Рішення

від 13.10.2015 по справі 914/2600/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2015р. Справа № 914/2600/15

За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКФ «Схід-постач», м. Харків; до відповідача:Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод», м. Львів; про:стягнення заборгованості за договором поставки №ВЗК-293/12 від 12.11.2012р. Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Айзенбарт А.І. Представники сторін: від позивача:ОСОБА_1 - представник (довіреність б/н від 17.07.2015р.); від відповідача:ОСОБА_2 - представник (довіреність №3791 від 29.12.2014р.).

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. За клопотанням позивача здійснювався запис розгляду справи за допомогою програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

СУТЬ СПОРУ:

29.07.2015р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява «ТКФ «Схід-постач» (надалі - Позивач) до ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» (надалі - Відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки №ВЗК-293/12 від 12.11.2012р.

Ухвалою суду від 31.07.2015р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 31.08.2015р. Ухвалою від 31.08.2015р. суд відклав розгляд справи на 14.09.2015р. В судовому засіданні 14.09.2015р. оголошено перерву до 17.09.2015р. Ухвалою від 17.09.2015р. суд відклав розгляд справи на 29.09.2015р. Ухвалою від 29.09.2015р. суд на підставі клопотання відповідача продовжив строк розгляду справи на п'ятнадцять днів, її розгляд призначив на 13.10.2015р.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, просить суд позов задоволити повністю. Через канцелярію суду подав довідку ДПІ щодо реєстраційних даних та звітності ТОВ «ТКФ Схід-постач».

Позовні вимоги мотивує тим, що 12.11.2012р. між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №ВЗК-293/12, на виконання якого позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 80760,00 грн. За умовами договору замовник зобов'язувався розрахуватися за товар протягом 60 календарних днів після його поставки, однак взяті на себе зобов'язання за договором відповідач не виконав, в результаті чого утворилася заборгованість в розмірі 80760,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача. Крім цього, у зв'язку з простроченням оплати позивач просить стягнути з ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод» 6106,78 грн. три відсотки річних та 61839,74 грн. інфляційних втрат.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити. Вимог ухвали суду від 29.09.2015р. щодо надання доказів реєстрації в органах ДПІ податкових накладних за договором не виконав. В судовому засіданні підтримав раніше подане клопотання про призначення у справі судової експертизи, в задоволенні якого ухвалою від 13.10.2015р. суд відмовив.

Заперечуючи проти позову представник зазначає, що підпис на довіреностях на одержання товару не відповідає підпису голови правління заводу, а тому є підстави вважати, що відповідач не уповноважував на отримання товару жодних осіб, а відтак і не приймав товару, на який вказує позивач. Крім цього додає, що місцезнаходженням позивача є територія проведення АТО, відповідно перерахування коштів на рахунок позивача підпадатиме під визначення «фінансування тероризму», викладеного в ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та кваліфікуватиметься як кримінальне діяння, передбачене ст. 258-5 КК України. Також зазначив, що позивачем невірно розраховано інфляційні втрати,зокрема, не враховано дефляцій ні процеси, при цьому контр-розрахунку інфляційних відповідач не представив.

Голова правління ПрАТ «Львівський локомотиворемонтний завод», який викликався в судове засідання в порядку ст. 30 ГПК України не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.11.2012р. між позивачем та відповідачем укладено Договір поставки №ВЗК-293/12 (надалі - Договір), відповідно п. 1.1., 1.2. якого постачальник (позивач) зобов'язується у 2012 році поставити замовникові (відповідачу) товари, зазначені в Специфікації №1, а замовник - прийняти та оплатити такі товари. Найменування (номенклатура, асортимент) товару: пластмасові вироби. Кількість товарів: згідно Специфікації №1.

Місце поставки (передачі) товарів: 79008, м. Львів, вул. Залізнична, 1А, умови поставки СРТ згідно ІНКОТЕРМС-2000 (п. 5.2. Договору).

Згідно пп. 6.3.4. п. 6.3. Договору постачальник зобов'язаний надавати на кожну партію товару товарно-супровідні документи: товарно-транспортну накладну, пакувальний аркуш, видаткову накладну, податкову накладну, рахунок-фактуру, документи, які підтверджують якість товару.

На виконання зобов'язань за Договором позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар загальною вартістю 80760,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи накладною №6 від 12.11.2012р. на суму 80760,00 грн., відповідною довіреністю на одержання товару та товарно-транспортною накладною №6 від 12.11.2012р. Оригінали вказаних документів оглянуті судом в засіданні та встановлено їх відповідність поданим копіям.

В пункті 4.1. Договору сторони погодили, що розрахунки проводяться в безготівковій формі на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів після поставки продукції.

Судом встановлено, що всупереч умовам Договору одержаний товар в строки, визначені п. 4.1. Договору оплачений відповідачем не був, що зокрема, і не заперечується відповідачем.

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Положеннями ч. 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

В пункті 4.1. Договору сторони чітко визначили, що розрахунок за товар здійснюється протягом 60 календарних днів після поставки товару.

У відповідності із ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зважаючи на те, що відповідачем у встановлений в п. 4.1. Договору строк, кошти за одержаний товар сплачені не були, ці кошти підлягають до стягнення з нього в судовому порядку в розмірі 80760,00 грн.

При цьому судом відхиляються твердження відповідача щодо сумнівів у видачі головою правління заводу довіреностей на одержання товару за Договором, так як підпис голови візуально не відповідає його дійсному підпису, оскільки такі посилання є виключно припущеннями відповідача, не підтвердженими документально. Суд зазначає, що ухвалою від 29.09.2015р. господарський суд викликав в засідання голову правління заводу для дачі пояснень по справі, однак незважаючи на вимоги ухвали такий до суду не з'явився.

Щодо посилань відповідача про те, що перерахування коштів позивачу вважатиметься незаконним, а такі дії кваліфікуватимуться як злочин, передбачений ст. 258-5 КК України, у зв'язку з місцезнаходженням (реєстрації) позивача на території проведення АТО, то такі на думку суду, є безпідставними, оскільки як вбачається з витягу та виписки ТОВ «ТКФ «Схід-постач» з ЄДРОПОУ від 24.09.2015р., станом на день розгляду справи підприємство зареєстроване в ІНФОРМАЦІЯ_1, офіс 131. Крім цього, як свідчить наявна в матеріалах справи довідка ДПІ у Дзержинському р-ні м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 08.10.2015р. №34/ЗПІ/20-30-11-03 позивач перебуває на обліку у вказаній ДПІ з 22.09.2015р. у зв'язку зі зміною місцезнаходження, за період з березня 2012 року по серпень 2015 року своєчасно та в повному обсязі подавало звітність.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З позовної заяви вбачається, що за неналежне виконання відповідачем умов Договору позивачем нараховано 6106,78 грн. три відсотки річних та 61839,74 грн. інфляційних втрат.

Здійснивши перерахунок річних суд прийшов до висновку, що такі нараховані позивачем вірно, а тому 3% річних підлягають стягненню з відповідача в повному обсязі.

Згідно приписів п. 3.2. Постанови Пленуму ВГС України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ознайомившись з розрахунком інфляційних втрат суд зазначає, що позивачем враховано дефляційні процеси (на неврахування яких звертав увагу відповідач), однак період нарахування інфляційних на суму боргу визначений позивачем невірно, так як строк прострочення виконання боржником грошового зобов'язання за січень 2013р. становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості за вказаний місяць не нараховується. Аналогічна правова позиція про безпідставність нарахування інфляційних за неповний місяць викладена ВГС України в постанові від 07.07.2015р. у справі №914/251/15.

Здійснивши перерахунок інфляційних у відповідності до вказівок Верховного Суду України, викладених в Листі №62-97р від 03.04.1997р., судом встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає 53180,46 грн. інфляційних. В решті цих вимог суд відмовляє.

З огляду на викладені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам, в розмірі 2801,04 грн.

Керуючись ст.ст. 4-3, 12, 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод» (79018, м. Львів, вул. Залізнична, 1А; код ЄДРПОУ 00740599) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТКФ «Схід-постач» (61058, м. Харків, вул. Сумська, 39, офіс 131; код ЄДРПОУ 37298087) 80760,00 грн. (вісімдесят тисяч сімсот шістдесят грн. 00 коп.) боргу, 6106,78 грн. (шість тисяч сто шість грн. сімдесят вісім коп.) три відсотки річних, 53180,46 грн. (п'ятдесят три тисячі сто вісімдесят грн. сорок шість коп.) інфляційних втрат та 2801,04 грн. (дві тисячі вісімсот одна грн. чотири коп.) судового збору.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 19.10.2015 р.

Суддя Крупник Р.В.