Рішення

від 01.10.2015 по справі 910/21151/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2015Справа №910/21151/15

за позовом Державного підприємства "Український центр механізації колійних робіт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОлеоТулз"

про стягнення сплаченої попередньої плати та штрафних санкцій за невиконання умов договору у розмірі 28 821,21 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Рошет А.І. (дов.№УЦМКР-1 від 12.01.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Український центр механізації колійних робіт" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОлеоТулз" про стягнення сплаченої попередньої плати та штрафних санкцій за невиконання умов договору у розмірі 28 821,21 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2015 порушено провадження у справі № 910/21151/15 та призначено її до розгляду на 08.09.2015 року.

За наслідками судового засідання 08.09.2015 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 01.10.2015, у зв'язку із неявкою відповідача.

До судового засідання 01.102015 з'явився представник позивача, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позові.

Відповідач повторно не направив свого представника для участі у судовому засіданні, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає у межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

16.06.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олеотулз" (постачальник) та Державним підприємством "Український центр механізації колійних робіт" (замовник) укладено Договір поставки № УЦМКР/ГМд-10201 (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1. Договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність замовнику певну продукцію, далі товар, відповідно до специфікації, а замовник зобов'язується оплатити поставлений товар на умовах даного Договору.

Згідно з пунктом 2.1. Договору кількість та асортимент товару визначається у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього Договору.

Товар, відповідно до специфікації повинен бути поставлений постачальником замовнику протягом 130 (сто тридцяти) календарних днів з дня проведення попередньої оплати, але не пізніше ніж до 31.10.2010 року (пункт 5.1. Договору у редакції Додаткової угоди №1 від 06.10.2010 року).

Відповідно до пункту 6.1. Договору загальна сума Договору становить 69 000,00 грн. (без ПДВ).

На виконання умов Договору, позивач перерахував на рахунок відповідача 16 560, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1388 від 29.06.2010 (належним чином засвідчена копія наявна у матеріалах справи) в якості передоплати за поставку товару.

За твердженням позивача, відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав.

Позивач звернувся до відповідача з листом № УЦМКР-12 від 10.01.2011 з вимогою про здійснення поставки товару та сплату штрафних санкцій у розмірі 13 330,80 грн.

Оскільки, претензія позивача залишена без виконання відповідачем, Державне підприємство "Український центр механізації колійних робіт" звернулось із даним позовом до суду, у межах якого просить стягнути з відповідача 16 560,00 грн. попередньої оплати , 9 522,00 грн. пені, штраф у розмірі 7% від вартості товару 1 826,14 грн., 3% річних у розмірі 782,63 грн. та процентів за договором у розмірі 130,44 грн.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на подання відзиву на позов, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з статтею. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі укладеного між сторонами Договору у відповідача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у позивача прийняти товар та оплатити його вартість.

Судом встановлено, що позивачем сплачено на рахунок відповідача суму попередньої оплати у розмірі 16 560,00 грн.

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав. У зв'язку з чим, у останнього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі суми попередньої оплати.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Докази поставки товару на перераховані позивачем відповідачу грошові кошти матеріали справи не містять.

Відповідно до норми частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України у позивача виникає альтернативне право вимагати передання оплаченого товару або вимагати повернення суми попередньої оплати, що в свою чергу породжує альтернативні обов'язки у відповідача.

Статті 670 та 693 Цивільного кодексу України як спеціальні норми закону не встановлюють строку виконання грошового зобов'язання по поверненню передоплати за товар у правовідносинах купівлі-продажу (поставки).

Згідно частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання й вимагати відшкодування збитків.

Враховуючи вищевикладене, а також відсутність у матеріалах справи доказів повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 16 560,00 грн. або поставки товару на перераховані позивачем кошти, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача 9 522,00 грн. пені, штраф у розмірі 7% від вартості товару 1 826,14 грн., 3% річних у розмірі 782,63 грн. та процентів за договором у розмірі 130,44 грн.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Суд відзначає, що умовам у кладеного договору, зокрема, пунктом 12.2, передбачено, що за порушення строку поставки товару постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості товару.

Особа, яка порушила господарське зобов'язання або правила здійснення господарської діяльності, зобов'язана сплатити стороні, права якої порушено, штрафні санкції. Тобто у правопорушника виникає так звана штрафна відповідальність. Штрафна відповідальність, на відміну від відповідальності за завдання збитків, має передусім караючу, а не компенсаційну функцію.

Штрафні санкції це, зокрема, господарські санкції у виді грошової суми, та надає їх виключний перелік, а саме: неустойка, штраф, пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

До того ж, із приписів статті 549 ЦК України слідує, що штраф може встановлюватись за будь-яке порушення зобов'язання, у той час як пеня - на випадок прострочення виконання зобов'язання.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що поставка обладнання мала бути здійснена до 30.10.2010, суд дійшов висновку про наявність обставин, з якими законодавець пов'язує можливість стягнення штрафу з відповідача - особу, яка порушила умови зобов'язання. Таким чином, перевіривши розрахунок штрафу, суд визнає вимогу позивача про стягнення 1 826,14 грн. штрафу такою, що підлягає задоволенню.

Із позову вбачається, що позивачем заявлено до стягнення суму пені у розмірі 9 522,00 грн. за період 31.10.2011-22.02.2012, однак суд не погоджується із таким визначенням періоду нарахування пені та зазначає наступне.

Нормами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафні санкції це, зокрема, господарські санкції у виді грошової суми, та надає їх виключний перелік, а саме: неустойка, штраф, пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, враховуючи норми чинного законодавства та умови укладеного договору, суд вказує на те, що вірною датою від якої зобов'язання вважається простроченим є 31.10.2010 - наступний день після дати, коли зобов'язання мало бути виконано. До того ж, період нарахування пені не може перевищувати шість місяців, як то передбачено законодавцем.

Так, здійснивши арифметичний перерахунок суми пені, суд дійшов висновку про обґрунтованість суми пені у період з 31.10.2010-30.04.2011 у розмірі 6 399,42 грн. та визнає її такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

За загальним правилом, строк нарахування процентів починається від дня, коли товар мав бути оплачений, і закінчується днем його фактичної оплати. Разом із тим, допускається нарахування процентів починаючи від дня передання товару продавцем, якщо це передбачено договором.

При цьому слід мати на увазі те, що ст. 536 ЦК не встановлює розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, відтак їх розмір доцільно передбачити у договорі, якщо розмір процентів не встановлений законом або іншим цивільно-правовим актом.

Так, умовами договору, а саме п.12,2. договору, сторони погодили розмір відсотків за користування чужими коштами - 0,5% за кожний день прострочення оплати поставленого товару.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що позивачем здійснено нарахування вказаної суми із дотриманням умов договору та норм чинного законодавства, а тому сума розміром 130,44 грн. за період 31.10.2011-22.02.2012 підлягає стягненню з відповідача.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За змістом пункту 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Разом з тим слід звертати увагу, що одночасне стягнення процентів, передбачених ст. 536 ЦК, виключає застосування ст. 625 ЦК у тому випадку, коли ст. 536 ЦК застосовується за прямою вказівкою законодавця як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Така вказівка, зокрема, міститься у ч. 3 ст. 693 (нарахування процентів на суму попередньої оплати товару у разі прострочення продавцем передачі товару), ч. 4 ст. 694 (у разі прострочення покупцем оплати товару), ч. 2 ст. 1214 (у разі безпідставно одержання чи збереження грошей) ЦК.

Ця позиція підтверджується практикою Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 29 травня 2013 у справі № 6-39цс13), яка є обов'язковою для застосування у розумінні положень статті 111-28 ГПК України.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що судом задоволено вимогу про стягнення грошових коштів, нарахованих на підставі положень статті 536 ЦК України, не вбачає правових підстав для покладення обов'язку на відповідача сплатити компенсаційні витрати - 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, а тому вимога про стягнення 782,63 грн. трьох відсотків річних задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, позовні вимоги Державного підприємства "Український центр механізації колійних робіт" підлягають частковому задоволенню.

Відшкодування судових витрат відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Державного підприємства "Український центр механізації колійних робіт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОлеоТулз" про стягнення сплаченої попередньої плати та штрафних санкцій за невиконання умов договору у розмірі 28 821,21 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олеотулз» (03035, місто Київ, вулиця Кудряшова, 7а, приміщення 19; ідентифікаційний код 35620393) на користь Державного підприємства «Український центр механізації колійних робіт» (03680, місто Київ, вулиця Качалова, 7; ідентифікаційний код 31349738) 16 560 (шістнадцять тисяч п'ятсот шістдесят) гривень 00 копійок попередньої оплати, 6 399 (шість тисяч триста дев'яносто дев'ять) гривень 42 копійки пені, 130 (сто тридцять) гривень 44 копійки процентів за користування чужими коштами, 1 826 (одну тисячу вісімсот двадцять шість) гривень 14 копійок - 7% штрафу та 1 579 (одну тисячу п'ятсот сімдесят дев'ять) гривень 45 копійок судового збору.

У іншій частині у позові відмовити.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 01.10.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 06.10.2015 року

Суддя К.В. Полякова