Рішення

від 21.10.2015 по справі 910/24497/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2015Справа №910/24497/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ пінопласту»

до Публічного акціонерного товариства Банк «Морський»

про розірвання договору

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Звєрєва Л.С. - представник за довіреністю від 01.10.15

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 21.10.2015, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ пінопласту» до Публічного акціонерного товариства Банк «Морський» про розірвання кредитного договору № 250213-КЮ від 25.02.2013 у зв'язку з істотною зміною обставин, що передбачено ст. 652 ЦК України та про припинення права ПАТ «Банк «Морський» на заставу рухомого майна, встановлену на підставі Договору застави рухомого майна № 250213-КЮ від 25.02.2013 та заставу товарів в обороті, встановлену на підставі Договору застави товарів в обороті № 250213-КЮ від 25.02.2013.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.09.2015 порушено провадження у справі № 910/24497/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 07.10.2015.

Ухвалою суду м. Києва від 07.10.2015 розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України було відкладено на15.10.2015

13.10.2015 року позивач через загальний відділ діловодства суду подав письмові пояснення, що були залучені до матеріалів справи.

У судове засідання, призначене на 15.10.2015, з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору.

Відповідач в засідання господарського суду не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Ухвалою суду від 15.10.2015 розгляд справи було відкладено на 21.10.2015.

У судовому засіданні 21.10.2015 представник позивача надав пояснення по суті спору.

Відповідач вкотре не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання 21.10.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

25 лютого 2013 року між Публічним акціонерним товариством Банк «Морський» (надалі - кредитор, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Світ пінопласту» (надалі - позичальник, позивач) було укладено договір № 250213-КЮ (надалі - кредитний договір).

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 кредитного договору кредитор зобов'язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття поновлювальної кредитної лінії з лімітом, який не може перевищувати 7 500 000,00 грн., а позичальник зобов'язався повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі за даним договором в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

В додатку № 1 до кредитного договору сторони погодили Графік зниження ліміту кредитної лінії, відповідно до якого позичальник мав здійснювати погашення кредиту.

Згідно з п. 3.1 кредитного договору кредит надається шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника або безпосередньо на поточні рахунки контрагентів позичальника.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позичальником, на виконання умов договору банком було надано позивачу кредитні кошти.

Відповідно до п. 2.3 кредитного договору кредит надається на строк 36 місяців та повинен бути погашений в повному обсязі, в строки та розміри, які встановлені в п.2.2 цього договору, але не пізніше 25.02.2016 р. (кінцевий строк погашення кредиту).

Згідно з п. 3.2. кредитного договору відсотки за користування кредитом сплачуються позичальником в валюті кредиту, виходячи з встановленої кредитором фіксованої процентної ставки, в розмірі 24 % річних.

Відповідно до п. 5.2.2 кредитного договору позичальник має право достроково погасити кредит, сплатити проценти за період фактичного користування кредитом, комісії та інші платежі за даним договором за умови письмового повідомлення Кредитора про це не пізніше, ніж за 10 календарних днів до моменту дострокового погашення, за виключенням випадків, передбачених розділом VII даного договору (дострокове повернення кредиту на вимогу кредитора).

Згідно з п. 4.1. кредитного договору з урахуванням договору про внесення змін і доповнень № 1 до кредитного договору від 31.05.2015, виконання грошових зобов'язань позичальника за даним договором забезпечуються заставою, у відповідності до договорів застави рухомого майна та товарі в обороті.

Відповідно до п.8.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами (уповноваженими представниками сторін) та скріплення підписів печатками сторін та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за даним договором.

Як вбачається із матеріалів справи 25.02.2013 р. на виконання умов кредитного договору з метою виконання грошових зобов'язань позичальника, сторонами було укладено договір застави товарів в обороті № 250213/з-1 та договір застави рухомого майна № 250213/3.

Так, відповідно до п.п. 1.1.,2.1. договору застави товарів в обороті № 250213/з-1 від 25.02.2013 з метою забезпечення грошових зобов'язань позичальника за кредитним договором заставодавець передає, а заставодержатель приймає в заставу рухове майно: товари в обороті, а саме: полістирол, полістиролові плити в асортименті, перелік і кількість яких наведені, станом на дату укладення цього договору, в додатку № 1 до даного договору.

Згідно з п.п. 1.1., 2.1. договору застави рухомого майна № 250213/3 від 25.02.2013 з метою забезпечення грошових зобов'язань позичальника за кредитним договором заставодавець передає, а заставодержатель приймає в заставу рухове майно: обладнання, перелік і кількість якого наведені станом на дату укладення цього договору, в додатку № 1 до даного договору.

У п. 1.2. договору застави товарів в обороті № 250213/з-1 та договору застави рухомого майна № 250213/3 від 25.02.2013 вказано, що дані договори забезпечує виконання грошових зобов'язань заставодавця перед заставодержателем, яке виникло з кредитного договору, за умовами якого заставодавець з обов'язаний: погасити кредит у сумі 7 500,00 грн в строк не пізніше 25.06.2016 р., виплатити нараховані відсотки за користування кредитом, виходячи з встановленої процентної ставки в розмірі 24,0 % річних, і, в порядку, передбаченому кредитним договором (розмір процентної ставки може бути збільшений у випадках та в порядку, передбаченому кредитним договором); - виплачувати нараховані комісії в розмірі і в порядку, передбаченому кредитним договором; - сплачувати інші платежі, які передбачені та/або витікають з кредитного договору, а також відшкодувати збитки і витрати заставодержателя.

Згідно з п. 7.1. договору застави товарів в обороті № 250213/з-1 та договору застави рухомого майна № 250213/3 від 25.02.2013 вказані договори вступають в силу з моменту підписання сторонами (уповноваженими представниками сторін) та скріплення підписів печатками сторін (якщо такі наявні) та діють до повного виконання зобов'язань заставодавця за кредитним договором та/або припинення права застави у випадках, передбачених чинним законодавством.

Як зазначає позивач, 06.05.2014 р. постановою правління Національного Банку України «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" № 260 (далі - Постанова № 260) відкликано та анульовано банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій ПАТ Банк «Морський» та припинено участь даного банку у системі електронних платежів Національного банку України.

Листом від 14.05.2014 року № 18-312/23111 Національним банком України було наголошено відповідачу на тому, що банк має розпочати процедуру ліквідації банку за ініціативою власників і відкрити накопичувальні рахунки в національній та іноземній валюті в Операційному управлінні НБУ, у тому числі і для зарахування коштів на ці рахунки.

Крім того, електронним повідомленням від 27.05.14 № 18-311/26311 Національний банк України повідомив банки України про те, що пунктом 4 Постанови № 260 банкам України заборонено встановлювати кореспондентські відносини з банками України та/або іноземними банками, іншими кредитними або фінансовими установами, що розташовані та/або здійснюють свою діяльність на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.

При цьому, з дня набрання чинності Постановою № 260 банки України зобов'язані припинити кореспондентські відносини з банками України та/або іноземними банками, іншими кредитними або фінансовими установами, що розташовані та/або здійснюють свою діяльність на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, включаючи ПАТ «ЧОРНОМОРСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ ТА РЕКОНСТРУКЦІЇ» та ПАТ БАНК «МОРСЬКИЙ», які за повідомленням Центрального банку Російської Федерації здійснюють свою діяльність відповідно до федерального Закону Російської Федерації «Про особливості функціонування фінансової системи Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя на перехідний період».

Водночас, згідно пункту 5 Постанови № 260, банки, перелік яких наведено у додатку до цієї постанови, повинні припинити діяльність відокремлених підрозділів, які розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Отже, з дня набрання чинності Постанови № 260 відокремлені підрозділи банків втрачають право на здійснення усіх видів діяльності банків, передбачених статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та внутрішніми положеннями банків. Водночас, згідно із вимогами пункту 5 Постанови № 260 відокремлені підрозділи банків України, розташовані в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, до їх закриття можуть здійснювати інші операції, які не є банківською діяльністю в розумінні частини третьої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та не свідчать про продовження банківської діяльності на тимчасово окупованій території.

Зокрема, відокремлені підрозділи банків, що знаходяться в процедурі припинення їх діяльності та закриття на території Автономної Республіки Крим та місті Севастополі, можуть приймати кошти від фізичних осіб-позичальників для виконання ними своїх зобов'язань перед банками, якщо такі операції є закінченням технологічного циклу конкретних кредитних операцій, виплачувати кошти за вкладами, в т. ч. у разі дострокового їх виконання на вимогу вкладників, тощо.

Таким чином, з дня набрання чинності Постановою N 260 банки України повинні припинити здійснювати банківську діяльність на території тимчасово окупованої Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та вжити заходів із закриття розташованих там відокремлених підрозділів і виключення їх з Державного реєстру банків.

За доводами позивач, сторони при укладенні кредитного договору, договору застави рухомого майна, договору застави товарів в обороті, виходили з того, що валютою зобов'язання за договорами є гривня. Проте, після анексії АР Крим, відповідач з 30 травня 2014 року перестав приймати готівкову гривню, здійснює розрахунки між юридичними особами в рублях РФ. Відтак, за переконанням позивача, в силу обставин, що не залежали від волі сторін, фактично відбулася одностороння зміна істотної умови кредитного договору - валюти договору. Таку зміну обставин сторони не могли передбачити під час укладення договорів. Також за доводами позивача, зміна обставин зумовлена причинами, які позивач не може усунути після її виникнення при всій турботливості та обачності. Позичальник не може нести відповідальність за зміну умов договору, яка відбувається через вжиття НБУ заходів впливу на банки, що залишились і продовжили свою діяльність на окупованій Російською Федерацією території, а також за зміну фінансової дисципліни та розрахунків, запроваджених іншою державою на анексованій території. Подальше виконання кредитного договору з фактично зміненою валютою зобов'язання призведе до порушення співвідношення майнових інтересів сторін. Відтак, зміна обставин, з яких сторони виходили під час укладення кредитного договору та забезпечувальних договорів полягає не тільки в тому, що у відповідача була відкликана рішенням НБУ банківська ліцензія, через що він не має права здійснювати банківські операції, а й фактична зміна валюти виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором. Позивачем неодноразово вчинялися дії щодо погашення заборгованості за кредитним договором шляхом електронної системи клієнт-банк, однак у платежах було відмовлено, у зв'язку із відключення відповідача з Національної системи масових електронних платежів. Крім того, позивач звертався до відповідача з проханням повідомити про можливі шляхи вирішення питання про сплату кредитної заборгованості. Відтак, за переконанням позивача кредитний договір № 250213-КЮ від 25.02.2013 підлягає розірванню у зв'язку з істотною зміною обставин, що передбачено ст. 652 ЦК України.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оскільки, між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України ).

Згідно ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо не встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Частиною 2 ст. 202 Господарського кодексу України також передбачає припинення зобов'язання у разі його розірвання.

Відповідно до ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як вбачається з матеріалів справи 06 травня 2014 року постановою Правління Національного банку України «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» № 260 (далі - Постанова № 260) відкликано та анульовано банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій ПАТ Банк «Морський» та припинено участь даного банку у системі електронних платежів Національного банку України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що юридична особа, яка має намір здійснювати банківську діяльність, зобов'язана протягом року з дня державної реєстрації подати Національному банку України в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Національного банку України, документи для отримання банківської ліцензії.

Таким чином, відсутність у юридичної особи банківської ліцензії унеможливлює здійснення нею банківської діяльності на території України, так як приписами згаданого закону визначено, що банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Згідно з ч. 2 ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягай згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і

позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин

несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю всіх умов у сукупності, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України (постанова Верховного суду України від 27.02.12. № 3-9гс12).

З урахуванням положень частини другої статті 652 ЦК України можливість розірвання договору оренди (найму) пов'язується не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті цієї статті ЦК України при істотній зміні обставин (п. 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна".

Таким чином, істотною зміною обставин, яка дає підстави для розірвання договору, може бути лише певна подія чи обставина, яка не залежить від волі заінтересованої сторони, а існування вказаних обставин одночасно є необхідним для встановлення ускладнень у виконанні, достатніх для розірвання або зміни договору вимагає з'ясування змісту кожної окремо взятої умови.

Як уже було зазначено 06.05.14. постановою правління Національного Банку України "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя" № 260 відкликано та анульовано банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій ПАТ Банк "Морський", й припинено участь даного банку у системі електронних платежів Національного банку України.

Листом від 14.05.2014 року № 18-312/23111 Національним банком України було наголошено відповідачу на тому, що банк має розпочати процедуру ліквідації банку за ініціативою власників і відкрити накопичувальні рахунки в національній та іноземній валюті в Операційному управлінні НБУ, у тому числі і для зарахування коштів на ці рахунки.

Жодних доказів на підтвердження виконання відповідачем вимог Національного банку України, викладених в листі від 14.05.2014 року № 18-312/23111 відповідачем не надано.

При цьому, Публічне акціонерне товариство Банк "Морський" за повідомленням Центрального банку Російської Федерації здійснює свою діяльність відповідно до федерального Закону Російської Федерації "Про особливості функціонування фінансової системи Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя на перехідний період".

Далі, у відповідності до інформації, розміщеної на сайті відповідача, з 11.06.14. припинили діяти рахунки, відкриті в українському плані рахунків.

Крім того, судом враховано, що за приписами ст. 3 ЗУ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

Приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацом другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Отже, при укладанні кредитного договору, зокрема позивач, виходив з можливості отримання та повернення грошових коштів в національній грошовій одиниці України, а не в іншій валюті, зокрема, російських рублях, та на території України, без завдання шкоди своїй фінансово-господарській діяльності.

З урахуванням викладеного, судом встановлено наявність усіх умов, передбачених приписами ч. 2 ст. 652 ЦК України.

Крім того, статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Проте, надсилання іншій стороні пропозиції про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, та не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову до відповідача про розірвання договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 вересня 2011 року № 3-74гс11.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

З огляду на все викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про розірвання кредитного договору є правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог стосовно припинення права ПАТ «Банк «Морський» на заставу рухомого майна та заставу товарів в обороті, встановлених на підставі договорів, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 28 вказаного Закону застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання.

Оскільки, застава має похідний характер від основного зобов'язання, що забезпечується нею, вона втрачає чинність з припиненням основного зобов'язання, незалежно від підстав такого припинення.

Відповідно частини 3 до статті 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду законної сили.

З наведених статей випливає, що з моменту набрання рішенням законної сили, яким розірвано кредитний договір, зобов'язання застави припиняються, оскільки мають похідний характер від основного зобов'язання. (Аналогічна позиція вкладена у постанові Вищого господарського суду України від 07.11.2011 року у справі № 7/474-34/365).

Отже, враховуючи те, що кредитний договір № 250213-КЮ, в забезпечення виконання зобов'язань за яким були укладені договори застави, судом розірваний, договір застави рухомого майна № 250213/3 від 25.02.2013 та договір застави товарів в обороті № 250213/з-1 від 25.02.2013 вважаються такими, що припинили свою дію. А відтак позовні вимоги позивача про припинення право ПАТ «Банк «Морський» на заставу рухомого майна та заставу товарів в обороті, встановлених на підставі договорів, підлягають задоволенню.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення", рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідач жодних обґрунтованих заперечень та належних доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.

Отже, оцінивши всі надані докази та пояснення в їх сукупності, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач - в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Розірвати кредитний договір № 250213-КЮ від 25.02.2013 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Банк «Морський» (99001, м. Севастополь, вул.. Брестська, буд.18-А; ідентифікаційний код 20748213) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ пінопласту» (03151, м. Київ, вул.. Молодогвардійська, буд. 20-А; ідентифікаційний код 33811251).

3. Припинити право Публічного акціонерного товариства «Банк «Морський» (99001, м. Севастополь, вул.. Брестська, буд.18-А; ідентифікаційний код 20748213) на заставу рухомого майна, встановлену на підставі договору застави рухового майна № 250213-КЮ/з від 25.02.2013 р.

4. Припинити право Публічного акціонерного товариства «Банк «Морський» (99001, м. Севастополь, вул.. Брестська, буд.18-А; ідентифікаційний код 20748213) на заставу товарів в обороті, встановлену на підставі договору застави товарів в обороті № 250213-КЮ/з-1 від 25.02.2013 р.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Морський» (99001, м. Севастополь, вул.. Брестська, буд.18-А; ідентифікаційний код 20748213) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ пінопласту» (03151, м. Київ, вул.. Молодогвардійська, буд. 20-А; ідентифікаційний код 33811251) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн 00 коп.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.10.2015 р.

Суддя Л.Г. Пукшин