Рішення

від 07.10.2015 по справі 922/4799/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2015 р.Справа № 922/4799/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

при секретарі судового засідання Гаврильєву О.В.

розглянувши справу

за позовом Прокурора Вовчанського району Харківської області м. Вовчанськ в інтересах держави в особі 1. Державної екологічної інспекції у Харківській області, м. Харків, 2. Червоноармійської Першої сільської ради Вовчанського району Харківської області, с. Червоноармійське Перше до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лиман-Вільча", с. Синельникове про стягнення 38618,58 грн. за участю представників сторін:

прокурора - Боброва С.С., посвідчення № 026273 від 15.05.2014 року

позивача - 1. не з*явився, 2. не з*явився

відповідача - ОСОБА_1, дов. № 03/06-15 від 23.06.2015 року

ВСТАНОВИВ:

Розглядається позовна вимога про стягнення з відповідача 38618,58 грн. збитків, внаслідок порушення природоохоронного законодавства.

Враховуючи, що заяв та клопотань представниками стороін не заявлено, суд починає розгляд справи по суті.

Прокурор у судовому засіданні наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник першого позивача у судове засідання не з*явився, у наданому письмовому поясненні підтримує заявлені позовні вимоги.

Представник другого позивача у судове засідання не з*явився, у наданому клопотанні просить суд розглядати справу без участі представника Червоноармійської Першої сільської ради Вовчанського району Харківської області, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.

Представник відповідача у судовому засіданні та у наданій заяві позовні вимоги Прокурора Вовчанського району Харківської області визнає.

Згідно частини 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

У пункті 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначається, що згідно з частиною 4 статті 78 Господарського процесуального кодексу України господарський суд виносить ухвалу про прийняття відмови позивача від позову, а відповідно до частини 5 цієї ж статті приймає рішення про задоволення позову у разі визнання його відповідачем.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що подана відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Лиман-Вільча" заява про визнання позову, є такою, що відповідає змісту частини 5 статті 78 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення прокурора та повноважного представника відповідача, судом встановлено наступне.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до статті 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Відповідно до статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру" підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, у якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, до таких віднесено позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини 3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № З-рп/99 по справі про організацію тлумачення положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Під представництвом прокуратурою України інтересів держави в господарському суді за змістом пункту 2 статті 121 Конституції України та статтей 2 і 29 Господарського процесуального кодексу України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.

Прокурор звертається до господарського суду з позовною заявою в нтересах держави в особі органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій держави.

Згідно статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Офіційним тлумаченням Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року визначено, що під органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Так, відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що знаходяться на території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до статті 6 Водного Кодексу України води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об'єкта) через ОСОБА_2 України, ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

Стаття 10 Водного Кодексу України передбачає, що до відання сільських, селищних, міських та районних у містах рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить: здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів; встановлення правил загального користування водними об'єктами в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу.

Згідно статті 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, зокрема, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Статтею 10 Кодексу України про надра передбачено, до відання сільських, селищних, міських та районних рад на їх території у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законодавчими актами, належить: погодження надання надр у користування з метою геологічного вивчення, розробки родовищ корисних копалин місцевого значення; реалізація місцевих програм розвитку мінерально-сировинної бази, раціонального використання та охорони надр; обмеження діяльності підприємств, установ, організацій і громадян у випадках і в порядку, передбачених цим Кодексом; здійснення контролю за використанням та охороною надр; вирішення інших питань у сфері регулювання гірничих відносин у межах своєї компетенції.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Згідно частини 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад, сіл, селищ, міст через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Як визначено в статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до пункту б підпункту 1 частини 1 статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охоронною земель.

Згідно з Положенням про Державну екологічну інспекцію України, затверджену Указом Президента України від 13 квітня 2011 року за №454/2011 Державна екологічна інспекція України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Відповідно до вказаного Положення, Державна екологічна інспекція у Харківській області є територіальним органом Державної екологічної інспекції України і входить до сфери його управління, в межах своїх повноважень Інспекція забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, поводження з відходами, забезпечення екологічної та у межах своєї компетенції радіаційної безпеки на території області.

У період з 29 січня 2013 року по 30 січня 2013 року відповідно до статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статтей 4, 6, 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", в межах розгляду листа прокуратури Вовчанського району від 18 січня 2013 року № 04-33-92, Державною екологічною інспекцією у Харківській області на підставі наказу від 28 січня 2013 року № 108/01-03 була здійснена позапланова перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства в діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Лиман-Вільча" .

За результатами даної перевірки Державною екологічною інспекцією у Харківській області на підставі статтей 6, 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" був складений Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речозинами № 108/01-03/07-11.

Вказаний акт був надісланий на адресу відповідача супровідним листом від 30 січня 2013 року за № 557/01-24/07-20 із повідомленням.

Зазначеним актом встановлено, що джерелом водопостачання на підприємстві є дві артезіанські свердловини, водозабір з яких здійснюється на виробничі потреби, а саме утримання курей.

Однак вказані артезіанські свердловини використовуються Товариством з обмеженою відповідальністю "Лиман-Вільча" за відсутності дозволу на спеціальне водокористування, що є порушенням статтей 44, 49, 110 Водного кодексу України.

Також, для усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланової перевірки було винесено Припис № 07-25/18 від 30 січня 2013 року, пунктом 10 якого зобов'язано керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Лиман-Вільча" отримати дозвіл на спеціальне водокористування.

Таким чином встановлено, у відповідності до показників лічильника, що з 10 жовтня 2012 року по 29 січня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Лиман-Вільча" здійснило самовільний забір 858,0 куб.м. прісної води із підземних джерел (артсвердловин) за відсутності дозволу на спеціальне водокористування, тобто допущено самовільне водокористування, та є порушенням статтей 44, 48, 49 Водного кодексу України.

Відповідно до "Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів", затверджено Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20 липня 2009 року № 389 із змінами, зареєстрованої в Мін'юстом України 14 серпня 2009 року № 767/16783 (із змінами згідно наказу Мінприроди України № 220), Державною екологічною інспекцією у Харківській області була розрахована шкода заподіяна державі внаслідок самовільного водокористування, яка становить 38 618,58 грн.

Згідно статті 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Згідно статті 48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Відповідно до статті 44 Водного кодексу України, водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявністю дозволу.

Згідно статті 49 Водного кодексу України, Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу. Дозвіл на спеціальне водокористування видається: ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення; органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням із ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення.

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України.

У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування. Спеціальне водокористування є платним.

Відповідно до статті 110 Водного кодексу України, порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;

Однак, в порушення вказаних вимог законодавства відповідач без дозволу на спеціальне водокористування здійснив самовільний забір води з підземних джерел з застосуванням технічних засобів. Зокрема, за період з 10 жовтня 2012 року по 29 січня 2013 забрано 858,0 куб.м. води.

Згідно статтей 47, 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", статтей 110, 111 Водного кодексу України за порушення при користуванні природними ресурсами настає відповідальність, у тому числі цивільна. Збиток, заподіяний порушенням природоохоронного законодавства, підлягає компенсації в повному обсязі без застосування норм зниження.

В пункті 4.5.2. роз'яснення Вищого господарського суду України від 27 червня 2001 року № 02-5/744 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища" (із змінами і доповненнями, внесеними роз'ясненням президії Вищого господарського суду України від 31 травня 2002 року № 04-5/609, рекомендаціями президії Вищого господарського суду України від 18 листопада 2003 року № 04-5/1429, від 25 березня 2009 року № 04-06/44) вказано, що використання природних ресурсів без відповідного дозволу є самовільним.

Таким чином, шкода полягає у незаконному вичерпанні, знищенні підземних вод, унаслідок чого можуть погіршуватися екологічні умови життєдіяльності людини, погіршуватися стан інших об'єктів природи.

Частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином стаття 1166 Цивільного кодексу України встановлює загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. У деліктних зобов'язаннях діє принцип відповідальності за вину. Тобто, деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявністю вини заподіювана шкоди.

Зобов'язанням із заподіяння шкоди є цивільно-правове зобов'язання, за якого потерпілий має право вимагати від особи, що заподіяла шкоду, цілковитого відшкодування протиправно заподіяної шкоди.

Загальними підставами для покладення відповідальності на особу, яка заподіяла шкоду, за змістом статті 1166 Цивільного кодексу України є: протиправна поведінка особи, що заподіяла шкоду, шкідливий результат такої поведінки, тобто настання, наявність самої шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням шкоди та вина особи у заподіянні шкоди.

У діях Товариства з обмеженою відповідальністю "Лиман-Вільча" наявні всі підстави для покладення на нього відповідальності за заподіяну шкоду. Зокрема, протиправна поведінка полягає у самовільному водокористуванні, вина особи, що підтверджується матеріалами справи: акт перевірки від №108/01-03/07-11, припис №07-25/18, протокол про адміністративне правопорушення№ 000023 від 30 січня 2013 року, постанова про накладення адміністративного стягнення №07-26/49, наявна сама шкода, яка обрахована відповідно до "Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів", затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20 липня 2009 року №389, а також причинний зв'язок, що виражений у заподіяні вказаної шкоди саме протиправною поведінкою відповідача.

Відповідно до статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги прокурора та позивачів є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору, у разі задоволення позовних вимог, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 124, 129 Конституції України, статтями 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра, статтями 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього прриродного середовища", статтями 11, 16, 1166 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лиман-Вільча" (62536, Харківська область, Вовчанський район, с. Синельникове, вул. Будівельників, 2, код ЄДРПОУ 31690844) збитки, заподіяні державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства в сумі 38618,58 грн., перерахувавши вказані кошти на розрахунквий рахунок 33113331700181, УДКСУ у Вовчанському районі, Червоноармійська Перша, с/р, код ЄДРПОУ 37345943, МФО 851011 для зарахування надходжень по коду бюджетної класифікації 24062100 "Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища господарської та іншої діяльності".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лиман-Вільча" 62536, Харківська область, Вовчанський район, с. Синельникове, вул. Будівельників, 2, код ЄДРПОУ 31690844) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувач - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 1827,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 12.10.2015 р.

Суддя ОСОБА_3