Ухвала

від 24.09.2015 по справі 804/19231/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

24 вересня 2015 рокусправа № 804/19231/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фінансової служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року у справі № 804/19231/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ю-Порт Очаков" до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фінансової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Ю-Порт Очаков" (далі за текстом - ТОВ „Ю-Порт Очаков") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фінансової служби у Дніпропетровській області (далі за текстом - ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська), в якому просило визнати недійсними податкові повідомлення рішення № 0005581501 від 10.11.2014 року та № 0005591501 від 10.11.2014 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська № 0005581501 від 10.11.2014 року та № 0005591501 від 10.11.2014 року.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач, посилаючись на її безпідставність, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, як законну та обґрунтовану.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 4 статті 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що ТОВ „Ю-ПОРТ ОЧАКОВ" зареєстровано 16.06.2009 року як юридична особа та з 17.06.2009 року перебуває на обліку у ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська як платник податків.

ДПІ у Бабушкінському району м.Дніпропетровська, на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 200.11 статті 200 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності декларування ТОВ „Ю-ПОРТ ОЧАКОВ" (код за ЄДРПОУ 36496318) залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за червень 2014 року у сумі 5 207 605 грн., відображених у податковій декларації з ПДВ, поданій за відповідний звітний (податковий) період (вх. № 9041933921 від 21.07.2014 року).

За результатами проведеної перевірки складено акт від 22.08.2014 року №2366/15-1/36496318, відповідно до висновків якого позивачем порушено вимоги частини І статті 67 Конституції України, частини 2 статті 228 Цивільного Кодексу України, пунктів 198.1 та 198.3 ст.198, пунктів 200.1, 200.3 ст.200 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-УІ, з урахуванням Наказу Міністерства фінансів України „Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності податку на додану вартість" від 25.11.2011 №1492 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011р. за №1490/20228), а саме: завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду по податковій звітності з ПДВ за червень 2014р. в розмірі 828 510 грн. та занижено суму податкових зобов'язань, що підлягають сплаті до Державного бюджету України у розмірі 51 310 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська прийнято податкове повідомлення рішення № 0005581501 від 10.11.2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 828 510 грн. та податкове повідомлення рішення № 0005591501 від 10.11.2014 року, яким позивачу за платежем - Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) 14010100 збільшено суму грошового зобов'язання на 64 137 грн. 50 коп., з них за основним платежем - 51 310 грн.; за штрафними санкціями - 12 827 грн. 50 коп.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 24.06.2011 року між ТОВ „Ю-ПОРТ ОЧАКОВ" (Замовник) та ПП „Південь" (ідентифікаційний код 30747014) (Генеральний підрядник) укладено Контракт № СМР 2406. Відповідно до контракту ПП „Південь" своїми силами за завданням замовника (позивача), з використанням власних матеріалів, обладнання, техніки та з використанням обладнання та металоконструкцій замовника зобов'язується збудувати та ввести в експлуатацію Комплекс по перевальці та зберіганню зернових культур ємкістю 50000 т на території ТОВ „Порт Очаков". Ціна контракту 34 000 000 грн.

За контрактом ПП „Південь" виконано, а позивачем сплачено робіт на загальну суму 31 998 598, 00 грн., в тому числі 16 565 573 грн. 30 коп., з моменту коли позивача було зареєстровано платником податку на додану вартість. Сума ПДВ з даних операцій склала 2 760 928 грн. 89 коп.

ПП „Південь" виконані роботи (надано послуги) з будівництва про, що виписано (оформлено) форми кб.2 - кб. 3.

Також виконання контракту та розрахунки за ним підтверджується відповідними податковими накладними, банківськими рахунками (їх реєстрами), актами виконаних робіт, що були надані відповідачеві під час перевірки та долучені до матеріалів справи.

Окрім того, як було встановлено, розрахунки з ПП „Південь" за Контрактом СМР 2406 здійснювались за рахунок кредитних коштів, що надавались відповідно до Кредитного договору №6212К16 від 07.12.2012 року, який укладено між позивачем та АТ „УКРЕКСІМБАНК".

Кошти надавались на умовах цільової кредитної лінії з цільовим використанням: „фінансування проекту" будівництво комплексу по перевантаженню та зберіганню зернових культур ТОВ „Ю-ПОРТ ОЧАКОВ". Перераховувались кредитні кошти АТ„УКРЕКСІМБАНК" безпосередньо на рахунок виконавця - ПП „ПІВДЕНЬ", і АТ„УКРЕКСІМБАНК" здійснював контроль за їх цільовим використанням.

За фактом виконання робіт за умовами договору сторонами було складено Акт готовності об'єкта до експлуатації № 1 „Будівництво комплексу (терміналу) по перевантаженню та зберіганню зернових культур. І черга" від 12.12.2013 року.

Розрахунки між позивачем та контрагентом проведено в безготівковій формі.

Згідно з поданою ТОВ „Ю-ПОРТ ОЧАКОВ" до ДПІ у Бабушкінському району м.Дніпропетровська податковою декларацією з ПДВ за червень 2014 року та додатками: залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у рядку 24 податкової декларації, складає 5 207 605 грн.

Розділом ІІІ Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на прибуток підприємств.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статті 198 Податкового кодексу України.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Згідно п.187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника податку сум ПДВ за такими накладними.

Статтею 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Вимоги до первинних документів викладені у частині 2 статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, а саме: первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пункту 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цьогоКодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 статті 200 Податкового кодексу України).

Згідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків іі надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними.

Судом першої інстанції на підставі досліджених первинних документів зроблено обґрунтований висновок, що надані позивачем первинні документи, підтверджують виконання господарських операцій та мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов'язковість яких встановлена статтею 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", статтею 44 Податкового кодексу України та пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995р.

Колегія суддів критично оцінює твердження відповідача, щодо укладення угод між позивачем та контрагентами без мети настання реальних наслідків з огляду на наступне.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Для встановлення нікчемності правочину за вказаною вище нормою закону, необхідно довести умисел сторін такого правочину на ухилення від сплати податків, що потягне за собою недоотримання державним бюджетом грошових коштів, чим спричиняється шкода державі. Такий умисел, серед іншого, може бути встановлений вироком суду в кримінальній справі.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином, для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

- вина суб'єктів підприємницької діяльності, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

- такий умисел повинен виникнути до моменту укладення угоди;

- мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання учинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Відповідно до статті 24 Кримінального кодексу України наявність умислу визначається на підставі усвідомлення особою або особами суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачення його суспільно небезпечних наслідків і бажання їх настання.

Щодо наявності умислу суб'єкта підприємницької діяльності, то він визначається як умисел такої особи. Разом з тим, наявність або відсутність умислу має встановлюватися або вироком суду, або відповідними висновками, зробленими за наслідком порушення кримінальної справи, що може бути покладено в основу судового рішення про застосування наслідків нікчемної угоди, що передбачені положеннями частини першої статті 208 Господарського кодексу України.

Зазначена позиція відображена в Постанові Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", в якій серед іншого зазначено, що перелік правочинів які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, передумовою для встановлення факту нікчемності господарської угоди є встановлення факту її фіктивності, тобто безтоварного характеру, укладення угод без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема права на податковий кредит та відшкодування податку на додану вартість з бюджету.

Факт нікчемності господарської угоди повинен доводитись належними доказами, наприклад вироком суду, що набрав законної сили, про притягнення до кримінальної відповідальності осіб за відповідне злочинне діяння (фіктивне підприємництво, підроблення документів, тощо), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між укладеними угодами та несплатою податків, вину в ухиленні від сплати податків.

Відповідно до приписів ст. ст. 6, 67 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.ст. 19,58 Конституції України, ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Таким чином, чинним законодавством України не передбачено, що на одну із сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, покладено обов'язок з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Закон України „Про податок на додану вартість" не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це є підставою для індивідуальної відповідальності цієї сторони.

У разі фактичного здійснення господарської операції, порушення законодавства з боку контрагентів не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього даного права, якщо він виконав усі передбачені законом умови для цього і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 у справі „Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Податковим органом не надано суду жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, допущені його контрагентами, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Єдині відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента -це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, наявність свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ на час здійснення господарських операцій.

Акт перевірки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку та не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.

Відповідачем не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Враховуючи наведене, судом першої інстанції було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням права позивача на податковий кредит, формування валових витрат та обставинами реального здійснення господарських операцій, за наслідками аналізу якого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Головного управління Державної фінансової служби у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2014 року у справі № 804/19231/14 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров