Постанова

від 07.10.2015 по справі 804/7504/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/23151/15

К/800/23535/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційні скаргиПублічного акціонерного товариства «Веста-Дніпро» Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року у справі№804/7504/14 за позовомПублічного акціонерного товариства «Веста-Дніпро» доСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів проскасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Публічного акціонерного товариства «Веста-Дніпро» (далі по тексту - позивач, ПАТ «Веста-Дніпро») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ) про скасування податкових повідомлень - рішень від 20 грудня 2013 року №0000482130, №0000522130, №0000492130, №00000502130, №0000572130, №0000562130.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року, позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 20 грудня 2013 року №0000572130, №0000562130, №0000482130 у частині за основним платежем 100999776,96 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1030771,13 грн., №0000522130 у частині за основним платежем 150143959 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 75071979,5 грн., №0000492130 у частині завищення від'ємного значення податку на додану вартість 53016 грн., №0000502130 у частині суми завищення бюджетного відшкодування 203401 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 101700,5 гривень. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, сторони звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами. Позивач просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог і постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову і постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Веста-Дніпро» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 05 грудня 2013 року за № 350/21-3-31950849.

Перевіркою ПАТ «Веста-Дніпро» встановлено порушення платником податків вимог:

1) підпунктів 14.1.11, 14.1.27, 14.1.36, 14.1.90, 14.1.138, 14.1.159, 14.1.185, 14.1.203, абз. «г» 14.1.206, 14.1.231, 14.1.244 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 135.2, підпунктів 135.5.4, 135.5.15 пункту 135.5 статті 135, пунктів 137.1, 137.16 статті 137, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.8, підпунктів 138.10.2, 138.10.3, 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140, підпункту 153.1.4 пункту 153.1, підпункту 153.2.6 пункту 153.2, пунктів 153.5, 153.7, 153.8 статті 153, абзацу 5 підрозділу 4 розділу XX Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 115606558,02 грн., в тому числі: за II півріччя 2011 року на загальну суму 116032218,07 грн., за III кв. 2011 року - 101262623,63 грн., IV кв. 2011 року - 14769594,44 грн., завищено податок на прибуток за 2012 рік на загальну суму 425660,05 грн., в тому числі: за І кв. 2012 року - 1894500,94 грн., за півріччя 2012 року - 6207813,58 грн., за 9 місяців 2012 року - 4980567,96 грн.;

2) підпунктів 14.1.36, 14.1.90, абз. «б» підпункту 14.1.97, 14.1.138, 14.1.185, 14.1.203, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, підпунктів «а» та «б» пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, підпункту 196.1.1 пункту 196.1 статті 196, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 199.3, 199.4 статті 199, пункту 201.14 статті 201 Податкового кодексу України, підпункту 3.4 пункту 3, підпункту 4.4 пункту 4 розділу V та підпунктів 14.6, 14.7 пункту 14 розділу III Порядку заповнення податкової декларації, затвердженого наказом ДПА України від 25 лютого 2011 року за № 41, підпункту 3.4 пункту 3, підпунктів 4.4, 4.5 пункту 4 розділу V та підпунктів 14.6, 14.7 пункту 14 розділу III Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 2011 року за № 1492, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 159100453,0 грн., у тому числі за грудень 2011 року в сумі 2480 грн., за квітень 2012 року в сумі 646894 грн., за серпень 2012 року в сумі 5836995 грн., за жовтень 2012 року в сумі 3507646 грн., за листопад 2012 року в сумі 1232035 грн., за грудень 2012 року в сумі 31844403 грн., завищено залишок від'ємного значення, що включається до складу податкового кредиту наступного періоду за грудень 2012 року на загальну суму 5456847 грн., за травень 2012 року в сумі 696392 грн., за липень 2012 року в сумі 1263823 грн., за вересень 2012 року в 3496632 грн., завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на 4920706 грн., у тому числі за грудень 2011 року в сумі 4102322 грн., за лютий 2012 року в сумі 116150 грн., за серпень 2012 року в сумі 698734 грн., за жовтень 2012 року в сумі 3500 грн.;

3) пунктів 288.1, 288.4 статті 288 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено орендну плату за землю у сумі 713,91 грн., в тому числі по періодах: 2011 рік - вересень 2011р. - 50,99 грн., жовтень 2011р. - 0,0 грн., листопад 2011р. - 50,99 грн., грудень 2011р. - 101,99 грн.; 2012 рік - січень 2012р. - 101,99 грн., лютий 2012р. - 101,99 грн., березень 2012р. - 152,98 грн., квітень 2012р. - 0,0 грн., травень 2012р. - 0,0 грн., червень 2012р. - 0,0 грн., липень 2012р. - 0,0 грн., серпень 2012р. - 0,0 грн., вересень 2012р. - 50,99 грн., жовтень 2012р. - 0,0 грн., листопад 2012р. - 0,0 грн., грудень 2012р. - 101,99 грн.;

4) пункту 326.2 статті 326, пункту 328.2 статті 328 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено збір на спеціальне використання води у сумі 84,59 грн., у тому числі по періодах: за 1 квартал 2012р. - 84,59 грн.;

5) підпункту 240.1.1 пункту 240.1 статті 240, підпункту 242.1.1 пункту 242.1 статті 242, статті 243, пункту 249.3 статті 249 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено екологічний податок за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення у сумі 4504,01 грн., в тому числі по періодах: 3 квартал 2011 р. - 490,02 грн., 4 квартал 2011 р. - 690,55 грн., 1 квартал 2012 р. - 1799,64 грн., 2 квартал 2012 р. - 205,80 грн., 3 квартал 2012 р. - 228,95 грн., 4 квартал 2012 р. - 1089,05 грн.;

6) підпункту 240.1.3 пункту 240.1 статті 240, підпункту 242.1.3 пункту 242.1 статті 242, статті 246, пункту 249.6 статті 249 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено екологічний податок за розміщення відходів у сумі 98556,41 грн., в тому числі по періодах: 3 квартал 2011р.- 122,39 грн., 4 квартал 2011р. - 82,64 грн., 1 квартал 2012р. - 6249,77 грн., за 2 квартал 2012р. - 385,47 грн., 3 квартал 2012р. - 0,0 грн., 4 квартал 2012р. - 91716,14 грн.;

7) підпунктів 14.1.47, 14.1.56 пункту 14.1 статті 14, пунктів 18.1, 18.2 статті 18, пункту 140.1, абз. «г», «е» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, статті 171 Податкового кодексу України, пунктів 5, 6 розділу 2 інструкції «Про службові відрядження в межах України та за кордон» за № 59 від 13 березня 1998 року (зі змінами та доповненнями), затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1998р. № 218/2658, встановлено порушення вимог податкового законодавства під час питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів осіб до бюджету в періоді, що перевірявся, в результаті чого встановлено заниження податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 5583,04 грн., в тому числі за грудень 2011р. - 1127,11 грн., січень 2012 - 3933,93 грн., вересень 2012 - 522,0 грн.;

8) пунктів 3.2, 3.3, 3.6 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку, затвердженого наказом ДПА України від 24 грудня 2010 року за №1020 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 13 січня 2011 року за №46/18784 (із змінами та доповненнями), підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і розрахунку сум утриманого податку з таких доходів (форма 1 ДФ) за III квартал 2011р., II квартал 2012 року, не включено суми доходів, виплачених в перевіряємому періоді самозайнятим особам - суб'єктом підприємницької діяльності за продані товари, виконані роботи та надані послуги за ознакою « 157»;

9) пунктів 160.1, 160.2 статті 160 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток з доходів нерезидента на загальну суму 2280,87грн., у тому числі за III квартал 2011 року на суму 760,29 грн., за IV квартал 2011 року на суму 760,29грн. та за І квартал 2012 року на 760,29 гривень.

20 грудня 2013 року у зв'язку з виявленням зазначених порушень відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення:

№0000482130, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 115542368,14 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 3440903,66 грн.;

- №0000522130, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 159100453,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 79550226,50 грн.;

- №0000492130, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 5456847,00 грн.;

- №00000502130, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого у рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у сумі 4920706,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 2460353,00 грн.;

- №0000572130, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Надходження за розміщення відходів» на суму 98556,41 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 49278,21 грн.;

- №0000562130, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 2280,87 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 190,07 гривень.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що висновки відповідача щодо порушень позивачем податкового законодавства є частково необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Зокрема, задовольняючи позов в частині скасування податкового повідомлення - рішення від 20 грудня 2013 року №0000572130, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Надходження за розміщення відходів» на суму 98556,41 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у сумі 49278,21 грн., суди зазначили, що позивач не є суб'єктом сплати екологічного податку, оскільки не здійснює діяльність із розміщення відходів у спеціально відведених місцях, та не має відповідного дозволу на використання вказаних місць.

Колегія суддів з такими висновками судів погоджується з огляду на таке.

Пунктом 240.1 статті 240 Податкового кодексу України у редакції, на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України) закріплено, що платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:

викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;

утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

Визначення поняття розміщення відходів закріплено у підпункті 14.1.223 пункту 14.1. статті 14 ПК України та передбачає постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Посилання відповідача на визначення поняття «зберігання відходів», яке закріплено у Законі України «Про відходи» колегія суддів до уваги не приймає, оскільки основним нормативно-правовим актом, що регулює відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів є Податковий кодекс України, а інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що йому не протирічить (пункт 5.2. статті 5 ПК України).

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що до вчинення позивачем дій направлених на розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, об'єкт та база оподаткування екологічним податком відсутня, а тому податкове повідомлення - рішення про визначення грошового зобов'язання з названого податку правомірно скасовано судами попередніх інстанцій

Також колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 2280,87 грн. у зв'язку з порушенням, на переконання податкового органу, приписів пунктів 160.1, 160.2 статті 160 Податкового кодексу України.

Як зазначено в акті перевірки при виконанні договору андеррайтингу за № 250 А від 26 вересня 2008 року, стороною у якому є позивач, встановлено отримання нерезидентом Edendorf Limited (Кіпр) доходу з джерелом його походження із України.

До перевірки позивачем надано довідку №12208108К від 14 лютого 2011 року, яка видана департаментом Внутрішніх державних зборів, про статус податкового резидента Республіки Кіпр підприємства Edendorf Limited.

Посилаючись на те, що форма і зміст довідки не відповідає вимогам Міністерства фінансів Республіки Кіпр та Узгодженню між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Урядом Республіки Кіпр про запобігання подвійного оподаткування доходів і майна, податковий орган дійшов висновку про допущення позивачем порушень вимог пунктів 160.1 та 160.2 статті 160 ПК України.

Тим часом, відповідно до пункту 103.1 статті 103 ПК України застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами пункту 103.4 цієї статті.

Пунктом 103.4 статті 103 ПК України закріплено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 цієї статті, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.

Відповідно до пункту 103.5 статті 103 ПК України довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України.

Як встановлено судами довідка, надана позивачем під час перевірки на обґрунтування правомірності непроведення оподаткування доходів, виплачених нерезиденту, відповідає вимогам, закріпленим у наведених вище правових нормах Податкового кодексу України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що наведений у касаційній скарзі відповідача зміст довідки нерезидента, закріплений у додатку 1 до Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року №470, є такою, що втратила чинність 01 січня 2011 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 27 грудня 2010 року у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України.

Також у акті перевірки від 05 грудня 2013 року за № 350/21-3-31950849 зазначено про порушення позивачем положень пункту 135.2, підпунктів 135.5.4, 135.5.15 пункту 135.5 статті 135, пунктів 137.1, 137.16 статті 137, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, 138.8, підпунктів 138.10.2, 138.10.3, 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, яке полягало у занижені доходів та завищені витрат на суму безоплатно отриманих товарів від невстановлених осіб, а саме: ТОВ «Артеміда АДВ», ТОВ «ТВК «Електроконтинент», ТОВ «Альтаїр Альфа Плюс», ПП «Агростройсервіс», ТОВ «Техпромінжиніринг», ТОВ «НВП «Металтехпром», ПП «Грач», ТОВ «Хімтрейд», ТОВ «Стронг Україна ЛТД», ПП «Енергосталь», ТОВ «ТД «Ідея ліхт Україна», ТОВ «ОВК-Технологія», ТОВ «Альфа-Інвест плюс», ПП «Біонік», ФОП ОСОБА_8, ТОВ «НТ-Сталь», ТОВ «Едванс», ТОВ фірма «Автодрайв ЛТД», ПП «Еколінія», ТОВ «Реста груп», ТОВ «Тесей», фірма «Сотруднічество», ТОВ «Металінвестпром», ТОВ «Укртехбізнес», ТОВ «Дніпропром», ТОВ «Баварія-Ф», ТОВ «Транс-сервіс-комплекст», а також у зв'язку із відсутністю належним чином оформлених первинних документів, порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, яке полягало у завищені податкового кредиту у зв'язку із дефектністю первинних документів по контрагентах.

Відповідач у акті перевірки зазначає про те, що господарські операції із зазначеним контрагентами є непідтвердженими у зв'язку з тим, що наявні дефекти змісту у транспортних та видаткових накладних, не повне надання до перевірки усіх транспортних накладних, сертифікатів якості, а отримані від інших податкових органів матеріали податкових перевірок свідчать про нереальність проведення господарських операцій з контрагентами по ланцюгу постачання (акти від 04.09.2013р. за № 109/22-04/35124273, від 18.02.2013р. за № 279/224/34408434, від 04.04.2013р. за № 221/22-50/37675706, від 18.05.2013р. за № 131/22-6/24441447, від 15.03.2013р. за № 900/22-6/24441447, від 25.01.2013р. за № 215/221/36162220, від 21.02.2013р. за № 750/226/36162220, від 03.04.2013р. за № 151/222/20272315, від 17.10.2012р. за № 2431/22-1045/31235974, від 15.02.2013р. за № 997/22.2-11/35680143, від 11.03.2013р. за № 822/226/34059958, від 11.12.2012р. за № 195/224/36093812, від 10.04.2013р. за № 1932/226/34364633, від 14.08.2012р. за № 428/225/33906304, від 16.06.2013р. за № 2025/226/37538086, від 06.08.2013р. за № 245/17-3/2804311371, від 08.04.2013р. за № 1484/22-1/24225821, від 20.05.2013р. за № 938/221/24423768, від 23.02.2013р. за № 269/22-6/23375240, від 23.02.2013р. за № 126/229/32745925, від 17.01.2013р. за № 110/226/35738161, від 12.11.2012р. за № 4917/224/37069775, від 24.02.2012р. за № 556/182/21215615, від 03.12.2012р. за № 4560/234/31980260, від 20.03.2013р. за № 2403/102/22.2-07/32943, від 29.12.2011р. за № 965/233/31624305, від 26.10.2011р. за № 2070/23-306/31635757, від 12.02.2013р. за № 75/153/30619603).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та зазначеними в акті перевірки контрагентами було укладено ряд договорів про надання послуг, придбання продукції.

На підтвердження реального виконання зазначених договорів, а отже правомірного формування витрат, в матеріалах справи наявні, а судами першої та апеляційної інстанцій дослідженні первинні документи, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги відповідні висновки судів не спростовують, а тому підстави для її задоволення відсутні.

Також колегія суддів погоджується з позицією судів щодо правомірності висновків податкового органу про допущення позивачем порушень вимог підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 ПК України та заниження прибутку від операцій з акціями на суму 360496,5 грн., у зв'язку з перевищення витрат над доходами отриманими у зв'язку із реалізацією акцій пов'язаним особам на суму 973330,94 грн.

Відповідно до положень підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 ПК України не включаються до складу витрат витрати на оплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку оплату було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу витрат підлягає фактична сума оплати, але не більша, ніж сума, розрахована за звичайними цінами.

Витрати, понесені у зв'язку з продажем/обміном товарів, виконанням робіт, наданням послуг пов'язаним з таким платником податку особам або за операціями з давальницькою сировиною, визнаються в розмірі, що не перевищує доходи, отримані від такого продажу/обміну.

Посилання позивача на постанову Верховного суду України від 11 квітня 2011 року у справі №21-23а11 колегія суддів вважає помилковим, оскільки у названому судовому рішенні спірним питанням було визначення періоду виникнення у платника податків права на віднесення до складу витрат та врахування у податковому обліку витрат, понесених у зв'язку з придбанням цінних паперів.

Тим часом у справі, що розглядається, податковим органом встановлено перевищення витрат над доходами за результатами укладення договорів між пов'язаними особами, що прямо заборонено положеннями Податкового кодексу України.

Також помилковими є посилання платника податків на положення статті 58 Конституції України, якою закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, оскільки до спірних правовідносин застосовано саме закон, який діяв на час їх виникнення.

Так само не спростовано позивачем висновки податкового органу щодо завищення суми витрат по операціям із пов'язаними особами на загальну суму 130723615,82 грн., в тому числі: за II півріччя 2011 року на суму 45848623,85 грн., в тому числі: III кв. 2011 року - 12310738,02 грн., IV кв. 2011 року - 33537885,83 грн., за 2012 рік на суму 84874991,97 грн., в тому числі: І кв. 2012 року - 27151519,75 грн., II кв. 2012 року - 16219401,11 грн., III кв. 2012 року - 17193388,02 грн., IV кв. 2012 року - 24310683,09 грн.

Тим часом суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про помилковість позиції податкового органу щодо допущення позивачем порушень вимог підпунктів 14.1.36, 14.1.90, 14.1.185, 14.1.203 пункту 14.1 статті 14, підпунктів «а» та «б» пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 196.1 статті 196 ПК України та заниження податкових зобов'язань по операціям з продажу не за кошти корпоративних прав без відповідної компенсації, що виникло внаслідок заниження інших доходів на суму прибутку від операцій з торгівлі цінними паперами та іншими, ніж цінні папери корпоративними правами за 2011р, у зв'язку із невідображенням у складі доходів в цінно-паперовому обліку частини безоплатно переданої частки в статутному капіталі ТОВ «Техкомплект» (з врахуванням від'ємного значення попереднього періоду) у порушення підпунктів 14.1.36, 14.1.90, 14.1.185, 14.1.203, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.11 пункту 135.5 статті 135, пункту 153.8 статті 153 ПК України.

Відповідно до пункту 153.8 статті 153 ПК України, положеннями якого врегульовано питання оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами та іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами, під терміном «доходи» слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну, викупу емітентом, погашення або інших способів відчуження цінних паперів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав, а також вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном, викупом емітентом, погашенням або відчуженням. До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

Посилання відповідача на те, що розрахунок за корпоративні права за допомогою векселя виключає застосування до зазначеної угоди положень підпункту 196.1.1 пункту 196.1 статті 196 ПК України колегія суддів вважає помилковим, оскільки вексель є цінним папером, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя.

Також колегія суддів вважає безпідставним твердження відповідача про необхідність відображення у податковому обліку позивача операції з відчуження корпоративних прав на суму, відповідну частці у статутному капіталі, оскільки таке жодними положеннями податкового законодавства не обґрунтоване.

За результатами перевірки податковим органом встановлено завищення витрат на суму плати за фінансування за договорами факторингу у розмірі 31867307,00 гривень.

Як вірно зазначено судами першої та апеляційної інстанцій положення пункту 153.5 статті 153 ПК України не містять заборони щодо включення до витрат клієнта плати у вигляді дисконту за договором факторингу, а відповідно до положень статті 139 ПК України серед переліку витрат, що не враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, відсутні витрати, понесені на оплату послуг фактора.

Тим часом колегія суддів не може погодитись з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо обґрунтованості висновків податкового органу про допущення позивачем порушень вимог абз. «б» підпункту 14.1.97, 14.1.138, абз. «г» підпункту 14.1.206 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, пункту 153.7 статті 153 ПК України та завищення витрат на суму винагороди, сплаченої ТОВ «Сбербанк лізинг Україна» , а також вимог абз. «б» підпункту 14.1.97, 14.1.138 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.1, абз. 4 пункту 198.1 статті 198 П України та завищення податкового кредиту на суму лізингових платежів, перерахованих ТОВ «Сбербанк лізинг Україна», як відшкодування витрат, що понесені лізингодавцем внаслідок придбання майна.

На обґрунтування правомірності зроблених податковим органом висновків судами встановлено, що об'єкти фінансового лізингу не оприбутковані лізингодавцем як основні засоби.

Як закріплено у пункту 153.7 статті 153 ПК України передача майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує доходи, а в разі передачі у фінансовий лізинг майна, що на момент такої передачі перебувало у складі основних засобів орендодавця, - прирівнює до нуля балансову вартість відповідного об'єкта основних засобів згідно з правилами, визначеними статтею 146 цього Кодексу для їх продажу, а орендар включає вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування процентів, нарахованих або таких, що будуть нараховані, відповідно до договору) до складу основних засобів з метою амортизації, за наслідками податкового періоду, в якому відбувається така передача.

При нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує доходи, а орендар збільшує витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, у якому здійснюється таке нарахування.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що майно, яке є предметом угоди фінансового лізингу на момент передачі лізингоодержувачу може як перебувати у складі основних засобів так і не перебувати.

У будь-якому разі передача майна прирівнюється до його продажу і вартість такого майна для орендодавця відноситься до доходів, а для орендаря до витрат, які підлягають амортизації.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а податкові повідомлення - рішення від 20 грудня 2013 року за № 0000482130 у частині нарахування податкового зобов'язання податку на прибуток у сумі 141991,96 грн. та штрафних санкцій у сумі 60743,67 грн., за №0000492130 у частині нарахування податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 3990280,00 грн., за №00000502130 у частині нарахування податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 2508464,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 1254232,00 грн., за №0000522130 у частині нарахування податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 1224879,00 грн. та штрафних санкцій у сумі 612439,50 грн. скасуванню.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 229, 230, 232, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Веста-Дніпро» задовольнити частково.

2. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

3. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року у справі №804/7504/14 скасувати в частині відмови в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Веста-Дніпро» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень - рішень від 20 грудня 2013 року за № 0000482130 у частині нарахування податкового зобов'язання податку на прибуток у сумі 141991,96 грн. та штрафних санкцій у сумі 60743,67 грн., за №0000492130 у частині завищення від'ємного значення податку на додану вартість на 3990280,00 грн., за №00000502130 у частині суми завищення бюджетного відшкодування 2508464,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1254232,00 грн., за №0000522130 у частині за основним платежем у сумі 1224879,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 612439,50 грн.

4. Прийняти у відповідній частині нову постанову, якою позов Публічного акціонерного товариства «Веста-Дніпро» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень - рішень від 20 грудня 2013 року за № 0000482130 у частині нарахування податкового зобов'язання податку на прибуток у сумі 141991,96 грн. та штрафних санкцій у сумі 60743,67 грн., за №0000492130 у частині завищення від'ємного значення податку на додану вартість на 3990280,00 грн., за №00000502130 у частині суми завищення бюджетного відшкодування 2508464,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1254232,00 грн., за №0000522130 у частині за основним платежем у сумі 1224879,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 612439,50 грн. задовольнити.

5. Скасувати податкові повідомлення - рішення від 20 грудня 2013 року за № 0000482130 у частині нарахування податкового зобов'язання податку на прибуток у сумі 141991,96 грн. та штрафних санкцій у сумі 60743,67 грн., за №0000492130 у частині завищення від'ємного значення податку на додану вартість на 3990280,00 грн., за №00000502130 у частині суми завищення бюджетного відшкодування 2508464,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1254232,00 грн., за №0000522130 у частині за основним платежем у сумі 1224879,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 612439,50 грн.

6. В решті постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року у справі №804/7504/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна