Рішення

від 06.10.2015 по справі 914/2366/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2015р. Справа № 914/2366/15

Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи:

за позовом:Приватного підприємства «СиБез» (смт. Добротвір) до відповідача:Приватного підприємства «Львівтехмонтаж» (м. Львів) про:стягнення 53575 грн.71 коп. (з яких: 27550,00 грн. - основний борг; 20998,61 грн. - інфляційні; 5027,13 грн. - 3% річних)

Суддя: Цікало А. І.

При секретарі: Корчинському О. І.

Представники:

Позивача:ОСОБА_1- представник (довіреність від 02.07.2015 р.) Відповідача:не з'явився

15.07.2015 р. до господарського суду Львівської області за вх. № 2437 поступила позовна заява від Приватного підприємства «СиБез» до Приватного підприємства «Львівтехмонтаж» про стягнення 63012 грн.74 коп. (з яких: 27550,00 грн. - основний борг; 20998,61 грн. - інфляційні; 14464,13 грн. - пеня).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору від 10.07.2012 р. №004/07-12 АСВПГ виконав роботи з монтажу автоматичної системи водяного пожежогасіння на загальну суму 27550,00 грн. Відповідачем прийнято зазначені роботи проте не здійснено оплату за них, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму 27550,00 грн. За неналежне виконання умов договору, позивачем нараховано відповідачу 20998,61 грн. інфляційних та 14464,13 грн. пені.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 914/2366/15 розподілено судді Бортник О. Ю.

Ухвалою суду від 20.07.2015 р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду на 08.09.2015 р.

У зв'язку з перебуванням судді Бортник О. Ю. на навчанні, 08.09.2015 р. проведено повторний автоматизованих розподіл судової справи між суддями. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 914/2366/15 розподілено судді Цікало А. І.

08.09.2015 р. від представника відповідача поступило письмове пояснення по справі, в якому він частково визнав позовні вимоги.

В судовому засіданні 08.09.2015 р. оголошувалась перерва до 06.10.2015 р.

Позивач вимоги суду виконав, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

05.10.2015 р. до суду за вх. № 4518/15 від представника позивача поступила заява про зменшення позовних вимог, в якій він просить суд стягнути з відповідача 53575 грн.71 коп. (з яких: 27550,00 грн. - основний борг; 20998,61 грн. - інфляційні; 5027,13 грн. - 3% річних).

Представник позивача позов підтримав, просив суд задоволити позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог з підстав, наведених у заявах та поясненнях.

Відповідач вимоги суду виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був належно повідомлений про місце, дату та час судового засідання.

06.10.2015 р. до суду за вх. № 42648/15 від представника відповідача поступило клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його хворобою.

Суд відмовляє в задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, оскільки відповідач не позбавлений права і можливості забезпечити участь в судовому засіданні іншого представника. Неможливість забезпечення участі в судовому засіданні іншого представника, а також неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню на загальних підставах. Частиною третьою статті 22 ГПК на сторони покладено обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, до яких законом віднесено, зокрема, право заявляти клопотання. При цьому за вимогами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, кожний має право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Таким чином, зловживання процесуальними правами зі сторони відповідача, спрямоване на невиправдане затягування судового процесу, порушує права позивача та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

Згідно з підпунктом 3.9.2 підпункту 3.9 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 р. № 18 (із змінами та доповненнями), у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що позивачем надано достатньо матеріалів для розгляду справи по суті, відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не скористався наданим йому правом на участь у судовому процесі, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи, відповідно до ст. 75 ГПК України, у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

10.07.2012 р. між Приватним підприємством «СиБез» (позивач) та Приватним підприємством «Львівтехмонтаж» (відповідач) укладено договір на виконання робіт (надалі - Договір; оригінал оглянуто в судовому засідання, копію долучено до матеріалів справи).

Відповідно до п. 1.1. Договору, підрядник (позивач) бере на себе зобов'язання своїми та залученими силами виконати монтаж автоматичної системи водяного пожежогасіння (без електросилової частини та автоматики насосної станції) в приміщені торгово-офісного центру за адресою: м. Львів, пл. Соборна, 14/15.

Згідно з п. 4.1. Договору, виконання робіт фіксується двохстороннім актом виконаних робіт. Замовник (відповідач) протягом 10-ти днів з дня отримання акта зобов'язаний надіслати підряднику (позивачу) підписаний примірник цього документа або мотивовану відмову від прийняття робіт. У разі мотивованої відмови відповідача в термін до 3-х днів сторони складають двохсторонній акт з переліком необхідних доробок, термінів їх виконання.

На виконання умов Договору, позивачем виконано, а відповідачем прийнято відповідні роботи.

Як стверджує позивач та не спростовує відповідач, відповідачем частково оплачено вартість виконаних робіт.

Предметом даного спору є заборгованість відповідача перед позивачем за виконані роботи згідно акту від 30.05.2013 р. № СБ-0000082 на суму 27550 грн. 00 коп.

Зазначена сума заборгованості підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків станом на 11.07.2014 р. та визнана відповідачем у письмовому поясненні, котре поступило до суду 08.09.2015 р. за вх. № 37638/15.

Відповідно до п. 2.3. Договору, оплата робіт виконаних позивачем здійснюється відповідачем згідно підписаних актів виконаних робіт не пізніше 10-ти банківських днів від дати підписання актів, але не більше 95 % від ціни договору.

Згідно з п. 2.4. Договору, остаточний розрахунок в розмірі 5% від ціни договору, здійснюється відповідачем після спливу річної (365 днів) фінансової гарантії на змонтовану систему. Фінансова гарантія обчислюється з моменту підписання останнього акту виконаних робіт.

Отже, відповідач повинен був оплатити за виконані позивачем роботи згідно акту від 30.05.2013 р. № СБ-0000082 наступним чином: 95% (26172,50 грн.) до 14.06.2013 р.; 5% (1377,50 грн.) до 29.05.2014 р.

За неналежне виконання грошового зобов'язання, позивачем, відповідно до ст. 625 ЦК України, нараховано відповідачу (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 20998,61 грн. інфляційних та 5027,13 грн. 3% річних.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Згідно з ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно з ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір від 10.07.2012 р. № 004/07-12 АСВПГ, за своєю правовою формою, є договором підряду.

Частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України встановлено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. № 14 (із змінами та доповненнями) роз'яснено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем, у зв'язку з не оплатою відповідачем за роботи, виконані згідно акту від 30.05.2013 р. № СБ-0000082, нараховано 20998,61 грн. інфляційних та 5027,13 грн. 3% річних.

У підпункті 1.12. пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами та доповненнями) зазначено, що господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку пені та інших нарахування, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних, проведені позивачем, суд зазначає, що позивачем проведено нарахування інфляційних за період з 15.06.2013 р. по 02.07.2015 р. на суму заборгованості у розмірі 27550 грн. 00 коп., а 3% річних за період з 15.06.2013 р. по 02.07.2015 р. на суму заборгованості у розмірі 27750 грн. 00 коп.

Суд зазначає, що заборгованість відповідача перед позивачем за роботи, виконані згідно акту від 30.05.2013 р. № СБ-0000082 становить 27550 грн. 00 коп., тому 3% річних слід нараховувати на суму заборгованості у розмірі 27550 грн. 00 коп., а не на суму 27750 грн. 00 коп., як нараховано позивачем.

Крім того, позивачем не враховано, що згідно п. 2.3. та п. 2.4. Договору, відповідач повинен був здійснити оплату за виконані роботи наступним чином: 95% (26172,50 грн.) до 14.06.2013 р.; 5% (1377,50 грн.) до 29.05.2014 р.

Отже, інфляційні та 3% річних слід нараховувати виходячи із суми заборгованості у розмірі 27550 грн. 00 коп. наступним чином: за період з 15.06.2013р. 02.07.2015 р. на 95% (26172,50 грн.) заборгованості, а з 30.05.2014 р. по 02.07.2015 р. на 5% (1377,50 грн.) боргу.

Розрахована судом сума інфляційних в межах обраного позивачем період становить 20762 грн. 21 коп., а сума 3% річних становить 1654 грн. 24 коп.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «СиБез» до Приватного підприємства «Львівтехмонтаж» про стягнення 53575 грн.71 коп. (з яких: 27550,00 грн. - основний борг; 20998,61 грн. - інфляційні; 5027,13 грн. - 3% річних) підлягають задоволенню в частині стягнення 49966 грн. 45 коп. (з яких: 27550,00 грн. - основний борг; 20762,21 грн. - інфляційні; 1654,24 грн. - 3% річних).

У задоволенні позовних вимог на суму 3609 грн. 26 коп. (з яких: 236,37 грн. - інфляційні; 3372,89 грн. - 3% річних) слід відмовити.

За подання позовної заяви, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1827 грн. 00 коп.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1, 3, 11, 202, 204, 509, 510, 526, 625, 626, 627, 629, 837, 853 ЦК України, ст. ст. 174, 193 ГК України, ст. ст. 4, 4 3 , 4 5 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Приватного підприємства «СиБез» до Приватного підприємства «Львівтехмонтаж» про стягнення 53575 грн.71 коп. (з яких: 27550,00 грн. - основний борг; 20998,61 грн. - інфляційні; 5027,13 грн. - 3% річних) - задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Львівтехмонтаж» (вул. Перфецького, буд. 11, офіс 147, м. Львів, 79053; ідентифікаційний код 34167976) на користь Приватного підприємства «СиБез» (АДРЕСА_1, 80411; ідентифікаційний код 35603027) 49966 грн. 45 коп. (з яких: 27550,00 грн. - основний борг; 20762,21 грн. - інфляційні; 1654,24 грн. - 3% річних) та 1703 грн. 86 коп. судового збору.

3. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3609 грн. 26 коп. (з яких: 236,37 грн. - інфляційні; 3372,89 грн. - 3% річних) - відмовити.

4. Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 13 жовтня 2015 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Цікало А.І.