Постанова

від 19.10.2015 по справі 922/3273/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2015 р. Справа № 922/3273/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Івакіна В.О., суддя Ільїн О.В.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивач - Яценко А.О.;

відповідач - Журавель О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №4209Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 27 липня 2015 року по справі №922/3273/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожежно-технічне підприємство "Брандмайстер", м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз", м. Харків

про стягнення коштів в розмірі 245716,15 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області 27 липня 2015 року по справі (суддя Денисюк Т.С.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожежно-технічне підприємство "Брандмайстер" суму інфляційних втрат в розмірі 234012,05 грн., 3% річних в розмірі 11704,10 грн.

Відповідач з рішенням суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

У письмових запереченнях н апеляційну скаргу позивач зазначає, що доводи відповідача зводяться до помилкового тлумачення положень статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних. Вважає скаргу безпідставною, необґрунтованою, у зв'язку з чим, просить залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши присутніх у засіданні суду представників позивача та відповідача, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 07 листопада 2012 року між ДК "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії УМГ "Харківтрансгаз" (правонаступник Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз") та ТОВ "Пожежно-технічне підприємство "Брандмайстер" було укладено договір № 1211000182 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору виконавець (позивач) зобов'язався надати замовнику (відповідачу) послуги по технічному обслуговуванню та перезарядці вогнегасників для потреб структурних підрозділів філії УМГ "Харківтрансгаз", у свою чергу, замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Згідно з пунктом 1.2 Договору склад та обсяги послуг, які підлягають закупівлі за даним Договором визначені програмою надання послуг та відповідно до переліку вогнегасників по підрозділах УМГ "Харківтрансгаз", які підлягають технічному діагностуванню, ремонту та перезарядці, відповідно до розділу V цього Договору. Додатком №1 до Договору сторони узгодили, що зміст і строки надання послуг визначаються календарним планом.

Відповідно до п. 3.1 Договору, сума цього договору становить 858580,20 грн., в тому числі 143096,70 грн. ПДВ.

Вартість технічного діагностування, ремонту та перезарядки вогнегасників визначається у відповідності до протоколу узгодження договірної ціни (додаток 2), який є невід'ємною частиною договору.

Приписами ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "ПТП "Брандмайстер" надав на користь відповідача послуги з технічною обслуговування та перезарядки вогнегасників на загальну суму 858579,98 грн., що підтверджується підписаними представниками та скріпленими сторонами наступними актами приймання - передачі послуг: №БР-0000746 від 12.11.2012р на суму 35 064,26 грн., №БР-0000756 від 14.11.2012р. на суму 43 164,17 грн., №БР-0000757 від 14.11.2012р. на суму 34 123,34 грн., №БР-0000770 від 16.11.2012р. на суму 33 872,16 грн., №БР-0000771 від 16.11.2012р. на суму 25 348,22 грн., №БР-0000792 від 23.11.2012р. на суму 51 640,42 грн., №БР-0000793 від 26.11.2012р. на суму 51 289,45 грн., №БР-0000794 від 26.11.2012р. на суму 18 784,20 грн., №БР-0000795 від 26.11.2012р. на суму 57 260,44 грн., №БР-0000796 від 26.11.2012р. на суму 43 810,26 грн., №БР-0000825 від 03.12.2012р. на суму 54 143,26 грн., №БР-0000826 від 03.12.2012р. на суму 58 794,48 грн., №БР-0000827 від 04.12.2012р. на суму 25 222,50 грн., №БР-0000828 від 04.12.2012р. на суму 30 364,25 грн., №БР-0000830 від 05.12,2012р. на суму 59 462,88 грн., №БР-0000856 від 17.12.2012р. на суму 59 994,54 грн., №БР-0000857 від 17.12.2012р. на суму 56 690,94 грн., №БР-0000862 від 18.12.2012р. на суму 59 964,67 грн., №БР-0000863 від 18.12.2012р. на суму 59 635,54 грн.

Пунктом 4.1 Договору сторони узгодили, що розрахунки проводяться шляхом перерахування коштів замовником на розрахунковий рахунок виконавця, вказаний в реквізитах договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору форма розрахунку - поетапно по факту надання послуг протягом 180 календарних днів після підписання акту наданих послуг перерахування грошових коштів на рахунок виконавця.

Відповідач частково погасив заборгованість, сплатив грошові кошти в загальній сумі 150 122,57 грн. (оплату здійснено згідно п/д №13007 від 20.06.2014 - на суму 35064,26 грн.; п/д №13005 від 20.06.2014р. на суму 34123,34 грн.; п/д №13008 від 20.06.2014р. на суму 30364,25 грн.; п/д №13004 від 20.06.2014р. на суму 25348,22 грн.; п/д №13006 від 20.06.2014р. на суму 25222,50 грн.), у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, 3% річних та інфляційних.

Суд зазначає, що нарахування 3% річних було здійснено станом на 19 вересня 2014 року, а нарахування інфляційних було здійснено із врахуванням індексу інфляції за серпень 2014 року (згідно розрахунку позовних вимог і ціни позову).

Рішенням господарського суду Харківської області від 28 січня 2015 року у справі №922/109/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16 березня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 19 травня 2015 року - позовні вимоги позивача були задоволені повністю, стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Пожежно-технічне підприємство "Брандмайстер" суму боргу за договором в розмірі 708 457,41 грн., інфляційних втрат в сумі 117880,54 грн. та 3% річних у розмірі 32362,11 грн.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позивач зазначає, що після винесення судового рішення у справі відповідач почав частково сплачувати заборгованість. Перший платіж на виконання рішення суду було здійснено відповідачем 09 квітня 2015 року.

Отже, за період з 20 вересня 2014 року і по 08 квітня 2015 року включно заборгованість відповідача за основним зобов'язанням з оплати наданих послуг також складала 708 457,41 грн.

Посилаючись на те, що судове рішення зі стягнення боргу не виключає відповідальності боржника за порушення строків розрахунків, позивач нарахував відповідачу 245 716,15 грн., з яких: 3% річних за період з 20 вересня 2014 року по 08 квітня 2015 року включно (11 704,1 грн), а також інфляційні за період з вересня 2014 року по березень 2015 року (234 012,05 грн) включно.

Отже, задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з наступного.

Згідно зі ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України закріплено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до приписів статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідачем доказів належного та своєчасного виконання умов Договору №1211000183 про закупівлю послуг з технічного діагностуваня, технічного обслуговування та перезарядки вогнегасників від 07 листопада 2012 року не спростовано; рішення господарського суду Харківської області від 28 січня 2015 року у справі №922/109/15 до суду не надано.

Згідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зважаючи на викладене, апеляційний господарський суд вважає висновки, яких дійшов суд попередньої інстанції, обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

З твердженнями про незаконність, необґрунтованість рішення, викладеними відповідачем у апеляційній скарзі, судова колегія не погоджується з огляду на наступне.

Пунктом 7.1 Постанови пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встанволено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Тобто, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

При цьому, слід мати на увазі, що у разі, коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 Цивільного кодексу України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

У рішенні суду першої інстанції зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Тому, вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 234 012,05 грн та 3% річних у розмірі 11 704,10 грн місцевий суд, на думку судової колегії, задовольнив правомірно.

За таких обставин, колегія суддів вважає рішення місцевого суду таким, що прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому підстав для його скасування та задоволення скарги немає.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27 липня 2015 року по справі №922/3273/15 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 23.10.2015 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Ільїн О.В.