Рішення

від 05.10.2015 по справі 922/5183/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2015 р.Справа № 922/5183/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Васильєвой Л.О.

розглянувши справу

за позовом ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива", м. Київ до ТОВ "Золотий місток", м. Харків про стягнення 9431,34 грн. за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" ОСОБА_1 звернувся до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з ТОВ "Золотий місток" заборгованість за договором про відкриття рахунку в цінних паперах № 09/09-Ю від 17.11.09р. в сумі 9431,34 грн., з яких: сума боргу - 1040,00 грн., інфляційні нарахування - 799,36 грн., 3% річних - 122,78 грн., пеня - 7469,20 грн. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 07.09.15р. за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

На виконання ухвали суду від 07.09.2015 року представником позивача було надано супровідним листом (вх.№38271 від 23.09.2015 року) витребувані документи. Надані документи були судом прийняті та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача в судове засідання 05.10.15р. не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання 05.10.15р. не з`явився, вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, відзив на позов не надав. На час проведення судового засідання в матеріалах справи міститься копія ухвали суду від 07.09.15р., що направлялася відповідачу на адресу вказану в позовній заяві та повернулася на адресу суду з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Згідно п. п. 4.1.1 п. 4.1. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 1149 від 12.12.2007р. нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) місцевої - Д+2, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Відповідно до п. 4.2. Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №1149 від 12.12.2007р. при пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 4.1 нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданого позивачем витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження відповідача - 61068, Харківська обл., м. Харків, пр. Московський, 183, та саме на цю адресу надсилалась ухвала суду про порушення провадження у справі, а позивачем позовна заява.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як визначено у п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи й відсутність представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою суду від 07.09.15р. сторін було повідомлено, що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами, суд згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

17 листопада 2009 року між ТОВ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА", правонаступником якого є ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА", надалі - ОСОБА_2 (Позивач) та ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЗОЛОТИЙ МІСТОК" надалі - Депонент (Відповідач) було укладено договір про відкриття рахунку в цінних паперах № 09/09-Ю, надалі - Договір.

Згідно п. 1.1. Договору "Депонент доручає, а ОСОБА_2 зобов'язується надавати Депоненту послуги щодо відкриття та ведення рахунку у цінних паперах, зберігання належних Депоненту цінних паперів, обслуговування операцій за цим рахунком, отримання доходів за цінними паперами на викладених нижче умовах відповідно до Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 17 жовтня 2006 року № 999, Внутрішнього положення ОСОБА_2, чинного законодавства України та на підставі розпоряджень Депонента."

Відповідно до п. 2.1. Договору Депоненту було відкрито рахунок у цінних паперах, на який Відповідачем було зараховано цінні папери, що підтверджується анкетою (карткою) Депонента, копія додається.

Позивач протягом дії даного Договору належним чином виконував свої зобов'язання, передбачені умовами Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору "Депонент оплачує послуги ОСОБА_2 згідно з цим Договором та відповідно до затверджених тарифів ОСОБА_2, які є невід'ємною частиною цього Договору. ОСОБА_2 не повинні перевищувати максимального розміру, що встановлюється Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Антимонопольним комітетом України."

Згідно з п. 3.2. Договору "Плата вноситься Депонентом щомісячно на рахунок ТОВ КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" на підставі наданого ОСОБА_2 акту-рахунку наданих послуг в термін до п'ятнадцятого числа наступного за тим місяцем в якому надавалися послуги згідно акту-рахунку".

Як вбачається з розрахунку, доданого до позовної заяви, заборгованість з обслуговування рахунку в цінних паперах утворилась за період з 30.07.2010 року по 31.08.2012 року в загальній сумі 1040,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані позивачем та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник)зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач не сплатив 1040,00 грн. заборгованості та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до вимог статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи, що відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно вимогам закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би підтверджував сплату заборгованості за договором у сумі 1040,00 грн., суд вважає позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1040,00 грн. заборгованості правомірними та обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 6.1. Договору "6.1. У разі невиконання чи неналежного виконання однією зі Сторін своїх зобов'язань, передбачених цим Договором або чинним законодавством України, винна Сторона несе майнову відповідальність за завдані збитки."

Згідно з п. 6.5.2 .Депонент сплачує ОСОБА_2: - у випадку затримки сплати вартості наданих послуг ОСОБА_2 пеню 0,5% від загальної суми (за кожен день прострочення), що підлягає до сплати;

Згідно з п. 6.6. Договору "Якщо платіж за надані Депоненту депозитарні послуги прострочено більш ніж на 20 днів, то така дія Депонента вважається відмовою від виконання умов даного Договору та зобов'язує Депонента сплатити штраф у розмірі 50 % від суми заборгованості Депонента визначеної на день фактичної сплати."

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 7469,20 грн.

Відповідно до ст.546ЦК України,виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.2 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до п. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.13р.№ 10 якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором). Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

У зв`язку з тим, що сторонами не було заявлено вимоги про застосування до вимог про стягнення пені строку позовної давності, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, почнаючи з 30.07.10р. правомірними, однак, в порушення вимог ст. 232 ГК України, позивачем нараховано відповідачу пеню, за кожен окремий платіж, більше ніж за півроку.

Таким чином, судом перевірено строк нарахування пені та встановлено, що пеня підлягає частковому задоволенню в сумі 80,36 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 122,78 грн. та інфляційних втрат в розмірі 799,36 грн., суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 122,78 грн.

Що стосується заявленої вимоги Позивача про стягнення з відповідача 799,36 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, та стягненню підлягає сума інфляційних втрат в розмірі 799,36 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.ст.44 - 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов був задоволений частково, витрати по сплаті судового збору частково покладаються на обидві сторони. Таким чином, судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: витрати по сплаті судового збору в розмірі 395,66 грн. покладаються на відповідача, в іншій частині витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6,8,19,124,129 Конституції України; ст.ст. 509, 598, 612, 546, 549, 625 Цивільного кодексу України; ст.ст. 173, 174, 179, 193, 197, 232 Господарського кодексу України; ст.ст.1,4,12,33,43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗОЛОТИЙ МІСТОК» (61068, Харківська обл., м. Харків, пр. Московський, 183, код ЄДРПОУ 33204205) на користь ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» в особі тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА» (03150, та. Київ, вул. Щорса, буд. 7/9, код ЄДРПОУ 33299878, рах. р/р 37399007, МФО: 380054 в ПАТ «КБ «ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА») суму боргу - 1040,00 грн., 799,36 грн. - втрати від інфляції; 122,78 грн. - 3% річних; в сумі 80,36 грн. - пеня; витрати по сплаті судового збору в розмірі 395,66 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 7388,84 грн. - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.10.2015 р.

Суддя ОСОБА_3