Рішення

від 13.10.2015 по справі 910/22171/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2015Справа №910/22171/15

За позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грот»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 1. Київська міська рада

2. Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про виселення та зобов'язання вчинити дії, -

суддя Морозов С.М.

Представники сторін:

від позивача: Гайдай Т.В. (представник за довіреністю №155-Н від 31.10.2014р.);

від відповідача: Юрчик М.В. (представник за довіреністю №121-04-14 від 19.04.2015р.);

від третьої особи-1: не з'явились;

від третьої особи-2: Коломієць В.С. (представник за довіреністю №062/02/07-9691 від 01.09.2015р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство «Київський метрополітен» (надалі також - позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грот» (надалі також - відповідач) про виселення останнього з нерухомого майна (частини переходу), визначену тимчасовими огороджуючи ми конструкціями (кіосками) ТОВ «Грот» згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро «Берестейська», загальною площею 15,5 кв.м., а також позивачем заявлено вимогу про демонтування тимчасових огороджуючи конструкцій, що належать ТОВ «Грот» та знаходяться за адресою: станція метро «Берестейська», загальною площею 15,5 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що строк дії Договору оренди №35-Упр(Ор)-10 від 01.06.2010р., згідно якого відповідач займав приміщення за адресою: станція метро «Берестейська», закінчився, а останнім не звільнено займаних приміщень, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду із зазначеними вище вимогами.

Відповідачем надано відзив а позовну заяву, відповідно до якого він проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі, зазначаючи, що належним способом захисту цивільних прав позивача по даній справі може бути примусове виконання відповідачем обов'язку в натурі, а саме - зобов'язати відповідача виконати зобов'язання за п. 7.4. Договору шляхом передачі відповідачем на користь позивача орендованого приміщення за актом приймання-передачі. Окрім того, позивач не має повноважень щодо подання позовів, які стосуються питань розпорядження або управління комунальним майном територіальної громади м. Києва, яке перебуває на балансі позивача. На думку відповідача, оскільки позивач не має підстав для пред'явлення позову, то відсутній предмет спору. Також, Департамент комунальної власності не повідомив письмово відповідача про небажання продовжити термін дії Договору оренди, а тому, термін дії Договору оренди продовжився на аналогічний строк - тобто до 29.05.2016р. Крім того, підстава непродовження договору оренди, яка вказана у повідомленні позивача вих. №11-03/465 від 01.06.2013р. про небажання позивача продовжувати договір оренди є такою, що не відповідає переліку підстав відмови в внесенні змін до істотних умов Договорів оренди майна територіальної громади м. Києва. Окрім того, відповідач також наголошує на тому, що для продовження дії Договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2015р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, присвоєно справі №910/22171/15 та призначено до розгляду на 29.09.2015р.

В судовому засіданні 29.09.2015р. розгляд справи відкладено до 13.10.2015р., окрім того, залучено до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Київську міську раду та Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

13.10.2015р. до суду від позивача надійшла заява №12/04-929 про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач на підставі ст. 22 ГПК України уточнив пункт 3 позовних вимог, виклавши його в наступній редакції: «Зобов'язати ТОВ "Грот" у строк не пізніше 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції (кіоски), що належать ТОВ "Грот" та знаходяться в частині переходу за адресою: станція метро "Берестейська", загальною площею 15,5 кв.м.».

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після завершення підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК), відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, тобто до з'ясування у передбаченому ГПК порядку обставин справи та здійснення їх правової оцінки, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Судом встановлено, в судовому засіданні 29.09.2015р. розпочато розгляд справи по суті, що підтверджується протоколом судового засідання від 29.09.2015р.

За таких обставин, враховуючи викладені норми та обставини справи, заява позивача про зміну предмету позову залишається судом без розгляду.

Представник третьої особи-2 в усний поясненнях в судовому засіданні 13.10.2015р. підтримав заявлені позивачем позовні вимоги.

В судовому засіданні 13 жовтня 2015 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2010р. між позивачем (орендодавець за Договором) та відповідачем (орендар за Договором) було укладено Договір оренди №35-Упр(Ор)-10 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого позивач на підставі рішення Київради від 18.12.2008р. №860/860 передає, а відповідач приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ «Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючи ми конструкціями (кіосками) відповідача), далі - об'єкт оренди, за адресою: станція метро «Берестейська», для торгівлі непродовольчими товарами.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що об'єктом оренди є частина вестибюлю (переходу), визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», огороджуючими конструкціями (кіосками) відповідача, загальною площею 15,5 кв.м., згідно з викопіюванням з Схеми тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього договору.

Згідно з п. 6.7 Договору при невиконанні або порушенні однією із сторін умов цього договору та з інших підстав передбачених законодавчими актами України, договір може бути розірваний достроково на вимогу однієї із сторін за рішенням суду.

У разі закінчення строку дії Договору або його розірванні відповідач зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди позивачу у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду з урахуванням всіх здійснених відповідачем поліпшень, які не можливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння його шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди. (п. 7.5. Договору).

Цей Договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 18.12.2008р. №860/860 діє з 01.06.2010р. до 30.05.2013р. (два роки 364 дні). (п. 9.1 Договору).

Пунктом 9.3. Договору визначено, що після закінчення строку дії Договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради.

Договір припиняється в разі: невиконання істотних умов договору або порушення його; закінчення строку, на який його було укладено; банкрутство відповідача; загибель об'єкта оренди. (п. 9.5. Договору).

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв в орендне платне користування частину переходу станції метро «Берестейська», визначену тимчасовими огороджуючи ми конструкціями (кіосками), загальною площею 15,5 кв.м.

Повідомленням №1-03/465 від 01.06.2013р. позивач повідомив відповідача про припинення та відмову від продовження дії Договору у зв'язку з набранням чинності з 27.07.2012р. Правил пожежної безпеки в метрополітенах, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 20.06.2012р., пунктом 2.19. яких в метрополітені забороняється розміщувати об'єкти комерційного торговельного та соціально-побутового призначення на платформах та балконах станцій і в переходах пересадочних вузлів, у підземних вестибюлях (за винятком автоматів із продажу газет, банкоматів, платіжних терміналів, таксофонів за умови, що вони розміщені поза межами шляхів евакуації), на поверхні землі в межах півкола радіусом 20 м від площини дверей у напрямку евакуації з центром у середині дверної групи, яка включає всі двері з написом «Вхід» та «Вихід» (на виходах із підземних переходів, які не мають дверей, відлік слід виконувати від центра площини краю останньої сходинки; розміщення об'єктів комерційного, торговельного та соціально-побутового призначення у під вуличних підземних переходах, суміщених із входами (виходами) на станції метрополітену, дозволяється за умови їх розміщення за межами евакуаційного проходу). Враховуючи зазначене, при невідповідності об'єкта оренди вимогам Правил, договори оренди по таких об'єктах продовжуватись не будуть. Так, зазначеним листом, позивач поросив відповідача протягом 10 календарних днів з моменту отримання повідомлення звільнити об'єкт оренди від тимчасової огороджуючої конструкції (кіосків), та передати орендоване майно про акту приймання-передачі.

Спір у справі виник у зв'язку із тим, що відповідач до теперішнього часу не повернув за актом приймання-передачі орендоване нежиле приміщення позивачу.

Договір є договором оренди комунального майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Глави 30 Господарського кодексу України та Законом України «Про оренду державного та комунального».

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі приміщення в оренду та користування ним відповідачем у відповідності до умов Договору.

Пунктом 9.5. Договору визначено, що Договір припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.06.2013р. відповідачу було повідомлено про те, що продовження строку дії Договору не погоджено, а тому слід повернути об'єкт оренди позивачу за актом приймання-передавання.

Окрім того, п. 9.3. Договору сторонами погоджено, що після закінчення строку дії Договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради.

Однак, відповідного рішення, щодо продовження строку дії Договору, Київрадою винесено не було, що відповідачем не заперечено в судових засіданнях.

У відповідності до ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Аналогічний припис міститься в ч. 2 ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Таким чином, враховуючи, що нормами Договору та закону прямо передбачена умову припинення договору у разі закінчення строку, на який його було укладено та відсутність згоди орендодавця на його продовження, то з огляду на викладене, суд приходить до висновку, що Договір, укладений між сторонами є припиненим.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Статтею 27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Окрім того, пунктом 7.5. Договору сторони погодили, що у разі закінчення строку дії Договору або його розірванні відповідач зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди позивачу у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду з урахуванням всіх здійснених відповідачем поліпшень, які не можливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння його шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

Статтею 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. При цьому такі заперечення можуть бути висловлені останнім, як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення дії цього строку. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 16.06.2015р. Вищого господарського суду України по справі №925/2355/14.

Як свідчать наявні в матеріалах справи документи, листом №11-03/465 від 01.06.2013р. Комунальне підприємством «Київський метрополітен» повідомило відповідача про те, що строк дії Договору закінчився та не буде продовжуватись на новий термін.

Враховуючи, встановлену судом відсутність підстав користування відповідачем об'єктом оренди, у зв'язку з припиненням Договору та відмовою позивача від його продовження, відповідач втрачає статус орендаря і, оскільки належних доказів щодо підтвердження права користування орендованим приміщенням відповідач не надав, то вимога позивача про виселення відповідача з орендованого приміщення за Договором є обґрунтованою.

Суд вважає за необхідне зазначити, що твердження відповідача щодо відсутності у Комунального підприємства «Київський метрополітен» права на розпорядження комунальним майном територіальної громади міста, зокрема, на засадах оренди, є безпідставними з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

У відповідності до ч. 5 вказаної статті органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

У ч. 1 ст. 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

Статтею 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендодавцями є, в тому числі, підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.

У відповідності до рішення №34/6250 від 22.09.2011р. Київської міської ради «Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва» уповноважено виступати орендодавцями майна територіальної громади міста Києва: Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - щодо цілісних майнових комплексів комунальних підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації); районні в місті Києві державні адміністрації - щодо майна, яке передане їм в управління; комунальні підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, яке закріплено за ними на праві господарського відання або оперативного управління.

Пунктом 5.2 статуту позивача передбачено, що майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплено за ним на праві господарського відання.

При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника (ст.136 Господарського кодексу України).

Предметом діяльності Комунального підприємства «Київський метрополітен» у відповідності до п. 3.2 статуту заявника є, в тому числі, надання в оренду приміщень, обладнання іншим підприємствам та установам.

Відповідно до рішення №860/860 від 18.12.2008р. Київської міської ради було дозволено позивачу укласти договір з відповідачем щодо передачі в оренду частини переходу за адресою: станція метро «Берестейська» загальною площею 15,5 кв.м.

Отже, враховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що Комунальне підприємство «Київський метрополітен» було уповноваженою особою, станом на момент укладення Договору, передання шляхом укладання відповідних договорів комунального майна територіальної громади міста Києва, яке закріплене за ним на праві господарського відання, в орендне користування іншим особам. Наведеними висновками суду фактично спростовуються твердження відповідача про відсутність у заявника права на розпорядження комунальним майном, що є предметом спірних правовідносин.

Оскільки зазначений Договір було укладено між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грот», то відповідно, вирішення спору з приводу повернення об'єкту оренди повинно відбуватись саме між зазначеними сторонами.

Стосовно вимоги позивача про демонтування тимчасових огороджуючи конструкцій, що належать ТОВ «Грот» та знаходяться за адресою: станція метро «Берестейська», загальною площею 15,5 кв.м., то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

У ст. 785 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Окрім того, обов'язок відповідача щодо повернення об'єкту оренди у разі закінчення строку дії договору передбачено у згадуваному раніше п. 7.5 Договору.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Тобто, метою застосування судом певного способу захисту прав та законних інтересів осіб є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Отже, останнє направлене на настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Примусове виконання обов'язку в натурі застосовується в зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов'язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов'язку чи уникає його. Стосується він, зокрема, невиконання обов'язку сплатити кошти за виконану роботу, надані послуги, передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послугу за відповідним договором. Таку позицію наведено у висновках Верховного суду України про практику застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України.

Одночасно, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, як спосіб захисту цивільних прав, підлягає застосуванню у випадку, якщо певним законодавчим актом чи договором передбачено обов'язок учасника господарських правовідносин виконати певну дію на користь іншої особи, яку у добровільному порядку виконано не було.

При вивченні позовної вимоги позивача про демонтування тимчасових огороджуючи конструкцій, що належать ТОВ «Грот» та знаходяться за адресою: станція метро «Берестейська», загальною площею 15,5 кв.м., судом встановлено відсутність зазначення суб'єкту зобов'язання щодо вчинення таких дій, тобто позивачем не визначено яку особу він просить зобов'язати вчинити певну дію.

У суду відсутні повноваження на власний розсуд змінювати та викладати позовні вимоги. (Позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України №910/12584/14 від 17.02.2015р.).

Відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Як підтверджується матеріалами справи, позивачем не подавалось клопотань щодо можливості суду виходити за межі позовних вимог у відповідності до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, позовні вимоги Комунального підприємства «Київський метрополітен» про демонтування тимчасових огороджуючи конструкцій, що належать ТОВ «Грот» та знаходяться за адресою: станція метро «Берестейська», загальною площею 15,5 кв.м., задоволенню не підлягають з огляду на невизначення позивачем особи, яку він просить зобов'язати вчинити такі дії.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/22171/15 позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині виселення Товариства з обмеженою відповідальністю «Грот» з нерухомого майна (частини переходу), визначеного тимчасовими огороджуючи ми конструкціями (кіосками) ТОВ «Грот» згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро «Берестейська», загальною площею 15,5 кв.м.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір позивача в розмірі 1 218,00 грн., пропорційно задоволеним позовним вимогам, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «Грот» (код ЄДРПОУ 19246324; адреса: 01014, м. Київ, вул. Струтинського, 4) у строк не пізніше 10 днів з моменту набрання рішенням законної сили з нерухомого майна (частини переходу), визначеного тимчасовими огороджуючи ми конструкціями (кіосками) Товариства з обмеженою відповідальністю «Грот» згідно з викопіюванням із Схем тимчасового розташування малих архітектурних форм, за адресою: станція метро «Берестейська», загальною площею 15,5 кв.м.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грот» (код ЄДРПОУ 19246324; адреса: 01014, м. Київ, вул. Струтинського, 4) на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» (код ЄДРПОУ 03328913; адреса: 03056, м. Київ, проспект Перемоги, 35) суму судового збору в розмірі 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 копійок).

4. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.10.2015р.

Суддя С.М. Морозов