Постанова

від 06.10.2015 по справі 14/5026/879/2011

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2015 року Справа № 14/5026/879/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Жукової Л.В. (доповідач), суддів:Білошкап О.В., Погребняка В.Я., розглянувши касаційну скаргу Арбітражного керуючого Рогова Вадима Анатолійовича на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 у справі№ 14/5026/879/2011 господарського суду Черкаської області за заявою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми" провизнання банкрутом за участю представників сторін: СТОВ"Підгайдамацькі ферми" - Артеменка В.А.; ОСОБА_6 - ОСОБА_7

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 03.06.2015 у справі №14/5026/879/2011 (Суддя - Хабазня Ю.А.) визнано недійсним договір від 10.08.2011 №10-08/2011 купівлі-продажу корів та телят великої рогатої худоби та оренди приміщень та сільгосптехніки для утримання ВРХ, укладений між СТОВ "Підгайдамацькі ферми" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8, в частині передачі у власність ОСОБА_8 корів української червоно-рябої та чорно-рябої порід у кількості 102 (сто дві) голови та телят великої рогатої худоби у кількості 97 (дев'яносто сім) голів, які не мають державних номерів. Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків НОМЕР_1) на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми" (Корсунь-Шевченківський район, с. Селище, ідентифікаційний код 33246688) 945000 грн. вартості корів української червоно-рябої та чорно-рябої порід та телят великої рогатої худоби. Стягнуто з фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків НОМЕР_1) 1218 грн. судового збору в доход державного бюджету України через місцевий (за місцезнаходженням відповідача) орган державної податкової служби (отримувач - УДКСУ у м. Черкаси Черкаської області, код - 38031150, банк - ГУДКСУ у Черкаській області, МФО - 854018, рахунок -№31213206783002, код бюджетної класифікації - 22030001, символ звітності банку - 101). Визнано фізичну особу - підприємця ОСОБА_8 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків НОМЕР_1) поточним кредитором боржника на суму 312000 грн., які підлягають погашенню у четверту чергу. Заяву боржника у особі ліквідатора банкрута від 03.06.2015 №02-02/326 залишено без розгляду. Провадження у справі стосовно ОСОБА_6 припинено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 (головуючий суддя: Шипко В.В., судді: Гарник Л.Л., Зеленін В.О.) апеляційну скаргу ОСОБА_8 задоволено. Ухвалу господарського суду Черкаської області у справі № 14/5026/879/2011 від 03.06.2015 скасовано.

У заяві ліквідатора банкрута про визнання недійсним договору від 10.08.2011 №10-08/2011 купівлі-продажу корів та телят великої рогатої худоби та оренди приміщень та сільгосптехніки для утримання ВРХ в частині продажу корів української червоно - рябої та чорно - рябої порід в кількості 102 (сто дві) голови та телят ВРХ в кількості 97 (дев'яносто сім) голів відмовлено. Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми" (Корсунь-Шевченківський район, с. Селище, ідентифікаційний код 33246688) 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. судового збору в доход державного бюджету України. Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми" (Корсунь-Шевченківський район, с. Селище, ідентифікаційний код 33246688) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків НОМЕР_1) 609 (шістсот дев'ять) грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Не погодившись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2015, ліквідатор ТОВ "Підгайдамацькі ферми" Рогов В.А. звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою з проханням її скасувати та залишити в силі ухвалу господарського суду Черкаської області від 03.06.2015 у справі №14/5026/879/2011, пославшись на порушення та невірне застосування судом другої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши, згідно ч.1 ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

При вирішенні даного спору застосовуються положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, що діяла до 19.01.2013, далі - Закон).

Під час розгляду даної справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 28.12.2012 №39693136 (а.с.189, т.6) рухоме майно боржника (ВРХ) перебувало у заставі згідно з договором застави від 07.08.2007 №26/04-08-2007 (обтяжувач ВАТ Банк "БІГ Енергія"); обтяження зареєстровано 10.08.2007 09:51:59 за №5461098 реєстратором, Київською обласною філією державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України; об'єктом обтяження є племінні корови та нетелі у загальній кількості 199 (сто дев'яносто дев'ять) голів; відчуження здійснено за погодженням з обтяжувачем; розмір основного зобов'язання 1600000 грн.; з терміном дії обтяження 10.08.2012; звернення стягнення не зареєстровано.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 20.04.2011 порушено провадження у справі про банкрутство сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми", відповідно до ч.5 ст.7, ст.11 Закону за заявою керівника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 17.05.2011 розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Голінного А.М.

Згідно із заявою боржника та поданим ним фінансовим звітом станом на 01.04.2011 активи боржника складали 2723,2 тис. грн. (з яких вартість ВРХ була заявлена у розмірі 1 345 000 грн.), пасив - 33547064,00 грн. (а.с.2-7 т.1). Згідно з фінансовими звітами боржника (баланс) станом на 01.01.2011, на 31.12.2011, поданим органам статистики активи боржника складали 4183,0 тис грн. (з яких залишкова вартість основних засобів складала 2211,0 тис грн., а.с.184,185 т.6),

Згідно з договором від 10.08.2011 №10-08/2011 купівлі-продажу корів та телят великої рогатої худоби та оренди приміщень та сільгосптехніки для утримання ВРХ (з додатками від 13.08.2011 №1 та від 15.08.2011 №2), укладеним між СТОВ "Підгайдамацькі ферми" в особі директора ОСОБА_6 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 (далі - Договір, а.с. 177 т.6, а.с. 156-160 т. 10), за накладною від 10.08.2011 №11 (а.с.182 т.6) та реєстром ідентифікаційних номерів (додаток до накладної №11 від 10.08.2011 згідно з Договором №10-08/2011 від 10 серпня 2011 року), підписаними сторонами (а.с. 180, т. 6), ОСОБА_8 отримав від СТОВ "Підгайдамацькі ферми" "корів української червоно-рябої та чорно-рябої порід в кількості 102 (сто дві) голови та телят ВРХ в кількості 97 (дев'яносто сім) голів",

Факт передачі майна в оренду (п.1 3 Договору "2 (два) корівника з обладнанням; трактор МТЗ-82 з кормоздавачем, погрузчик Борєкс") наявними у справі доказами не підтверджено, умови щодо цього майна виключено з Договору додатком №1.

Згідно з п.1.1. Договору продаж ВРХ здійснювався на підставі дозволу ВАТ Банк "Біг Енергія", який був заставоутримувачем ВРХ (лист ВАТ Банк "БІГ Енергія" від 05.08.2011 №1070/24-06, яким надано згоду на продаж ВРХ за ціною 303062,00 грн., яка передана у заставу ВАТ Банк "БІГ Енергія" у забезпечення виконання умов кредитного договору від 07.08.2007 №01/05-08-2007 згідно з договором застави від 07.08.2007 №26/04-08-2007, (а.с.229 т.6, а.с. 110 т.10).

Плату за ВРХ на суму 312000 грн. внесено боржнику згідно з прибутковими касовими ордерами від 18.08.2011 №1/10-08 на суму 30000,00 грн., від 29.08.2011 №2/10-08 на суму 60000,00 грн., від 31.08.2011 №3/10-08 на суму 10000,00 грн., від 15.09.2011 №4/10-08 на суму 70000,00 грн., від 28.09.2011 №5/10-08 на суму 30000,00 грн., від 21.10.2011 №6/10-08 на суму 112000,00 грн. Отримані кошти згідно з квитанціями ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відділення №0442 (про сплату боржником через ОСОБА_6 на погашення заборгованості згідно з кредитним договором №01/05-08-2007) від 18.08.2011 на суму 30000,00 грн., від 29.08.2011 на суму 60000,00 грн., від 31.08.2011 на суму 10000,00 грн., від 15.09.2011 на суму 70000,00 грн., від 28.09.2011на суму 30000,00 грн., від 21.10.2011 на суму 112000,00 грн., перераховано ліквідатору ВАТ Банк "Біг Енергія" (а.с.219 - а.с.224 т.6, а.с. 163-174 т. 10).

Листом від 11.08.2011 боржник в особі ОСОБА_6 повідомив ліквідатора ВАТ Банк "БІГ Енергія" про реалізацію заставного майна (ВРХ) за Договором по ціні, не нижчій за вартість, визначену звітом про його оцінку (а.с.204 т.7), листами від 11.10.2011 №1461/24-06 (а.с. 146 т. 10) та від 02.12.2011 №1905/24-06 (а.с.112 т.10) ліквідатор ВАТ Банк "БІГ Енергія" повідомив про спрямування коштів у сумі 200000 грн., та надалі 312000 грн., які надійшли від СТОВ "Підгайдамацькі ферми" від реалізації ВРХ, на погашення простроченої заборгованості боржника по нарахованих процентах за кредитним договором від 07.08.2007 №01/05-08-2007.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 08.12.2011 затверджено реєстр вимог кредиторів із загальною сумою вимог 2 882 653,39 грн. (з яких 1 361 390,01 грн. вимоги ВАТ "Банк "Біг Енергія"). Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2012 додатково визнано вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 до боржника на суму 321 400 грн.

Ухвалою суду від 09.08.2012 №3 припинено повноваження арбітражного керуючого Голінного А.М. як розпорядника майна боржника, при цьому, 09.08.2012 арбітражний керуючий Голінний А.М. зазначив що дозволів на реалізацію майна не надавав і офіційних запитів від боржника про намір його відчуження не має, що аналіз фінансово-господарської діяльності боржника не здійснював з огляду на складну ситуацію у відносинах з боржником.

Ухвалою суду від 22.08.2012 розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Загороднього О.М., якого зобов'язано проаналізувати дотримання боржником вимог ч.13 ст.13 Закону за період після 17.05.2012 та направити суду інформацію і копії угод на відчуження майна, в т.ч. про відчуження худоби, до 22.09.2012.

На засіданні комітету кредиторів (протокол від 15.10.2012), у присутності розпорядника майна боржника, арбітражного керуючого Загороднього О.М., прийнято рішення "схвалити дії боржника стосовно укладання угоди щодо реалізації ВРХ (великої рогатої худоби) та затвердити дану угоду". У протоколі ОСОБА_6 причинами відчуження ВРХ вказано відсутність кормової бази та відсутність обігових коштів, а.с. 208 т. 7, а.с.105, т.10). Постановою суду від 19.11.2012 боржника визнано банкрутом і призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Загороднього О.М.

Ухвалою суду від 03.12.2013 Загороднього О.М. усунуто від виконання обов'язків ліквідатора банкрута у зв'язку з не затвердженням поданого ним звіту ліквідатора банкрута і ліквідаційного балансу, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Рогова В.А.

При цьому однією з підстав усунення Загороднього О.М. вказано той факт, що останнім не досліджено обставини укладання договорів купівлі-продажу племінних корів та нетелів української червоно-рябої породи у загальній кількості 199 голів, що були предметом застави згідно з договором застави від 07.08.2007 №26/04-08-2007, між боржником з ВАТ Банком "БІГ Енергія", не надано копій зазначених договорів. Суд тричі (листами від 25.09.2012 №14-10/5026/879/2011/11171/2012, від 17.10.2012 №14-10/5026/879/2011/12076/2012, від 11.10.2012 №14-10/5026/879/2011/11789/2012) вимагав від ліквідатора банкрута надати копії вищезазначених договорів (угод), однак вимога суду ліквідатором виконана не була.

Ліквідатором банкрута подано заяву про визнання частково недійсним договору від 10.08.2011 №10-08/2011 купівлі-продажу корів та телят великої рогатої худоби та оренди приміщень та сільгосптехніки для утримання ВРХ, укладеного між СТОВ "Підгайдамацькі ферми" (продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 (покупець), згідно з яким продавець передав у власність покупця корів української червоно-рябої та чорно-рябої порід у кількості 102 (сто дві) голови.

Задовольняючи заяву ліквідатора та визнаючи недійсним договір від 10.08.2011 №10-08/2011, місцевий господарський суд виходив з того, що Договір укладений після порушення справи про банкрутство на стадії розпорядження майном без погодження з розпорядником майна та комітетом кредиторів, Договір укладено між боржником із заінтересованою особою, в результаті чого кредиторам завдані збитки (ч.11 ст.17, абз. 12 ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство).

Відповідно до вимог ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Київський апеляційний господарський суд, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції дійшов протилежного висновку про те, що договір було укладено і виконано відповідно до чинного законодавства, укладений договір відповідає вимогам частин 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України; предметом договору було заставне майно, яке відчужувалося за згодою заставодержателя, на визначених ним умовах, в тому числі за погодженою ним ціною; заставне майно було реалізоване через загрозу його знищення та з метою задоволення вимог заставодержателя, які були визнані боржником та затверджені судом в реєстрі вимог кредиторів; всі отримані за договором кошти пішли на погашення вимог кредитора- заставодержателя; укладений договір та дії керівництва підприємства-боржника були схвалені та затверджені одностайним рішенням комітету кредиторів; ані розпорядником майна Голінним А.М., ані арбітражним керуючим, ліквідатором Задорожнім О.М., які були обізнані щодо цього договору та його умов, жодних заперечень не висувалось, дій по поверненню майна, розірванню договору або визнанню його недійсним не вживалось.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що господарський суд розглядаючи заяву ліквідатора від 16.06.2011 вийшов за межі повноважень, оскільки розгляд заяви про визнання договору недійсним у межах справи про банкрутство здійснюється на підставі Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", цим Законом не передбачено право господарського суду виходити за межі поданої заяви, за умови відсутності відповідного клопотання заінтересованої особи.

Також апеляційний господарський суд вважає, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушено вимоги ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України щодо неможливості зміни підстав або предмету позову після початку слухання справи по суті.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись із висновком апеляційного господарського суду, з огляду на таке.

Відповідно до вимог статті 1 Закону, ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому цим Законом порядку.

Згідно з абз. 12 ч. 1 ст. 25 Закону, до повноважень ліквідатора в ліквідаційній процедурі входить подання до господарського суду заяви про визнання угод боржника недійсними з підстав, передбачених ч. 10 ст. 17 Закону.

Оскільки ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство не містить підстав для визнання недійсними угод у справі про банкрутство, такі підстави наведено у ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство. (правова позиція викладена у Постанові ВСУ від 08.04.2015 у справі №14/5026/1311/2012.

До того ж слід відзначити, що у межах справи про банкрутство господарський суд розглядає пов'язані спори на спеціальних підставах, які встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (зокрема ч. 11 ст. 17, ч. 8 ст. 18) або на підставах, передбачених цивільним законодавством, але лише ті, які виникають з угод, укладених між боржником та іншими особами при реалізації процедур розпорядження майном, санації боржника чи його ліквідації.

Як вбачається з матеріалів справи, у даному випадку до суду із заявою про визнання недійсним Договору звернувся боржник у особі його ліквідатора, здійснюючи свої повноваження, передбачені ст. 25 Закону.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦКУ.

Відповідно до ч.1 і 2 ст. 203 Цивільного кодексу України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Слід погодитись із висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний Договір суперечить актам цивільного законодавства, з огляду на таке.

Договір укладено після порушення справи про банкрутство на стадії розпорядження майном без погодження з розпорядником майна (ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Так, згідно із частиною 13 ст. 13 Закону, керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо:

передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного капіталу господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином;

розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Судом першої інстанції встановлено, що арбітражний керуючий Голінний А.М. будь-якого дозволу на реалізацію ВРХ не надавав і офіційних запитів від боржника про намір його відчуження не отримував, вартість ВРХ (як зазначена у Договорі у сумі 311930 грн. так і установлена судом у сумі 945000 грн.) складає більше 1% балансової вартості (як наданого керівником боржника на суму активів 2723,2 тис. грн., так і наданого органом статистики ліквідатору банкрута на суму активів 4183,0 тис. грн.). 311,93 більше 41,83 (1% від максимальної суми).

Оспорюваний Договір укладено після порушення справи про банкрутство на стадії розпорядження майном без погодження з комітетом кредиторів.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 16 Закону, до компетенції комітету кредиторів належить прийняття рішення про: надання згоди на укладення арбітражним керуючим значних угод боржника чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість.

Зазначеною нормою установлено обмеження саме боржнику (а не виключно арбітражному керуючому) укладати угоди, щодо яких є заінтересованість, оскільки на стадії розпорядження майном боржника арбітражний керуючий не має права на укладення угод від імені боржника (ч.9 ст.13 Закону такого права не передбачає), та оскільки така обставина як "заінтересованість" арбітражного керуючого виключає його участь у справі взагалі (ч.3 ст.3-1 Закону про банкрутство).

Договір вчинено особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності (ч.2 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону; орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень; у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Так, підпунктом 15 пункту 10.3 Статуту СТОВ "Підгайдамацькі ферми" встановлено, що до виключної компетенції зборів учасників товариства належить відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент відчуження майно, що було предметом Договору, складало більше 50% майна СТОВ "Підгайдамацькі ферми", а його реалізація могла бути здійснена лише на підставі рішення зборів учасників СТОВ "Підгайдамацькі ферми".

Договір укладено між боржником і заінтересованою особою, в результаті чого кредиторам завдані збитки (ч.11 ст.17, абз. 12 ч. 1 ст. 25 Закону про банкрутство).

Так, Договір від імені боржника (продавця) було підписано директором ОСОБА_6, а від імені покупця - ОСОБА_8, які є близькими родичами - рідними братами (а.с.60 т.7). Крім того, відповідно до пунктів 1.4., 6.2. Статуту боржника згадані особи є його учасниками, які володіють 100% статутного капіталу (тобто входять до складу вищого органу управління боржником).

Відповідно до ст. 1 Закону, заінтересовані особи стосовно боржника - це, зокрема, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, особи, які знаходяться у родинних стосунках із зазначеними особами.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що кошти, які отримані від реалізації ВРХ спрямовані на задоволення вимог заставного кредитора, всупереч Закону про банкрутство, оскільки, у даному випадку, відбулась не лише реалізація майна боржника, а й погашення вимог кредитора, яке під час дії мораторію заборонено (ст.12 Закону).

Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для визнання оспорюваного Договору недійсним та вважає, що під час апеляційного перегляду встановлені судом першої інстанції обставини справи та докази на їх підтвердження не спростовані Київським апеляційним господарським судом.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись із висновком місцевого господарського суду щодо дійсної вартості ВРХ, з огляду на таке.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; за змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. В разі застосування реституції за недійсним договором, у якому не встановлена вартість майна і вона не може бути визначена виходячи з його умов, вартість майна визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на момент укладення договору (частина четверта статті 632 ЦК).

Судом першої інстанції встановлено, що боржником заявлено вимогу застосувати правові наслідки визнання недійсним Договору і зобов'язати фізичну особу - підприємця ОСОБА_8 передати боржнику ВРХ.

У ході судового розгляду установлено неможливість повернення ВРХ боржнику у зв'язку зі здачею 20.08.2011 та 21.08.2011 худоби на забій.

За таких обставин вимога в частині зобов'язання передати ВРХ в натурі залишилась незадоволеною, а суд першої інстанції застосував з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину в частині стягнення вартості ВРХ.

Оскільки суду надано докази здачі відповідачем-1 спірного поголів'я худоби на забій, ліквідатором банкрута було заявлено клопотання про витребування від відповідачів відомостей про суму отриманих коштів від здачі ВРХ на забій.

На думку суду першої інстанції, вартість ВРХ не може бути визначена з умов Договору, чи виходячи з вартості її здачі на забій, тому вона визначена судом виходячи із вартості цього майна, яка відображена у Договорі застави від 07.08.2007 №26/04-08-2007, укладеного між ВАТ Банк "БІГ Енергія" та СТОВ "Підгайдамацькі ферми", у якому сторони визначили вартість заставленого майна (ВРХ) у розмірі 945 000 грн. (а.с. 201, т.7). Вказана вартість, на думку суду першої інстанції узгоджується із ціною придбання ВРХ за договорами лізингу.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при прийнятті ухвали від 03.06.2015 року не врахував, що предметом застави були корови в кількості 199 голів, а на день реалізації, яка відбулася через 4 роки, залишилося лише 102 корови, які і були реалізовані, та 97 телят - вартість яких не може дорівнювати вартості дорослої худоби.

Отже сукупна вартість заставного майна станом на серпень 2011 року не могла дорівнювати вартості майна, яке передавалося в заставу в 2007 році.

У силу встановлених меж перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноважень останнього (ст. ст. 111 5 , 111 7 ГПК України), суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути допущені порушення та прийняти рішення по суті справи.

У зв'язку з чим постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню повністю, як така, що прийнята з порушенням та невірним застосуванням ст. ст. 203, 215 ЦК України, ч. 11 ст. 17, ст. 25 Закону, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню лише в частині стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_13 на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми" 945 000 грн. вартості корів української червоно-рябої та чорно-рябої порід та телят великої рогатої худоби та стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_13 1218 грн. судового збору в доход державного бюджету України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суду першої інстанції необхідно врахувати викладене та вирішити справу згідно з вимогами чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись статями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Арбітражного керуючого Рогова Вадима Анатолійовича задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2015 року у справі №14/5026/879/2011 скасувати.

Ухвалу господарського суду Черкаської області від 03.06.2015 року у справі №14/5026/879/2011 в частині стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Підгайдамацькі ферми" 945000 грн. вартості корів української червоно-рябої та чорно-рябої порід та телят великої рогатої худоби та стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 1218 грн. судового збору скасувати.

В іншій частині ухвалу господарського суду Черкаської області від 03.06.2015 року у справі №14/5026/879/2011 залишити в силі.

Справу №14/5026/879/2011 у скасованій частині направити на новий розгляд до господарського суду Черкаської області в іншому складі суду.

Головуючий Л.В. Жукова

Судді

О.В. Білошкап

В.Я. Погребняк