Рішення

від 13.10.2015 по справі 910/19847/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2015Справа № 910/19847/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін плюс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСИСТАНС УКРАЇНИ»

про стягнення 25 603, 64 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Линевич І.Л. за довіреністю б/н від 07.09.2015 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін плюс» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АСИСТАНС УКРАЇНИ» (далі - відповідач) про стягнення 25 603, 64 грн., в тому числі 14 567, 14 грн. основного боргу, 2 185, 08 штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання, 3 752, 78 грн. пені, 4 887, 38 грн. інфляційних втрат, 211, 26 грн. 3 % річних. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати щодо сплати судового збору.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між сторонами договору він поставив відповідачу товар, який останнім в порушення взятих на себе зобов'язань не був повністю оплачений, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.08.2015 р. порушено провадження у справі № 910/19847/15, розгляд справи призначено на 08.09.2015 р.

У судовому засіданні 08.09.2015 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.09.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 29.09.2015 р.

У судовому засіданні 29.09.2015 р. від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.09.2015 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів відкладено розгляд справи на 13.10.2015 р.

12.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Представник відповідача в судове засідання 13.10.2015 р. не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 13.10.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.10.2014 р. між відповідачем (замовник) та позивачем (виконавець) було укладено Договір про надання ліків та виробів медичного призначення А № 15-2/10-2014 (далі - Договір) з протоколом розбіжностей від 15.10.2014 р. та Додатками № 1, № 2, № 3, № 4 до Договору.

Відповідно до п. 1.1. Договору виконавець зобов'язаний надавати ліки та вироби медичного призначення клієнтам замовника, які мають на руках договір страхування, або сертифікат належного зразка, для надання їм медичної допомоги після попереднього замовлення по телефону від відповідальних осіб замовника.

Пунктом 1.2. Договору (в редакції Протоколу розбіжностей) передбачено, що замовник зобов'язується своєчасно та в обсязі, сплачувати виконавцю вартість наданих клієнту ліків, виробів медичного призначення.

Згідно з п. 3.1. Договору (в редакції Протоколу розбіжностей) виконавець приймає клієнтів на підставі рецепту, договору страхування (полісу) або сертифікату, виданого замовником, а також попередньо відправленої відповідальною особою замовника факсом заяви на видачу медикаментів.

В силу п. 4.1. Договору, оплата послуг виконавця здійснюється замовником протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту надання документів, що підтверджують надання виконавцем послуг клієнтам замовника, на підставі виставленого виконавцем рахунку та/або акту виконаних робіт.

За умовами п. 4.2. Договору (в редакції Протоколу розбіжностей) замовник зобов'язаний впродовж 2 (двох) календарних днів від дня отримання Акту виконаних робіт підписати та повернути його виконавцю, або надати письмову мотивовану відмову від його підписання.

Відповідно до п. 4.3. Договору (в редакції Протоколу розбіжностей) у випадку не підписання замовником Акту виконаних робіт або ненадання вмотивованої відмови від підписання протягом терміну, зазначеного в п. 4.2. даного Договору, роботи вважаються прийнятими замовником в тому обсязі, в якому зазначено в Акті.

Пунктом 8.1. Договору сторони передбачили, що Договір набирає чинності з часу підписання і вважається дійсним до того часу, поки одна із сторін не заявить про його припинення. Така заява має бути здійснена за 30 календарних днів до припинення дії договору.

На виконання умов Договору позивач надав клієнтам відповідача ліки на суму 14 567, 14 грн., що підтверджується Актами виконаних робіт № 04 від 31.12.2014 р. на суму 7 118, 47 грн., № 01 від 10.01.2015 р. на суму 1 469, 10 грн., № 02 від 20.01.2015 р. на суму 2 977, 18 грн., № 03 від 31.01.2015 р. на суму 3 002, 39 грн., які підписані представниками сторін без зауважень і заперечень та скріплені печатками обох підприємств.

З матеріалів справи вбачається, що вищезазначені акти виконаних робіт були отримані відповідачем 14.01.2015 р., 23.01.2015 р., 05.02.2015 р., 06.02.2015 р. відповідно, що підтверджується відбитком штемпеля на актах та проти чого відповідач не заперечив.

Крім того, в матеріалах справи наявні видаткові накладні № 1303959224 від 22.12.2014 р. на суму 352, 05 грн., № 700668145 від 22.12.2014 р. на суму 382, 75 грн., № 500509172 від 25.12.2014 р. на суму 370, 63 грн., № 1400393826 від 25.12.2014 р. на суму 3 870, 29 грн., № 700669438 від 25.12.2014 р. на суму 7, 40 грн., № 700670144 від 26.12.2014 р. на суму 485, 70 грн., № 100451553 від 26.12.2014 р. на суму 215, 90 грн., № 300762197 від 27.12.2014 р. на суму 356, 80 грн., № 700670813 від 27.12.2014 р. на суму 101, 00 грн., № 500510615 від 29.12.2014 р. на суму 657, 49 грн., № 500511182 від 31.12.2014 р. на суму 318, 46 грн., № 300765940 від 04.01.2015 р. на суму 200, 50 грн., № 300765944 від 04.01.2015 р. на суму 481, 80 грн., № 1303967750 від 09.01.2015 р. на суму 256, 00 грн., № 1200590225 від 10.01.2015 р. на суму 265, 40 грн., № 1200590219 від 10.01.2015 р. на суму 265, 40 грн., № 300770019 від 13.01.2015 р. на суму 177, 80 грн., № 300770021 від 13.01.2015 р. на суму 57, 55 грн., № 1100369997 від 13.01.2015 р. на суму 266, 22 грн., № 500514784 від 14.01.2015 р. на суму 52, 90 грн., № 500515228 від 15.01.2015 р. на суму 482, 17 грн., № 500515427 від 15.01.2015 р. на суму 533, 39 грн., № 700680801 від 15.01.2015 р. на суму 278, 00 грн., № 1400401184 від 15.01.2015 р. на суму 75, 90 грн., № 1100371456 від 16.01.2015 р. на суму 334, 51 грн., № 500515702 від 16.01.2015 р. на суму 500, 30 грн., № 500516458 від 19.01.2015 р. на суму 10, 45 грн., № 500516706 від 20.01.2015 р. на суму 208, 00 грн., № 500519787 від 28.01.2015 р. на суму 642, 70 грн., № 500520180 від 29.01.2015 р. на суму 25, 90 грн., № 700689688 від 30.01.2015 р. на суму 485, 80 грн., № 1200600130 від 30.01.2015 р. на суму 356, 21 грн., № 1200600388 від 30.01.2015 р. на суму 223, 13 грн., № 200768767 від 30.01.2015 р. на суму 377, 41 грн., № 500520428 від 30.01.2015 р. на суму 415, 24 грн., № 1400406402 від 30.01.2015 р. на суму 238, 00 грн., № 1400406400 від 30.01.2015 р. на суму 238, 00 грн., на підставі яких позивач передавав клієнтам відповідача ліки та вироби медичного призначення.

23.06.2015 р. позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату ліків та виробів медичного призначення на суму 14 567, 14 грн. та рахунки № 1 від 09.01.2015 р. на суму 7 118, 47 грн., № 3 від 16.01.2015 р. на суму 1 469, 10 грн., № 5 від 23.01.2015 р. на суму 2 977, 18 грн., № 9 від 04.02.2015 р. на суму 3 002, 39 грн.

З наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (штрихкодовий ідентифікатор 0421013612744) вбачається, що вищевказана вимога та рахунки на оплату ліків та виробів медичного призначення були отримані відповідачем 30.06.2015 р.

Однак, всупереч взятих на себе зобов'язань відповідач не оплатив надані його клієнтам ліки та вироби медичного призначення, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 14 567, 14 грн.

Враховуючи зазначене позивач вирішив звернутися з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалось судом вище, п. 4.1. Договору сторони передбачили, що оплата послуг виконавця здійснюється замовником протягом 10 календарних днів з моменту надання документів, що підтверджують надання виконавцем послуг клієнтам замовника, на підставі виставленого виконавцем рахунку та/або акту виконаних робіт.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому, в п. 1.7. Постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначається, що нормою ст. 530 ЦК України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Як зазначалось вище, сторони визначили, що оплата послуг виконавця здійснюється замовником протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту надання документів, що підтверджують надання виконавцем послуг клієнтам замовника, на підставі виставленого виконавцем рахунку та/або акту виконаних робіт.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач в обумовлені строки не сплатив позивачеві вартість наданих ліків та виробів медичного призначення, відповідний борг, який існує на момент розгляду справи в суді має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 2 185, 08 грн. штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання, 3 752, 78 грн. пені, 4 887, 38 грн. інфляційних втрат, 211, 26 грн. 3 % річних, слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ст. 230 ГК України).

Поняттям «штраф» та «пеня» дано визначення ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Згідно з п. 6.2. Договору (в редакції Протоколу розбіжностей) у випадку порушення замовником строків оплати наданих виконавцем ліків клієнтам замовника, останній сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що діяла на момент прострочення від суми боргу. У випадку порушення замовником строку оплати визначеного п. 4.1. Договору більш ніж на 5 (п'ять) банківських днів, замовник додатково сплачує виконавцю штраф у розмірі 15 % від суми заборгованості.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.

При цьому слід враховувати, що позовна вимога про стягнення пені пов'язана з триваючим правопорушенням - простроченням виконання зобов'язання. Оскільки пеня стягується у певних відсотках від простроченого зобов'язання за кожен день такого прострочення, то строк позовної давності (один рік) починається для кожної позовної вимоги про сплату пені окремо за кожен прострочений день. (Такої ж правової позиції притримується Вищий господарський суд України у постанові № 41/153-07 від 11.10.2007 р.).

Слід зазначити, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зазначена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 р. № 3-88гс11 та є обов'язковою відповідно до приписів ст. 111-28 ГПК України.

Перевіривши розрахунок пені в сумі 3 752, 78 грн., суд вважає його арифметично невірним та заниженим в силу допущеної помилки під час визначення кількості календарних днів, за які здійснюється розрахунок пені відносно обраного ним періоду нарахування, однак в силу відсутності від позивача клопотання про вихід за межі позовних вимог, - задовольняє їх в цій частині саме в розмірі, заявленому позивачем.

При цьому, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу у розмірі 2 185, 08 грн., який розраховано відповідачем відносно кожного порушеного відповідачем зобов'язання, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Основною метою визначення інфляційних втрат є встановлення розміру компенсації, яку боржник зобов'язаний в порядку ст. 625 ЦК України сплатити кредитору для усунення наслідків знецінення грошових коштів, що не були вчасно повернуті внаслідок порушення грошового зобов'язання.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007 р. № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 р. та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 р.).

В силу приписів п. 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 4 887, 38 грн. суд вважає його арифметично невірним, оскільки під час розрахунку позивачем не було враховано приписів п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» відповідно до якого розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Згідно з вірним розрахунком розмір інфляційних втрат складає 4 801, 90 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних в сумі 211, 26 грн. суд вважає його арифметично невірним та заниженим в силу допущеної помилки під час визначення кількості календарних днів, за якій здійснюється розрахунок 3% річних відносно обраного ним періоду нарахування, однак в силу відсутності від позивача клопотання про вихід за межі позовних вимог, - задовольняє їх в цій частині саме в розмірі, заявленому позивачем.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору, покладаються на сторони пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСИСТАНС УКРАЇНИ» (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 34-Б; код ЄДРПОУ 35332288) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека низьких цін плюс» (03142, місто Київ, вулиця Семашка, будинок 13; код ЄДРПОУ 37226619) 14 567 (чотирнадцять тисяч п'ятсот шістдесят сім) грн. 14 коп. основного боргу, 2 185 (дві тисячі сто вісімдесят п'ять) грн. 08 коп. штрафу за несвоєчасне виконання зобов'язання, 3 752 (три тисячі сімсот п'ятдесят дві) грн. 78 коп. пені, 4 801 (чотири тисячі вісімсот одну) грн. 90 коп. інфляційних втрат, 211 (двісті одинадцять) грн. 26 коп. 3 % річних та 1 820 (одну тисячу вісімсот двадцять) грн. 90 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.10.2015 р.

Суддя В.С. Ломака