Рішення

від 12.10.2015 по справі 910/20891/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2015Справа № 910/20891/15

Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 доПриватного підприємства "Компанія "Індустріальний Альянс" простягнення 40 47 грн 36 коп. Представники: від позивача: ОСОБА_3 - представник за довіреністю від відповідача: не з'явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.08.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з вимогами до Приватного підприємства "Компанія "Індустріальний Альянс" про стягнення 40 472 грн 36 коп. заборгованості за договором на поставку лісопродукції № ЛМ-1/2-2015 від 09.02.2015, в тому числі: 34 350 грн 00 коп. основного боргу, 5 428 грн 77 коп. інфляційних втрат, 350 грн 09 коп. 3 % річних та 343 грн 50 коп. штрафу.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та умов договору на поставку лісопродукції № ЛМ-1/2-2015 від 09.02.2015, укладеного між сторонами, не виконав взяті на себе зобов'язання з поставки оплаченого товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 34 350 грн 00 коп., крім того, у зв'язку з невиконанням зобов'язань за договором позивачем нараховано 5 428 грн 77 коп. інфляційних втрат, 350 грн 09 коп. 3 % річних та 343 грн 50 коп. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.08.2015 порушено провадження у справі № 910/20891/15, розгляд справи призначений на 30.09.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2015 розгляд справи відкладено на 12.10.2015, у зв'язку з неявкою представника відповідача у судове засідання та невиконанням сторонами вимог ухвали суду.

Представник відповідача у судове засідання 12.10.2015 не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подав, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином за адресою, зазначеною на офіційному веб-сайті Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" за адресою, зазначеною на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за адресою https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch.

У судове засідання 12.10.2015 з'явився представник позивача, надав документи на виконання вимог ухвали суду та надав усні пояснення по суті справи, відповідно до яких в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 12.10.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

09.02.2015 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець за договором) та Приватним підприємством "Компанія "Індустріальний Альянс" (продавець за договором) укладено договір на поставку лісопродукції № ЛМ-1/2-2015, відповідно до умов якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Згідно з пунктом 6.1. договору розрахунки між сторонами проводяться у формі 100 % попередньої оплати.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору на поставку лісопродукції № ЛМ-1/2-2015 від 09.02.2015, позивачем було проведено попередньо оплату за договором на загальну суму 47 850 грн 00 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень № 7 від 09.20.2015 на суду 15 000 грн 00 коп., з урахуванням листа № 2 від 30.06.2015, та № 21 від 19.02.2015 на суму 32 850 грн 00 коп., проте відповідач в порученням умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання з поставки оплаченого позивачем товару, у зв'язку з чим в останнього виник обов'язок з повернення попередньої оплати у сумі 34 350 грн 00 коп. з урахування часткового повернення попередньої оплати.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою від 30.04.2015 про повернення коштів за договором на поставку лісопродукції № ЛМ-1/2-2015 від 09.02.2015, яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявника в праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини 2 статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України, викладений у рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду України № 3-127гс11 від 28.11.2011 та від 16.09.2014, а також в постановах Вищого господарського суду України від 19.11.2013 у справі № 912/163/13-г, від 01.10.2013 у справі N 922/1176/13 та від 23.04.2014 у справі N 921/504/13-г/5.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, приймаючи до уваги, що за приписами статей 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оскільки наявними у справі документами підтверджується оплата позивачем вартості товару за договором на поставку лісопродукції № ЛМ-1/2-2015 від 09.02.2015, враховуючи встановлення факту невиконання відповідачем обов'язку з поставки товару та повернення попередньої оплати на загальну суму 34 350 грн 00 коп., вимоги позивача про стягнення 34 350 грн 00 коп. з відповідача підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 343 грн 50 коп. штрафу, а також 5 428 грн 77 коп. інфляційних втрат та 350 грн 09 коп. 3 % річних.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 11.2 договору за одностороння необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань у період дії даного договору, винна сторона сплачує штраф у розмірі 0,1 %.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом встановлено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок штрафу у розмірі 0,1 %, у зв'язку з чим судом здійснено власний розрахунок штрафу, відповідно до якого сума штрафу складає 34 грн 35 коп., виходячи з розміру заборгованості у сумі 34 350 грн 00 коп., а тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафу підлягають частковому задоволенню у розмірі 34 грн 35 коп.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України), згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що умовами договору на поставку лісопродукції № ЛМ-1/2-2015 від 09.02.2015 розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 № 910/14120/14|3-357гс15.

Відповідно до частини 1 стаття 111-25 Господарського процесуального кодексу України Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних за не повернення сплаченого авансу за непоставлений товар, у зв'язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 5 428 грн 77 коп. інфляційних втрат та 350 грн 09 коп. 3 % річних визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст. 75, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного Підприємства "Компанія "Індустріальний Альянс" (02094, м. Київ, вул. Червоноткацька, будинок 27-А, ідентифікаційний код 33884794) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (27400, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 34 350 (тридцять чотири тисячі триста п'ятдесят) грн 00 коп. попередньої оплати за непоставлений товар, 34 (тридцять чотири) грн 35 коп. штрафу та 1 552 (одна п'ятсот п'ятдесят дві) грн 18 коп. витрат по сплаті судового збору у розмірі

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 15.10.2015

Суддя Н.Б. Плотницька