Рішення

від 30.09.2015 по справі 910/21220/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2015Справа №910/21220/15

за позовом Приватного підприємства "ШТИЛЬ"

до Публічного акціонерного товариства Банк "Фінанси та Кредит"

про стягнення грошових коштів та пені у розмірі 225 813,17 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: Божинов І.Б. (дов.№б/н від 20.08.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Штиль" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про стягнення грошових коштів та пені у розмірі 225 813,17 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2015 порушено провадження у справі № 910/21220/15 та призначено її до розгляду на 10.09.2015 року.

До початку судового засідання 10.09.2015 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

За наслідками судового засідання 10.09.2015 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 30.09.2015 у зв'язку із неявкою відповідача до судового засідання.

Під час судового засідання 30.09.2015 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач повторно не забезпечив явку свого представника, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає у межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.01.2009 між Відкритим акціонерним товариством Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», в особі директора Херсонської обласної дирекції філії (банк) та Приватним підприємством «Штиль» (клієнт) укладено договір № 09447/01 на розрахунково-касове обслуговування (далі - договір), відповідно до умов п. 1.1 якого банк відкрив підприємству поточний рахунок в національній валюті № 26005019447980 та зобов'язався здійснювати його розрахункове обслуговування в операційний день банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами.

Із наявної у матеріалах справи банківської виписки №12520 вбачається, що на рахунок підприємства № 26005019447980 надійшли наступні грошові кошти:

- 64 656,20 грн. згідно платіжного документа № 121 від 19.03.20015 року;

- 72 424,40 грн. згідно платіжного документа № 123 від 19.03.20015 року;

- 75 451,92 грн. згідно платіжного документа № 122 від 19.03.2015 року.

Надалі, 26.05.2015 Приватне підприємство «Штиль» надало на виконання відділенню №12 м. Херсон Філії «Південне РУ» АТ «Банк «Фінанси та кредит» платіжне доручення № 4 від 26.05.2015 про перерахування з рахунку підприємства коштів у сумі 210 000,00 грн. на рахунок ТОВ «Таврійський» № 26004300002713 в ПАТ «Діамантбанк», МФО 320854, ЗКПО 39330965.

08.07.2015 позивачем надано на виконання відділенню № 12 м.Херсон Філії «Південне РУ» АТ «Банк «Фінанси та кредит» платіжне доручення №5 від 08.07.2015 про перерахування з рахунку підприємства коштів у розмірі 2 532,52 грн. на рахунок ТОВ «Таврійський» № 26004300002713 в ПАТ «Діамантбанк», МФО 320854, ЗКПО 39330965.

Відповідно до пунктів 2.1, 3.3.3 договору банк зобов'язався здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунку в операційний день банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами, зокрема, з 9-00 до 15-00 годин крім суботи, неділі та святкових і неробочих днів.

Списання банком грошових коштів з рахунку здійснюється за дорученням клієнта або без його доручення у випадках, встановлених чинним законодавством України (п. 2.2 договору на розрахунково-касове обслуговування).

Згідно п. 3.2.1 договору на розрахунково-касове обслуговування, підприємство має право самостійно розпоряджатися коштами на рахунку, окрім випадків обмеження такого права, встановлених чинним законодавством України.

У відповідності до п. 3.3.2 договору на розрахунково-касове обслуговування, банк зобов'язався вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунку та виконувати за дорученням підприємства розрахункові, касові та інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами.

Як вбачається із матеріалів справи, ПП «Штиль» звернувся до банку із письмовою вимогою №115 від 08.07.2015 виконати платіжні доручення №4 від 26.05.2015 та №5 від 08.07.2015 у повному обсязі в день надходження вимоги, а у разі неможливості виконання в строк до 14.07.2015 - повідомити причини, дати та реєстраційний номер взяття невиконаних вимог на відповідний позабалансовий рахунок, дати видачі повідомлення, прізвища, ім'я та по-батькові уповноважених осіб та відбитка печатки банку.

Оскільки вказана вимога з боку ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» не виконана, грошові кошти згідно платіжних доручень не перераховані, Приватне підприємство «Штиль» звернулось із позовом до суду про стягнення 212 532,52 грн. грошових коштів. Також, за порушення строку виконання платежів позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 13 280,65 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК УКраїни) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частина 2 вказаної статті містить у своєму змісті посилання на положення ст. 11 ЦК України, що є переліком підстав з яких виникають зобов"язання.передбачає.

Відповідно п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір на розрахунково-касове обслуговування за своєю юридичною природою є договором банківського рахунку.

Відповідно до ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 1071 Цивільного кодексу України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Статтею 1074 Цивільного кодексу України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, а також відповідальність суб'єктів переказу та загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначається Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Платіжним дорученням, відповідно до п.п. 1.30., 1.35. ст.. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", є розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача; розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 8.1. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.

Пунктами 8.2., 8.3. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку. Банки та їх клієнти мають право обумовлювати в договорах інші, ніж встановлені в цьому пункті, строки переказу готівки. За порушення строків, встановлених пунктами 8.1 та 8.2 цієї статті, банк, що обслуговує платника, несе відповідальність, передбачену цим Законом.

За приписами п. 21.1. ст. 21. ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу проводиться, зокрема, шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа. Ініціювання переказу здійснюється за платіжним дорученням.

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивачем передано на виконання відповідачу платіжні доручення №4 від 26.05.2015 та №5 від 08.07.2015 року.

Згідно з п.п. 22.4., 22.7., 22.9. ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. У разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення. У разі недостатності на рахунку платника коштів для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку платника цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача.

У відповідності до ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов'язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки.

Відповідно до п.п. 32.1., ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. У разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Згідно з п.п. 2.15., 2.16. Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 порядок повернення банком своїм клієнтам оформлених ними розрахункових документів Банк, повертаючи розрахунковий документ у день його надходження, має зробити на його зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (з обов'язковим посиланням на статтю закону України, відповідно до якої розрахунковий документ не може бути виконано, або/та главу/пункт нормативно-правового акта Національного банку, який порушено) та зазначити дату його повернення (це засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку). та супровідних документів визначається в договорах банківського рахунку клієнтів. Банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення, якщо клієнт не надав документи і відомості, що потрібні для з'ясування суті діяльності, фінансового стану, або умисно подав неправдиві відомості про себе.

Пунктом 2.19. Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 р. встановлено, що розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня.

Так, пунктом 3.5. Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 передбачено, що банк платника приймає платіжне доручення до виконання протягом 30 календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується.

Як передбачено нормами ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться й у Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Тож, в силу положень Цивільного кодексу України договірні зобов'язання є обов'язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором, або законом.

Проте, всупереч згаданих приписів закону, положень укладеного між сторонами договору, відповідач своїх зобов'язань щодо перерахування грошових коштів або повернення позивачеві належним чином не виконав, у зв'язку з чим за ним на час розгляду справи рахується заборгованість у розмірі 212 532,52 грн. Доказів сплати зазначеної заборгованості відповідач суду не надав.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 212 532,52 грн. є обґрунтованими, та документально підтвердженими, та визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нормами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафні санкції це, зокрема, господарські санкції у виді грошової суми, та надає їх виключний перелік, а саме: неустойка, штраф, пеня.

За приписами п. 32.2. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Із наданого позивачем розрахунку вбачається, що розрахунок пені здійснено по кожному платіжному дорученню окремо.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, враховуючи норми чинного законодавства та умови укладеного договору, суд погоджується із визначенням дати початку періоду нарахування пені, а тому загальна сума пені становить 13 280,65 грн. та є такою, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Стосовно того, що станом на день вирішення спору ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" перебуває в процедурі виведення його з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації, розпочатої на виконання постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року № 612 "Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" до категорії неплатоспроможних", (зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.uaта у розумінні статті 35 ГПК України є загальновідомою, і не потребує доказування), суд відзначає наступне.

Так, відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 вересня 2015 р. № 171 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ" запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня 2015 до 17 грудня 2015 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора АТ "БАНК "ФІНАНСИ ТА КРЕДИТ".

За змістом частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Тобто, в розумінні наведених положень законодавства та з огляду на рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17.09.2015 р. №171 у період з 17.09.2015 по 17.12.2015 р. стосовно ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів чи примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно.

У той же час, підстави припинення зобов'язань визначені Главою 50 Цивільного кодексу України, а ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не є підставою для припинення цивільних зобов'язань, а лише встановлює певні особливості виконання таких зобов'язань.

Норма закону про не здійснення задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку з огляду на поняття задоволення (фактичне одержання управленою стороною від боржника предмету зобов'язання) не є підставою для відмови у задоволенні відповідного позову, оскільки судове рішення є лише способом захисту порушених прав та безпосередньо не призводить до задоволення вимоги кредитора (позивача), оскільки таке задоволення відбувається внаслідок виконання такого рішення (добровільно чи примусово).

Умови і порядок виконання рішень судів в примусовому порядку у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Внаслідок внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи", який набрав чинності 11.07.2014 р., пункт 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що підлягають обов'язковому зупиненню виконавчі провадження у випадку тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку або ліквідації банку відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Тобто, із системного аналізу пунктів 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та пункту 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" вбачається, що забезпечення механізму заборони задоволення вимог кредиторів та/або примусового стягнення коштів, звернення стягнення на майно банку забезпечується шляхом обов'язкового зупинення виконавчого провадження, відкритого на підставі виданого судом виконавчого документа.

За змістом ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі "Конвенція") та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Наведене дає підстави для висновку, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не є перешкодою для розгляду судом відповідного позову та у випадку встановлення порушення прав позивача - його задоволення.

У іншому ж випадку (відмови у задоволенні позову внаслідок тимчасової адміністрації банку-відповідача) будуть порушені конституційні права особи на судовий захист, адже після усунення такої обставини, відповідна особа буде позбавлена права на повторне звернення до суду із відповідним позовом, а припинення тимчасової адміністрації не буде новою підставою позову, оскільки в первісному позові позивач на таку обставину не посилається. Крім того, права особи на судовий захист не можна буде відновити з дотриманням визначеної ст. 112 Господарського процесуального кодексу України процедури, адже такі підстави не будуть відповідати правовій природі нововиявлених обставин.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Підсумовуючи вищевикладене, здійснивши оцінку наявних у справі доказів, за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи, що відповідачем не доведено неможливість виконання спірних платіжних доручень та повернення грошових коштів, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватне підприємство "Штиль" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" про стягнення грошових коштів та пені у розмірі 225 813,17 грн. - задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінансти та кредит" 04050, м. Київ, вул. Артема, 60; ідентифікаційний код 09807856) на користь Приватного підприємства «Штиль» (73000, місто Херсон, вулиця Декабристів, 12 квартира 17; ідентифікаційний код 32125578) 212 532 (двісті дванадцять тисяч п'ятсот тридцять дві) гривні 52 копійки основного боргу, 13 280 (тринадцять тисяч двісті вісімдесят) гривень 65 копійок пені шляхом зарахування на поточний рахунок №26001300004220980 в ПАТ «Діамантбанк», МФО 320854 та 4 516 (чотири тисячі п'ятсот шістнадцять) гривень 26 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 30.09.2015 року. Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 06.10.2015 року

Суддя К.В. Полякова