Рішення

від 07.10.2015 по справі 910/21745/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2015Справа №910/21745/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нуфарм Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс - Агроцентр"

про стягнення грошових коштів у розмірі 8 005 775,71 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Гаджук П.П. (довіреність № б/н від 12.08.15),

від відповідача: Гальченко Р.О. (довіреність № б/н від 18.05.15), Воєвода В.О. (довіреність № б/н від 14.10.14),

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарському суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуфарм Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» про стягнення коштів у розмірі 8 005 775,71 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача свого обов'язку оплати поставленого товару, передбаченого умовами укладеного договору поставки №001/КД від 15.01.2014 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.08.2015 порушено провадження у справі № 910/21745/15 та призначено її до розгляду на 22.09.2015 року.

У судовому засіданні 22.09.2015 судом оголошено перерву до 06.10.2015 року.

Під час судового засідання 06.10.2015 судом з'ясовано думку сторін щодо заяви позивача про забезпечення позову та, на усне клопотання відповідача, оголошено перерву до 07.10.2015, з метою надання додаткового часу для підготовки своїх заперечень.

У судовому засіданні 07.10.2015, заслухавши думку сторін, суд відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову з огляду на нижченаведене.

Нормами статті 66 ГПК України передбачено право господарського суду за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї власної ініціативи вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України визначені заходи забезпечення позову, якими безпосередньо є: накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороно відповідачеві вчиняти певні дії; забороно іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову»від 26 грудня 2011 року № 16 умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням, зокрема, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Разом з тим, суд зазначає, що не попускається застосування заходів забезпечення позову, які не пов'язані із заявленими вимогами, про що також зазначено в ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 22.11.2001 у справі за позовом до Акціонерного товариства відкритого типу «Ексімнафтопродукт».

При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову слід враховувати, що цими заходами не повинна блокуватися господарська діяльність товариства, порушуватись права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватись обмеження, не пов'язані з предметом спору.

Зокрема, не допускається винесення ухвал про накладення арешту на все майно підприємства. Якщо у господарського суду є підстави вважати, що діями виконавчого або іншого органу, рішення про обрання якого оспорюється, може бути погіршено фінансовий стан господарського товариства або доведено його до стійкої неплатоспроможності, суд вправі забезпечити позов шляхом заборони відчуження основних засобів, нерухомого майна та іншого визначеного майна товариства.

З системного аналізу вищевикладеного, оцінюючи подані заявником докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову та встановивши обставини в їх сукупності, на які посилається заявник як на підставу своїх вимог, суд вважає, що заява про вжиття заходів забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Надалі, представник позивача надав пояснення по суті спору, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представники відповідача, у свою чергу заперечували проти задоволення позовних вимог, однак відзиву до суду не надали.

Також, під час судового засідання 07.10.2015, суд, заслухавши правове обґрунтування представників відповідача, щодо необхідності витребування доказів, вивчивши надане клопотання, визнав його не обґрунтованими та таким що, не підлягає задоволенню, з огляду на невідповідність встановленим ст.38 Господарського процесуального кодексу України вимогам.

Так, нормами частини 1, 2, 3 статті 38 ГПК України передбачено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Однак, заявлене відповідачем клопотання не містіть обґрунтування щодо обставин, які мають підтвердити дані докази у справі, до того ж, відповідно до ст.33ГПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у зв'язку із чим суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Нуфарм Україна» (далі - Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» (далі -Покупець) укладено договір поставки № 001/КД (далі - Договір), за умовами якого Продавець зобов'язався поставити та передати Покупцю право власності на засоби захисту рослин (далі - Товар), а Покупець зобов'язався прийняти Товар і сплатити визначену цим Договором його вартість (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.2.1 Договору, асортимент Товару, його кількість, ціна та строки поставки визначаються у Додатках до цього Договору.

Умовами п. 2.2. Договору встановлено, що поставка Товару - FCA (Incoterms-2010) склади Продавця. Вивіз Товару зі складу здійснюється Покупцем за його рахунок. Продавець зобов'язаний передати Товар перевізнику чи іншій особі, назначеній Покупцем. Продавець поставляє Товар партіями згідно письмової заявки Покупця наступного робочого дня після одержання заявки. Покупець направляє Продавцю засобами зв'язку (електронною поштою, факсом) не пізніше 10 год. 00 хв. дня, що передує дню поставки.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що сторони визначають вартість Товару відповідно до умов цього Договору. Сторони визначають ціни на Товар станом на певний час у Додатках по формі згідно Додатку №1 та рахунках. Ціни на Товар, дійсні на момент укладання цього Договору, визначені у Додатку №1. Сторони встановлюють ціни на Товар у гривнях та визначають грошовий еквівалент в доларах США.

Відповідно до п.п. 3.1.1, 3.1.2, 3.2 Договору оплата за Товар здійснюється в гривнях шляхом перерахування відповідної суми коштів на банківський рахунок Продавця, зазначений в п. 13 цього Договору.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що Покупець оплачує Товар на підставі рахунків Продавця. Рахунок підлягає оплаті протягом 3 робочих днів від дати виставлення, якщо інше не встановлено Договором. Сторони домовились, що в залежності від періоду поставки Товару можуть формуватися і строки:

- Покупець, який отримує Товар у період з 01.01.2014 по 31.03.2014 рік зобов'язується оплатити такий Товар у такі строки та на таких умовах: « 30% - попередня оплата вартості Товару, 70% оплата вартості Товару не пізніше 30 вересня 2014 року»;

- Покупець, який отримує Товар у період з 01.04.2014 по 30.04.2014 рік зобов'язується оплатити такий Товар у такі строки та на таких умовах: « 30% - попередня оплата вартості Товару, 70% оплата вартості Товару не пізніше 31 жовтня 2014 року»;

- Покупець, який отримує Товар у період з 01.05.2014 по 31.05.2014 рік зобов'язується оплатити такий Товар у такі строки та на таких умовах: « 30% - попередня оплата вартості Товару, 70% оплата вартості Товару не пізніше 28 листопада 2014 року»;

- Покупець, який отримує Товар у період з 01.06.2014 по 30.09.2014 рік зобов'язується оплатити такий Товар у такі строки та на таких умовах: « 30% - попередня оплата вартості Товару, 70% оплата вартості Товару не пізніше 15 грудня 2014 року»;

- Покупець, який отримує Товар у період з 01.10.2014 по 31.12.2014 рік зобов'язується оплатити такий Товар у такі строки та на таких умовах: « 30% - попередня оплата вартості Товару, 70% оплата вартості Товару не пізніше 30 листопада 2015 року».

Пунктом 4.3 Договору встановлено, що в межах визначених цим Договором платежі, що Покупець здійснює за Договором, зараховуються Продавцем відносно накладних у хронологічному порядку, якщо інше не зазначено Покупцем у платіжному дорученні або окремому листі. У разі існування простроченої заборгованості, всі поточні оплати Покупця за цим Договором зараховуються на рахунок погашення такої заборгованості.

Відповідно до п.п. 4.5, 4.7 Договору Покупець взяв на себе зобов'язання повного розрахунку за Товар. Оплата вважається здійснена з моменту зарахування відповідної суми грошових коштів на рахунок Продавця у повному обсязі.

Приймання Товару по кількості та якості здійснюється Покупцем протягом 3 робочих днів з моменту доставки Товару (відвантаження на склад) Покупцю (п. 6.1 Договору).

Відповідно до п. 6.2 Договору, Покупець перевіряє Товар на його комплектність (асортимент, кількість); відповідність партій; належного зовнішнього вигляду (цілісність оригінального пакування тощо); відсутність ознак пошкодження або псування та повідомляє про результати перевірки Продавцеві.

У разі прийняття Товару Покупець протягом 10 робочих днів від дати поставки Товару підписує видаткову накладну (2 екз.) та відправляє один примірник Продавцю (п.6.3 Договору).

Відповідно до п.12.2 Договору цей Договір набуває чинності з моменту його укладення і діє до 31.12.2014, але в будь якому разі до повного виконання Сторонами своїх обов'язків за Договором, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

Відповідно до п.п. 12.5, 12.6 Договору всі додатки, доповнення, додаткові угоїн (договори) тощо до цього Договору, укладені у письмові формі, є його квц'ашою частиною. Будь-які доповнення, зміни до цього Договору хикаоклься у письмовій формі та мають бути підписані повноважними щрслетаияикамн та скріплені печатками Сторін.

Пунктом 12.12 Договору встановлено, що Договір складений при повному розумінні Сторонами його умов та термінології українською та англійською мовами у двох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу - по одному для кожної із Сторін. У випадку будь-яких розбіжностей, переважну силу матиме текст на українській мові.

На виконання умов укладеного Договору, Продавцем впродовж березня- липня 2014 року поставлено Покупцю Товар на загальну суму 4 567 612,68 грн.

Весь Товар, що підлягав передачі Покупцеві, фактично отриманий довіреною особою ТОВ «СЕРВІС-АГРОЦЕНТР» менеджером з логістики Івановим Володимиром Олексійовичем, згідно довіреностей на отримання матеріальних цінностей від ТОВ «НУФАРМ УКРАЇНА» по кожній поставці товару, за кожним окремим рахунком.

Видаткові накладні, які свідчать про прийняття Товару Покупцем підписані без жодних його зауважень, мають посилання на договір поставки № 001/КД від 15.01.2014, номера рахунків, асортимент товару, його кількість, ціну та скріплені підписами уповноважених представників Продавця та Покупця.

Покупцем частково виконані взяті на себе зобов'язання за Договором та впродовж березня-липня 2014 року перераховані на банківський рахунок Продавця грошові кошти у сумі 293 069,84 грн., що підтверджується довідкою обслуговуючого банку.

Разом з тим, свого зобов'язання щодо повної сплати вартості отриманого Товару Покупець не дотримався та станом на 12.08.2015 за ним рвхується сума заборгованості у розмірі 4 274 542 (чотири мільйон двісті сімдесят чотири тисячі п'ятсот сорок дві) грн. 84 коп.

Наявність існуючої заборгованості підтверджується первинними документами складеними протягом здійснення поставки Товару та Актами звірки станом на 31.12.2014, на 31.03.2015 року.

Звертаючись із позовом до суду, позивачем також здійснено нарахування та заявлено до стягнення пеню у розмірі 1 599 965,63 грн., 3% річних у розмірі 103 597,51 та інфляційні втрати у розмірі 2 027 669,73 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як встановлено судом, 15.01.2014 між сторонами укладено договір, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Норми статті 265 Господарського кодексу України кореспондуються із положеннями статті 712 Цивільного кодексу України.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 629 ЦК України, яка кореспондується із ст.526 ЦК України, визначає обов'язковість виконання сторонами договору, тобто всі умови договору з моменту його укладення, який встановлено ст.640 ЦК України, стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. Будучи пов'язані взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятися від виконання зобов'язання або змінювати його умови, крім випадків, передбачених угодою сторін або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та поставив відповідачу товар, що підтверджується складеними та підписаними сторонами відповідними видатковими накладними.

Нормами статті 692 Цивільного кодексу України унормовано, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте відповідач у порушення зобов'язань, прийнятих за Договором, не здійснив повну оплату отриманих товарів, яка станом на момент розгляду спору у суді, так і не погашена та становить 4 274 542,84 грн.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.3 Договору, у разі прострочення оплати за Товар Покупець зобов'язаний сплатити Продавцю пеню, що обчислюється у відсотках від суми простроченого платежу за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (НБУ), що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 12.3 Договору встановлено, що сторони відповідно до ст. 259 ЦК збільшили строк позовної давності по всім зобов'язанням (сплаті заборгованості та пені), що виникли на підставі цього Договору до 3 років. Також цим пунктом встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань здійснюється без застосування ч. 6 ст. 232 ГК України.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Особа, яка порушила господарське зобов'язання або правила здійснення господарської діяльності, зобов'язана сплатити стороні, права якої порушено, штрафні санкції. Тобто у правопорушника виникає так звана штрафна відповідальність. Штрафна відповідальність, на відміну від відповідальності за завдання збитків, має передусім караючу, а не компенсаційну функцію.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, враховуючи норми чинного законодавства та умови укладеного договору, виходячи із принципу чинності правочину, суд погоджується із строками та розміром нарахованої суми пені, та визнає суму пені у розмірі 1 599 965,63 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 №62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 №39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 2 027 669,73 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 103 597,51 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 22, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуфарм Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» про стягнення коштів у розмірі 8 005 775,71 грн. - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Агроцентр» (03138, місто Київ, вулиця Каменярів 21; ідентифікаційний код 36059766) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуфарм Україна» (03680, місто Київ, М.Грінченка, 4; ідентифікаційний код 36797495) 4 274 542 (чотири мільйони двісті сімдесят чотири тисячі п'ятсот сорок дві) гривні 84 копійки основного боргу, 1 599 965 (один мільйон п'ятсот дев'яносто дев'ять дев'ятсот шістдесят п'ять) гривень63 копійки пені, інфляційні втрати у розмірі 2 027 669 (два мільйони двадцять сім тисяч шістсот шістдесят дев'ять) гривень 73 копійки, 103 597 (сто три тисячі п'ятсот дев'яносто сім) гривень 51 копійку 3% річних та 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 07.10.2015 року. Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 12.10.2015 року

Суддя К.В. Полякова