Рішення

від 05.10.2015 по справі 922/4337/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2015 р.Справа № 922/4337/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Кролівець М.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбасхімгруп", м. Донецьк до Комунального підприємства Харківської обласної ради "Профдезінфекція", м. Харків про стягнення коштів в сумі 76 511,45 грн. за участю сторін:

позивача - не з*явився

відповідача - ОСОБА_1

ВСТАНОВИВ:

В липні 2015 року до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Донбасхімгруп" (надалі - позивач) та просить стягнути з відповідача - Комунального підприємства Харківської обласної ради "Профдезінфекція", м.Харків заборгованість в розмірі 76511,45 грн., з яких :

- сума основної заборгованості в розмірі 42000,00 грн.;

- індекс інфляції за весь час прострочення - 31791,23 грн. ;

- 3 % річних - 2720,22 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору про надання послуг № 01-01 від 15.01.2013 року в частині розрахунків.

Відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить суд відмовити в задоволені позовних вимог, оскільки останній провів службове розслідування щодо отримання перелічених послуг у відповідності до договору про надання послуг № 01-01 від 15.01.2013 року в результаті якого, надання таких послуг не підтвердилось , про що було складено акт ( а.с.80-82).

Згідно положень ст.ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Так, 15.01.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання послуг № 01-01 ( а.с.10-12). У відповідності до предмету договору, позивач зобов*язався надавати за плату відповідачу інформаційно - консультаційні послуги з питань застосування дезінфекційних засобів в лікарсько-профілактичних закладах , побутової та обслуговуючої сфер протягом визначеного договором строку, а відповідач зобов*язався оплачувати надані послуг. ( п.1.1 договору).

Надані передбачені договором послуги відповідач зобов'язався оплатити позивачу відповідно до виставлених рахунків впродовж 5 банківських днів з дати виставлення відповідного рахунку ( п.3.1 договору). Здавання послуг позивачем та приймання їх результатів відповідачем оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, який підписується повноважними представниками сторін протягом 3 робочих днів після фактичного надання послуг .

На виконання умов даного договору, сторони склали наступні акт надання послуг , а саме :

акт за № 108 від 2604.2013 року на суму 42000,00 грн. ( а.с.14); рахунок на оплату за № 120 від 26.04.2013 рок ( а.с.13) ;

Так, позивач, при зверненні з позовною заявою надав до господарського суду копію акта приймання-передачі послуг , як доказ надання послуг. При їх дослідженні суд встановив, що зазначений акт має дату, підпис уповноважених осіб, що їх підписали, він засвідчений печатками сторін. ( а.с.14).

15.06.2015 року позивач надіслав на адресу відповідача претензію за № 01/06/2015 ( а.с.17-20), яку отримав відповідач 18.06.2015 року ( а.с.22).

Але, між сторонами було погоджено наступний порядок оплати впродовж 5 банківських днів з дати виставлення відповідного рахунку ( п.3.1 договору). Ухвалою суду від 28.07.2015 року у позивача було витребувано докази направлення на адресу відповідача, саме рахунку за № 20 від 26.04.2013 року, таких доказів стягувачем надано не було.

З матеріалів справи вбачається що роботи виконані в повному обсязі і Замовник претензій не має. Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Претензія про сплату за договором консультаційних послуг № 01/06/2015 року від 15.06.2013 разом з актом звірки, рахунком направлена на адресу відповідача тільки 15.01.2015 р., що підтверджується описом поштового відправлення, яка була залишена без відповіді та задоволення. ( а.с.17-18).

Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам суд виходить з наступного, що основний борг в розмірі 42000 грн. підлягає стягненню з відповідача, але відносно стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме виходячи з тих підстав, що позивачем було допущено порушення щодо порядку направлення рахунку на оплату, яку останній здійснив тільки 16.06.2015 року (отримано 18.06.2015 року + 5 банківських днів).

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування надані позивачем, 3% річних в розмірі 2720,00 грн. за період з 14.05.2013 року по 10.07.2015 року, суд зазначає, що ці нарахування здійснені з порушенням норм діючого законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи, забов'язання відповідача перед позивачем по сплаті 3% річних виникає з 26.06.2015 року.

Тому, суд перерахувавши розрахунок 3% річних, приходить до висновку, що задоволенню підлягає 3% річних в сумі 48,32 грн. (за період з 26.05.2015 року по 10.07.2015 року), в частині стягнення 3% річних в розмірі 2671,90 грн. суд відмовляє, у зв'язку з невірним нарахуванням.

Перевіривши нарахування надані позивачем, інфляційних нарахувань в розмірі 31791,23 грн. за період з 14.05.2013 року по 10.07.2015 року, суд зазначає, що ці нарахування здійснені з порушенням норм діючого законодавства України.

Суд не може погодитись з розрахунками позивача щодо нарахування індексу інфляції, оскільки як зазначено у листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 №62-97р. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30.

Приймаючи до уваги те, що забов'язання у відповідача по сплаті інфляційних витрат настало з 26.06.2015 року, тобто з моменту порушення ним забов'язання по сплаті боргу, тому, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача інфляційних витрат в розмірі 31791,23 грн., як необґрунтоване.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами. Виконуючи одні умови договору та ігноруючи інші КП Харківської обласної ради "Профдезінфекція" порушило норми підписаного правочину та законодавства України тим самим порушило права ТОВ "Донбасхімгруп" на оплату наданих послуг по договору, надання яких повністю підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем належними доказами.

Отже, факт надання позивачем послуг та їх прийняття відповідачем за актом, тобто факт їх остаточної здачі, підтверджено матеріалами справи, та у відповідності з умовами договору, а також вимог чинного законодавства, зокрема ч. 2 ст. 854 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу обумовлену ціну.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані щодо невиконання Відповідачем взятих на себе зобов’язань за договором про надання послуг та сплати штрафних санкцій у розмірі та у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність позовних вимог та їх частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України та постановою № 18 від 26.12.2011 р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 837, 854, 879, 901,903 Цивільного кодексу України, 173, 174,179, 232, 317, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунально підприємства Харківської обласної ради "Профдезінфекція" ( 61004, м. Харків, вул. Валер'янівська, 113, код ЄДРПОУ 38494244 р/р 26006010768667 в ПАТ "Укрсоцбанк" МФО 300023) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбасхімгруп" (83023, м. Донецьк, пр. Павших Комунарів, 102 Б, код ЄДРПОУ 37379291 р/р 26003000119638 в ПАТ "Укрсоцбанк" м. Київ, МФО 300023) суму основного боргу - 42000 грн., 3% річних - 48,32 грн. та судовий збір в розмірі 1004,06 грн.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог щодо інфляційних нарахувань в сумі 31791,23грн. та 2671,90 грн. - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 06.10.2015 р.

Суддя ОСОБА_2