Постанова

від 30.09.2015 по справі 911/1623/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2015 р. Справа№ 911/1623/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тищенко О.В.

за участі представників:

від позивача (відповідач-1 за зустрічним позовом): Климкович Я.Б. - представник

від відповідача-1 (відповідач-2 за зустрічним позовом): Геращенко Т.Б. - представник;

Старцева Ю.Б. - директор

від відповідача-2 (позивач за зустрічним позовом): не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2015 року у справі № 911/1623/15 (суддя - Лутак Т.В.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель Корона»

2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

про стягнення 177 502, 17 грн.

та

за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель Корона»

про визнання договору поруки припиненим

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 30.06.2015 року у справі № 911/1623/15 позовні вимоги за первісним позов задоволено частково, а саме:

Стягнуто солідарно з ТОВ «Готель Корона» та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» 33 (тридцять три) грн. 72 коп. - пені, 10 (десять) грн. 12 коп. - 3 % річних, 67 (шістдесят сім) грн. 14 коп. - інфляційних втрат та 656 (шістсот п'ятдесят шість) грн. 25 коп. - штрафу.

Стягнуто з ТОВ «Готель Корона» на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» 7 (сім) грн. 67 коп. судового збору.

В іншій частині первісних позовних вимог відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, «Порше Лізинг Україна» звернулось до Київського апеляційного Господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2015 року у справі № 911/1623/15 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги за первісним позов ТОВ «Порше Лізинг Україна» задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення була надана неправильна правова оцінка обставинам справи, порушено норми матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення необхідно скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель Корона» 25.09.2015 через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду надало письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначено, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

28.09.2015 від апелянта надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких апелянт підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 у зв'язку з виходом суддів Іоннікової І.А. та Тищенко О.В. з відпустки, для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді: Тарасенко К.В., суддів: Іоннікової І.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді: Тарасенко К.В., суддів: Іоннікової І.А., Тищенко О.В.

Представник Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 у судове засідання 30.09.2015 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши думку представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та без участі представників Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї та додаткових пояснень, заслухавши пояснення представників Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Готель Корона», перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

26.10.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець - позивач за первісним позовом), Товариством з обмеженою відповідальністю «Готель Корона» (лізингоодержувач - відповідач-1 за первісним позовом) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (поручитель - відповідач-2 за первісним позовом) укладено договір про фінансовий лізинг № 00003783 (надалі - Договір).

За умовами Договору позивач за первісним позовом зобов'язався придбати об'єкт лізингу та передати його відповідачу-1 за первісним позовом на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та цього Договору.

Об'єктом лізингу є транспортний засіб VW CaddyGP Kombi 2.0 I TDI, 2011 року виробництва, номер шасі - НОМЕР_1, номер двигуна - НОМЕР_2.

У відповідності до п. 4.1 Договору позивач за первісним позовом зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як відповідач-1 за первісним позовом матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії Договору (окрім випадків, коли позивач за первісним позовом матиме право розірвати цей Договір чи відмовитися від договору та вимагати повернення об'єкта лізингу як зазначено в договорі).

Згідно з п. 4.2 Договору після завершення строку дії цього договору, після сплати останнього лізингового платежу, інших платежів за цим договором та виконання всіх зобов'язань відповідачем 1 за первісним позовом, право власності на об'єкт лізингу перейде до відповідача 1 за первісним позовом. З цією метою сторони укладуть договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до цього договору або оформлять таке придбання в інший спосіб, визначений позивачем за первісним позовом.

Положеннями п. 5.4 Договору сторони погодили, що відповідач-1 за первісним позовом забезпечує оформлення доставки об'єкта лізингу шляхом підписання ним та позивачем за первісним позовом акту прийому-передачі.

Відповідно до п. 6.1 Договору для експлуатації об'єкта лізингу відповідач-1 за первісним позовом щомісяця виплачуватиме позивачу за первісним позовом лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього договору, та інших положень договору. Кожний лізинговий платіж включає в себе: відсотки за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з договором.

Будь-які податки, що можуть застосовуватися до договору після його виконання або в будь-який час у майбутньому, а також інші витрати та платіжні зобов'язання не включаються до лізингових платежів та підлягають сплаті відповідачем-1 за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом у разі якщо останній поніс такі витрати.

Відповідно до п. 6.3 Договору сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим договором на користь позивача за первісним позовом, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання позивачем за первісним позовом очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США (як обумовлено сторонами в договорі), встановленого Національним Банком України або українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншим банком), або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншого банку) з купівлі та продажу Євро/доларів США до української гривні), як буде обрано за рішенням позивача за первісним позовом, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим договором, розраховуються в Євро/доларах США (як обумовлено сторонами в договорі) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку.

У відповідності до п. 6.4 Договору у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких узгоджений сторонами.

Умовами п. 6.5 Договору передбачено, що лізингові платежі перераховуються відповідачем-1 за первісним позовом на рахунок, зазначений позивачем за первісним позовом у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування).

Згідно з п. 6.11 Договору якщо відповідач-1 за первісним позовом здійснює платежі, що не покривають усі його зобов'язання перед позивачем за первісним позовом та/або затримує платежі, сторони погоджуються, що суми, виплачені відповідачем 1 за первісним позовом, будуть розподілятися наступним чином (у черговості як зазначено нижче): 1) витрати на відновлення становища, стану об'єкта лізингу; 2) штрафні санкції за прострочення сплати будь-яких платежів; 3) лізингові платежі (при цьому в першу чергу відсотки/проценти за користування обсягом фінансування, а потім частину від обсягу фінансування); 4) інші компенсації інших витрат позивача за первісним позовом у зв'язку з цим договором.

Пунктом 6.16 договору передбачено, що зобов'язання по сплаті всіх та будь-яких платежів за договором покладаються на відповідача 1 за первісним позовом, якщо інше прямо не передбачено договором. Відповідач-1 за первісним позовом зобов'язується сплатити всі та будь-які платежі протягом 5 робочих днів з моменту відправлення позивачем за первісним позовом відповідної вимоги або рахунку, якщо інший термін не встановлено у договорі.

Відповідно до п. 8.2 Договору у випадку прострочення сплати платежу до відповідача-1 за первісним позовом застосовуються наступні санкції:

- пеня у розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу (п. 8.2.1 Договору);

- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем за первісним позовом (п. 8.3.1 Договору): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (п. 8.2.2 Договору);

- компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем за первісним позовом та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених відповідачем 1 за первісним позовом у відповідності до договору (п. 8.2.3 Договору).

Згідно з п. 8.3.2 Договору якщо відповідач-1 за первісним позовом повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш ніж 30 днів, позивач за первісним позовом має право розірвати договір/відмовитися від договору і витребувати об'єкт лізингу від відповідача 1 за первісним позовом, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

У відповідності до п. 12.2 Договору строк лізингу починається за дати підписання акта приймання-передачі об'єкта лізингу (п. 5.4 Договору).

Відповідно до п. 12.3 Договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Умовами п. 12.6 Договору сторони погодили, що позивач за первісним позовом має право в односторонньому порядку розірвати цей договір/відмовитися від договору та право на повернення об'єкта лізингу, зокрема, у випадку коли відповідач-1 за первісним позовом не сплатив 1 наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Пунктом 12.7 Договору передбачено, що день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору визначається позивачем за первісним позовом у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач за первісним позовом надсилає відповідачу 1 за первісним позовом письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від договору та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефону засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від договору. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем за первісним позовом на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача 1 за первісним позовом (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). У випадку неотримання відповідачем 1 за первісним позовом повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/ повернення через закінчення строку зберігання, відповідач-1 за первісним позовом вважається належним чином повідомленим.

Крім того, Договір № 00003783 від 26.10.2011 містить умови поруки, відповідно до яких відповідач-2 за первісним позовом несе солідарну відповідальність за виконання всіх зобов'язань відповідача-1 за первісним позовом на підставі або у зв'язку з цим договором або будь-якою його невід'ємною частиною.

Відповідно до п. 2 умов поруки зобов'язання відповідача-2 за первісним позовом включають, окрім іншого, лізингові платежі, інші платежі, штрафні санкції та відшкодування збитків, що підлягають сплаті відповідачем 1 за первісним позовом у відповідності до положень цього договору.

Згідно з п. 3 умов поруки відповідача-2 за первісним позовом у повному обсязі відшкодовує всі платежі, що підлягають сплаті у відповідності до договору протягом 10 робочих днів з моменту отримання відповідного письмового повідомлення від позивача за первісним позовом.

Відповідач-2 за первісним позовом погоджується зі збільшенням лізингових платежів та інших платежів, що може бути здійснено позивачем за первісним позовом як зазначено в п. 6.13 цього Договору (п. 10 умов поруки).

У відповідності до п. 11 умов поруки якщо інше прямо не передбачено договором, всі повідомлення відправляються відповідачу-2 за первісним позовом у письмові формі за адресою, вказаною у договорі особисто, кур'єром або поштою. При цьому факт відправлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), квитанції про оплату відправлення або опису вкладеного з відповідною відміткою УДППЗ «Укрпошта» або кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або кур'єром). Факт отримання адресатом повідомлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), наявності повідомлення про вручення адресату поштового відправлення/відмови адресата від прийняття з відповідною відміткою УДППЗ «Укрпошта», кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або кур'єром).

Згідно з п. 12 умов поруки ці умови поруки набирають чинності з моменту їхнього підписання позивачем за первісним позовом та відповідачем-2 за первісним позовом і залишаються чинним до повного виконання зобов'язань відповідача-1 за первісним позовом, передбачених п. 12 Договору.

Додатком до Договору про фінансовий лізинг № 00003783 від 26.10.2011 сторони визначили Графік покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування).

На виконання умов договору про фінансовий лізинг № 00003783 від 26.10.2011 позивач за первісним позовом передав, а відповідач-1 за первісним позовом отримав об'єкт лізингу відповідно до умов договору, про що сторони склали акт прийому-передачі від 11.11.2011, який підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками.

За твердженням позивача за первісним позовом, відповідач-1 за первісним позовом, в порушення своїх договірних зобов'язань, не сплатив лізинговий платіж за вересень 2014 року відповідно до рахунку № 00224237 від 04.09.2014, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 7 510, 77 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач за первісним позовом неодноразово звертався до відповідача-1 за первісним позовом з нагадуваннями про несплату у березні - вересні 2014, у яких просив погасити існуючу заборгованість за Договором.

З матеріалів справи вбачається, що в підтвердження надсилання нагадувань про несплату з травня 2014 по вересень 2014 позивачем за первісним позовом до суду надано рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, копії яких залучено до матеріалів справи судом першої інстанції. Надсилання інших наявних у матеріалах справи нагадувань про несплату, а саме з березня 2014 по квітень 2014, документально не підтверджено.

Відповідно до матеріалів справи в подальшому позивач за первісним позовом звернувся до відповідачів за первісним позовом з вимогами про сплату заборгованості за Договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору вих. № 00003783 від 04.09.2014 та вих. № 00003783 від 04.09.2014, у яких позивач за первісним позовом вимагає сплати боргу протягом 3 днів з дня отримання вимоги та, керуючись ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», пунктами 8.3.2, 12.6.1, 12.9 Договору, повідомляє про відмову від договору про фінансовий лізинг № 00003783 від 26.10.2011 та вимагає від відповідача 1 за первісним позовом повернути об'єкт лізингу впродовж 10 робочих днів з дня доставки цього повідомлення на адресу місяця знаходження/проживання відповідача 1 за первісним позовом. В підтвердження надсилання вказаних вимог позивачем за первісним позовом до суду надано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу 1 за первісним позовом та поштовий конверт про повернення листа від відповідача 2 за первісним позовом із відміткою «за закінченням терміну зберігання», копії яких залучено до матеріалів справи.

За твердженням позивача за первісним позовом, відповідачами за первісним позовом не виконано свого зобов'язання щодо сплати заборгованості за Договором про фінансовий лізинг № 00003783 від 26.10.2011, нагадування та вимоги позивача за первісним позовом залишено без відповіді, що і стало підставою для звернення останнього з первісним позовом до суду.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Нормами ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, у зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно з ст. 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Отже, обов'язок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця тільки у разі переходу права власності на товар.

Умовами п. 4.1 Договору передбачено, що позивач за первісним позовом зберігатиме за собою право власності на об'єкт лізингу, в той час як відповідач-1 за первісним позовом матиме право на експлуатацію об'єкта лізингу впродовж усього строку дії договору (окрім випадків, коли позивач за первісним позовом матиме право розірвати цей договір чи відмовитися від договору та вимагати повернення об'єкта лізингу як зазначено в договорі).

Згідно з п. 4.2 Договору після завершення строку дії цього договору, після сплати останнього лізингового платежу, інших платежів за цим Договором та виконання всіх зобов'язань відповідачем-1 за первісним позовом, право власності на об'єкт лізингу перейде до відповідача-1 за первісним позовом. З цією метою сторони укладуть договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до цього договору або оформлять таке придбання в інший спосіб, визначений позивачем за первісним позовом.

Нормами ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Як вже було зазначено, пунктом 8.3.2 Договору сторони погодили, що у випадку якщо відповідач-1 за первісним позовом повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш ніж 30 днів, позивач за первісним позовом має право розірвати договір/відмовитися від договору і витребувати об'єкт лізингу від відповідача 1 за первісним позовом, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Згідно з п. 12.6.1 Договору позивач за первісним позовом має право в односторонньому порядку розірвати цей договір/відмовитися від договору та право на повернення об'єкта лізингу, зокрема, у випадку коли відповідач-1 за первісним позовом не сплатив 1 наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Пунктом 12.7 Договору передбачено, що день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору визначається позивачем за первісним позовом у відповідному повідомленні/вимозі. Позивач за первісним позовом надсилає відповідачу 1 за первісним позовом письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від контракту та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефону засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від договору. Таке повідомлення/вимога надсилається позивачем за первісним позовом на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням відповідача 1 за первісним позовом (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). У випадку неотримання відповідачем 1 за первісним позовом повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/ повернення через закінчення строку зберігання, відповідач-1 вважається належним чином повідомленим.

Як вже зазначалося вище, позивачем за первісним позовом на адресу відповідачів за первісним позовом було направлено вимоги про сплату заборгованості за Договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору вих. № 00003783 від 04.09.2014 та вих. № 00003783 від 04.09.2014, у яких позивач за первісним позовом, керуючись ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», пунктами 8.3.2, 12.6.1, 12.9 Договору, повідомив відповідачів за первісним позовом про відмову від договору про фінансовий лізинг № 00003783 від 26.10.2011 та вимагав від відповідача-1 за первісним позовом повернути об'єкт лізингу впродовж 10 робочих днів з дня доставки цього повідомлення на адресу місяця знаходження/проживання відповідача-1 за первісним позовом.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Договір про фінансовий лізинг № 00003783 від 26.10.2011 був розірваний в позасудовому порядку, у зв'язку з відмовою позивача від Договору.

З матеріалів справи вбачається, що 28.10.2014 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. було вчинено виконавчий напис № 1746 про повернення відповідачем-1 за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом об'єкту лізингу.

18.12.2014 об'єкт лізингу було повернуто позивачу за первісним позовом, що підтверджується наявними у матеріалах справи актом Відділу Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві опису та арешту майна від 18.12.2014, а також постановою Відділу Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві про закінчення виконавчого провадження від 18.12.2014 у зв'язку з вилученням та поверненням об'єкту лізингу позивачу за первісним позовом.

Частиною 2 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, а згідно з ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках, а відповідно до ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Таким чином, наслідком розірвання договору є відсутність у позивача за первісним позовом обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідача-1 за первісним позовом і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки право власності на предмет лізингу від позивача за первісним позовом до відповідача-1 за первісним позовом не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача за первісним позовом, є безпідставними.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.10.2013 у справі № 3-31гс13 та від 01.10.2013 у справі № 3-28гс13.

Разом з тим, з наявного у матеріалах справи платіжного доручення № 1612 від 30.10.2014 вбачається, що відповідачем-1 за первісним позовом було частково оплачено рахунок № 00224237 від 04.09.2014, а саме у розмірі 6 000,00 грн.

Відповідно до вказаного платіжного доручення № 1612 від 30.10.2014 кошти у розмірі 6 000,00 грн. були сплачені відповідачем-1 за первісним позовом на рахунок, що вказаний договорі про фінансовий лізинг № 00003783 від 26.10.2011 та з призначенням платежу, яке вказано у рахунку № 00224237 від 04.09.2014.

Посилання позивача за первісним позовом на те, що здійснений відповідачем-1 за первісним позовом платіж у розмірі 6 000, 00 грн. було зараховано як погашення заборгованості за рахунком № 00205024 від 03.06.2014, рахунком-фактурою № 00207864 від 05.06.2014 та рахунком-фактурою № 00208406 від 10.06.2014 правомірно відхилене судом першої інстанції, оскільки відповідно до зведеної облікової виписки по рахунку клієнта вбачається, що вказані рахунки були погашені за рахунок сплати, що була здійснена відповідачем-1 за первісним позовом 19.09.2014.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в період з 19.09.2014 по 30.10.2014 відповідачем-1 за первісним позовом було сплачено позивачу за первісним позовом за Договором про фінансовий лізинг № 00003783 від 26.10.2011 грошові кошти у розмірі 21 000, 00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що зважаючи на встановлені обставини справи, позовні вимоги про стягнення з відповідачів за первісним позовом 7 510, 77 грн. лізингового платежу за вересень 2014 року відповідно до рахунку № 00224237 від 04.09.2014 задоволенню не підлягають, оскільки вимога про стягнення лізингового платежу в частині відшкодування вартості об'єкта фінансового лізину, який залишається у власності позивача за первісним позовом, є необґрунтованою, а лізинговий платіж за вересень 2014 року відповідно до рахунку № 00224237 від 04.09.2014 в частині процентів та комісії сплачений відповідачем-1 за первісним позовом згідно платіжного доручення № 1612 від 30.10.2014.

Крім того, позивач, на підставі п. 8.2.1 Договору просить суд стягнути з відповідачів з первісним позовом пеню у розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу, яка нарахована позивачем за первісним позовом на суму лізингового платежу за вересень 2014 року відповідно до рахунку № 00224237 від 04.09.2014 за період з 15.09.2014 по 27.03.2015 та складає 399, 20 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 1.9 постанови пленум Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено «по 1 серпня 2014 року» або «включно до 1 серпня 2014 року», то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за первісним позовом неправильно визначено період прострочення, оскільки відповідно до Графіку покриття витрат та виплат лізингових платежів (плану відшкодування) дата сплати лізингового платежу за вересень 2014 року - 15.09.2014, а тому прострочення у даному випадку виникає з 16.09.2014.

Зважаючи на те, що вимога про стягнення лізингового платежу в частині відшкодування вартості об'єкта фінансового лізину, який залишається у власності позивача за первісним позовом, є необґрунтованою, а лізинговий платіж за вересень 2014 року відповідно до рахунку № 00224237 від 04.09.2014 в частині процентів та комісії сплачений відповідачем-1 за первісним позовом 30.10.2014, відповідно до арифметично правильного розрахунку пені за період з 16.09.2014 по 29.10.2014 на суму процентів та комісії, що зазначена у рахунку № 00224237 від 04.09.2014, вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 33, 72 грн.

Зважаючи на те, що відповідач-1 за первісним позовом порушив строки виконання грошового зобов'язання щодо здійснення оплати лізингового платежу за вересень 2014 року, позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідачів за первісним позовом 3 % річних та інфляційні втрати з простроченої суми грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача 3 % річних з простроченої суми за період з 15.09.2014 по 27.03.2015 складають 119, 76 грн., а інфляційні втрати з простроченої суми за період з 15.09.2014 по 27.03.2015 складають 9 017, 75 грн.

Оскільки позивачем за первісним позовом невірно визначено період прострочення, прострочення у даному випадку виникає з 16.09.2014, судом здійснено розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за період з 16.09.2014 по 29.10.2014 на суму процентів та комісії, що зазначена у рахунку № 00224237 від 04.09.2014, відповідно до якого 3 % річних та інфляційні втрати підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 10,12 грн. - 3 % річних та відповідно 67,14 грн. - інфляційні втрати.

Також, позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідачів за первісним позовом штраф, нарахований на підставі п. 8.2.2 Договору, який підлягає сплаті згідно рахунку-фактури № 00221357 від 15.08.2014 та рахунку-фактури № 00222714 від 04.09.2014 та складає 832, 33 грн.

Відповідно до п. 8.2.2 Договору у випадку прострочення сплати платежу до відповідача-1 за первісним позовом застосовуються наступні санкції: штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем за первісним позовом: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Оскільки матеріалами справи підтверджується направлення позивачем за первісним позовом відповідачу-1 за первісним позовом нагадувань про несплату у квітні - вересні 2014, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимога про стягнення штрафу на підставі п. 8.2.2 Договору є правомірною.

Разом з тим, рахунки-фактури № 00221357 від 15.08.2014 та № 00222714 від 04.09.2014, відповідно до яких підлягає сплаті штраф, включаються в себе, крім суми штрафу, суму пені у розмірі 10 % річних від вчасно невиплаченої суми, яка позивачем за первісним позовом не доведена, не вказано з яких підстав вона виникла та за який період нарахована.

За таких обставин, вимоги позивача за первісним позовом щодо стягнення штрафу на підставі п. 8.2.2 Договору підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 656, 25 грн.

Щодо вимог позивача за первісним позовом про стягнення з відповідачів за первісним позовом збитків у розмірі 118 575, 51 грн., з яких: збитки, завданих у зв'язку із порушенням відповідачем 1 за первісним позовом своїх зобов'язань за договором, у розмірі 62 449, 05 грн. (прямі збитки) та збитки, що виникли у зв'язку з припиненням договору у розмірі 56 126, 46 грн. (упущена вигода), суд зазначає наступне.

В обґрунтування вимоги про стягнення збитків, завданих у зв'язку із порушенням відповідачем 1 за первісним позовом своїх зобов'язань за договором, у розмірі 62 449, 05 грн. позивач за первісним позовом посилається на те, що у зв'язку з небажанням відповідача 1 за первісним позовом виконувати умови договору, позивач за первісним позовом був змушений звернутися до спеціалізованих організацій з метою надання послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження, супроводження повернення об'єкту лізингу, послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача за первісним позовом в суді.

В той же час збитками, що виникли у зв'язку з припиненням Договору, у розмірі 56 126, 46 грн. на думку позивача за первісним позовом є різниця між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент вилучення об'єкту лізингу.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до положень ст. 224 Господарського кодексу України, які узгоджуються з положеннями ст. 623 Цивільного кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статей 623, 1166 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України.

Обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків є: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов'язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб; вина боржника.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Отже, позивач вимагаючи відшкодування збитків, має довести вищезазначені умови, що кореспондується й зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до п. 1 листа Вищого господарського суду України № 01-06/20/2014 від 14.01.2014 витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні ст. 623 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України.

Витрати на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором про фінансовий лізинг.

Таким чином, отримання позивачем за первісним позовом послуг з вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження, супроводження повернення об'єкту лізингу, послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача за первісним позовом в суді не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Зважаючи на викладене, витрати, які включені позивачем за первісним позовом до складу прямих збитків (збитків, завданих у зв'язку із порушенням відповідачем-1 за первісним позовом своїх зобов'язань за Договором) не відповідають вимогам ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 225 Господарського кодексу України, а тому вимога позивача за первісним позовом про стягнення збитків у розмірі 62 449,05 грн. є безпідставною, необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора, позивача у справі, обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

З матеріалів справи вбачається, що вимоги позивача за первісним позовом про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку різниці між вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів за період з жовтня 2014 року по жовтень 2016 року.

Проте, такі розрахунки є теоретичними (умовними), побудовані на можливих очікуваннях отримання певного прибутку (доходу) та не підтверджені відповідними належними та допустимим доказами.

Крім того, заявлені позивачем за первісним позовом збитки (упущена вигода) розраховані з використанням розміру передбачених договором лізингових платежів за період з жовтня 2014 року по жовтень 2016 року, тобто на майбутнє, що не передбачено чинним законодавством України.

Зважаючи на викладене, висновки суду першої інстанції, що позивачем за первісним позовом не доведено обов'язкових умов для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків, у зв'язку з чим вимоги первісної позовної заяви про стягнення збитків, що виникли у зв'язку з припиненням Договору у розмірі 56 126, 46 грн. задоволенню не підлягають.

Розглянувши вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідачів за первісним позовом 569, 58 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, Колегія суддів встановила наступне.

В обґрунтування зазначеної вимоги позивач за первісним позовом посилається на те, що у зв'язку з відсутністю встановленого Договором, законом або іншими актами цивільного законодавства розміру процентів за користування чужими коштами, доцільним є застосування аналогії закону (ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України) на підставі ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, яка регулює відносини позики.

Згідно з ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Таким чином, аналогію закону можна застосовувати виключно у подібності спірних неврегульованих правовідносинах.

Частиною 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Суд, проаналізувавши матеріали справи і вищезазначені норми матеріального права, приходить до висновку, що договори лізингу та позики є різними за своєю правовою природою видами договірних зобов'язань і для них не є характерним регулювання подібних за змістом цивільних відносин. Це в свою чергу виключає можливість застосування до договору лізингу за аналогією права будь-яких норм законодавства, які регулюють відносини позики, зокрема, ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.12.2010 р. у справі № 3-65гс10, від 20.08.2013 р. у справі № 3-22гс13, від 27.12.2010 р. у справі № 9/67-38 та від 15.04.2015 у справі № 3-39гс15.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки сторонами розмір процентів за користування чужими грошовими коштами у Договорі не встановлено, а чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору лізингу положень про позику, вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідачів за первісним позовом 569, 58 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з відповідачів за первісним позовом 40 477, 27 грн. неустойки, нарахованої відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що відносини, які виникають у зв'язку з Договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За приписами частин 2 і 3 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Право лізингодавця відмовитися від договору лізингу передбачено ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», а наслідки розірвання визначено ст. 10 цього Закону, зокрема пунктами 5 і 6, якими передбачено право лізингодавця стягнути з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону або договору.

Статтею 22 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Таким чином, аналіз вищезазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що положення ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України про відповідальність наймача у разі неповернення предмета найму не застосовуються до правовідносин, які виникають із договору фінансового лізингу, оскільки останні регулюються спеціальним законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18.12.2012 у справі № 3-68гс12, від 17.09.2013 у справі № 3-25гс13 та від 29.01.2013 у справі № 3-70гс12.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідачів за первісним позовом 40 477, 27 грн. неустойки, нарахованої відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Щодо заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про застосування скороченого строку позовної давності відповідно до вимог статей 559, 258, 267 Цивільного кодексу України до вимог позивача за первісним позовом про стягнення з неї заборгованості та збитків за договором про фінансовий лізинг № 00003783 від 26.10.2011, суд зазначає наступне.

Наслідки спливу позовної давності, відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права, тобто порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

На підставі викладеного, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що до тих вимог, у задоволенні яких судом відмовлено з підстав їх необґрунтованості, заява про сплив строку позовної давності не застосовується, а ті вимоги, які підлягають задоволенню судом, відповідно до матеріалів справи, заявлені в межах строку позовної давності, оскільки позовна давність по пені спливає 16.09.2015, по 3 % річних та інфляційних втратах - 16.09.2017, а по штрафу - 15.08.2015 та 04.09.2015.

Враховуючи вищезазначене, первісні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 767, 23 грн., з яких: 33, 72 грн. - пені, 10,12 грн. - 3 % річних, 67, 14 грн. - інфляційних втрат та 656, 25 грн. - штрафу.

У свою чергу, зустрічна позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (позивач за зустрічним позовом) про визнання припиненим договору поруки, який зазначений в умовах Договору про фінансовий лізинг № 00003783 від 26.10.2011, з 03.08.2013, мотивована тим, що договір поруки є припиненим відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем-1 за зустрічним позовом збільшено розмір щомісячних лізингових платежів його без згоди, а також відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, оскільки первісний позов пред'явлено з пропуском шестимісячного строку його пред'явлення.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 559 Цивільного кодексу України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Положеннями п. з п. 6.3 Договору визначено, що сторони погоджуються, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим договором на користь лізингодавця, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання лізингодавцем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну Євро/долара США (як обумовлено сторонами в договорі), встановленого Національним Банком України або українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншим банком), або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншого банку) з купівлі та продажу Євро/доларів США до української гривні), як буде обрано за рішенням лізингодавця, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим договором, розраховуються в Євро/доларах США (як обумовлено сторонами в договорі) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку.

Пунктом 10 умов поруки передбачено, що поручитель погоджується зі збільшенням лізингових платежів та інших платежів, що може бути здійснено лізингодавцем як зазначено в п. 6.13 цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що розмір лізинговий платежів, який вказувався у рахунках-фактури є змінним і визначається з урахуванням показника обмінного курсу гривні до долара США, який діяв на дату виставлення рахунку.

За таких обставин, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що твердження позивача за зустрічним позовом про збільшення розміру щомісячних лізингових платежів його без згоди є безпідставним та не може бути підставою для припинення договору поруки.

Щодо посилання позивача за зустрічним позовом на те, що відповідачем 1 за зустрічним позовом пред'являлися йому вимоги про сплату заборгованості, повернення об'єкту лізингу та відмову від договору про фінансовий лізинг значно раніше, ніж вказано у первісному позові, а тому договір поруки є припиненим з 03.08.2013, суд зазначає наступне.

Додані позивачем за зустрічним позовом до вказаного позову вимоги та нагадування про несплату не містять підпису уповноваженої особи відповідача-1 за зустрічним позовом та відтиску печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» і заперечуються останнім, а отже правомірно відхилені судом, оскільки не відповідають вимогам ст. 34 Господарського процесуального кодексу України про належність та допус тихість доказів.

Відповідно до наявних у матеріалах справи документів, які є належними та допустимими засобами доказування, не вбачається можливим встановити припинення Договору поруки з 03.08.2013 як того вимагає позивач за зустрічним позовом.

Разом з тим, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251 та ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України).

Частиною 4 ст. 559 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. Умова договору про дію поруки до повного виконання забезпеченого зобов'язання не може розглядатися як установлення строку дії поруки. У цьому випадку відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення, так і вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору). Якщо основним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то строк пред'явлення кредитором вимоги до поручителя має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі. При цьому сама лише умова договору поруки про дію поруки до повного виконання позичальником та/або поручителем своїх зобов'язань за договором не може розглядатися судом як установлення строку дії поруки; термін має визначатися календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (п. 4.1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів»).

З положень Договору, у якому містяться умови про поруку, вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова про його дію до повного виконання зобов'язань за договором лізингу не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Лізингоодержувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Готель Корона» (а відтак і поручитель - Фізична особа-підприємець ОСОБА_5) первинно взяв на себе зобов'язання сплатити лізингові платежі до 16.10.2016, сплачуючи її частинами згідно з Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), передбаченим додатком до договору про фінансовий лізинг № 00003783 від 26.10.2011.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, якщо умовами Договору про фінансовий лізинг № 00003783 від 26.10.2011 передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок лізингоодержувача сплатити лізингові платежі частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право лізингодавця вважається порушеним з моменту недотримання лізингоодержувачем строку погашення кожного чергового платежу. Саме таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 19.03.2014 у справі 6-20цс14.

Оскільки відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то вищезазначені правила повинні застосовуватись і до поручителя.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у разі неналежного виконання лізингоодержувачем зобов'язань за договором лізингу, передбачений ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як вбачається з графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування) лізинговий платіж за вересень 2014 року відповідно до рахунку № 00224237 від 04.09.2014 лізингоодержувач повинен був здійснити 15.09.2014, тому з часу несплати цього платежу починається обрахування встановленого ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення лізингодавцем вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється в частині певних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим, правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за договором лізингу до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17.09.2014 № 6-53цс14.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем-1 за зустрічним позовом було направлено позивачу за зустрічним позовом вимогу про сплату заборгованості за Договором, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору вих. № 00003783 від 04.09.2014, у якій відповідач-1 за зустрічним позовом вимагав сплати заборгованість протягом 3 днів з моменту надіслання вимоги, забезпечити повернення об'єкту лізингу у строк до 14.09.2014 та повідомив про відмову від договору про фінансовий лізинг № 00003783 від 26.10.2011. Вказана вимога була направлена відповідачем-1 за зустрічним позову на адресу місця проживання позивача за зустрічним позовом 05.09.2014 та повернена із відміткою «за закінченням терміну зберігання», що міститься на поштовому конверті, копія якого залучена до матеріалів справи.

Відповідно до п. 11 умов договору поруки якщо інше прямо не передбачено договором, всі повідомлення відправляються поручителю у письмові формі за адресою, вказаною у договорі особисто, кур'єром або поштою. При цьому факт відправлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), квитанції про оплату відправлення або опису вкладеного з відповідною відміткою УДППЗ «Укрпошта» або кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або кур'єром). Факт отримання адресатом повідомлення буде вважатися підтвердженим у випадку наявності підпису адресата на копії повідомлення (у випадку передачі повідомлення особисто), наявності повідомлення про вручення адресату поштового відправлення/відмови адресата від прийняття з відповідною відміткою УДППЗ «Укрпошта», кур'єрської служби (у випадку відправлення повідомлення поштою або кур'єром).

Пунктом 12.7 Договору передбачено, що день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору визначається лізингодавцем у відповідному повідомленні/вимозі. Лізингодавець надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від договору та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефону засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від договору. Таке повідомлення/вимога надсилається лізингодавцем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням лізингоодержувача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). У випадку неотримання лізингоодержувачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/ повернення через закінчення строку зберігання, лізиноодержувач вважається належним чином повідомленим.

З наведеного вбачається, що позивач за зустрічним позовом був належним чином повідомлений про існуючі вимоги лізингодавця про сплачу заборгованості та про те, що Договір про фінансовий лізинг № 00003783 від 26.10.2011 був розірваний в позасудовому порядку, у зв'язку з відмовою лізингодавця від вказаного Договору, яка була здійснена вимогою від 04.09.2014.

Враховуючи викладене, порука є припиненою з моменту розірвання вказаного Договору в позасудовому порядку.

Разом з тим, суд звертає увагу, що право поручителя підлягає судовому захисту за позовом поручителя шляхом визнання поруки такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, так як це суперечить положенням ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду України від 21.11.2012 у справі N 6-134цс12).

З огляду на вищезазначене, вимоги позивача за зустрічним позовом про визнання припиненим договору поруки, який зазначений в умовах Договору про фінансовий лізинг № 00003783 від 26.10.2011, з 03.08.2013 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга позивача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Виконавчої Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 30.06.2015 року по справі № 911/1623/15 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 911/1623/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді І.А. Іоннікова

О.В. Тищенко