Постанова

від 07.10.2015 по справі 805/3489/15-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2015 р. Справа №805/3489/15-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Грищенка Є.І.,

при секретарі судового засідання - Зикун Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився

від відповідача - ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «СІНІАТ» до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 від 30.06.2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СІНІАТ» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 від 30.06.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Артемівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНІАТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.04.2010 р. по 31.03.2013 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2013 р., за наслідками якої був складений акт від 17 травня 2013 р. № 649/22/31605366.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 03.06.2013 р., а саме: № НОМЕР_3, яким зменшено суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 9 696 260,00 грн.; № НОМЕР_2, яким збільшено суму грошового зобов'язання податку на прибуток підприємств у розмірі 809 679,00 грн. за основним платежем та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 127 264,00 грн.; № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання податку на додану вартість у розмірі 136 420,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 34 105,00 грн.; № НОМЕР_4, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 1 496 131,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 6 370 грн.

Позивач вважає, що вказані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм матеріального права, є такими, що суперечать чинному законодавству України та підлягають скасуванню, у зв'язку з чим просив суд їх скасувати.

Представник позивача в судове засідання не прибув, про день, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином. До суду надіслав заяву, в якій зазначив, що підтримує заявлені позовні вимоги повному обсязі та просить розглянути справу за його відсутності (т. 2 а.с. 89).

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначили, що спірні податкові повідомлення -рішення були відкликані податковим органом в 2013 році, а тому на теперішній час фактично відсутній предмет спору по справі. На підставі викладеного просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СІНІАТ» є юридичною особою, ідентифікаційний код 31605366, зареєстроване за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, 2-й провулок Ломоносова, буд. 3.

Артемівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «СІНІАТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.04.2010 р. по 31.03.2013 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2013 р., результати якої були відображені акті від 17 травня 2013 р. № 649/22/31605366 (т.1 а.с. 47-76).

В зазначеному акті перевірки податковий орган дійшов висновку, що позивач порушив пункту 1.32 статті 1, пункту 6.1. статті 6, підпункту. 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР, пункту 1.18 статті 1, пункту 4.1. статті 4 Закону про ПДВ № 168/97-ВР, відсутність завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності, а саме: за 1 квартал 2011 року у сумі 11 003 325 грн., за 2 квартал 2011 року у сумі 10 954 818 грн., за 2-3 квартали 2011 року у сумі 10 336 262 грн., за 2-4 квартали 2011 року у сумі 9 696 260 грн., за 1 квартал 2012 року у сумі 9 037 132 грн., за півріччя 2012 року у сумі 1 120 277 грн., за три квартали 2012 року у сумі 467 944 грн. за 1 квартал 2013 року у сумі 1 788 193 грн.; заниження з боку позивача податку на прибуток на загальну суму 930 495 грн., а саме: за 1 квартал 2011 року у сумі 11 215 грн., за 2-3 квартали 2011 року у сумі 153 482 грн., за 2-4 квартали 2011 року у сумі 300 625 грн., за 1 квартал 2012 року у сумі 138 470 грн., за півріччя 2012 року у сумі 273 795 грн., за три квартали 2012 року у сумі 410 785 грн., за 2012 рік у сумі 509 054 грн., за 1 квартал 2013 року у сумі 120 816 грн.; завищення з боку позивача суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 496 131 грн., а саме: по декларації за лютий 2010 року у розмірі 582 788 грн.; по декларації за березень 2010 року у розмірі 878 039 грн.; по декларації за червень 2010 року у розмірі 35 304 грн. та відсутність заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, на 168 564 грн., а саме: квітень 2010 року - 32 144 грн., травень 2010 року - 22 368 грн., червень 2010 року - 32 144 грн., липень 2010 року - 27 336 грн., серпень 2010 року - 27 286 грн., вересень 2010 року - 27 286 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 03.06.2013 р., а саме: № НОМЕР_3, яким зменшено суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 9 696 260,00 грн.; № НОМЕР_2, яким збільшено суму грошового зобов'язання податку на прибуток підприємств у розмірі 809 679,00 грн. за основним платежем та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 127 264,00 грн.; № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання податку на додану вартість у розмірі 136 420,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 34 105,00 грн.; № НОМЕР_4, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 1 496 131,00 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 6 370 грн. (т.1 а.с. 110-113).

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем до Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 11.07.2013 р. вих. № 1271/10/05-99-10-01, яким скаргу ТОВ «СІНІАТ» залишено без задоволення (т.1 а.с.119-120).

В 2013 році, в порядку діючої на той час ст. 39 ПК України, податковий орган звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ТОВ «СІНІАТ» про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності ТОВ «СІНІАТ» у результаті застосування звичайних цін на підставі акта перевірки від 17 травня 2013 р. № 649/22/31605366 (т.1 а.с.122-123).

1 серпня 2013 року провадження по справі було відкрито, справі був присвоєний номер 805/9632/13-а (т.1 а.с.31-32).

В подальшому у зв'язку з захопленням будівлі Донецького окружного адміністративного суду в м. Донецьку справа № 805/9632/13-а була втрачена до винесення рішення по суті.

Враховуючи , положення нової редакції ст. 39 ПК України, позивач не погоджуючись із правомірністю спірних податкових повідомлень-рішень оскаржив їх в судовому порядку, у зв'язку з чим звернувся до суду із заявленим позовом.

На підставі викладеного, системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та враховуючи всі наведені обставини, суд зазначає наступне.

Підставою для прийняття спірних податкових рішень стали висновки податкового органу, які були викладені в акті перевірки від 17 травня 2013 р. № 649/22/31605366.

Під час розгляду судом справи № 805/9632/13-а за позовом Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «СІНІАТ» про нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «СІНІАТ» у результаті застосування звичайних цін на підставі акту перевірки від 17.05.2013 № 649/22/31605266 судом була призначена судово - економічна експертиза (т.1 а.с. 41-45).

Перед судовим експертом судом були поставлені наступні питання:

- чи підтверджується документально зазначене в акті перевірки Артемівської ОДПІ ГУ Міндоходів в Донецькій області № 649/22/31605366 від 17 травня 2013 року завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності, а саме: за 1 квартал 2011 року у сумі 11003325 грн., за 2 квартал 2011 року у сумі 10954818 грн., за 2 - 3 квартали 2011 року у сумі 10336262 грн., за 2 - 4 квартали 2011 року у сумі 9696260 грн., за 1 квартал 2012 року у сумі 9037132 грн., за півріччя 2012 року у сумі 1120277 грн., за три квартали 2012 року у сумі 467944 грн., за 1 квартал 2013 року у сумі 1788193 грн.;

- чи підтверджується документально зазначене в акті перевірки Артемівської ОДПІ ГУ Міндоходів в Донецькій області № 649/22/31605366 від 17 травня 2013 року заниження податку на прибуток на загальну суму 930495 грн. а саме: за 1 квартал 2011 року у сумі 11215 грн., за 2 - 3 квартали 2011 року у сумі 153482 грн.; за 2 - 4 квартали 2011 року у сумі 300625 грн.; за 1 квартал 2012 року у сумі 138470 грн., за півріччя 2012 року у сумі 273795 грн., за три квартали 2012 року у сумі 410785 грн.; за 2012 рік у сумі 509054 грн.; за 1 квартал 2013 року у сумі 120816 грн.;

- чи підтверджується документально зазначене в акті перевірки Артемівської ОДПІ ГУ Міндоходів в Донецькій області № 649/22/31605366 від 17 травня 2013 року завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1496131 грн., а саме: по декларації за лютий 2010 року у розмірі 582788 грн.; по декларації за березень 2010 року у розмірі 878039 грн.; по декларації за червень 2010 року у розмірі 35304 грн.;

- чи підтверджується документально зазначене в акті перевірки Артемівської ОДПІ ГУ Міндоходів в Донецькій області № 649/22/31605366 від 17 травня 2013 року заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, на 168564 грн. а саме: квітень 2010 року - 32144 грн., травень 2010 року - 22368 грн., червень 2010 року - 32144 грн., липень 2010 року - 27336 грн., серпень 2010 року - 27286 грн., вересень 2010 року - 27286 грн.;

- чи підтверджується документально зазначене в акті перевірки Артемівської ОДПІ ГУ Міндоходів в Донецькій області № 649/22/31605366 від 17 травня 2013 року штучне заниження цін на оренду обладнання, що передано від ТОВ «СІНІАТ» до ТДВ «СІНІАТ» відповідно до умов договору оренди № б/н від 01.11.2008 року за період з 01.04.2010 р. р. 31.03.2013 р.;

- чи підтверджується документально зазначена в акті перевірки Артемівської ОДПІ ГУ Міндоходів в Донецькій області № 649/22/31605366 від 17 травня 2013 року невідповідність встановлених ТОВ «СІНІАТ» цін на оренду обладнання у договорі оренди № б/н від 01.11.2008 року рівню ринкових цін за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2013 р.

За наслідками проведеної судової експертизи, судовим екстпертом ОСОБА_3, свідоцтво експерта № 1397 було складено експертний висновок № 34/1 від 30.05.2014 р. в рамках судової справи № 805/9632/13-а (т. 2 а.с.51-72).

В зазначеному висновку, по першим п'яти поставленим судом питанням, експерт дійшов висновку про непідтвердженість висновків акту перевірки податкового органу від 17 травня 2013 р. № 649/22/31605366. По шостому питанню експерт зазначив, що інформація щодо рівня ринкових цін на оренду аналогічного обладнання відсутня в матеріалах перевірки, а тому розглянути дане питання не є можливо.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Враховуючи, що висновок експерта містить інформацію щодо предмету доказування, суд вважає його належним доказом по справі № 805/3489/15а.

Враховуючи вказаний висновок експерту, суд вважає за необхідне зазначити наступне щодо висновків податкового органу в акті перевірки.

Відповідно до підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств, дія якого розповсюджувалась на перевіряємий податковим органом період (Закон № 334/94-ВР), дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу. Таким чином, доход отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір укладається між платником податку і пов'язаною особою.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР (аналогічне положення пункт 39.14 стаття 39 Податкового кодексу України, в редакції чинній на момент складання акту перевірки) обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

В свою чергу, відповідно до пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», дія якого розповсюджувалась на перевіряємий податковим органом період (Закон про ПДВ № 168/97-ВР), база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно з пунктом 1.18. статті 1 Закону про ПДВ № 168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Суд зазначає, що в акті перевірки позивача податковим органом не наведено жодної інформації щодо співставних договорів оренди на ринку ідентичних або однорідних товарів (обладнання), які діяли в перевіряємий період.

В свою чергу, позивачем на підтвердження правомірності та повноти декларування грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість було надано до матеріалів справи копії договору оренди обладнання б/н від 01.11.2008 р. з додатками, акта приймання-передачі обладнання, наказу про затвердження цінової політики, наказу про облікову політику, податкових декларацій, розрахунку амортизаційних відрахувань підприємства, зведених даних та довідки.

Крім того, згідно висновків судового експерта № 34/1 від 30.05.2014 р. висновки акту перевірки щодо порушення підприємством в частині застосування звичайних цін при формуванні цін оренди обладнання по договорам №СД0097 від 01.11.2007 та №б/н від 01.11.2008 ТОВ «ОСОБА_4 Україна» (Орендодавець) (код ЄДРПОУ 31605366) та ЗАТ «Лафарж Гіпс» (Орендар) (код ЄДРПОУ 00290601) (в подальшому у зв'язку із зміною назв між ТОВ «Сініат» та ТДВ «Сініат») документально не обґрунтовані.

На підставі викладеного суд вважає, що факт невідповідності договірних цін позивача рівню звичайних є недоведений відповідачем.

Стосовно посилань відповідача як на підставу для визначення позивачеві грошових зобов'язань із податку на прибуток та податку на додану вартість на застосування положення п. 1.20.9. Закону № 334/94-ВР, відповідно до якого Кабінет Міністрів України має право встановити методологію визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону суд зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 1 Законом України «Про природні монополії» № 1682-III природна монополія - стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Положенням статті 5 Закону України «Про природні монополії» № 1682-III встановлено вичерпний перелік сфер діяльності суб'єктів природних монополій, а саме: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу трубопроводами; розподіл природного і нафтового газу трубопроводами; зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності із зберігання природного газу (ліцензійними умовами); транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами; розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом; централізованого водопостачання та водовідведення; транспортування теплової енергії; спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України; захоронення побутових відходів.

Як вбачається з наведеного переліку, діяльність з надання обладнання в оренду до сфер діяльності суб'єктів природних монополій не віднесено. Відповідачем не надано доказів того, що Антимонопольним комітетом України позивача ТОВ «СІНІАТ» визначено як суб'єкта природних монополій.

З приводу посилання податкового органу на збитковість діяльності позивача в певний період як ознаку невідповідності ціни операції рівню звичайних цін, що послужило однією із підстав для визначення Позивачеві грошових зобов'язань із податку на прибуток та податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту 1.32 Закону № 334/94-ВР для цілей оподаткування господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до пункту 1.21 Закону № 334/94-ВР доходи це будь-які доходи, отримані резидентами або нерезидентами від будь-яких видів їх діяльності на території України.

Згідно з статті 42 Господарського кодексу України № 436-IV визначено, що підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Тобто це діяльність, що несе в собі ризик отримання як прибутку, так і збитків.

Відповідно до статті 44 Господарського кодексу України № 436-IV передбачено, що підприємництво здійснюється на основі вільного вибору компанією видів підприємницької діяльності; самостійного формування програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, самостійного встановлення цін на продукцію та послуги.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що поняття "господарська діяльність" не включає такої обов'язкової ознаки, як одержання прибутку від кожної операції, оскільки неотримання прибутку від окремої господарської операції не може свідчити про відсутність у цієї операції ознак господарської діяльності та вказувати в цілому на збитковий характер господарської діяльності підприємства, що діє на власний ризик. Аналогічної позиції дотримується й Вищий адміністративний суд України, зокрема в ухвалі від 25 листопада 2013р. у справі № К/800/15216/13.

Збитковість діяльності позивача в певний період не означає невідповідність ціни операцій рівню звичайних чи порушення ним норм податкового законодавства, оскільки однією з ознак підприємницької діяльності є її ризиковість.

Також суд звертає увагу, що відповідно до статті 2 Закону України «Про ціни і ціноутворення» № 507-XII (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), цей закон поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва.

Згідно зі статті 6 Закону України «Про ціни і ціноутворення» № 507-XII, в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Оскільки державою не здійснюється регулювання цін та тарифів щодо оренди обладнання, то відповідно до статті 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення» № 507-XII, вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Таким чином, зважаючи на наведене вище та надані позивачем докази у своїй сукупності, суд доходить до висновку про недоведеність відповідачем факту, що ціна договору оренди обладнання б/н від 01.11.2008 р. з додатками не відповідає рівню звичайних цін.

Щодо правомірності використання позивачем прямолінійного методу амортизації та відображення відповідних сум у фінансовій звітності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку». Зазначеним законом визначено, що «національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам.

Відповідно до П(с)БО 7 «Основні засоби», що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р., № 92, амортизація - це систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Позивачем застосовувався прямолінійний метод амортизації, який передбачено підпункту. 1. пункту 26 П(с)БО 7 та за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об'єкта основних засобів. Положенням підпункту 5.1.4., пункту 5 П(с)БО 7 встановлено, що до основних засобів, для цілей бухгалтерського обліку, відносяться машини та обладнання.

Предметом договору оренди обладнання б/н від 01.11.2008 р. з врахуванням додатків до нього є обладнання для лінії по виробництву гіпсокартону. Відповідно до Облікової політики позивача, затвердженої 01.01.2009 р. (міститься в матеріалах справи), строк корисного використання обладнання, що є предметом договору оренди обладнання б/н від 01.11.2008 р., складає: 240 календарних місяців.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на бухгалтерському обліку. Водночас згідно з підпункту 8.1.1 статті 8 Закону № 334/94-ВР під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею. З метою оподаткування амортизація поділяється на звичайну, бонусну та прискорену.

Тобто, амортизація зазначеним законом використовується саме «на зменшення скоригованого прибутку платника податку» та «з метою оподаткування», а не для цілей ціноутворення та бухгалтерського обліку. Положення підпункту 8.6.1., яким регулюються норми амортизаційних відрахувань у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на податковий квартал): для групи 3 основних засобів встановлено 3,37% (6%, відповідно до змін, внесених з 01.01.2004 р.).

Отже, фактично у податковому обліку, з метою оподаткування в розглядуваний період використовувалися інші норми амортизації, порівняно з нормами амортизації у бухгалтерському обліку.

Відповідно до пункту 6. П(с)БО 23 «Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін», що затверджено наказом Міністерства фінансів України від 18 червня 2001 р. № 303, встановлено, що оцінка активів або зобов'язань в операціях пов'язаних сторін здійснюється, зокрема, таким методом як "витрати плюс".

Відповідно до пункту 9. П(с)БО 23 За методом "витрати плюс" застосовується ціна, що складається з собівартості готової продукції (товарів, робіт, послуг), яку визначає продавець, і відповідної націнки.

Згідно з пункту 11 П(с)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

При проведені судово-економічної експертизи експертом була підтверджена законність підстав включення амортизації основних засобів, яку попередньо визначено на підставі П(с)БО 7, до собівартості готової продукції. Націнку на собівартість було встановлено у відповідності до цінової політики Позивача від 10.10.2007 р., як і передбачено, у розмірі не менше 30%. До бази націнки, планової собівартості послуг оренди, було включено також витрати на оплату праці та відрахування на соціальні заходи, інші адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством.

Таким чином, позивач правомірно формував показники податкової звітності із податку на прибуток та із податку на додану вартість за результатами операції передачі в оренду обладнання за договором оренди № б/н від 01.11.2008 року за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2013 р.

На підставі викладеного, суд зазначає, що висновки акту перевірки № 649/22/31605366 від 17 травня 2013 року не знайшли свого підтвердження під час слухання справи, а також при проведенні судово-економічної експертизи, а тому судом встановлено відсутність порушень з боку позивача пункту 1.32 статті 1, пункту 6.1. статті 6, підпункту. 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону № 334/94-ВР, пункту 1.18 статті 1, пункту 4.1. статті 4 Закону про ПДВ № 168/97-ВР, відсутність завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування від усіх видів діяльності, а саме: за 1 квартал 2011 року у сумі 11 003 325 грн., за 2 квартал 2011 року у сумі 10 954 818 грн., за 2-3 квартали 2011 року у сумі 10 336 262 грн., за 2-4 квартали 2011 року у сумі 9 696 260 грн., за 1 квартал 2012 року у сумі 9 037 132 грн., за півріччя 2012 року у сумі 1 120 277 грн., за три квартали 2012 року у сумі 467 944 грн. за 1 квартал 2013 року у сумі 1 788 193 грн.; відсутність заниження з боку позивача податку на прибуток на загальну суму 930 495 грн., а саме: за 1 квартал 2011 року у сумі 11 215 грн., за 2-3 квартали 2011 року у сумі 153 482 грн., за 2-4 квартали 2011 року у сумі 300 625 грн., за 1 квартал 2012 року у сумі 138 470 грн., за півріччя 2012 року у сумі 273 795 грн., за три квартали 2012 року у сумі 410 785 грн., за 2012 рік у сумі 509 054 грн., за 1 квартал 2013 року у сумі 120 816 грн.; відсутність завищення з боку позивача суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1 496 131 грн., а саме: по декларації за лютий 2010 року у розмірі 582 788 грн.; по декларації за березень 2010 року у розмірі 878 039 грн.; по декларації за червень 2010 року у розмірі 35 304 грн. та відсутність заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, на 168 564 грн., а саме: квітень 2010 року - 32 144 грн., травень 2010 року - 22 368 грн., червень 2010 року - 32 144 грн., липень 2010 року - 27 336 грн., серпень 2010 року - 27 286 грн., вересень 2010 року - 27 286 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, збільшення суми грошового зобов'язання податку на прибуток підприємств та ПДВ, зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ відповідно до податкових повідомлень-рішень Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 від 03.06.2013 р., винесених на підставі акта № 649/22/31605366 від 17 травня 2013 року, є неправомірним.

Разом з тим, вирішуючи питання про скасування спірних податкових повідомлень - рішень суд зазначає наступне.

На час виникнення спірних правовідносин (до набрання чинності Закону України від 04.07.2013 р. № 408-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення») діяла редакція статті 39 Податкового кодексу України № 2755-VI, якою регулювались методи визначення та порядок застосування звичайної ціни.

Так, пунктом 39.15 статті 39 Податкового кодексу України № 2755-VI встановлено, що визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки. За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Відповідно до пункту 5.6 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1236 від 28.11.2012 року, встановлено, що з 01 січня 2013 року, у разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження податкового повідомлення-рішення, винесеного із застосуванням звичайних цін, або не сплачує відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених Кодексом, податкове повідомлення-рішення відкликається з урахуванням вимог пункту 39.15 статті 39 розділу І Кодексу.

Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі № 1500/12/13-12 від 14.06.2012 року зазначив, що в разі оскарження податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, що при цьому виноситься, є відкликаним. Тому вирішення питання про визначення суми податкового зобов'язання в цьому разі відбуватиметься лише за результатами розгляду в суді позову податкового органу, пред'явленого на підставі підпункту 20.1.38 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що позивач здійснив адміністративне оскарження податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 від 03.06.2013 р., які виносилися у зв'язку із застосуванням відповідачем звичайних цін, внаслідок чого Артемівською ОДПІ ГУ Міндоходів в Донецькій області був направлений лист № 11977/10/22-113 від 12.07.2013 р., яким повідомлялось про відкликання податкових повідомлень рішень № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 від 03.06.2013 р. (т.1 а.с.121).

Таким чином, вищевказані податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 від 03.06.2013 р. є відкликаними відповідно до положень пункту 39.15 статті 39 розділу І Податкового кодексу України в редакції, що діяла в період адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень.

Суд зазначає, що відкликані податкові повідомлення-рішення не породжують жодних негативних наслідків для позивача. Відкликані податкові повідомлення-рішення не можуть скасовуватися в судовому порядку.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 від 03.06.2013 р. слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 8, 9, 10, 11, 40, 94, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову товариству з обмеженою відповідальністю «СІНІАТ» до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування податкових повідомлень-рішень № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 від 30.06.2013 року - відмовити у повному обсязі.

Постанова прийнята в нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини 7 жовтня 2015 року.

У повному обсязі постанова суду виготовлена 12 жовтня 2015 року.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Грищенко Є.І.