Рішення

від 22.09.2015 по справі 910/21503/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2015Справа №910/21503/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіоніка"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авеста-Україна"

про стягнення 286 676,80 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Омельяненко Н.М. - довіреність б/н від 02.09.2015 року;

від відповідача: Жигун С.С. - довіреність б/н від 20.05.2015 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіоніка" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авеста-Україна" про стягнення 286 676,80 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих позивачем послуг, згідно умов Договору на надання послуг з програмування від 15.10.2014 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов стягнувши з відповідача на свою користь 199 910,00 грн. - основного боргу, 33 916,73 грн. - інфляційних втрат , 1 659,53 грн. - 3% річних, 33 190,54 грн. - пені, 5 373,54 грн. - судового збору.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.08.2015 року порушено провадження по справі №910/16379/15 та призначено до розгляду на 15.09.2015 року.

11.09.2015 року через канцелярію суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 15.09.2015 року оголошено перерву до 22.09.2015 року.

В судовому засіданні 22.09.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, представник відповідача позовні вимоги визнав частково в частині стягнення основного боргу.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 22.09.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.10.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервіоніка" (далі по тексту - Позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авеста-Україна" (далі по тексту - відповідач, замовник) укладено Договір на надання послуг з програмування (далі по тексту - Договір), за умовами якого (п.2.1. Договору) Виконавець надає Замовнику послуги з програмного забезпечення, а саме: встановлення Системи на комп'ютерах Замовника, її налагодження, налаштування для конкретних потреб Замовника, навчання та консультування Замовника з приводу роботи Системи та інші пов'язані з цим роботи.

Замовник зобов'язується приймати та сплачувати послуги Виконавця згідно з умовами цього Договору (п. 2.2. Договору).

Згідно з п. 2.3. Договору, послуги вважаються наданими з моменту підписання Сторонами Акту прийому-здачі виконаних робіт.

Підставою для оплати послуг за цим Договором є рахунок, виставлений Виконавцем та підписаний Сторонами акт виконаних робіт. Замовник зобов'язаний сплати за отримані послуги протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання Акта (п. 3.7. Договору).

Факт виконання та надання позивачем послуг на суму 199 910,00 грн. та прийняття їх відповідачем, підтверджується підписаним між сторонами актом №ОУ-0000020 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 2.04.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач в порушення зобов'язання щодо оплати вартості наданих позивачем послуг, відповідно до умов Договору, не сплатив на користь позивача 199 910,00 грн., на підтвердження іншого суду не надано жодних доказів.

Заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 199 910,00 грн. підтверджується підписним між сторонами Актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.2015 року, також відповідач визнав вищевказану заборгованість в відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання, передбачені умовами Договору, виконав належним чином, а відповідач не сплатив на користь позивача вартість наданих позивачем послуг, та має перед позивачем заборгованість в розмірі 199 910,00 грн.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач визнав частково позовні вимоги, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 199 910,00 грн. - основного боргу, нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення сплати вартості отриманих полуг, а тому позивач, керуючись п. 5.3. Договору просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за розрахунками позивача становить 33 190,54 грн.

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що за порушення Замовником строків оплати послуг Замовник сплачує Виконавцеві суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних зобов'язань за кожен день такого прострочення.

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі 33 190,54 грн. , нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 33 916,73 грн. - інфляційних втрат , 1 659,53 грн. - 3% річних.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних підлягають частковому задоволенню і за уточненим розрахунком суду становлять: 1 183,03 грн. - інфляційних втрат, 1 659,53 грн. - 3% річних.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авеста-Україна" (03067, м. Київ, ВУЛИЦЯ ГАРМАТНА, будинок 8, код ЄДРПОУ 23516373) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіоніка" (03062, м. Київ, ВУЛИЦЯ ОМЕЛЯНА ГОРБАЧОВА, будинок 3, приміщення 74, код ЄДРПОУ 37507283) 199 910 (сто дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот десять) грн. 00 коп. - основного боргу, 1 183 (одну тисячу сто вісімдесят три) грн. 03 коп. - інфляційних втрат, 1 659 (одну тисячу шістсот п'ятдесят дев'ять) грн. 53 коп. - 3% річних, 33 190 (тридцять три тисячі сто дев'яносто) грн. 54 коп. - пені, 4 718 (чотири тисячі сімсот вісімнадцять) грн. 86 коп. - судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Якименко М.М.

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 29.09.2015 року.