Рішення

від 12.10.2015 по справі 910/18629/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2015Справа №910/18629/15

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Мельник Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тройка-СКСІ"

про стягнення 110 811, 80 грн.

за участю представників:

від позивача:Семещенко В.О.- представник за довіреністю б/н від 21.09.2015 р. від відповідача:Ободовський О.Є.- представник за довіреністю б/н від 02.10.2015 р. ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тройка-СКСІ" про стягнення 110 811, 80 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем (лізингоодержувачем) - ТОВ "Тройка-СКСІ" зобов'язань за договором фінансового лізингу № 001245408 від 20.09.2012 р. в частині своєчасної сплати лізингових платежів, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

У позові ТОВ "Порше Лізинг Україна" просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тройка-СКСІ" заборгованість у сумі 110 811, 80 грн., яка складається з основної заборгованості у сумі 57 820,55 грн., пені у сумі 5 599,85 грн., штрафу у сумі 6 738,83 грн., інфляційної складової боргу у сумі 32 172,62 грн., 3 % річних у сумі 1 679,95 грн. та нарахованих збитків у сумі 6 800,00 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги просив задовольнити його у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначив, що усі нарахування, окрім основної заборгованості є безпідставними, оскільки не підтверджені належними доказами. Також просив застовувати позовну давність до вимог про стягнення пені.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив таке.

20.09.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тройка-СКСІ" (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу № 001245408 (далі - договір), відповідно до якого лізингодавець купує об'єкт лізингу та передає його лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та договору, а лізингоодержувач користується об'єктом лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та забезпечує експлуатацію об'єкта лізингу у відповідності до договору (пункти 3.2, 3.3 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі - умови лізингу), що становлять невід'ємну частину договору).

Об'єктом лізингу за договором визначено транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6 I Benzin, шасі НОМЕР_2, двигун № НОМЕР_1, 2012 року виробництва, шасі НОМЕР_3 (далі - об'єкт лізингу).

Вартість об'єкту лізингу становить еквівалент 17 243,00 доларів США.

Відповідно до п. 4.4 умов лізингу лізингоодержувач покриває всі витрати, понесені в результаті експлуатації об'єкта лізингу, включаючи, окрім іншого, витрати, що можуть бути понесені внаслідок дотримання обґрунтованих вимог лізингодавця щодо експлуатації та/або передачі об'єкта лізингу.

Відповідно до п. 6.1 умов договору для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач виплачуватиме лізингодавцю лізингові платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів, що являє собою невід'ємну частину договору, та інших положень договору. Кожний лізинговий платіж включає в себе: суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу; проценти; комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають сплаті (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт об'єкта лізингу, реєстраційні платежі, які передбачені або прямо пов'язані з договором).

Згідно з п. 6.3 умов договору лізингові платежі, що підлягають виплаті за договором на користь лізингодавця, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання лізингодавцем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну доларів США, встановленого Національним Банком України або українським комерційним банком (ПАТ "КІБ Креді Агріколь" або іншого банку), яке буде обрано за рішенням лізингодавця станом на дату, коли кожен платіж підлягає сплаті. З цією метою лізингові платежі, страхові премії, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені договором, розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку.

Відповідно до п. 6.5 умов договору лізингу щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений лізиногодавцем, не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Пунктом 12.2 умов лізингу визначено, що строк лізингу починається з дати підписання акту приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу.

Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів сторони погодили графік та суму сплати лізингових платежів ТОВ "Тройка-СКСІ", останнім днем внесення яких є 15.09.2017 р.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору фінансового лізингу ТОВ "Порше Лізинг Україна" передало лізингоодержувачу - ТОВ "Тройка-СКСІ" об'єкт лізингу, а саме - автомобіль VW Polo Sedan 1.6 I Benzin, шасі НОМЕР_2, двигун № НОМЕР_1, 2012 року виробництва, шасі НОМЕР_3, внаслідок чого у відповідача виник обов'язок сплачувати лізингові платежі.

Разом з тим, відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором фінансового лізингу, а саме: за період з січня 2014 р. по грудень 2014 р. лізингові платежі у загальній сумі 57 820,55 грн. не сплатив, про що свідчать рахунки-фактури № 00173608 від 02.01.2014 р., № 00179503 від 03.02.2014 р., № 00185577 від 03.03.2014 р., № 00193018 від 01.04.2014 р., № 001996749 від 05.05.2014 р., № 00205482 від 03.06.2014 р., № 00212249 від 02.07.2014 р., № 00218648 від 04.08.2014 р., № 00224700 від 04.09.2014 р., № 00230696 від 01.10.2014 р., № 00236481 від 03.11.2014 р., № 00244222 від 03.12.2014 р. Таким чином, у відповідача виникла заборгованість у сумі 57 820,55 грн.

За приписами ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами згідно зі ст. 629 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що 03.12.2014 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості у сумі 57 820,55 грн. та нарахованих на цю суму штрафних санкцій. У цій же вимозі позивач повідомив відповідача про припинення договору фінансового лізингу та повернення йому об'єкта лізингу. Зазначена вимога була отримана відповідачем 10.12.2014 р., але заборгованість по лізингових платежах залишилась несплаченою.

Крім того, як вбачається з умов договору лізингу, лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір та повернути об'єкт лізингу у разі, якщо лізингоодержувач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів (п. 12.6.1).

Пунктом 12.8 умов договору лізингу узгоджено, що після розірвання договору лізингодавець має право негайно скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів незалежно від дати їхньої сплати.

Відповідно до п. 12.9 умов договору лізингу у разі дострокового припинення договору з боку лізингодавця, лізингоодержувач зобов'язувався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу лізингодавця впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги лізингодавця про таке повернення.

У випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12 умов лізингу, договір припиняється на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (п. 12.13 умов лізингу).

З урахуванням зазначених умов договору 17.12.2014 р. ТОВ "Тройка-СКСІ" повернуло позивачу об'єкт лізингу, про що був складений відповідний акт прийому-передачі.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та на той факт, що договір фінансового лізингу припинив свою дію, а відповідач не виконав свого зобов'язання по сплаті лізингових платежів за період з січня 2014 р. по грудень 2014 р., суд вважає, що заявлені вимоги про стягнення основної заборгованості за договором фінансового лізингу № 001245408 від 20.09.2012 р. у сумі 57 820,55 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню у сумі 5 599,85 грн. за період з 15.01.2014 р. по 03.07.2015 р. та штраф у сумі 6 800,00 грн.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

У силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також відповідно до п. 8.2.1 договору у випадку прострочення сплати платежу, лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день прострочення до моменту виплати.

Пунктом 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" передбачено, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

При цьому суд зазначає, що нарахування суми пені здійснюється на наступний день з дати настання строку сплати лізингових платежів.

Відповідач у судовому засіданні просив застосувати наслідки спливу строків позовної давності в 1 рік до позовних вимог про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 2 вказаної норми ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у нарахуванні пені на заборгованість з несплачених лізингових платежів за період з січня по липень 2014 р. необхідно відмовити з підстав спливу строку позовної давності в 1 рік, оскільки з позовом до суду позивач звернувся 20.07.2015 р.

У іншій частині вимог про стягнення пені з серпня 2014 р. по грудень 2014 р. суд застосовує вимоги, встановлені частиною шостою статті 232 ГК України щодо строку нарахування.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" приписом ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Перерахувавши заявлену позивачем суму пені відповідно до вказаних вище вимог закону, суд встановив, що з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 1 364,20 грн.

Що стосується заявленого до стягнення штрафу у сумі 6 738,83 грн., нарахованого на підставі п. 8.2.2 умов договору, суд зазначає, що нормами ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Так, відповідно до п. 8.2.2 договору у випадку прострочення сплати лізингових платежів лізингоодержувач сплачує штрафи за вимоги щодо сплати, надіслані лізиноодержувачем (нагадування про несплату): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, 20 доларів США за другу вимогу та 25 доларів США за третю вимогу.

За твердженнями позивача, ним було направлено на адресу лізингоодержувача - ТОВ "Тройка-СКСІ" 17 нагадувань про несплату лізингових платежів, а саме - 17.02.2014 р., 04.03.2014 р., 17.03.2014 р., 05.05.2014 р., 19.05.2014 р., 05.06.2014 р., 17.06.2014 р., 17.07.2014 р., 04.08.2014 р., 15.08.2014 р., 04.09.2014 р., 17.09.2014 р., 03.10.2014 р., 16.10.2014 р., 04.11.2014 р., 17.11.2014 р., 03.12.2014 р., у зв'язку з чим позивачем було нараховано штраф у сумі 6 738,83 грн.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів направлення на адресу відповідача вказаних нагадувань, при цьому умовами договору передбачено нарахування штрафу тільки за три направлені вимоги, а не як вважає позивач, за кожну направлену ним вимогу, у зв'язку з чим застосування штрафу до більшої кількості вимог суперечить умовам договору.

З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення штрафу у сумі 6 738,83 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у сумі 32 172,62 грн. та 3 % річних у сумі 1 679,95 грн. за період з 15.01.2014 р. по 03.07.2014 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому суд зазначає, що нарахування суми матеріальних втрат здійснюється на наступний день з дати настання строку сплати лізингових платежів, а оскільки рахунки на оплату лізингових платежів виставлялись у національній валюті (гривні), то нарахування матеріальних втрат також здійснюється у гривні відповідно до п. 8.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Провівши перерахунок заявленої до стягнення суми матеріальних втрат, суд дійшов висновку, що в цій частині позовні вимоги є обгрунтованими, але з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційна складова боргу у сумі 32 172,62 грн. та 3 % річних у сумі 1 675,20 грн., тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем, оскільки ним неправильно проведений розрахунок.

Щодо нарахованих позивачем збитків у сумі 6 800,00 грн., які складаються з понесених ним витрат для оплати винагороди юристам (п. 12.10) у сумі 6 000,00 грн. та витрат, пов'язаних зі зберіганням об'єкту лізингу, у сумі 800,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками відповідно до пункту 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 ГК України передбачено, що право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв'язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки.

Відшкодування збитків є видом відповідальності учасників цивільних правовідносин за шкоду, яка є негативним наслідком правопорушення. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Відповідно до п. 8.2.3 договору лізингоодержувач зобов'язаний у випадку прострочення сплати заборгованості компенсувати лізингоодержувачу витрати, в тому числі, на винагороду юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/сплачені з метою відшкодування заборгованості.

У якості понесених збитків позивач визначив понесені ним витрати для оплати винагороди юристам, на підтвердження чого надав договір про надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.2010 р., укладений між ТОВ "Порше лізинг Україна" (замовник) та ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" (виконавець), відповідно до якого виконавець надає юридичні послуги, які полягають у консультуванні, підготовці процесуальних документів та участі у судових засіданнях стосовно справи про стягнення всіх належних платежів з ТОВ "Тройка-СКСІ" відповідно до договору фінансового лізингу № 001245408 від 20.09.2012 р.

Сторони домовились, що на стадії провадження по справі в суді першої інстанції вартість послуг виконавця складає 5 000,00 грн. (п. 2.3 умов лізингу).

На виконання вказаного договору ТОВ "Юридична фірма Вернер і Партнери" надало позивачу юридично-консультативні послуги, що стосуються стягнення заборгованості з ТОВ "Тройка-СКСІ" за договором фінансового лізингу № 001245408 від 20.09.2012 р. у сумі 5 000,00 грн., що підтверджується рахунком-фактурою № 83 від 24.03.2015 р. та актом наданих послуг № 84 від 24.03.2015 р.

Разом з цим, до суми послуг (5 000,00 грн.) позивач додав суму податку на додану вартість у розмірі 1 000,00 грн., яку суд відхиляє, оскільки відповідно до ст.ст. 185, 186 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю, тощо.

Таким чином, оскільки позивачем заявлені до стягнення саме витрати, понесені ним в якості сплати винагороди за юридичні послуги, а не вартість самих послуг, то у останнього відсутні підстави для збільшення суми витрат на розмір податку на додану вартість, отже, позовні вимоги в частині стягнення понесених ним витрат для оплати винагороди юристам підлягають частковому задоволенню - у сумі 5 000,00 грн.

Доводи відповідача про те, що понесені лізингодавцем збитки у вигляді сплати винагороди за юридичні послуги відностяться до судових витрат суд не приймає, оскільки дана винагорода передбачена умовами договору фінансового лізингу та відноситься до збитків, понесених позивачем внаслідок неналежного виконання відповідачем умов даного договору.

Щодо стягнення збитків в сумі 800,00 грн., які полягають у витратах на відповідальне зберігання транспортного засобу, суд вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

На підтвердження понесених витрат на відповідальне зберігання транспортного засобу в сумі 800,00 грн., які були надані ТОВ "Автосоюз", позивач послався на рахунок про сплату № 4 від 26.01.2015 р., акт надання послуг № 43 від 26.01.2015 р. та платіжне доручення № 50020989 від 28.01.2015 р. на суму 800,00 грн. Разом з тим, надані позивачем документи суд не приймає в якості належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме транспортний засіб VW Polo Sedan 1.6 I Benzin, шасі НОМЕР_2, двигун № НОМЕР_1, 2012 року виробництва, шасі НОМЕР_3, який є об'єктом лізингу за договором фінансового лізингу № 001245408 від 20.09.2012 р., перебував на відповідальному зберіганні у ТОВ "Автосоюз".

Надані суду рахунок на оплату послуг відповідального зберігання та акт надання послуг, як доказ надання ТОВ "Автосоюз" послуг на відповідальне зберігання автомобілів, фактично не містять індивідуалізованих даних про транспортні засоби (транспортний засіб), що були (був) предметом відповідального зберігання, в них лише зазначено кількість наданих послуг - 2. Жодних інших належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, доказів того, що позивач поніс витрати на відповідальне зберігання об'єкту лізингу в сумі 800,00 грн., матеріали справи не містять, а позивачем суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача у даній частині задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене та встановлені обставини у справі, суд задовольняє позов ТОВ "Порше Лізинг Україна" частково.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тройка-СКСІ" про стягнення 110 811, 80 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тройка-СКСІ" (02097, м. Київ, вул. Лисківська, буд. 2/71, кв. 202, ідентифікаційний код 36192475) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект П. Тичини, 1 В, офіс "В", ідентифікаційний код 35571472) основну заборгованість у сумі 57 820 (п'ятдесят сім тисяч вісімсот двадцять) грн. 55 коп., пеню у сумі 1 364 (одну тисячу триста шістдесят чотири) грн. 20 коп., інфляційні втрати у сумі 32 172 (тридцять дві тисячі сто сімдесят дві) грн. 62 коп., 3 % річних у сумі 1 675 (одну тисячу шістсот сімдесят п'ять) грн. 20 коп., збитки у сумі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.

У решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тройка-СКСІ" (02097, м. Київ, вул. Лисківська, буд. 2/71, кв. 202, ідентифікаційний код 36192475) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (02152, м. Київ, проспект П. Тичини, 1 В, офіс "В", ідентифікаційний код 35571472) витрати по сплаті судового збору в сумі 1 960 (одну тисячу дев'ятсот шістдесят) грн. 65 коп.

Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 12 жовтня 2015 року.

Повний текст рішення підписаний 19 жовтня 2015 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.

Суддя К.І. Головіна