Постанова

від 29.11.2011 по справі 13894/11/2070

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 листопада 2011 р. № 2-а- 13894/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Панова М.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Бурхан А.С.,

представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Техностар" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Техностар", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення №000381800 від 02.06.11р., згідно якого було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2995806,75 грн. (в т.ч. за основним платежем - 2757248,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 237838,75 грн.) та податкове повідомлення-рішення №000391800 від 02.06.11р., яким було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2539854,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. В обгрунтування позовних вимог зазначав, що інформація, що була використана відповідачем при проведенні перевірки, не стосується позивача, а висновки, зроблені податковим органом, не посилаються на первинні документи. Вказуючи на те, що «господарські операції ТОВ «ТПК «Технопром» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна наявності трудових ресурсів виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності», податковий орган навіть не вивчив природи та змісту правочинів, що укладались між позивачем та ТОВ «ТПК «Технопром», та не встановив чи були необхідні відсутні чинники для реалізації даних правочинів. При цьому, позивачем до перевірки було надано вичерпний перелік первинної та іншої бухгалтерської документації, яка підтверджує реальність та дійсність правочинів. Даний факт підтверджується актом про результати перевірки позивача та не заперечується відповідачем у матеріалах перевірки.

В судове засідання представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач, ДПІ у Ленінському районі м.Харкова з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив наступне.

ДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку в частині правомірності декларування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ ТПК «Технопром» за пероід з 01.12.10р. по 31.03.11р. В порушення п.п.7.4.1., п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України ТОВ «Техностар» завищило податковий кредит на загальну суму 5297102 грн., в т.ч. у грудні 2010 року - 951347 грн., у січні 2011 року - 550102 грн., у березні 2011 року - 3795653 грн., що в свою чергу призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 2757248 грн., в тому числі за грудень 2010 року 951137 грн., за січень 2011 року на суму 550102 грн., за березень 2011 року - 1255799 грн. та завищено від'ємне значення за березень 2011 року на суму 2539854 грн.

В судове засідання представник відповідача з'явився, проти позову заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, прийшов до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

За матеріалами справи працівниками ДПІ у Ленінському районі м. Харкова було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Техностар» в частині правомірності декларування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ ТПК «Техностар» за період з 01.12.2010 року по 31.03.2011 року. Результати проведеної перевірки оформлені актом від 19.05.2011 року №873/18-015/30884393. 14.12.10р. відповідач, ДПІ з посиланням на названий акт перевірки виніс податкові повідомлення-рішення №000381800 від 02.06.11р., згідно якого було визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2995806,75 грн. (в т.ч. за основним платежем - 2757248,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 237838,75 грн.) та податкове повідомлення-рішення №000391800 від 02.06.11р., яким було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2539854,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1 грн.

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугували відображені в акті від 19.05.2011 року №873/18-015/30884393. 14.12.10р. висновки суб'єкта владних повноважень про порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Техностар» п.п.7.4.1., п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України у зв'язку з завищенням податкового кредиту за рахунок здійснення операцій з ТОВ «Технопром» (код ЄДРПОУ 35858881), які є нікчемними у відповідності до ст.228 ЦК України у зв'язку з відсутністю у останнього необхідних умов для досягнення відповідних результатів в силу відсутності управлінського та технічного персоналу, основних засобів, складських приміщень та транспортних засобів.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає таке.

За матеріалами справи 25.11.2010р. між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Техностар» (в якості покупця) та ТОВ «Торгово-промислова компанія «Технопром» (в якості продавця) було укладено договір №О-18/11-10, предметом якого є передача у власність покупцю електротехнічного обладнання, асортимент, кількість, ціна одиниці товару та загальна сума угоди якого визначаються у Додатках (Специфікаціях), котрі є невід'ємною частиною даного договору.

Специфікацією №1 до договору №О-18/11-10 від 25.11.2010 року сторонами визначено поставку електротехнічного обладнання (блоки роз'єднувача, блоки трансформаторів, блоки опорних ізоляторів, ошиновки, шафи шинного введення, модульні спорудження ОПУ, мікропроцесорний термінал фідерних ліній, блоки вимикачів, реле, комп'ютер підстанції, ящики для блоків трансформаторів, блоки прийому) на загальну суму 22176784,17 грн., в т.ч. ПДВ - 3696130,70 грн.; строк поставки - до 31.12.2010 року; умови оплати за товар - 100% протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару.

Специфікацією №2 до договору №О-18/11-10 від 25.11.2010 року сторонами визначено поставку електротехнічного обладнання (блоки роз'єднувача, блоки опорних ізоляторів, блоки вимикачів, блок шинних апаратів) на загальну суму 9605825,49 грн., в т.ч. ПДВ - 1600970,92 грн.; строк поставки - до 31.12.2010 року; умови оплати за товар - 100% протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару.

Судом встановлено, що на виконання умов зазначеного договору ТОВ «Торгово-промислова компанія «Технопром» було відвантажено на адресу ТОВ «Техностар» електротехнічне обладнання на загальну суму 31782609,67 грн., в т.ч. ПДВ - 5297101,61 грн. та виписано видаткові накладні №35 від 14.12.2010 року, №36 від 15.12.2010 року, №37 від 20.12.2010 року, №39 від 22.12.2010 року, №40 від 23.12.2010 року, №42 від 24.12.2010 року, №44 від 28.12.2010 року, №45 від 29.12.2010 року, №49 від 30.12.2010 року.

У відповідності до приписів п.п.7.3.1. п.7.3. ст.7 Закону України датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно п.п.7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

На виконання наведених законодавчих вимог ТОВ ТПК «Техностар» виписало на адресу ТОВ «Технопром» податкові накладні на загальну суму 31782609,67 грн., в т.ч. ПДВ - 5297101,61 грн.: №35 від 14.12.2010 року, №36 від 15.12.2010 року, №37 від 20.12.2010 року, №39 від 22.12.2010 року, №40 від 23.12.2010 року, №42 від 24.12.2010 року, №44 від 28.12.2010 року, №45 від 29.12.2010 року, №49 від 30.12.2010 року.

Судом встановлено, що згідно податкових декларацій з податку на додану вартість за грудень 2010 року - березень 2011 року, реєстрів отриманих податкових накладних та додатків 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів» ТОВ «Технопром» включено до складу податкового кредиту вищевказані податкові накладні на загальну суму 5297101,61 грн., в т.ч. грудень 2010 року - 951346,52 грн., січень 2011 року - 550101,93 грн., березень 2011 року - 3795653,17 грн.

Розрахунки між сторонами договору від 25.11.2010 року №О-18/11-10 здійснювались безготівковим засобом шляхом перерахування грошових коштів з розрахункового рахунку покупця на суму 8518939,67 грн., в т.ч. ПДВ - 1419823,28 грн., що підтверджується наданими до матеріалів адміністративної справи виписками по рахунку ТОВ «Техностар» №26006152927 за період з січня по березень 2011 року, та у вексельній формі на суму 22063670,00 грн. (згідно додаткової угоди №1 до договору №О-18/11-10 від 25.11.2010р. та акту прийому-передачі векселів від 28.02.2011 року).

На думку відповідача, в порушення п.п.7.4.1., п.п.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України ТОВ «Техностар» завищило податковий кредит на загальну суму 5297102 грн., в т.ч. у грудні 2010 року - 951347 грн., у січні 2011 року - 550102 грн., у березні 2011 року - 3795653 грн., що в свою чергу призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 2757248 грн., в тому числі за грудень 2010 року 951137 грн., за січень 2011 року на суму 550102 грн., за березень 2011 року - 1255799 грн. та завищено від'ємне значення за березень 2011 року на суму 2539854 грн. у зв'язку із нікчемністю угоди, за якою ПДВ відносився до складу податкового кредиту.

Так, на сторінках 7-11 акту перевірки від 19.05.2011 року №873/18-015/30884393 відповідачем, ДПІ зазначено, що до ДПІ у Ленінському районі м. Харкова надійшов лист від 11.03.2011 року №1907/7/18-014 від ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова щодо проведення невиїзної документальної перевірки по ТОВ «ТПК «Технопром» з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість за період з 30.04.2007 року по 31.12.2010 року (акт перевірки від 09.03.2011 року №922/233/35858881).

Згідно інформації, наданої власником приміщення господарської діяльності за адресою: м. Харків, Червоношкілька набережна,2 ТОВ «Технопром» не здійснює. Техніка, виробничі активи, складські приміщення, транспорт та інші засоби, необхідні для здійснення господарської діяльності за вказаною адресою відсутні.

Згідно аналізу податкової звітності, наданої до податкової інспекції, у ТОВ «Технопром» не виявлено власних, орендованих, одержаних по договорах лізингу складських, торгівельних, виробничих та інших приміщень, в яких проводиться господарська діяльність.

Господарські операції ТОВ «Технопром» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Зазначені вище обставини у своїй сукупності свідчать про наявність у сторін договорів під час їх укладенні мети, суперечної інтересам держави та суспільства. Отже, договори, укладені між ТОВ «Технопром» та його контрагентами, не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними з огляду на аналіз норм діючого законодавства.

Проте суд не погоджується з такими висновками відповідача, ДПІ з огляду на таке.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, регулюються статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та статті 198 Податкового кодексу України.

Згідно п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Суд зазначає, що у відповідності до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 ПК України).

Відповідно до п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом зазначається, що з приписів даних правових норм випливає, що до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться відповідно суми ПДВ, сплачені (нараховані) в ціні ТМЦ, якщо платник податків придбавав їх з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а не фактичного використання.

У зв'язку із цим суд відмічає, що вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІУ та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.1995 року № 88.

Відповідно до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні»від 16.07.1999 р. № 996-ХІУ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.2 ст.9 цього Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Судом встановлено, що при проведенні позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Техностар» в частині правомірності декларування податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «ТПК «Технопром» були використані наступні первинні документи:

- стосовно правомірності формування складу податкового кредиту з ПДВ - договір та додаток до нього, специфікації, податкові накладні, вибуткові накладні, ТТН, акт виконаних робіт по перевезенням ТМЦ, банківські виписки, акт прийому-передачі векселів, векселі, реєстри отриманих податкових накладних.

До матеріалів даної адміністративної справи позивачем також надано належним чином завірені копії зазначених вище первинних документів.

Оцінивши вказані копії первинних документів, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефекту форми, змісту або походження, котрі в силу ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Судом також встановлено, що з метою транспортування придбаного товару ТОВ «Техностар» було укладено з ФО-П ОСОБА_3 договір перевезення від 01.10.2010 року. Транспортування товару підтверджується товарно-транспорними накладними від 14.12.2010 року на суму 204362,73 грн. масою 1,38 т, від 14.12.2010 року на суму 598305,10 грн. масою 4,04 т, від 15.12.2010 року на суму 138361,92 грн. масою 3,2 т, від 15.12.2010 року на суму 1004560,32 грн. масою 3,48 т, від 15.12.2010 року на суму 239100,96 грн. масою 2,0 т, від 20.12.2010 року на суму 280632,00 грн. масою 4,2 т, від 20.12.2010 року на суму 150600,00 грн. масою 2,72 т, від 22.12.2010 року на суму 1002709,86 грн. масою 1,2 т, від 23.12.2010 року на суму 316036,80 грн. масою 4,05 т, від 24.12.2010 року на суму 3774317,20 грн. масою 3,3 т, від 24.12.2010 року на суму 9393776,30 грн. масою 3,95 т, від 28.12.2010 року на суму 3902701,40 грн. масою 5,31 т, від 29.12.2010 року на суму 1171319,58 грн. масою 8,95 т, від 30.12.2010 року на суму 9605825,50 грн. масою 12 т., копії яких долучені до матеріалів даної адміністративної справи.

За результатами перевезень ФО-П ОСОБА_3 та ТОВ «Техностар» складено акт виконаних робіт від 31.12.2010 року на суму 15000,00 грн. (без ПДВ).

Відповідачем, ДПІ також в ході перевірки (сторінка 7 акту перевірки від 19.05.2011 року №873/18-015/30884393) було встановлено, що перевезення здійснювалось автомобілем МАН, державні номери АХ11-27ВН, причіп державний номер НОМЕР_1. Вантаж прийняв ОСОБА_4 Згідно наданого до перевірки наказу №30-к від 02.06.2008 року ОСОБА_4 прийнято на посаду завідуючого складом та з ним укладено договір про повну матеріальну відповідальність від 02.06.2008 року. Розвантаження продукції здійснювалось навантажувачем, який лічиться на обліку підприємства ТОВ «Техностар». Водієм навантажувача назначено ОСОБА_5 (наказ №30-к від 02.06.2008 року). Крім того, з метою зберігання придбаної продукції ТОВ «Техностар» укладено договір оренди від 08.12.2010 року №356-ЮІ з ДП «УДЦТС «Ліски», згідно якого ТОВ «Техностар» орендувало ділянку відкритого майданчику та частину приколійного складу площею 100 кв. м.

Таким чином, витребувані судом та приєднані до справи документи засвідчують факт виконання ТОВ «Техностар» та ТОВ «ТПК «Технопром» зобов'язань по поставці товарів та оплаті вартості товарів шляхом часткового перерахування безготівкових грошових коштів та часткового погашення заборгованості у вексельній формі.

Суд зазначає, що з огляду на приписи Закону України В«Про платіжні системи та переказ коштів в УкраїніВ» та Закону України В«Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхомВ» суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків ТОВ «Техностар», тобто, вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у ТОВ «Техностар» та ТОВ «ТПК «Технопром» спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб) до матеріалів справи надано відповідачем не було.

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вивчивши зміст акту документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Техностар» від 19.05.2011 року №873/18-015/30884393, суд дійшов висновку, що ДПІ не спростовано встановленої ст.204 ЦК України презумпції правомірності вчинених відповідачами правочинів. При цьому суд зазначає, що ДПІ в ході перевірки досліджувались фактичні обставини щодо постачання товару, зміст та умови договору, зобов'язання сторін за договором, документи, складені на виконання договору, питання транспортування та зберігання придбаних ТМЦ, що підтверджується актом перевірки та письмовими поясненнями позивача.

Посилання ДПІ на відсутність у ТОВ «ТПК «Технопром» управлінського та технічного персоналу, основних засобів, складських приміщень та транспортних засобів для здійснення основного виду діяльності судом не приймається з наступних підстав.

Суд відмічає, що відповідачем, ДПІ не обгрунтовано як нормативно, так і документально обов'язковість наявності у юридичної особи для здійснення фінансово-господарської діяльності зазначених вище складових матеріально-технічної бази, а також жодним чином необґрунтовано їх вид та кількість. Навпаки, статтею 44 Господарського кодексу України передбачаються принципи підприємницької діяльності, згідно яких підприємництво здійснюється на основі:

вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

вільного найму підприємцем працівників;

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом.

У системному зв'язку з наведеною нормою знаходяться положення статей 43 та 19 Господарського кодексу України.

Так, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом (ст.43 ГК України).

Суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються (ст.19 ГК України).

Таким чином, вирішення питань щодо залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності відноситься до виключної компетенції суб'єкта господарювання (в даному випадку ТОВ «ТПК «Технопром»).

Судом встановлено, що фактичною підставою для висновків позивача щодо нікчемності договору №О-18/11-10 від 25.11.2010 року, укладеного між ТОВ «Техностар» та ТОВ «ТПК «Технопром», є результати перевірки ТОВ «ТПК «Технопром», оформлені актом від 09.03.2011 року №922/233/35858881 невиїзної документальної перевірки з питань виявленої недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 30.04.2008 року по 31.12.2010 року.

Дослідивши зміст зазначеного документу, суд встановив, що він не містить відомостей щодо того, які саме угоди були визнані податковим органом нікчемними.

Крім того, суд зазначає, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2011 року по справі №2а-3191/11/2070 за позовом ТОВ «ТПК «Технопром» до ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова про визнання незаконною перевірки, встановлення відсутності компетенції позов задоволено частково, визнано протиправними дії ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова щодо проведення 09.03.2011 року документальної невиїзної перевірки ТОВ «ТПК «Технопром» та складання акту перевірки.

Суд зазначає, що з огляду на положення статті 72 Кодексу адміністративного кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на зазначені вище обставини, суд не знаходить правових підстав для залишення згаданої постанови Харківського окружного адміністративного суду поза увагою при розгляді і вирішенні спору по суті.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті від 19.05.2011р. №873/18-015/30884393 судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем та ТОВ «ТПК «Технопром» вимог ст.ст.216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими по справі доказами.

Так, проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства.

За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України.

Проаналізувавши положення перелічених актів законодавства, суд зазначає, що станом на дату складання позивачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст.ст. 202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Розглядаючи справу, суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст.228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва та (або) податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

Однак, суб'єктом владних повноважень не враховані приписи ч.3 ст.228 ЦК України, спірні правочини не оскаржені в судовому порядку, до суду не подано таких, що набули законної сили судових актів про визнання спірних правочинів недійсними.

На противагу викладеному позивачем надано до матеріалів даної адміністратвиної справи рішення Господарського суду Харківської області від 21.04.2011 року по справі №5023/2650/11 за позовом ТОВ «ТПК «Технопром» до ТОВ «Техностар» про визнання недійсним договору поставки №О-18/11-10 від 25.11.2010 року, яким в позові відмовлено повністю.

У вказаному судовому акті судом зазначено, що сторонами в момент вчинення оспорюваних правочинів додержані всі необхідні вимоги чинного законодавства України, вони підписані двома сторонами, в договорах зазначені усі суттєві умови, що характерні для договору поставки, а саме: предмет, якість та кількість товару, зобов'язання сторін, ціна товару та порядок розрахунків, умови та порядок поставки, відповідальність сторін, форс-мажор, вирішення спорів, строк дії договору. Крім того, сторони вчинили дії, спрямовані на виконання договорів, а саме: передали товар та сплатили за нього грошові кошти, що підтверджується наданими до матеріалів справи доказами.

Наявні в матеріалах справи письмові докази свідчать про те, що спільні дії позивача (ТОВ «ТПК «Технопром») та відповідача (ТОВ «Техностар») при укладенні та виконанні договору поставки №О-18/11-10 від 25.11.2010 року та додаткової угоди №1 від 28.02.2011 року до договору поставки №О-18/11-10 від 25.11.2010 року були направленні на набуття тих прав та обов'язків,які випливають саме з договору поставки №О-18/11-10 від 25.11.2010 року та додаткової угоди №1 від 28.02.2011 року до договору поставки №О-18/11-10 від 25.11.2010 року а ткаим чином правочини у вигляді договору поставки №О-18/11-10 від 25.11.2010 року та додаткової угоди №1 від 28.02.2011 року до договору поставки №О-18/11-10 від 25.11.2010 року спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Суд зазначає, що з огляду на положення статті 72 Кодексу адміністративного кодексу України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на зазначені вище обставини, суд не знаходить правових підстав для залишення згаданого рішення Господарського суду Харківської області поза увагою при розгляді і вирішенні спору по суті.

Крім того, з огляду на приписи наведених вище норм права, слід дійти висновку, що вчинення платником податків діяння по укладенню правочину, спрямованого на порушення інтересів Держави у сфері оподаткування, утворює собою склад злочину, який передбачений ст.191 або ст.212 Кримінального кодексу України. Проте, в ході розгляду справи відповідачем ДПІ не подано до суду жодних доказів прийняття компетентним суб'єктом права рішення про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб позивача або за фактами діяльності платника податків, що викладені в акті від 15.09.2011р.

В ході судового розгляду зазначена обставина була визнана сторонами, суд не має підстав для сумнівів у добровільності визнання такої обставин сторонами та їх достовірності, а тому ця обставина окремо перед судом не доказується.

Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні спірного правочину до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України існування таких доказів не виявлено.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про виконання зобов'язань між ТОВ «Техностар» та ТОВ «ТПК «Технопром» за спірними правочинами, доказів того, що у спірних правовідносинах ТОВ «Техностар» та ТОВ «ТПК «Технопром» були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочином, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності ТОВ «Техностар» та ТОВ «ТПК «Технопром», мали протиправним умисел, суб'єкт владних повноважень до суду не подав.

Суд приходить до висновку, що в даному випадку, господарські операція підтверджена належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірних правочинів є помилковими, оскільки такі судження не доведені суб'єктом владних повноважень згідно з ч.1 ст.72 КАС України, базуються лише на припущеннях, що суперечать вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки від 15.09.2011р. №873/18-015/30884393 не містить належних та допустимих доказів вчинення платниками податків нікчемних правочинів, викладені в акті перевірки від 15.09.2011р. судження суб'єкта владних повноважень про вчинення нікчемних правочинів не містить зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки в ході судового розгляду ДПІ не було доведено правомірності мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень за правилами ч.2 ст.71 КАС України, а викладені в акті перевірки від 15.09.2011 року №873/18-015/30884393 судження суб'єкта владних повноважень не знайшли свого підтвердження добутими судом доказами, то поданий позов підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат по справі належить провести за правилами ч.1 ст.94 КАС України.

На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94,159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Техностар" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м.Харкова № НОМЕР_2 від 02 червня 2011 року та № НОМЕР_3 від 02 червня 2011 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАСУ, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанова виготовлена 05 грудня 2011 року.

Суддя Панов М.М.