять календарних днів.

З огляду на приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 27, 43, 49, 75, 81, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, м.Київ до Громадської організації «Мистецький курінь», м.Київ про розірвання договору №31/1 від 26.11.2012р. оренди нежитлових приміщень й виселення Громадської організації «Мистецький курінь» з нежитлового приміщення площею 56,5 кв.м в будинку №10-Г на вул.Пирогова у м.Києві та передання його Шевченківській районній в місті Києві державній адміністрації.

Розірвати договір №31/1 від 26.11.2012р. оренди нежитлових приміщень, укладений між Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією, Громадською організацією «Мистецький курінь» та Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м.Києва».

Виселити Громадську організацію «Мистецький курінь» (01030, м.Київ, Шевченківський район, вул.Пирогова, буд.10-Г, ЄДРПОУ 26063995) з нежитлового приміщення площею 56,5 кв.м в будинку №10-Г на вул.Пирогова у м.Києві та зобов'язати Громадську організацію «Мистецький курінь» передати у строк не пізніше 30 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили його Шевченківській районній в місті Києві державній адміністрації (01030, м.Київ, Шевченківський район, вул.Богдана Хмельницького, буд.24, ЄДРПОУ 37405111).

Стягнути з Громадської організації «Мистецький курінь» (01030, м.Київ, Шевченківський район, вул.Пирогова, буд.10-Г, ЄДРПОУ 26063995) на користь Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (01030, м.Київ, Шевченківський район, вул.Богдана Хмельницького, буд.24, ЄДРПОУ 37405111) судовий збір в сумі 2436 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 07.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 12.10.2015р.

Суддя М.О. Любченко