Постанова

від 05.10.2015 по справі 911/2380/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2015 р. Справа№ 911/2380/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Гудзевич І.А.;

відповідача: не з'явився;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Оленівської сільської ради

на рішення Господарського суду Київської області

від 22.07.2015р.

у справі №911/2380/15 (суддя Бацуца В.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ф-АРТ"

до Оленівської сільської ради

про стягнення 319 435,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Ф-АРТ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Оленівської сільської ради (далі - відповідач) заборгованості за договором №11 від 28.10.2013р. на капітальний ремонт асфальтобетонного покриття дороги по вул. Леніна в с. Оленівка, Фастівського району, Київської обл., за державні кошти у загальному розмірі 319 435,18 грн. (з них: 180 842,70 грн. - основний борг, 130 387,68 грн. - інфляційних втрат, 8 204,80 грн. - 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем.

Відповідач частково визнавав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов лише в частині стягнення 180 842,70 грн. основного боргу, але відмовити у задоволенні вимог про стягнення 130 387,68 грн. інфляційних збитків та 8 204,80 грн. 3% річних. Відповідач зазначав про відсутність його вини у простроченні оплати, оскільки кошти на оплату виконаних позивачем робіт надходили до відповідача зі спеціального фонду місцевого бюджету, у зв'язку з чим вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат не підлягають задоволенню.

Рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/2380/15 від 22.07.2015р. позовні вимоги задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 180 842,70 грн. основної заборгованості, 130 387,68 грн. інфляційних збитків, 8 204,80 грн. 3% річних та 6 388,70 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області у справі №911/2380/15 від 22.07.2015р. в частині стягнення з відповідача 130 387,68 грн. інфляційних витрат та 8 204,80 грн. 3 % річних скасувати, прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову .

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- відповідач погасив суму основного боргу 11.08.2015р., на підтвердження чого до апеляційної скарги надав платіжне доручення про сплату 188 842,70 грн.;

- судом не прийнято до уваги розрахунок інфляційних втрат, здійснений відповідачем, хоча різниця в розрахунках сторін становить 14 548,35 грн. На думку відповідача, розрахунок інфляційних втрат суду та позивача є невірним;

- вина відповідача у виникненні заборгованості відсутня. Борг було погашено за рахунок субвенцій держави.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2015р. (головуючий суддя: Зубець Л.П., судді: Гаврилюк О.М., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.10.2015р.

30.09.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він наголошував на безпідставності доводів відповідача, викладених у скарзі, просив суд залишити оскаржуване рішення Господарського суду Київської області у справі №911/2380/15 від 22.07.2015р. без змін.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.10.2015р.

В судовому засіданні 05.10.2015р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги з підстав, викладених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити рішення Господарського суду Київської області у справі №911/2380/15 від 22.07.2015р. без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача у судове засідання 05.10.2015р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 05.10.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

28.10.2013р. між позивачем, як підрядником, та відповідачем, як замовником, було укладено договір №11 на капітальний ремонт асфальтобетонного покриття дороги по вул. Леніна в с. Оленівка, Фастівського району, Київської обл., за державні кошти (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 10-11).

За умовами Договору (розділ) підрядник зобов'язується виконати замовникові роботи, зазначені в кошторисі, а замовник - прийняти і оплатити такі роботи: капітальний ремонт асфальтобетонного покриття дороги по вул. Леніна в с. Оленівка, Фастівського району, Київської обл. Кількісні характеристики виконуваних за цим договором робіт: капітальний ремонт асфальтобетонного покриття дороги в обсязі 1 760 кв. м. Обсяги робіт можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Ціна Договору погоджена сторонами в розділі 3 Договору і становить 292 199,00 грн., в тому числі ПДВ, що становить 48 699,84 грн. Ціна Договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Порядок здійснення розрахунків наведений в розділі 4 Договору, згідно з яким розрахунки проводяться шляхом: оплати замовником коштів підряднику після підписання сторонами акта виконаних робіт. Оплата послуг здійснюється за умови попередньої оплати у розмірі 30% від вартості суми договору, згідно Постанови Кабінету Міністрів України №1404 від 09.10.2006р. сума до сплати становить 87 659,70 грн., в тому числі ПДВ - 20% - 14 609,95 грн. До рахунка додаються: акт приймання виконаних робіт КБ-2в та довідка про вартість виконаних робіт КБ-3.

03.02.2014р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до Договору, в якій вони дійшли згоди про те, що різницю від загальної суми Договору в сумі 31 444,00 грн., в тому числі ПДВ 5 240,67 грн. буде проведено за власні кошти замовника згідно з актом виконаних робіт від лютого 2014 року. Додаткова угода вважається укладеною і набирає чинності з моменту її підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2014р. (том справи - 1, аркуш справи - 19).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору він виконав підрядні роботи на суму 292 199,00 грн., тоді як відповідач лише частково розрахувався з позивачем, оплативши йому 111 356,30 грн., що призвело до виникнення заборгованості, яка на час звернення з позовом до суду становила 180 842,70 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку оплатити заборгованість, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 130 387,68 грн. інфляційних втрат та 8 204,80 грн. 3% річних.

Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язує прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 Цивільного кодексу України).

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель, споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта (ч.2 ст. 875 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України у разі, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що позивач виконав, а відповідач прийняв будівельні роботи на загальну суму 292 199,00 грн., про що сторонами було складено та підписано акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року на суму 292 199,00 грн., акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року на суму 260 755,00 грн. та акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2014 року на суму 31 444,00 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 12-13, 15-18).

Жодних зауважень (претензій) щодо якості і обсягів виконаних позивачем робіт та/або строків їх виконання від відповідача не надходило. Доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

З урахуванням наведеного, відповідач повинен був сплатити на користь позивача грошові кошти у загальній сумі 292 199,00 грн.

В порушення умов Договору, відповідач лише частково розрахувався з позивачем, перерахувавши йому 111 356,30 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи банківська виписка (том справи - 1, аркуші справи - 20-21). Вказані обставини не заперечуються сторонами у справі.

На час звернення позивача до суду та винесення оскаржуваного відповідачем судового рішення у даній справі заборгованість відповідача перед позивачем складала 180 842,70 грн.

Колегією суддів враховано посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що він погасив суму основного боргу 11.08.2015р., на підтвердження чого він надав до апеляційної скарги платіжне доручення №1 від 10.08.2015р. Однак, погашення боргу відбулося вже після винесення оскаржуваного рішення місцевим господарським судом, а тому факт оплати основного боргу не впливає на суть прийнятого судом рішення у даній справі.

Доводи відповідача про те, що його вина у простроченні оплати виконаних позивачем робіт відсутня, оскільки кошти надходили до відповідача зі спеціального фонду місцевого бюджету, не можуть бути прийняті судом до уваги.

Умови укладеного між сторонами Договору не містять вказівки про те, що строк оплати виконаних робіт залежить від надходження до відповідача бюджетних коштів.

Відповідно до ст. ст. 626-628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто, укладаючи Договір, сторони погодили всі його істотні умови, в тому числі й щодо ціни Договору і порядку здійснення розрахунків.

До того ж, в ст. 837 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок для замовника прийняти та оплатити виконану роботу.

Ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано доказів на підтвердження здійснення відповідачем повної оплати вартості виконаних позивачем робіт в порядку і строки, передбачені в Договорі. До того ж, відповідачем не оскаржується рішення Господарського суду Київської області у справі №911/2380/15 від 22.07.2015р. в частині стягнення з відповідача основного боргу.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 180 842,70 грн. основного боргу.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, названа стаття встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини, як підставу відповідальності боржника.

До того ж, передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Колегією суддів враховано посилання відповідача на особливості бюджетного фінансування, але наведені обставини не звільняють відповідача від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань.

Окрім того, в ст. 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування інфляційних втрат та 3% річних є правомірним.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 130 387,68 грн. інфляційних втрат та 8 204,80 грн. 3% річних, нарахованих за період з 03.12.2013р. по 08.06.2015р.

Однак за розрахунком колегії суддів, який співпадає з розрахунками місцевого господарського суду, за вказаний період з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати та 3% річних у більшому розмірі, ніж заявлено до стягнення позивачем. Однак, враховуючи відсутність з цього приводу клопотань (заяв) про вихід за межі позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі.

Посилання відповідача на невірний розрахунок інфляційної складової боргу та 3% річних не відповідає дійсності. Розрахунок місцевого господарського суду було перевірено за допомогою програми "Ліга.Закон" і він є арифметично вірним.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Враховуючи викладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області у справі №911/2380/15 від 22.07.2015р. прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Оленівської сільської ради залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області у справі №911/2380/15 від 22.07.2015р. - без змін.

2. Матеріали справи №911/2380/15 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков