Рішення

від 20.10.2015 по справі 904/8066/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.10.15 Справа № 904/8066/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Україна", м. Київ

до Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕПЛОВОЗОРЕМОНТНИЙ ЗАВОД", м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - директор

ОСОБА_3 - представник за дов. № б/н від 03.09.15

від відповідача: ОСОБА_4 - представник за дов. б/н від 08.09.15

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Україна" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про стягнення 4816800 грн. основного боргу, 72562, 96 грн. пені, 7474, 19 грн. трьох відсотків річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 15007 від 28.04.2015 в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.09.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 05.10.2015.

02.10.2015 відповідач надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з відрядженням представника.

Ухвалою суду від 05.10.2015 розгляд справи було відкладено на 20.10.2015.

20.10.2015 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує наявність у нього боргу перед позивачем взагалі і на зазначену в позові суму зокрема. Відповідач зазначає, що поставка товару здійснюється на протязі 5 днів тільки в разі письмового повідомлення (згоди) відповідача (п.5.1 договору), а у випадку постачання продукції без письмового запиту відповідача, продукція приймається відповідачем на відповідальне збереження . Відповідач не надавав позивачеві таке письмове повідомлення - згоду (запит) на поставку продукції. Отже, у відповідності з вимогами п.11.2 договору правові підстави вважати продукцію поставленою за договором поставки відсутні. Більше того, правові наслідки такого виконання позивача за договором полягають у виникненні у позивача обов'язків: укласти з відповідачем договору відповідального збереження; здійснення позивачем відповідачу оплати за таке відповідальне збереження по пред'явленому рахунку. Отже, правові підстави для стягнення з відповідача оплати за продукцію за договором відсутні.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що на сьогоднішній день в провадженні Кіровського районного суду міста Дніпропетровська перебуває на розгляді цивільна справа, в межах якої оскаржуються результати торгів та визнається недійсним договір про закупівлю, укладений між позивачем і відповідачем, позов про недійсність договору було заявлено відповідачем, і ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Петренко І.В.) його було направлено для розгляду за підсудністю до Господарського суду міста Києва (справа № 904/9077/15, ухвала від 15 жовтня 2015).

Відповідач зазначає, що відповідно до положень Статуту позивача виключне право укладення договорів з ціною в межах 7,1422 млн. грн. належить Правлінню товариства, а з більшою ціною - Наглядовій раді товариства. Враховуючи ціну договору, виключне право на його укладення від імені позивача мала Наглядова рада позивача, але ніяк не виконуючий обов'язки заступника голови правління з комерційних питань ОСОБА_5 Тобто, ОСОБА_5 порушив господарську компетенцію при підписанні договору, не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, що у відповідності з ч. 2 ст. 203 ЦК України, ч.1 ст.207 ГК України є підставою для визнання договору недійсним. Відповідач вважає, що договір з боку позивача укладено представником з перевищенням повноважень, наданих довіреністю.

Також, відповідач у відзиві просить суд витребувати від позивача оригінали документів, що мають істотне значення для повного і всестороннього з'ясування всіх обставин справи, а саме: таблицю №1, додаток №2, які є невід'ємною частиною договору (п.4.2. договору); довіреність представника, що підписав договір від імені відповідача; письмові повідомлення; згоди відповідача на поставку продукції згідно з п.5.1., 11.2 договору.

У судовому засіданні 20.10.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.04.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Україна" (далі - позивач, постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі - відповідач, замовник) було укладено договір поставки № 15007т (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовника товар, відповідно до специфікації, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити за поставлену продукцію на умовах даного договору.

Найменування товару: Бандажі локомотивні 890х143х83, запчастини автозчепного пристрою, центри колісні та шкворні до тепловозів (п. 1.2 договору).

Пунктом 3.1 договору встановлено, що кількість та асортимент товару передбачається у специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною договору.

Сторонами було підписано специфікацію № 1 на загальну суму 14242800 грн. (арк.с.16).

Згідно п. 6.1 договору замовник оплачує товар за ціною, вказаною у специфікації.

Поставка товару здійснюється на протязі 5 днів тільки в разі письмового повідомлення (згоди) замовника.

Відповідачем були виставлені позивачу заявки на отримання товару, які містяться в матеріалах справи.

На виконання умов договору, позивач поставив з 28.04.2015 по 09.06.2015, а відповідач прийняв на підставі довіреностей, копії яких містяться у матеріалах справи, товар на загальну суму 4824000 грн., що підтверджується видатковими накладними, актами прийому-передачі товару, товарно-транспортними накладними, копії яких містяться у матеріалах справи.

Вищезазначена продукція була поставлена відповідачу на підставі його заявок № 15-52/47 від 28.04.2015, № 15-52/53 від 15.05.2015, № 15-5261 від 18.05.2015, № 15-52/91 від 05.06.2015 (арк. с. 23, 34, 44, 45).

Зазначені документи спростовують заперечення відповідача щодо відсутності з його боку відповідних заявок (згод) на поставку товару якто передбачено п. 5.1 договору.

09.06.2015 сторонами була укладена додаткова угода № 1 до договору (арк. с. 15), відповідно до п. 2 якої сторони визначили, що станом на 08.06.2015 договір виконано на суму 4824000 грн. Також у п. 2 додаткової угоди зазначено, що з 08.06.2015 специфікацію № 1 вважати такою, що втратила чинність, ввести в дію специфікацію № 2 на суму 9418800 грн. (арк. с. 17).

Відповідно до п. 5.3 договору датою поставки товару вважається дата підписання накладної на приймання товару.

Представник замовника при прийнятті товару зобов'язаний звірити відповідність кількості асортименту товару, вказаного в рахунку-фактурі і/або накладній, розписатися за отримання товару та видати постачальнику доручення на отримання даної партії продукції (п. 5.4 договору).

Підтвердженням про одержання продукції замовником є видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін, товарно-транспортна накладна або декларація вантажно-перевізної компанії, або відповідний аналогічний документ, підтверджуючий доставку товару (п.9.2 договору).

Відповідно до п. 7.2 договору замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 60 банківських днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками накладної.

Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару на суму 1036800 грн., у зв'язку з чим несплаченою залишається вартість поставленого товару у розмірі 4816800 грн.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов, щодо недійсності договору не беруться судом до уваги з нижчевикладених підстав.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Посилання відповідача на те, що в провадженні Кіровського районного суду міста Дніпропетровська перебуває на розгляді цивільна справа, в межах якої оскаржуються результати торгів та визнається недійсним договір про закупівлю, укладений між позивачем і відповідачем, позов про недійсність договору було заявлено відповідачем, і ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Петренко І.В.) його було направлено для розгляду за підсудністю до Господарського суду міста Києва (справа № 904/9077/15, ухвала від 15 жовтня 2015), господарським судом не приймаються до уваги, оскільки відповідачем до суду не надано доказів на підтвердження даних обставин.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не надано доказів повної оплати або повернення переданого товару на суму 4816800 грн., а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу підлягає задоволенню у повному обсязі розмірі 4816800 грн.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 72562 96 грн. за період з 31.07.2015 по 03.09.2015.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 11.4 договору за несвоєчасне перерахування коштів згідно п.7.2 договору, замовник виплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 72562, 96 грн.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 131.07.2015 по 03.09.2015 у розмірі 7474, 19 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 7474, 19 грн.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача у розмірі 73452, 56 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (49038, м. Дніпропетровськ, вул. Краснозаводська, буд. 7; ідентифікаційний код 00659101) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Україна" (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 43/2; ідентифікаційний код 38021268) основний борг у розмірі 4816800 грн., пеню у сумі 72562, 96 грн., три відсотки річних у розмірі 7474, 19 грн. та 73452, 56 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 22.10.2015

Суддя ОСОБА_6