Рішення

від 09.10.2015 по справі 903/1005/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2015Справа №903/1005/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сваор» доПублічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» прозобов'язання вчинити дії та стягнення 22645 грн. 44 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Мисилюк С.В. - представник за довіреністю б/н від 27.04.2015;

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11.09.2015 до Господарського суду міста Києва з Господарського суду Волинської області за підсудністю надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Сваор» з вимогами до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про зобов'язання вчинити дії та стягнення 22645 грн. 44 коп. пені.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на те, що ним 29.05.2015 та 05.06.2015 було подано відповідачу платіжні доручення № 85 від 29.05.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 44900 грн. 30 коп. та № 86 від 05.06.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 245114 грн. 66 коп., які залишились відповідачем без виконання, у зв'язку з чим позивач просив суд зобов'язати відповідача здійснити банківський переказ (виконати) вказаних платіжних доручень. Крім того, у зв'язку з невиконанням банком свого обов'язку з виконання поданих позивачем платіжних доручень, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню у загальному розмірі 22645 грн. 44 коп. (3771 грн. 62 коп. пені за невиконання відповідачем платіжного доручення № 85 від 29.05.2015 за період з 04.06.2015 по 26.08.2015 та 18873 грн. 82 коп. пені за невиконання відповідачем платіжного доручення № 86 від 05.06.2015 за період з 11.06.2015 по 26.08.2015).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2015 порушено провадження у справі № 903/1005/15; розгляд справи призначено на 09.10.2015.

У судовому засіданні 09.10.2015 представник позивача подав документи на виконання вимог ухвали суду; надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 09.10.2015 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103034890394.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувається з урахуванням положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні 09.10.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

21.02.2013 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сваор» (клієнт) укладено Договір № 2481/76849-980 на розрахунково-касове обслуговування, відповідно до умов якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті № 26007176849980 та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку в порядку і на умовах, визначених Договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку в операційний день банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами.

Списання банком грошових коштів з рахунку здійснюється за дорученням клієнта або без його доручення у випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 3.1.1 Договору банк має право використовувати грошові кошти на рахунках, гарантуючи при цьому право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк має право визначати і контролювати напрями використання клієнтом грошових коштів на рахунку і встановлювати інші обмеження його права у випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 3.1.3 Договору).

Клієнт має право самостійно розпоряджатися грошовими коштами на рахунку, окрім випадків обмеження такого права, встановлених чинним законодавством України (п. 3.2.1 Договору).

Банк зобов'язується вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунку та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами. Надання інших послуг, що безпосередньо не відносяться до розрахунково-касового обслуговування (кредитування, операції з цінними паперами, факторинг, лізинг та інші операції), здійснюється на підставі окремих договорів, укладених між банком та клієнтом (п. 3.3.2 Договору); здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунку у визначений час крім суботи, неділі та святкових і неробочих днів (п. 3.3.3 Договору); забезпечувати своєчасне зарахування грошових коштів на рахунок (п. 3.3.4 Договору).

Відповідно до п. 8.1 Договору, договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом невизначеного строку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором банківського рахунку.

Відповідно до частини 1 статті 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до статті 1067 Цивільного кодексу України, Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (ст. 1074 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що в подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод, якими вносились зміни та доповнення до Договору № 2481/76849-980 на розрахунково-касове обслуговування, від 21.02.2013.

Судом встановлено, що листом вих. № 1838/191 від 20.09.2013 відповідач повідомив позивача про те, що з 18.11.2013 рахунок № 26007176849980, відкритий позивачем у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит», буде закрито, та замість нього буде відкрито новий рахунок № 26007008505301 (копія листа долучена позивачем до матеріалів справи у судовому засіданні 09.10.2015).

Як встановлено судом, 29.05.2015 позивач звернувся до відповідача з платіжним дорученням № 85 від 29.05.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 44900 грн. 30 коп. з рахунку № 26007008505301 на рахунок УДКСУ у м. Луцьку Волинської області № 31111105700002.

Вказане платіжне доручення було отримане відповідачем 29.05.2015, що підтверджується відтиском штампу банку на ньому (копія платіжного доручення № 85 від 29.05.2015 із відміткою банку про його отримання долучено позивачем до позовної заяви).

Крім того, 05.06.2015 позивач звернувся до відповідача із платіжним дорученням № 86 від 05.06.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 245114 грн. 66 коп. з рахунку № 26007008505301 на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Сваор» № 26000300637744, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Ощадбанк».

Вказане платіжне доручення було отримане відповідачем 05.06.2015, що підтверджується відтиском штампу банку на ньому (копія платіжного доручення № 86 від 05.06.2015 із відміткою банку про його отримання долучено позивачем до позовної заяви).

Пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яку затверджено Постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004, визначено, що платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

У додатку № 8 до вказаної Інструкції наведено, що обов'язковим реквізитом платіжного доручення є дата складання. Зазначається дата складання розрахункового документа (реєстру, заяви про відкриття акредитива) наступним чином: число, місяць та рік цифрами у форматі ДД/ММ/РРРР (за винятком розрахункових чеків) або число - цифрами ДД, місяць - словом, рік - цифрами РРРР.

Відповідно до п.2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті передбачено, що банк на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити «Дата надходження» і «Дата виконання», засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп «Вечірня». Відміткою про дату реєстрації банком платіжного доручення платника про сплату платежів до бюджету є заповнення в ньому реквізиту «Дата надходження», який банк заповнює незалежно від дати складання платником цього платіжного доручення.

Банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 30 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується (п.3.5 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яку затверджено Постановою № 22 від 21.01.2004 правління Національного банку України).

Як вбачається із платіжних доручень № 85 від 29.05.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 44900 грн. 30 коп. та № 86 від 05.06.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 245114 грн. 66 коп., вони були прийняті до виконання відповідачем у день їх подання - відповідно 29.05.2015 та 05.06.2015, що підтверджується вхідним штампом банку про отримання вказаних платіжних доручень.

Судом встановлено, що на дату звернення позивача до банку із платіжним дорученням № 85 від 29.05.2015, на рахунку позивача № 26007008505301 було достатньо коштів для його виконання, що підтверджується долученою позивачем у судовому засіданні 09.10.2015 банківською випискою по рахунку № 26007008505301 станом на 29.05.2015 (а саме - 290083 грн. 96 коп.).

Однак, відповідач свій обов'язок за Договором № 2481/76849-980 на розрахунково-касове обслуговування від 21.02.2013 в частині виконання поданого позивачем платіжного доручення № 85 від 29.05.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 44900 грн. 30 коп. не виконав, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

При цьому, як вбачається із поданої у судовому засіданні 09.10.2015 копії банківської виписки з рахунку № 26007008505301, станом на 31.08.2015 вихідний залишок грошових коштів на вказаному рахунку становив 289856 грн. 96 коп., з огляду на що суд дійшов висновку, що станом на дату подання позивачем платіжного доручення № 86 від 05.06.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 245114 грн. 66 коп., на рахунку № 26007008505301 було достатньо грошових коштів для виконання платіжного доручення № 86 від 05.06.2015.

Протилежного відповідачем суду не доведено, зокрема, не доведено належними та допустимими доказами, що на рахунку № 26007008505301 була відсутня достатня грошова сума для виконання платіжного доручення № 86 від 05.06.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 245114 грн. 66 коп. станом на дату подання вказаного платіжного доручення відповідачу - 05.06.2015.

Статтею 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України; безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Відповідно до п. 1.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004р. № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004р. за № 377/8976, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, установлений законодавством України

Приписами пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.

Відповідно до п. 8.4 ст 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Пунктом 1.12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, встановлено, що банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання/стягнення коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України термін, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов'язаний: узяти розрахунковий документ платника/стягувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: "Немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку"; ужити заходів для відновлення своєї платоспроможності.

Відповідно до частини першої пункту 2.19 вказаної Інструкції, розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня.

Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі.

Відповідно до частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, права та законні інтереси суб'єктів господарювання та споживачів захищаються, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку в обґрунтованості вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Сваор» вимагати від Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» виконати платіжні доручення № 85 від 29.05.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 44900 грн. 30 коп. та № 86 від 05.06.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 245114 грн. 66 коп.

Крім того, у зв'язку з невиконанням банком свого обов'язку з виконання поданих позивачем платіжних доручень, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення пеню у загальному розмірі 22645 грн. 44 коп. (3771 грн. 62 коп. пені за невиконання відповідачем платіжного доручення № 85 від 29.05.2015 за період з 04.06.2015 по 26.08.2015 та 18873 грн. 82 коп. пені за невиконання відповідачем платіжного доручення № 86 від 05.06.2015 за період з 11.06.2015 по 26.08.2015).

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 8.4 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Відповідно до п. 32.2 ст. 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим та відповідає передбаченим законодавством порядку та способу нарахування, та позовні вимоги в цій частині заявлено правомірно.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

Згідно з даним рішенням у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно.

Положеннями статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який встановлює правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Отже, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Питання запровадження та здійснення тимчасової адміністрації регулюються розділом VII Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до п. 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Отже, враховуючи дану норму, юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону.

Разом з тим, відповідно до п. 5-4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", кредитор - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань.

За приписами ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.

Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Згідно з ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Отже, враховуючи наведені вище положення, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 ЦК України, зобов'язання щодо виконання платіжних доручень є майновими зобов'язаннями, а позивач є кредитором банку за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому грошовими коштами на банківському рахунку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 25.03.2015 у справі № 3-24гс15, від 29.04.2015 у справі № 3-61гс15, від 10.06.2015 у справі № 3-223гс15.

Суд зазначає, що 04.07.2014 до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" були внесені зміни та доповнення, зокрема, частину 6 статті 36 вказаного закону доповнено пунктом 5, відповідно до якого обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо здійснення операцій з переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації.

Вказана норма закону, зокрема, ще раз вказує на те, що обмеження, передбачені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", стосуються переказу грошових коштів юридичних осіб, що надійшли на їх рахунок до дати запровадження процедури тимчасової адміністрації у банку.

Зважаючи на встановлення факту наявності достатніх сум грошових коштів на рахунку позивача № 26007008505301 на дату подання позивачем платіжних доручень № 85 від 29.05.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 44900 грн. 30 коп. та № 86 від 05.06.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 245114 грн. 66 коп., невиконання яких є підставою позову у даній справі, та враховуючи, що вказані платіжні доручення були подані до банку до дати запровадження тимчасової адміністрації (до 18.09.2015), суд дійшов висновку про порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 2481/76849-980 на розрахунково-касове обслуговування від 21.02.2013 та додаткових угод до нього.

Однак, як встановлено судом, на момент розгляду справи у суді на підставі Постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» категорії неплатоспроможних» у відповідача запровадежно процедуру тимчасової адміністрації з 18.09.2015 до 17.12.2015 включно.

З огляду на те, що вимоги позивача про перерахування коштів, які знаходяться на його рахунках у відповідача, та вимога про стягнення пені у розмірі 22645 грн. 44 коп. є майновими вимогами кредитора банку, а відповідно до імперативних приписів п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог кредиторів банку, суд дійшов висновку про відмову у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Сваор» до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит».

Відповідно до частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір у даній справі виник внаслідок неправильний дій відповідача, Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», який своєчасно не виконав своїх зобов'язань за Договором № 2481/76849-980 на розрахунково-касове обслуговування від 21.02.2013 та додаткових договорів до нього в частині виконання платіжних доручень № 85 від 29.05.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 44900 грн. 30 коп. та № 86 від 05.06.2015 про перерахування грошових коштів у розмірі 245114 грн. 66 коп., які були подані позивачем до дати запровадження у відповідача тимчасової адміністрації, та відповідно, позовна заява була подана до дати запровадження тимчасової адміністрації у відповідача, суд покладає судовий збір на відповідача.

Крім того, суд зазначає, що Законом України "Про судовий збір" (у редакції на дату вирішення справи у суді) відсутні будь-які обмеження щодо покладання судового збору на банк, який перебуває у тимчасовій адміністрації.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 2 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (04050, м. Київ, вул. Артема, буд. 60; ідентифікаційний код: 09807856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сваор» (43021, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Шопена, буд. 22 А; ідентифікаційний код: 38410190) судовий збір у розмірі 6253 (шість тисяч двісті п'ятдесят три) грн. 20коп.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 15.10.2015

Суддя І.М. Отрош