Рішення

від 05.10.2015 по справі 905/953/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.10.2015р. Справа №905/953/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошляхбуд», м.Донецьк, код ЄДРПОУ 32757176

до відповідача: Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м.Красноармійськ, код ЄДРПОУ 32001618 в особі філії «Красноармійський автодор» Державного підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м.Красноармійськ, код ЄДРПОУ 26153540

про стягнення 68813,30 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Бикова Я.М.

У засіданні брали участь:

від позивача: Гаража В.В. - за дов.

від відповідача: Анфьорова К.С. - за дов.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Автошляхбуд», м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м.Красноармійськ в особі філії «Красноармійський автодор» Державного підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м.Красноармійськ про стягнення 68813,30 грн, в тому числі, 43350,40 грн основної суми заборгованості за договором, 19134,66 грн пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 2419,57 грн інфляційного збільшення суми заборгованості, 3908,67 грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договорів купівлі-продажу №5 від 21.03.2011р., №7 від 18.04.2011р. в частині проведення своєчасної та в повному обсязі оплати товару, що стало підставою для нарахування 3% річних, пені, інфляційної складової боргу.

Відповідач у відзиві №01-24/386/1 від 02.09.2015р. проти задоволення позову заперечив з посиланням на сплив строку позовної давності щодо стягнення заборгованості за договорами №5 від 21.03.2011р., №7 від 18.04.2011р. Крім того, за твердженням відповідача, позивач знаходиться на тимчасово окупованій території (м.Донецьк), де не працює жоден український банк, внаслідок чого направлення коштів на територію, на якій панують терористичні угрупування ДНР може вважатись правоохоронними органами злочином у вигляді фінансування тероризму, сепаратизму та буде державною зрадою. Одночасно, у відзиві відповідач зазначив, що надані позивачем додаткові угоди від 25.08.2014р. до договорів №5 від 21.03.2011р., №7 від 18.04.2011р., акт звіряння не містять підпису директора підприємства, внаслідок чого не можуть вважатись доказами заборгованості відповідача. Разом з цим, відповідач зазначив про те, що розрахунок пені, здійснений позивачем за 3 роки, що не відповідає приписам ч.6 ст.232 Господарського кодексу України. Також, у відзиві відповідач вказував на те, що договори №5 від 21.03.2011р., №7 від 18.04.2011р. мав підписувати або особисто директор або особа за його довіреністю.

18.08.2015р. до господарського суду надійшла заява №01-24/325 від 10.08.2015р. відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог позивача про стягнення заборгованості за договорами №5 від 21.03.2011р., №7 від 18.04.2011р.

Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи є достатніми для прийняття повного та обґрунтованого рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Як було зазначено вище, 18.08.2015р. до господарського суду надійшла заява №01-24/325 від 10.08.2015р. відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог позивача про стягнення заборгованості за договорами №5 від 21.03.2011р., №7 від 18.04.2011р.

За приписами п.2.2 постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, приймаючи до уваги зміст заяви №01-24/325 від 10.08.2015р., відзиву №01-24/386/1 від 02.09.2015р. відповідача, враховуючи положення п.2.2 постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», а також з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд зазначає про наступне:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 21.03.2011р. між філією «Олександрівський автодор» Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автошляхбуд» (продавець) було підписано договір купівлі-продажу №5.

Відповідно до п.п.1.1, 1.2 вказаного договору продавець зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти, а покупець зобов'язується прийняти їх та оплатити на умовах цього договору. Продавець передає покупцю дизельне пальне (товар) в кількості 2480 л.

Як визначено п.п.2.1, 2.2 договору №5 від 21.03.2011р. ціна товару складає 8,78 грн за 1 л, в т.ч. ПДВ. Вартість кожної партії товару вказується продавцем у рахунках на оплату.

У п.6.1 зазначеного правочину сторони дійшли згоди, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011р., а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань, цей договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Одночасно, 18.04.2011р. між філією «Олександрівський автодор» Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автошляхбуд» (продавець) було підписано договір купівлі-продажу №7.

За приписами п.п.1.1, 1.2 вказаного договору продавець зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти, а покупець зобов'язується прийняти їх та оплатити на умовах цього договору. Продавець передає покупцю дизельне пальне (товар) в кількості 2480 л.

Згідно із п.п.2.1, 2.2 договору №7 від 18.04.2011р. ціна товару складає 8,78 грн за 1 л, в т.ч. ПДВ. Вартість кожної партії товару вказується продавцем у рахунках на оплату.

За умовами п.6.1 укладеного сторонами правочину договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011р., а в частині виконання сторонами своїх зобов'язань, цей договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги вказані вище договори як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Наказом №70 від 18.06.2014р. Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» припинено філію «Олександрівський автодор» Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» шляхом її приєднання до філії «Красноармійський автодор» Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» з 01.07.2014р.

У судовому засіданні 05.10.2015р. представник відповідача підтвердив наявність обставин припинення філії «Олександрівський автодор» Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» шляхом її приєднання до філії «Красноармійський автодор» Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» з 01.07.2014р., а також надав пояснення щодо завершення процедури припинення вказаного відокремленого підрозділу.

25.08.2014р. сторонами було підписано додаткову угоду до договору №7 від 18.04.2011р., згідно із якою сторони погодились змінити сторону в договору №7 від 18.04.2011р. з філії «Олександрівський автодор» на філію «Красноармійський автодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України».

Аналогічні за змістом зміни були узгоджені сторонами у додатковій угоді від 25.08.2014р. до договору №5 від 21.03.2011р.

Як свідчать матеріали справи у березні та квітні 2011 року позивач передав, а відповідач прийняв дизельне пальне на загальну суму 43350,40 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- №РН-001 від 23.03.2011р. на суму 21576 грн (договір №5 від 21.03.2011р.),

- №РН-002 від 20.04.2011р. на суму 21774,40 грн (договір №7 від 18.04.2011р.).

Вказані видаткові накладні містять печатки позивача та відповідача, а також підписи представників сторін, внаслідок чого приймаються судом в якості належних доказів проведення господарських операцій з передання товару.

Наразі, факт отримання дизельного пального на загальну суму 43350,40 грн відповідачем в порядку норм ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не спростовано.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом п.3.3.2 договорів №5 від 21.03.2011р., №7 від 18.04.2011р. покупець зобов'язаний своєчасно оплатити рахунки продавця.

Як свідчать матеріали справи, листами №23/03-4 від 23.03.2011р., №20/04-2 від 20.04.2011р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошляхбуд» позвач надав відповідачу рахунки-фактури №СФ-03-9 від 23.03.2011р. на суму 21576 грн, №СФ-04-6 від 20.04.2011р. на суму 21774,40 грн, видаткові накладні №РН-001 від 23.03.2011р. на суму 21576 грн, №РН-002 від 20.04.2011р. на суму 21774,40 грн, податкові накладні №7 від 23.03.2011р., №6 від 20.04.2011р.

Відтак, господарським судом встановлено, що з прийняттям товаророзпорядчих документів на товар, який було поставлено згідно із договорами №5 від 21.03.2011р., №7 від 18.04.2011р., строк виконання зобов'язання з оплати дизельного пального на загальну суму 43350,40 грн настав.

Проте, як вказує позивач та проти чого відповідач в порядку норм ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не заперечує, оплата товару вартістю 43350,40 грн здійснена не була.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п.4.3 договорів №5 від 21.03.2011р., №7 від 18.04.2011р. у разі прострочення сплати товару покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені, від простроченої суми за кожен день прострочення.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення 19134,66 грн пені, а саме:

- 9533,64 грн за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару на суму 21576 грн (період з 23.03.2011р. по 23.03.2014р.);

- 9601,02 грн за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару на суму 21774,40 грн (період з 20.04.2011р. по 20.04.2014р.).

Проте, за висновками суду вказаний розрахунок є помилковим, виходячи з наступного:

Відповідно до ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Як встановлено судом вище, товаророзпорядчі документи на товар вартістю 43350,40 грн було отримано відповідачем 23.03.2011р. та 20.04.2011р.

Тобто, з урахуванням приписів ст.253 Цивільного кодексу України прострочення відповідача з оплати товару на суму 21576 грн розпочалось 24.03.2011р., на суму 21774,40 грн 21.04.2011р.

Одночасно, за приписами ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Будь-яких інших умов нарахування неустойки сторони у договорах №5 від 21.03.2011р., №7 від 18.04.2011р. не встановили, внаслідок чого неустойка мала бути розрахована наступним чином:

- за поставкою на суму 21576 грн згідно із договором №5 від 21.03.2011р. за період з 24.03.2011р. по 24.09.2011р. (пеня 1695,05 грн);

- за поставкою на суму 21774,40 грн відповідно до договору №7 від 18.04.2011р. за період 21.04.2011р. по 21.10.2011р. (пеня 1701,39 грн).

Таким чином, за розрахунком суду, позивач мав право на відшкодування неустойки у вигляді пені на загальну суму 3396,44 грн.

Одночасно, за приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п.5.1 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом з оплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

З огляду на вищенаведене, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних у загальному розмірі 3908,67 грн, а саме:

- 1945,39 грн за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару на суму 21576 грн (період з 23.03.2011р. по 23.03.2014р.);

- 1963,28 грн за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару на суму 21774,40 грн (період з 20.04.2011р. по 20.04.2014р.).

З урахуванням висновків суду стосовно того, що прострочення виконання зобов'язання з оплати товару на 21576 грн розпочалось 24.03.2011р., а на суму 21774,40 грн 21.04.2011р., 3% річних за простроченими зобов'язаннями відповідача становлять 3905,10 грн, в тому числі:

- 1943,61 грн за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару на суму 21576 грн (період з 24.03.2011р. по 23.03.2014р.);

- 1961,49 грн за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару на суму 21774,40 грн (період з 21.04.2011р. по 20.04.2014р.).

Крім того, позивачем заявлено до стягнення інфляційну складову боргу, яка за розрахунком Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошляхбуд» становить 2419,57 грн, а саме:

- 980,56 грн за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару на суму 21576 грн (період з 23.03.2011р. по 23.03.2014р.);

- 1439,01 грн за прострочення виконання зобов'язання з оплати товару на суму 21774,40 грн (період з 20.04.2011р. по 20.04.2014р.).

Дослідивши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд зазначає про наступне:

За приписами п.3.2 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Виходячи з того, що платіж за видатковою накладною №РН-001 від 23.03.2011р. мав бути здійснений не пізніше 23.03.2011р., період прострочення для нарахування інфляційних витрат за цією поставкою починається з квітня 2011 року. За таких обставин, інфляційна складова боргу за період з квітня 2011 року по 23.03.2014р. становить 980,56 грн.

Крім того, з огляду на те, що платіж за видатковою накладною №РН-002 від 20.04.2011р. мав бути здійснений не пізніше 20.04.2011р., період прострочення для нарахування інфляційних витрат за цією поставкою починається з травня 2011 року. Відтак, інфляційна складова боргу за період з травня 2011 року по 20.04.2014р. становить 1439,01 грн.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, з'ясувавши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунків пені, 3% річних, інфляційних втрат, здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов висновку, що позивач мав право на стягнення неустойки у розмірі 3396,44 грн, 3% річних - 3905,10 грн, інфляційних втрат - 2419,57 грн.

Одночасно, як було зазначено вище, 18.08.2015р. до господарського суду надійшла заява №01-24/325 від 10.08.2015р. відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог позивача про стягнення заборгованості за договорами №5 від 21.03.2011р., №7 від 18.04.2011р.

Згідно із ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 вказаного Кодексу України встановлений загальний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність), у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За змістом ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 4.2 постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» передбачено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків.

Як було зазначено вище, товаророзпорядчі документи на товар вартістю 43350,40 грн було отримано відповідачем 23.03.2011р. та 20.04.2011р.

Тобто, з урахуванням приписів ст.253 Цивільного кодексу України прострочення відповідача з оплати товару на суму 21576 грн розпочалось 24.03.2011р., на суму 21774,40 грн 21.04.2011р.

Відтак, строк позовної давності становить: за вимогами про стягнення вартості товару, який було поставлено згідно із видатковою накладною №РН-001 від 23.03.2011р. на суму 21576 грн (договір №5 від 21.03.2011р.), з 24.03.2011р. по 24.03.2014р.; за вимогами про стягнення вартості товару, який було поставлено згідно із видатковою накладною №РН-002 від 20.04.2011р. на суму 21774,40 грн (договір №7 від 18.04.2011р.), з 21.04.2011р. по 21.04.2014р.

Виходячи з того, що позовна заява №02/06-15 від 02.06.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошляхбуд» була направлена до господарського суду 15.07.2015р. (дата штемпелю поштового відділення), судом встановлено, що позивачем пропущено встановлений ст.257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності для заявлення вимог про стягнення основного боргу в сумі 43350,40 грн.

Наявність обставин звернення позивача до суду з аналогічною за змістом позовною заявою №23.03-01 від 23.03.2015р. у квітні 2015 року, яку повернуто без розгляду ухвалою суду від 12.05.2015р., вказаних висновків суду не спростовує.

Відповідно до ст.266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За приписами п.5.3 постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 Цивільного кодексу України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 Цивільного кодексу України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань,оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Відтак, строк позовної давності за вимогами про стягнення пені, інфляційного збільшення суми заборгованості та 3% річних також сплинув.

Крім того, за висновками суду, Товариством з обмеженою відповідальністю «Автошляхбуд» не представлено до матеріалів справи доказів зупинення чи переривання перебігу позовної давності, які б спростували доводи відповідача про необхідність застосування позовної давності у визначеній вище частині, виходячи з наступного:

Згідно із ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У відповідності до п.п.4.4, 4.4.1 постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, у тому числі, зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору.

Як встановлено судом, наявні у матеріалах справи додаткові угоди від 25.08.2014р. містять інформацію щодо зміни сторони в договорах №5 від 21.03.2011р., №7 від 18.04.2011р. з філії «Олександрівський автодор» на філію «Красноармійський автодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», внаслідок чого, за висновками суду, факт їх підписання не може свідчити про визнання відповідачем боргу у розмірі 43350,40 грн та, як наслідок, наявністю обставин переривання строку позовної давності за вимогами позивача.

Крім того, додаткові угоди від 25.08.2014р. до договорів №5 від 21.03.2011р., №7 від 18.04.2011р., акт звіряння станом на 01.07.2014р. підписані після спливу строку позовної давності за поставками у відповідності до видаткових накладних №РН-001 від 23.03.2011р., №РН-002 від 20.04.2011р.

Наразі, будь-яких клопотань щодо поновлення пропущеного строку позовної давності в порядку норми ч.5 ст.267 Цивільного кодексу України або пояснень з вказаного питання від позивача на адресу господарського суду Донецької області не надходило.

Одночасно, наявності інших обставин, які зробили своєчасне пред'явлення позову до суду неможливим або ускладненим, позивачем всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено, а судом не встановлено.

При цьому, судом враховано, що вимоги позивача не відносяться до переліку тих, на які позовна давність не поширюється з огляду на приписи ст.268 Цивільного кодексу України.

Згідно із п.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, з урахуванням викладеного, вимоги позивача про стягнення з Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в особі філії «Красноармійський автодор» Державного підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» 68813,30 грн, в тому числі, 43350,40 грн основної суми заборгованості за договором, 19134,66 грн пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 2419,57 грн інфляційного збільшення суми заборгованості, 3908,67 грн 3% річних, підлягають залишенню без задоволення.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 1827 грн підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Автошляхбуд», м.Донецьк до Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м.Красноармійськ в особі філії «Красноармійський автодор» Державного підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м.Красноармійськ про стягнення 68813,30 грн, в тому числі, 43350,40 грн основної суми заборгованості за договором, 19134,66 грн пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 2419,57 грн інфляційного збільшення суми заборгованості, 3908,67 грн 3% річних.

У судовому засіданні 05.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 12.10.2015р.

Суддя Ю.О.Паляниця