Постанова

від 13.10.2015 по справі 922/1054/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2015 р. Справа № 922/1054/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І. , суддя Терещенко О.І. , суддя Бондаренко В.П.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №4633 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 09.09.15 у справі

за позовом ТОВ "ВОГА", м. Харків,

до Сільськогосподарське ТОВ "Куйбишево", с. Семенівка,

про стягнення 394 203,82 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вога" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_4 товариства "Куйбишево" про стягнення 394203,82 грн., з яких: 110625,40 грн. курсової різниці на оплачений товар, 17870,10 грн. основного боргу, 5289,54 грн. інфляційного збільшення заборгованості, 209616,27 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1189,95 грн. пені, 10722,06 грн. збитків, 38890,50 грн. курсової різниці на суму боргу. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 46 від 27.03.2013 року.

В судовому засіданні господарського суду першої інстанції сторони повідомили про погашення після подання позовної заяви боргу у розмірі 17870,10 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2015 року (суддя Суслова В.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вога" 5289,54 грн. інфляційного збільшення заборгованості, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 463,25 грн. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду частково не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_4 товариства "Куйбишево" 110625,40 грн. курсової різниці на оплачений товар, 5289,54 грн. інфляційного збільшення заборгованості, 209616,27 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 10722,06 грн. збитків, 38890,50 грн. курсової різниці на суму боргу.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на неповне з'ясування господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.

В судовому засіданні представники позивача апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, просили її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні та у відзиві проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

В обґрунтування своєї позиції по справі зазначає, що сторонами не визначено еквіваленту вартості товару в доларах США, а також не встановлено чітку формулу розрахунку курсової різниці; позивачем не доведено всіх елементів, необхідних для стягнення збитків, зокрема, фактичного розміру збитків та причинно-наслідкового зв’язку. Крім того, вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами відповідач вважає необґрунтованими, оскільки відповідні проценти, передбачені умовами Договору купівлі-продажу, за своєю правовою природою є пенею.

На думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

27 березня 2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вога" (Продавцем, позивачем) та ОСОБА_4 Товариством з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" (Покупцем, відповідачем) було укладено Договір купівлі-продажу № 46 від 27.03.2013 року (далі - Договір купівлі-продажу).

Згідно пункту 1.1 Договору найменування товару, його кількість та ціна зазначаються в специфікаціях (видаткових накладних), які є невід’ємною частиною Договору.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що у разі, якщо сторони підписали специфікацію, в якій міститься графік оплати товару, то покупець оплачує продавцю товар у відповідності з вказаним графіком.

Відповідно до пунктів 4.3, 4.4 Договору з дня, коли товар мав бути оплачений покупцем, продавець має право вимагати сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, до дня повної оплати товару, понад неустойку та збитки (ст.536, ст. 625, п.3 ст.692 ЦК України). Проценти за користування чужими грошовими коштами сплачуються в наступному розмірі: а) 0,1 % від несплаченої ціни товару за специфікацією за кожен календарний день протягом 30 календарних днів з дати коли товар має бути оплачено; б) 0,5% від несплаченої ціни товару за специфікацією за кожен календарний день протягом 60 календарних днів з дати спливу 30 календарних днів, зазначених в пп. "а" п. 4.4 Договору; в) 3% від несплаченої ціни товару за специфікацією за кожен календарний день до дня повної оплати з дати спливу 60 календарних днів, зазначених в пп. "б" п. 4.4 Договору. Інший розмір процентів, дата, з якої починається нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами та сума, від якої будуть нараховуватись проценти, можуть бути передбачені у специфікації або іншому погодженому сторонами або їх представниками документі.

У пункті 4.7 Договору сторонами передбачено, що ціна товару по даному Договору встановлюється сторонами в гривнях. Крім того, сторони цього Договору визначають доларовий еквівалент ціни товару. Ціна (вартість) товару узгоджена сторонами на момент узгодження товару, що підлягає поставці, змінюється автоматично, на неоплачений товар, при зміні курсу долара США. При зміні курсу, ціна (вартість) товару, який підлягає оплаті покупцем, визначається самостійно покупцем на день оплати товару шляхом множення доларового еквівалента угодженої сторонами ціни товару, який не сплачений, на офіційний курс гривні до долару США, встановленому Національним банком України на день фактичної оплати покупцем ціни товару.

Сторони, за умовами даного пункту Договору, також вирішили, що якщо офіційний курс гривні до долару США, встановлений НБУ на день фактичної оплати покупцем ціни товару менше (нижче) ніж курс гривні до долару США, визначений на 14:00год. за київським часом банком продавця, зазначеному в даному Договорі (в реквізитах сторін), то покупець для визначення суми оплати за товар (ціни товару) помножує доларовий еквівалент узгодженої сторонами ціни товару, який не сплачений, на курс гривні до долару США, встановлений банком продавця на день фактичної оплати покупцем ціни товару, а саме на 14.00год. за київським часом.

Якщо офіційний курс гривні до долару США встановлений на день фактичної оплати покупцем ціни товару або курс гривні до долару США, визначений на 14.00год. за київським часом банком продавця, більше (вище) курсу, який був встановлений на день узгодження сторонами ціни (вартості) конкретної партії товару, яка належить до оплати, то ціна (вартість) товару змінюється автоматично без будь-яких додаткових узгоджень. Однак для належного ведення бухгалтерського обліку протягом семи календарних днів після оплати товару по зміненій ціні, покупець зобов'язаний скласти та на направити продавцю цінним листом з описом вкладення (повідомленням про вручення) Акт донарахування ціни товару, в якому послатися на номер та дату видаткових накладних, по яким змінена ціна товару згідно зі зміненим курсом долара США по відношенню до гривні. Крім того, в даному Акті повинні бути зазначені: найменування товару, кількість, початкова та змінена ціна товару, а також курс долара США до гривні на момент узгодження ціни товару та на момент його фактичної оплати. Ціна товару підлягає зміні також і при зменшенні курсу долара США. Для поставок насіння сторони встановлюють еквівалент в Євро та застосовують умови, погоджені в п.4.7 Договору з врахуванням курсу продажу не долару США, а євро. Покупець підтверджує, що має доступ до інформації про офіційний курс гривні до долару США, а також про курс гривні до долару США банка продавця, зазначеному в даному Договорі (в реквізитах сторін).

У пункті 8.4.1 Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених в п.3.1.2 Договору покупець сплачує продавцю неустойку, понад збитки, в розмірі 0,5% від вартості боргу за кожен день незалежно від вини. Нарахування неустойки припиняється через рік від дати, коли зобов'язання по оплаті товару повинно було бути виконано покупцем.

Згідно пункту 8.4.2 Договору сторони вирішили, що якщо покупець прострочить оплату товару більш ніж на 60 календарних днів, то, крім неустойки, він відшкодовує продавцю збитки в розмірі 20% від ціни неоплаченого товару, якщо більш ніж на 100 днів, то 40% від ціни неоплаченого товару, а якщо більш ніж на 200 днів, то 60% від ціни неоплаченого товару.

Відповідно до п. 10.1 Договору, цей договір вважається укладеним з моменту підписання першої видаткової накладної або специфікації та дії до 31 В«грудняВ» 2013р. Дія цього Договору продовжується на цих же умовах і на той же строк, якщо в останній місяць строку дії Договору продавець не направить покупцю заяву про припинення цього Договору.

На підставі Договору сторонами було узгоджено та підписано специфікації з графіком оплати товару, а саме:

У Специфікації № 1 до Договору купівлі-продажу міститься наступний графік оплати товару:

- до 10.04.2013 року - 30% від загальної ціни товару, а саме 739,32 грн.

- до 01.11.2013 року - 70% від загальної ціни товару, а саме 1 725,08 грн.

У Специфікації № 2 до Договору купівлі-продажу міститься наступний графік оплати товару:

- до 20.04.2013 року - 30% від загальної ціни товару, а саме 10 876,32 грн.

- до 01.11.2013 року - 70% від загальної ціни товару, а саме 25 378,08 грн.

У Специфікації № 3 до Договору купівлі-продажу міститься наступний графік оплати товару:

- до 30.04.2013 року - 30% від загальної ціни товару, а саме 21 995,24 грн.

- до 01.11.2013 року - 70% від загальної ціни товару, а саме 51 322,23 грн.

У Специфікації № 4 до Договору купівлі-продажу міститься наступний графік оплати товару:

- до 01.11.2013 року - 100% від загальної ціни товару, а саме 65 146,68 грн.

У Специфікації № 5 до Договору купівлі-продажу міститься наступний графік оплати товару:

- до 01.11.2013 року - 100% від загальної ціни товару, а саме 17 870,16 грн.

У Специфікації № 6 до Договору купівлі-продажу міститься наступний графік оплати товару:

- до 01.11.2013 року - 100% від загальної ціни товару, а саме 8 870,40 грн.

Позивач виконав свої зобов’язання щодо передачі товару, вказаного в специфікаціях, що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін видатковими накладними № 51 від 03.04.2013 року, № 162 від 16.04.2013 року, № 206 від 24.04.2013 року, № 469 від 26.06.2013 року, № 486 від 01.08.2013 року.

Всього товар поставлено на загальну суму 203923,51 грн., що не заперечується відповідачем.

Як вказує позивач у своєму позові, відповідач розрахувався за поставлений товар не в повному обсязі та за відповідачем існує несплачена заборгованість у розмірі 17870,10 грн.

Враховуючи несвоєчасну оплату поставленого товару, а також її здійснення без врахування зміни курсу долара США, позивач звернувся з даним позовом.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Стаття 526 Цивільного кодексу передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 193 Господарського кодексу України.

В силу статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач оплатив отриманий товар на загальну суму 203923,51грн., що підтверджується платіжними дорученнями №65 від 28.03.2013 року на суму 739,92грн., №77 від 16.04.2013 року на суму 10876,32грн., №80 від 23.04.2013 року на суму 21995,24грн., №128 від 21.06.2013 на суму 19544,00грн., №210 від 12.08.2013 року на суму 2661,12грн., №412 від 20.12.2013 року на суму 29960,05грн., №821 від 12.09.2014 року на суму 10237,35 грн., №24 від 24.11.2014 на суму 65000,00грн., №31 від 08.12.2014 року на суму 55000,00грн., №52 від 23.02.2015 року на суму 17870,18 грн. (після подачі позову до суду).

Вказане свідчить про відсутність основної заборгованості у відповідача за Договором купівлі-продажу № 46 від 27.03.2013 року, що дає суду підстави для припинення провадження в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 17870,18 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині позовних вимог на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Проте, з наведених вище платіжних доручень вбачається, що позивач в строки, передбачені специфікаціями №№1-6 до Договору, тобто до 01.11.2013, сплатив лише частину заборгованості в загальному розмірі 55816,60грн. Решта заборгованості 148106,91грн. сплачена з порушенням встановлених в специфікаціях строків.

Враховуючи викладене, позивач просить стягнути курсову різницю, яка обґрунтована положеннями пункту 4.7 Договору, статтею 524 та частиною 2 статті 533 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині про стягнення з відповідача 110625,40грн. курсової різниці нарахованої на оплачений товар та 38890,50 грн. курсової різниці на суму боргу місцевий господарський суд зазначив про те, що сторонами Договору не було визначено грошовий еквівалент в доларах США, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Проте, колегія суддів вважає такі висновки місцевого господарського суду передчасними, а доводи відповідача в цій частині про не визначеність еквіваленту вартості товару в доларах США, а також не встановлення чіткої формули розрахунку курсової різниці - необґрунтованими, та вважає необхідним звернути увагу на наступне.

Так, у п. 4.7. укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу передбачено, що ціна товару встановлюється сторонами у гривнях. Крім того, сторони визначають доларовий еквівалент ціни товару.

У специфікаціях до Договору купівлі-продажу сторони узгодили як ціну товару у національній валюті, так і курс долара США, який діяв на момент узгодження ціни товару. Доларовий еквівалент ціни товару визначається шляхом ділення ціни товару у національній валюті на курс долара США, який діяв на момент узгодження ціни товару.

Таким чином, відмова суду у стягненні курсової різниці у зв'язку з тим, що сторони не узгодили доларовий еквівалент ціни товару є невірним, адже узгодження ціни товару у національній валюті та курсу долара США на момент підписання специфікації, відповідно до п. 4.7. Договору купівлі-продажу, надає можливість автоматичної зміни ціни товару у зв'язку зі зміною курсу долара США.

Крім того, суд вказує, що сторонами не визначено, яким саме курсом слід керуватися при визначенні грошового еквіваленту в момент узгодження товару в Специфікаціях до Договору.

У специфікаціях № 1-6 до Договору вказана ціна у гривнях та курс долара США банку продавця, тобто чітко встановлено, яким курсом долара США слід керуватися при визначенні еквіваленту ціни у доларах США на момент узгодження товару, а тому, висновки господарського суду першої інстанції про те, що сторонами не визначено, яким саме курсом слід керуватися при визначенні грошового еквіваленту в момент узгодження товару в Специфікаціях до Договору - не відповідають обставинам справи.

З доводами місцевого господарського суду про те, що у специфікаціях № 1-6 міститься інформація щодо курсу долару США до гривні згідно даних банку Позивача, який не є офіційним курсом, а тому - не відповідає вимогам законодавства, а саме ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), колегія суддів також не погоджується.

Так, у ч. 2 ст. 533 ЦК України законодавець визначив, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Дана вимога була дотримана при укладенні Договору, адже у п. 4.7. визначено, що ціна (вартість) товару, який підлягає оплаті Покупцем, визначається самостійно Покупцем на день оплати товару шляхом множення доларового еквіваленту узгодженої сторонами ціни товару, який не оплачено, на офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на день фактичної оплати Покупцем ціни товару.

Отже, вимоги закону щодо визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, а саме у доларах США. при укладенні Договору дотримано. Грошовий еквівалент в іноземній валюті в момент узгодження товару визначається відповідно до курсу долара банку продавця: ціна (вартість) товару, який підлягає оплаті Покупцем, визначається самостійно Покупцем на день оплати товару шляхом множення доларового еквіваленту узгодженої сторонами ціни товару, який не оплачено, на офіційний курс гривні до долара США. встановлений Національним банком України на день фактичної оплати Покупцем ціни товару.

У п. 4.7 укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу передбачено, що ціна товару встановлюється сторонами у гривнях. Крім того, сторони визначають доларовий еквівалент ціни товару. Ціна (вартість) товару, узгоджена сторонами на момент узгодження товару, який підлягає поставці, змінюється автоматично на неоплачений товар, при зміні курсу долара США. При зміні курсу, ціна (вартість) товару, який підлягає оплаті Покупцем, визначається самостійно Покупцем на день оплати товару шляхом множення доларового еквіваленту узгодженої сторонами ціни товару, який не оплачено, на офіційний курс гривні до долара США, встановлений Національним банком України на день фактичної оплати Покупцем ціни товару. Якщо офіційний курс гривні до долару США, встановлений на день фактичної оплати ціни товару, більше (вище) курсу, який був встановлений на день узгодження ціни конкретної партії товару, яка підлягає оплаті, то ціна товару змінюється автоматично без будь-яких додаткових узгоджень.

З аналізу вищевикладеного пункту договору вбачається, що ціна товару сформована та встановлена сторонами у національній валюті України - гривні, при цьому ціна товару застосовується також у національній валюті - оплата за товар повинна здійснюватися у гривнях. У той же час, обсяг зобов'язань за Договором визначається курсом національної валюти по відношенню до долару США, тобто прив'язка у Договорі до долару США встановлює порядок визначення розміру ціни товару.

У ч. 2 ст. 524 ЦК України законодавець встановив, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а у ч. 2 ст. 533 ЦК України законодавець встановив, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

З огляду на викладене сторони, враховуючи принцип свободи договору (статті 6. 627 ЦК України), мають право визначати ціну товару з прив'язкою до курсу відповідної іноземної валюти, чим і скористалися Відповідач та Позивач при укладенні Договору купівлі-продажу

Слід зауважити, що, Вищий господарський суд України в пункті 10 Оглядового листа № 01-06/767/2013 від 29.04.2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначив, що вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу.

Аналогічні твердження викладені в інформаційному листі Вищого господарського суду від 24.11.2011 № 01-06/1642/2011 «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів»).

Правова позиція про те, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті; про правомірність визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також про здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти знайшла своє відображення в судовій практиці Вищого господарського суду України (Постанови від 14.03.2013 у справі № 5011-30/14641-2012, від 19.02.2013 у справі № 5011-6/9364-2012, від 16.01.2013 у справі № 5011-48/8093-2012.

Положення про можливість стягнення курсової різниці за договором міститься й у постановах Верховного Суду України.

Так, у Постанові Верховного суду України від 07.10.2014 у справі № 3-133гс14 зазначається, що положення чинного законодавства хоч і передбачають обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті.

Колегія суддів зазначає, що вказана постанова відповідно до ст. 111 28 ГПК України є обов'язковою для всіх судів України, та суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 110625,40грн. курсової різниці нарахованої на оплачений товар та 38890,50 грн. курсової різниці на суму боргу є законними та підлягають задоволенню.

Позивач також на підставі статті 625 ЦК України заявив вимогу про стягнення 5289,54грн. інфляційного збільшення заборгованості. за період з 01.11.2013 по 13.02.2015 року.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на допущене відповідачем порушення умов договору щодо строків оплати заборгованості за Договором, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позивач правомірно заявив дані вимоги до стягнення, проте, дослідивши розрахунки позивача, судом встановлено, що нарахування інфляційних втрат здійснено за Специфікацією № 5 на суму 8999,70 грн. та Специфікацією № 6 на суму 8870,40 грн. за період з 01.11.2013 року по 13.02.2015 року. Жодних пояснень щодо розподілення основної суми боргу за Специфікаціями позивачем надано не було, що унеможливлює здійснення правильного розрахунку сум інфляційних втрат по кожній специфікації окремо.

Господарським судом першої інстанції вірно взято до уваги те, що загальна сума боргу у розмірі 17870,10 грн. існувала в період вказаний позивачем, а саме з 01.11.2013 року по 13.02.2015 року, та була сплачена відповідачем після подачі позову до суду, а тому суму інфляційних втрат на загальну суму боргу за вказаний позивачем період слід перерахувати.

Встановивши після означеного перерахунку належну суму інфляційних втрат за період з 01.11.2013 року по 13.02.2015 року - 6525,10 грн., місцевий господарський суд правомірно зазначив про стягнення відповідача інфляційних втрат лише в розмірі 5289,54 грн. приймаючи до уваги неможливість виходу за межі позовних вимог за відсутності відповідного клопотання заінтересованої сторони.

Позивачем також заявлено до стягнення 209616,27грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, які обґрунтовані умовами пунктів 4.3 та 4.4 Договору, а також статтею 536, частиною 2 статті 625 та частиною 3 статті 692 ЦК України.

Місцевим господарським судом відмовлено у задоволенні вищенаведених позовних вимог із посиланням на те, що відсотки за користування чужими грошовими коштами, встановлені Договором, за своєю природою є пенею. Аналогічні за своїм змістом і заперечення відповідача в цій частині позовних вимог.

Однак, з такими висновками місцевого господарського суду колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Згідно статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Цивільний кодекс України розмежовує поняття процентів та неустойки. Так, згідно зі ст. 1106 ЦК України у випадку несплати чека відбувається сплата процентів, а не неустойки. Ст. 550 ЦК України встановлює, що проценти на неустойку не нараховуються, чим підкреслюється різниця між процентами і неустойкою. У ст. 534 ЦК України проценти і неустойка названі окремо в одній черзі погашення вимог за грошовими зобов'язаннями.

Крім того, у ст. 554 і 589 ЦК України неустойка, проценти і збитки обумовлюються одночасно як самостійні поняття.

У ст. 625 ЦК України законодавець вказав саме на «проценти», а не на «неустойку». Ця ж тенденція знаходить відображення й в інших нормах.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції вказує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, на відміну від штрафного характеру неустойки, яку Господарський кодекс України у ст. 230 відносить до різновиду штрафних санкцій.

Це впливає, зокрема, на неможливість застосування до стягнення процентів положень, притаманних неустойці, про скорочені строки позовної давності (ч. 2 ст. 258 ЦК України), про штрафний характер неустойки у загально-цивільних відносинах і у разі порушення грошового господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 624 ЦК України, ч. 1 ст. 229 ГК України), про залікову неустойку у негрошових господарських зобов'язань (ч.1 ст. 232 ГК України), про можливість зменшення неустойки за рішенням суду при наявності будь-яких істотних обставин (ст. 551 ЦК України й ст. 233 ГК України) тощо.

Тому не можна вважати, що ст. 625 ЦК України припускає застосування поняття «проценти» у значенні "неустойка".

Укладаючи Договір, Сторони у п. 4.4 погодили саме розмір процентів за користування чужими грошовими коштами. Окремий факт того, що неустойка може виражатися у вигляді процентної ставки, не свідчить про те, що негативні проценти є неустойкою. Отже, висновок суду про неможливість стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами не відповідає законодавчим приписам.

Приймаючи до уваги те, що нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами передбачено положеннями чинного законодавства (ст. 536 ЦК України), а їх нарахування прямо узгоджено сторонами в укладеному між ними Договорі, та враховуючи принцип свободи договору (статті 6. 627 ЦК України), позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 209616,27грн. процентів за користування чужими грошовими коштами визнаються колегією суддів обґрунтованим та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення 1189,95грн. пені, які обґрунтовані умовами пункту 8.4.1 Договору, а також нормами частини 6 статті 232 та частини 2 статті 343 ГК України.

У відповідності до статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У пункті 8.4.1 Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених в п.3.1.2 Договору, покупець сплачує продавцю неустойку, понад збитки, в розмірі 0,5% від вартості боргу за кожен день незалежно від вини. Нарахування неустойки припиняється через рік від дати, коли зобов'язання по оплаті товару повинно було бути виконано покупцем.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була заявлена позовна давність щодо нарахованих позивачем сум.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік встановлюється, зокрема до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищенаведене та те, що перебіг строку позовної давності був розпочатий 01.11.2013 року, а закінчився 01.11.2014 року, про що заявлено відповідачем, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 1189,95 грн.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення 10722,06грн. збитків, які обґрунтовані умовами пункту 8.4.2 Договору та статтею 225 Господарського кодексу України.

У задоволенні позовних вимог в цій частині місцевим господарським судом відмовлено із посиланням на недоведеність, проте колегія суддів дійшла протилежного висновку.

Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків.

Згідно статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 5 статті 225 ГК України передбачено право сторін господарського зобов'язання за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

Позивачем до складу заявлених до стягнення збитків вказано суму в розмірі 10722,06грн., обчислену згідно умов пункту 8.4.2 Договору.

Так, згідно пункту 8.4.2 Договору сторони вирішили, що якщо покупець прострочить оплату товару більш ніж на 60 календарних днів, то, крім неустойки, він відшкодовує продавцю збитки в розмірі 20% від ціни неоплаченого товару, якщо більш ніж на 100 днів, то 40% від ціни неоплаченого товару, а якщо більш ніж на 200 днів, то 60% від ціни неоплаченого товару.

Розрахунок розміру збитків відповідає розміру простроченої заборгованості та тривалості невиконання відповідачем свого зобов’язання, а тому визначено позивачем правомірно.

Відповідно до п. 8.4.2. Договору купівлі-продажу № 46 від 27.03.2013 (далі - Договір), якщо Покупець прострочив оплату товару більше ніж на 60 календарних днів, то, окрім неустойки, він відшкодовує Продавцю збитки у розмірі 20% від ціни неоплаченого товару, якщо більше ніж на 100 днів, то 40% від ціни неоплаченого товару, а якщо більше ніж 200 днів - 60% від ціни неоплаченого товару.

Зазначений пункт було включено сторонами до Договору на основі взаємної згоди з метою захисту законних прав та інтересів сторін, та погоджено Сторонами в момент підписання Договору.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Таким чином, Сторони, керуючись принципом свободи договору (статті 6, 627 ЦК України), не порушуючи жодних вимог чинного законодавства, узгоджено визначили розмір збитків та умови їх стягнення.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

Позивач запропонував укласти Договір, а Відповідач погодився, підписавши його, що свідчить про вільне волевиявлення сторін, підтверджує те, що вони дійшли згоди з усіх його положень та не мають заперечень щодо його дійсності.

Окрім цього, у п. 9.9. Договору зазначено, що своїм підписом тексту цього Договору Сторони підтверджують, що умови даного Договору є для них справедливими, дисбаланс договірних прав та обов'язків відсутній, вони розуміли значення своїх дій, при укладенні цього Договору не було обману або примусу, волевиявлення Сторін відповідає їх внутрішній волі, а також підтверджують те. що текст Договору Сторонами уважно прочитаний, умови ясні, і ніяких претензій до тексту Договору або його умов у Сторін немає.

Частиною 5 статті 225 ГК України передбачено право сторін господарського зобов'язання за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

Чинним законодавством критерії визначення розміру таких (встановлених у договорі згідно статті 225 ГК України), так званих, договірних збитків не встановлені.

За таких обставин, позовні вимоги стягнення 10722,06 грн. збитків визнаються колегією суддів обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.

За викладеного, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 110625,40 грн. курсової різниці на оплачений товар, 5289,54 грн. інфляційного збільшення заборгованості, 209616,27 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 10722,06 грн. збитків, 38890,50 грн. курсової різниці на суму боргу - є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Підстави для задоволення позовних в частині стягнення 1189,95 грн. пені відсутні, а провадження щодо позовних вимог про стягнення 17870,10 грн. основного боргу підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

При винесенні оскаржуваного рішення місцевим господарським судом неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та невірно застосовані норми матеріального права, тому це рішення підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Відповідно до положень частини 1 та пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, в якій має бути, зокрема, зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат колегія суддів керується положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 80, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2015 року скасувати частково.

Скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 110625,40 грн. курсової різниці на оплачений товар, 17870,10 грн. основного боргу, 209616,27 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 10722,06 грн. збитків, 38890,50 грн. курсової різниці на суму боргу.

Постановити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" (63640, Харківська область, Шевченківський район, с. Семенівка, код ЄДРПОУ 30926003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вога" (61064, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 32335705): 110625,40 грн. курсової різниці на оплачений товар, 209616,27 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 10722,06 грн. збитків, 38890,50 грн. курсової різниці на суму боргу.

В частині стягнення 17870,10 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" (63640, Харківська область, Шевченківський район,с. Семенівка, код ЄДРПОУ 30926003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вога" (61064, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 32335705) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 7502,87 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" (63640, Харківська область, Шевченківський район,с. Семенівка, код ЄДРПОУ 30926003) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вога" (61064, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 32335705) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 8253,16 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні судові накази.

Постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 13.10.2015 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Бондаренко В.П.