Ухвала

від 12.10.2015 по справі 310/5976/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 310/5976/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Ліхтанська Н.П.

Провадження № 22-ц/778/4373/15 Суддя-доповідач: Кримська О.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючий Бондар М.С.,

Судді Подліянова Г.С.,

Кримська О.М.,

При секретарі Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 травня 2015 року у справі за позовом Бердянського міжрайонного прокурора в інтересах держави до Бердянської міської ради, Управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області, ОСОБА_2, треті особи - Реєстраційна служба Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, про визнання незаконним та скасування п. 5, 5.30 рішення Бердянської міської ради №38 від 28.01.2010 року, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2013 року Бердянський міжрайонний прокурор Запорізької області в інтересах держави звернувся до суду із вказаним позовом який обґрунтовував тим, що прокурорською перевіркою встановлено, що п.п. 5, 5.30 рішення Бердянської міської ради №38 від 28.01.2010 року «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» було затверджено проект відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0736 га за адресою: АДРЕСА_1, для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації.

На підставі вказаного рішення 10.03.2010 року за ОСОБА_2 проведена державна реєстрація за реєстраційним номером 011026500277 державного акту на право власності серії НОМЕР_1 на зазначену земельну ділянку.

В ході прокурорської перевірки було встановлено, що проект відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва ОСОБА_2 погоджено та затверджено з порушенням водного, земельного та містобудівного законодавства.

Так, земельна ділянка, згідно з положеннями ст. 51 ЗК України, відноситься до земель рекреаційного призначення. Проектна документація з землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки затверджена оскаржуваним рішенням Бердянської міської ради без проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації.

Позитивні висновки про погодження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 вищезазначеної земельної ділянки 01.06.2010 року та 22.03.2011 року були відкликані Управлінням Держкомзему у м. Бердянськ та Управлінням архітектури та земельних відносин Бердянської міської ради відповідно.

Під час перевірки прокуратурою також був встановлений факт незаконної видачі Мелітопольським сектором регулювання природокористування Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Запорізькій області висновку про погодження матеріалів проекту відведення земельної ділянки №2501 від 10.12.2009 року, на підставі якого ОСОБА_2 було надано у власність земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до схеми місцезнаходження виділеної ОСОБА_2 земельної ділянки, кадастрового плану проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, остання знаходиться в межах м. Бердянська на території Бердянської коси в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, а тому не могла бути передана у власність.

Крім цього, п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого Наказом Мінприроди України від 05.11.2004 року № 434, встановлено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлення в натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує її збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 486 від 08.05.1996 року «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

Відсутність у проектах землеустрою урахування відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України розмірів і меж прибережної захисної смуги Азовського моря унеможливлює відведення такої земельної ділянки.

Крім цього, Генеральним планом м. Бердянська, затвердженим рішенням Бердянської міської ради № 8 від 25.06.2009 року, за адресою виділеної ОСОБА_2 земельної ділянки передбачено розміщення оздоровчих установ та установ відпочинку та частково території зелених насаджень загального користування.

Також, відповідно до проектних рішень генерального плану розвитку міста будівництво нових дачних районів в межах міста Бердянська не передбачено. Заборона на будівництво нових дачних районів в міських населених пунктах також передбачена п. 3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень».

Уточнивши позовні вимоги, прокурор остаточно просив суд:

визнати незаконним та скасувати п.п. 5.30 рішення сімдесят восьмої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п'ятого скликання №38 від 28.01.2010 р. «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок»;

визнати недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_1 від 10.03.2010 року на земельну ділянку площею 0,0736 га, виданого на ім'я ОСОБА_2 для ведення індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1, вартістю 60 101,76 грн.;

зобов'язати Управління Держземагенства у Бердянському районі скасувати запис №011026500277 від 10.03.2010 року про державну реєстрацію державного акту на право власності на землю серії НОМЕР_1 по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, виданого на ім'я ОСОБА_2;

зобов'язати Управління Держземагенства у Бердянському районі скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 шляхом закриття Поземельної книги на земельну ділянку по АДРЕСА_1;

зобов'язати ОСОБА_2 повернути земельну ділянку вартістю 60 101,76 грн., площею 0,0736 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1, межі якої визначені в державному акті на право власності на землю серії НОМЕР_1, виданому ОСОБА_2, територіальній громаді м. Бердянська.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 травня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним п.п. 5, 5.30 рішення сімдесят восьмої сесії Бердянської міської ради Запорізької області п'ятого скликання №38 від 28.01.2010 року «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким передана у приватну власність ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,0736 га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано недійсним державний акт на право власності серії НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,0736 га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 60 101,76 грн., виданий Бердянською міською радою на ім'я ОСОБА_2, зареєстрований в «Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі» за реєстраційним номером 011026500277 від 10.03.2010 року (кадастровий номер НОМЕР_2).

Зобов'язано ОСОБА_2 повернути земельну ділянку площею 0,0736 га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_2), за належністю територіальній громаді м. Бердянська.

В решті частині позову відмовити.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Особи, що беруть участь у справі, повідомлені про місце та час розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст. 74, 76 ЦПК України, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (судової повістки) (т.2 а.с.28-32; 40-43).

Учасники апеляційного розгляду - Бердянська міжрайонна прокуратура, відповідачі ОСОБА_2, Бердянська міська рада, Управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області, третя особа - Реєстраційна служба Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області в судове засідання не з'явилися. Причини неявки в судове засідання не повідомили, будь - яких письмових клопотань, у тому числі і про перенесення розгляду справи, заперечень або пояснень по справі від них не надходило.

Від Бердянської міжрайонної прокуратури надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких просять суд апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін ( т.1 а.с.253-255).

З огляду на вищевикладене та у відповідності до ст.ст. 303-1, 305 ЦПК України, судова колегія ухвалила розглядати справу за відсутності учасників апеляційного розгляду, які не прибули в судове засідання.

В силу вимог ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що під час прийняття п.п. 5, 5.30 рішення сімдесят восьмої сесії п'ятого скликання Бердянської міської ради Запорізької області № 38 від 28.01.2010 року «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» Бердянською міською радою Запорізької області було порушено вимоги чинного на той час законодавства в частині підстав та порядку надання земельної ділянки у власність відповідачу ОСОБА_2, а тому зазначені пункти рішення слід визнати недійсними, відповідно, державний акт на право власності на земельну ділянку також повинен бути визнаний недійсним, а також спірна земельна ділянка підлягає поверненню за належністю територіальній громаді м. Бердянська.

Висновки суду узгоджуються із фактичними обставинами справи та зібраними по ній доказами.

У відповідності з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються в порядку, встановленому статтею 151 ЗК України .

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (ч. 1 ст. 126 ЗК України в редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин).

Згідно із ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що п.5, 5.30 рішенням Бердянської міської ради № 38 від 28.01.2010 року сімдесят восьмої сесії п'ятого скликання «Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» затверджено проект відведення земельних ділянок та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0736 га, з присвоєнням поштової адреси АДРЕСА_1 ( т.1 а.с.12).

На підставі зазначеного рішення 10.03.2010 року за ОСОБА_2 проведена державна реєстрація за реєстраційним номером 011026500277 державного акту на право власності серії НОМЕР_1 на зазначену земельну ділянку ( т.1 а.с.13).

Згідно із довідкою Управління Держкомзему у м. Бердянськ Запорізької області №41 від 21.01.2010 року спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер НОМЕР_2 ( т.1 а.с.19).

Спірна земельна ділянка розташована в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, що підтверджується інформацією Управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області № 0569/01-23 від 19.02.2014 року, з якої вбачається, що відстань від урізу води Азовського моря до земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, складає 320 метрів ( т.1 а.с.185-186).

Твердження апеляційної скарги про те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель змішаного призначення та не підлягає обов'язковій державній експертизі спростовуються наступним.

Позитивні висновки про погодження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 вищезазначеної земельної ділянки були відкликані управлінням Держкомзему у м. Бердянськ у зв'язку з виявленими Головним управлінням Держкомзему за участю управління Держземінспекції порушеннями вимог чинного законодавства, управлінням архітектури та містобудування Бердянської міської ради, Мелітопольським сектором регулювання природокористування Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Запорізькій області ( т.1 а.с.34-50).

Згідно листа виконавчого комітету Бердянської міської ради № 05-2886/37 від 15.05.2013 року зазначено, що на підставі проведеного містобудівного аналізу, згідно з Генеральним планом міста Бердянська, який затверджено рішенням шістдесят восьмої сесії Бердянської міської ради п'ятого скликання від 25.06.2009 року №8 встановлено, що спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1, розміщується частково на території оздоровчих установ та установ відпочинку та частково на території зелених насаджень загального користування ( т.1 а.с.25-26).

За витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2300545802013 від 26.11.2013 року спірна земельна ділянка, яка належить ОСОБА_2, розташована на землях рекреаційного призначення ( т.1 а.с.127).

Статтею 51 ЗК України передбачено, що до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст і інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури та спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, зокрема, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення.

Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, однак всупереч ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» та ч. 9 ст. 118 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язкова державна експертиза землевпорядної документації при виділенні земельної ділянки у власність ОСОБА_2 проведена не була, висновки суду першої інстанції про порушення Бердянською міською радою земельного законодавства при передачі спірної ділянки у власність відповідають фактичним обставинам справи і зібраним у справі доказам.

Неприйнятними є доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції ч. 3 ст. 61 ЦПК України, а саме при ухваленні рішення не враховано постанову Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13.12.2012 року у справі 2а-96/2011, що набрала чинності 06.10.2014 року, якою встановлено, що згідно вихідної земельно-кадастрової інформації, земельна ділянка виділялася за рахунок земель, які мали цільове використання - змішаного використання, тому порушень ч. 7 ст. 12 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» не вбачається.

Так, в силу вимог ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Спірна земельна ділянка знаходиться в межах законодавчо визначеної ст. 88 ВК України двохкілометрової прибережної захисної смуги від урізу води Азовського моря.

Відповідно до положень ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За нормами ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить, зокрема, земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Статтею 2 Закону України «Про охорону землі» визначено, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ст.84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, крім інших, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень статей 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Такої категорії земель як землі змішаного використання вказаними нормами Земельного кодексу України не передбачено.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Стаття 4 ВК України, пункт «б» ч. 1 ст. 58 ЗК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) визначають, що до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів.

Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.

За положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) уздовж морів та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів установлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Розмір та межі прибережної захисної смуги вздовж морів та навколо морських заток і лиманів установлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

Таким чином, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Згідно з пунктом «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття рішення про надання земельної ділянки у власність) лише на умовах оренди громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Отже, за змістом вищенаведених норм права землі в межах двох кілометрів прибережних захисних смуг уздовж морів не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що прокурором доведено факт віднесення спірної земельної ділянки на час передачі її у власність ОСОБА_2 до земель водного фонду, так як до земель водного фонду, щодо яких установлена заборона на передачу у власність, віднесені землі, які розташовані в межах двокілометрової зони від урізу води і які відповідно до норм земельного та водного законодавства є землями водного фонду й не можуть бути передані в приватну власність.

Крім того, відповідно до пунктів 5, 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996р. № 486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, а на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, зокрема проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення.

Судом першої інстанції встановлено, що обов'язкова державна експертиза проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки проведена не була, чим порушено вимоги чинного земельного законодавства та не дотримано порядок набуття права власності на землю.

З огляду на системний аналіз положень вищенаведених норм законодавства при наданні в користування земельних ділянок навколо водних об'єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів, збереження водних об'єктів повинно бути досягнуто шляхом урахування нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку, з урахуванням конкретної ситуації.

Отже, з метою збереження та дотримання особливого режиму використання земель водного фонду ст. 84 ЗК України заборонено передавати їх у приватну власність, а також при наданні земельної ділянки, необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, відповідно якої прибережна захисна смуга встановлюється шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 6-14цс14 від 21.05.2014 року, № 6-171цс14 від 05.11.2014 року, № 6-175цс14 від 19.11.2014 року та № 6-52 цс від 22.04.2015 року, №6-523

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11.08.2010 року, яка набрала чинності 17.09.2010 року, задоволено позов Бердянського міжрайонного прокурора до Бердянської міської ради про скасування рішення Бердянської міської ради від 10.12.2004р. №11, яким доповнено п. 1 рішення Бердянської міської ради від 26.04.2000р. №44 «Про затвердження концепції приватизації земель м. Бердянська» і встановлена уздовж Азовського моря, Бердянської затоки, лиманів на вільних від громадської забудови землях в межах м. Бердянська сорокаметрова прибережна захисна смуга ( т.1 а.с.151-152).

Згідно листа виконавчого комітету Бердянської міської ради № 04-0698/37 від 05.02.2015 року зазначено, що проект землеустрою щодо визначення розміру та встановлення меж прибережної захисної смуги вздовж Азовського моря в межах міста Бердянська на сьогоднішній день не розроблено та не затверджено ( т.1 а.с.180).

Частинами 1,2 ст. 20 ЗК України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у користування, вилучення(викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об"єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Виходячи з положень ст. 21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсним рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання(передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, відмови у реєстрації земельної ділянки або визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави, зобов'язана його повернути. Особа зобов'язана повернути майно й тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Спірна земельна ділянка розташована в адміністративних межах м. Бердянська Запорізької області.

Відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» з 1 січня 2013 року землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.

При цьому землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (ст. 83 ЗК України).

Таким чином, земельна ділянка повинна бути повернута територіальній громаді м. Бердянська.

Задовольняючи позов прокурора частково, суд правомірно виходив із того, що в силу приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України орган місцевого самоврядування зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому зобов'язаний виконувати конституційний припис «право власності на землю набувається і реалізується виключно відповідно до закону» і додержуватися визначеного ЗК України порядку передачі земельної ділянки у приватну власність.

Отже, посилання в апеляційній скарзі на незаконність судового рішення у зв'язку з порушення судом норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, є безпідставними.

Як зазначалося вище, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до ст. 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 2 постанови № 7 від 16.04.2004 року „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", виходячи з положень ст.ст. 8, 124 Конституції, ст.ст. 26, 30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149, 151, 153-158, 161, 210, 212 ЗК України, глав 27, 33, 34 ЦК України, ст. 15 ЦПК України, ст. 12 ГПК України судам підсудні справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Відповідно до ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Виходячи з норм ст. 116 ЗК України, рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки, є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Всі викладені в апеляційній скарзі обставини проаналізовані судом у сукупності з іншими доказами по справі, висновки суду щодо визнання недійсним п.п. 5, 5.30 рішення Бердянської міської ради Запорізької області №38 від 28.01.2010 року, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов'язання ОСОБА_2 повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді м. Бердянська є повністю обґрунтованими.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки є повторенням обставин, якими ОСОБА_2 обґрунтовував свої заперечення проти позову, всебічна оцінка яким була дана судом першої інстанції, і зводяться лише до особистої незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

Керуючись ст.ст. 307, 312, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 18 травня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: