Постанова

від 20.10.2015 по справі 906/404/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року Справа № 906/404/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі Максютинська Д.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Житомирської області від 20.07.15 р. у справі № 906/404/15 (суддя Кудряшова Ю.В.)

за позовом Фізичної особи-підпрємця ОСОБА_1

до Індивідуального підприємця (ІП) ОСОБА_2

про стягнення 32958,43 грн.

ВСТАНОВИВ :

ФОП ОСОБА_3 (АДРЕСА_2; надалі - позивач) звернувся в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (а.с. 3-6) до ІП ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; надалі -відповідач), в якій просить з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог стягнути збитки в сумі 32958,43 грн., з яких 32618,43 грн. пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності за невиконання зобов'язання і 340 грн. штрафних санкцій, нарахованих на позивача згідно податкових рішень - повідомлень від 15.01.15 р.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 11.09.15 р. (а.с. 92-94) в позові відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що не встановлений факт понесення відповідачем збитків у вигляді сплати пені в повному обсязі, що виключає можливість покладення відповідальності на відповідача.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 113-117) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 11.09.15 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити.

Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що позивач поставив відповідачу товар. Однак, відповідач розрахунки до встановленого умовами договору терміну та на час подання апеляційної скарги, не провів. В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов зовнішньо-економічного договору і не повернення валютної виручки, що сталося з вини відповідача, об'єднанням ДПІ ГУ Міндоходів 15.01.15 р. була проведена відносно позивача перевірка та прийняті податкові рішення - повідомлення про нарахування на позивачу пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Позивач стверджує, що застосовані до позивача штрафні санкції, які він зобов'язаний сплатити, є збитками. Ці збитки виникли в результаті невиконання відповідачем умов Договору в частині оплати товару, який не оплачений на час.

Скаржник звертає увагу на те, що боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 906/404/15 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В., суддя Василишин А.Р.

До початку розгляду апеляційної скарги по суті, розпорядженням голови суду від 19.10.15 р. внесені зміни до складу колегії суддів та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р.

Представники сторін не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 127, 129).

При цьому, Рівненський апеляційний господарський суд на підставі Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, прийняв рішення про направлення Економічному суду Могильовської області копію ухвали про порушення провадження по даній справі для повідомлення відповідача про дату та час слухання справи.

Ухвалою від 02.10.15 р. економічний суд повідомив про виконання доручення Рівненського апеляційного господарського суду та направлення відповідачу копію ухвали про повідомлення дати, часу слухання справи, що колегія вважає доказом належного повідомлення відповідача про розглід апеляційної скарги.

Жодних клопотань про відкладення розгляду справи від сторін не надходило. При цьому, явка в судове засіданні суду апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія визнала за можливе здійснити розгляд справи без участі представників позивача та відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 05.04.14 р. між ФОП ОСОБА_1 (продавець) та ІП ОСОБА_2 (покупець) укладено зовнішньо-економічний Договір купівлі-продажу № 1 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов'язався поставити покупцю на умовах Договору, специфікації та рахунку-фактури до нього, вироби з природного каменю родовища Житомирська обл., 220.00 м2, інших родовищ України, окремими партіями поставки згідно з специфікацією та рахунками - фактури до Договору.

Згідно п. 2.1 Договору, орієнтовна вартість Договору складає 11500,00 дол. США.

Відповідно до пункту 2.3 Договору, специфікація, ціни і об'єм поставок товару, умови поставки, а також загальна вартість кожної партії узгоджується і фіксується в рахунку-фактурі до цього договору. Ціна на товар, що поставляється включає витрати на митне оформлення в країні вивезнення, витрати по пакуванню, усі витрати по перевірці і підготовці товару, вантажні витрати і інші витрати. Умови поставки узгоджуються і фіксуються в рахунку-фактурі.

Пунктом 3.1 Договору сторони погодили, що базис поставки - СРТ м..Могильов. Республіка Білорусь.

Поставки товару по даному Договору здійснюється в строк, узгоджений між покупцем і продавцем та зафіксований, в додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною. Поставка здійснюється на суму, що вказана в додатках. Кінцевий термін поставки товару 31.12.2014 (п. 3.2);

Місцезнаходження товару м. Коростишів, Україна (п. 3.3).

Вантажоодержувачем товару є індивідуальний підприємець ОСОБА_2 (п. 3.4 Договору).

Розділом 5 сторони визначили загальний порядок розрахунків за отриманий товар, відповідно до якого: валюта платежу - долари США; форма оплати - безготівковий розрахунок банківським переказом на рахунок, який буде зазначений продавцем чи шляхом внесення готівкових коштів на валютний рахунок продавця; порядок розрахунків: 180 банківських днів з моменту поставки товару.

Додатком № 1 до Договору сторони погодили, що термін оплати 90 банківських днів з моменту поставки товару.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 11461,45 доларів США, що підтверджується рахунком - фактури № 1 від 05.0.2014 р. (а.с. 72), у Специфікацією № 1 від 05.04.2014 (а. с. 71), товарно - транспортною накладною (СМR) N 0631408 від 14.04.2014 (а.с. 74) та вантажно-митною декларацією (а.с. 75).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 12.12.14 р. у справі № 906/1307/14 стягнуто з відповідача на користь позивача 11461,45 доларів США боргу по Договору № 1 від 05.04.14р.. Дане рішення набрало законної сили.

У період з 17.11.14 р. по 18.11.14 р. головним державним ревізором - інспектором відділу доходів та зборів з фізичних осіб проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фізичної особи-підприєммця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог валютного законодавства, а саме: термінів розрахунків у сфері ЗЕД при виконанні експортних договорів, зокрема, договору № 1 від 05.04.14 р. за період з 14.04.14 р. по 02.10.14 р., укладених з ІП ОСОБА_2

За наслідками перевірки складений акт від 25.11.14 р. № 168/17/НОМЕР_1.

Актом встановлено, що позивачем порушено вимоги ст.. 1 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме: терміни надходження валютної виручки при виконанні зовнішньоекономічних договорів, у т.ч. Договору № 1 від 05.04.14р. за період з 14.04.14 р. по 02.10.14 р. укладений з ІП ОСОБА_2; ст.. 9 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», що є підставою для нарахування штрафних санкцій.

За вищевказані порушення, позивачу нараховано до стягнення 340 грн. штрафних санкцій за порушення строків декларування валютних цінностей та 32618,43 грн. пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності за період з 14.04.14 р. по 02.10.14 р., про що направлено позивачу податкові повідомлення-рішення від 15.01.15 р. (а.с. 9, 10).

Враховуючи вказані обставини, позивач звернувся в господарський суд з позовом до відповідача про відшкодування збитків, обґрунтовуючи свої вимоги несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язань по Договору в частині оплати товару, що завдало позивачу збитків у розмірі 340 грн. штрафних санкцій за порушення строків декларування валютних цінностей та 32618,43 грн. пені.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступне.

Позивачем у справі є фізична особа - підприємець, яка створена за законодавством України, а відповідачем - індивідуальний підприємець, створений відповідно до законодавства Республіки Білорусь.

Згідно до статті 123 ГПК України, іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 124 ГПК України передбачено, що підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту, правових відносин. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 76 ЗУ "Про міжнародне приватне право" передбачено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які: іноземним елементом у випадку якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом, судам України, крім випадків, передбачених у ст.. 77 цього Закону.

Як вбачається з умов Договору, пунктами 9.1, 9.2 Договору сторони погодили, що всі спори та розбіжності, які будуть виникати по цьому Договору чи у зв'язку з ним повинні вирішуватися сторонами шляхом переговорів. У випадку недосягнення згоди, спори належить розглядати державним арбітражним судом в країні "Продавця" згідно із законодавством України.

А відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що даний спір є підвідомчим господарським судам України та підсудним господарському суду Житомирської області.

Предметом даного спору є відшкодування відповідачем збитків, які, за твердженням позивача, виникли у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору від 04.05.14 р. в частині розрахунків за поставлений товар, у зв"язку з чим до нього податковим органом застосовано штрафні санції у вигляді пені за порушення термінів надходження валютної виручки при виконанні зовнішньо економічних договорів та штрафу за порушення строків декларування валютних цінностей.

Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків у тому числі, щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди) є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Загальні положення про відшкодування шкоди, завданої майну фізичної або юридичної особи, унормовано у Главі 82 ЦК України.

Деліктні зобов'язання, як і інші цивільно-правові зобов'язання, виникають за наявності юридичних фактів, пов'язаних із завданням шкоди, тобто деліктом. Оскільки деліктні зобов'язання містять відповідальність за завдану шкоду, то підстави виникнення деліктного зобов'язання збігаються з підставами деліктної відповідальності.

Згідно із ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до ч. 2 зазначеної статті, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків - це міра відповідальності за правопорушення в сфері господарювання, тому її застосування можливе лише за наявності підстави відповідальності, передбаченої законом.

Виходячи з вищевикладеного, обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Позивач вважає, що завдані йому збитки спричиненні невиконанням відповідачем умов зовнішньоекономічного контракту № 1 від 05.04.14р.

Як встановлено апеляційним судом, умовами Додатку № 1 до Договору № 1 від 05.04.14р. сторони погодили, що термін розрахунку за отриманий товар складає 90 банківських днів з моменту поставки товару.

Статтею 1 ЗУ «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідно до Постанови правління Національного банку України від 14.11.2013р. № 453 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті», яка набрала чинності з 20.11.2013р. та діє до 17.05.2014р., встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Як вбачається з матеріалів справи, строк розрахунку за поставлений товар, визначений умовами Договору № 1 від 05.04.14р., зокрема додатком № 1, складає 90 банківських дні, що перевищує передбачений законодавством України строк розрахунку.

Колегія суддів констатує, що відповідно до товарно-транспортної накладної, товар був поставлений відповідачу 14.04.14 р. Тому, згідно умов Договору, відповідач повинен був розрахуватися за поставлений товар не пізніше 90 банківських днів - 18.08.14 р., тоді, як згідно законодавства України, строк оплати настав - 13.07.14 р.

При цьому, з акта перевірки та податкових повідомлень-рішень вбачається, що штрафні санкції нараховані позивачу за період з 14.07.14 р. по 02.10.14 р., тобто з першого дня прострочки зарахування виручки позивача на його розрахунковий рахунок та по час звернення з позовом в господарський суд про стягнення заборгованості по справі № 906/1307/14, що відповідає вимогам чинного законодавства України.

А відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що передбачаючи в Додатку до Договору відстрочку платежу 90 банківських днів, сторони самостійно та добровільно погодили відступлення від строків, визначених законодавством України у сфері валютообігу.

Відповідно до ст.. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог даного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливасті.

Тому, передбачаючи умовами договору строки виконання зобов"язань тривалішими, ніж визначено валютним законодавством України, позивач діяв на свій ризик та повинен був усвідомлювати наслідки таких дій.

Відповідно до п. 8.1 Договору, за порушення умов даного договору сторони несуть відповідальність в установленому порядку. Відшкодуванню підлягають збитки у вигляді реальної шкоди та не отриманої вигоди. Обов'язок доказування збитків покладається на потерпілу сторону.

Приписами статті 224 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені.

Згідно з приписами ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Водночас відновлення порушеного права і відновлення майнового стану і умов діяльності управненої особи та виконання нею нових обов"язків не є тотожними за змістом явищами.

Судом враховується, що юридичним фактом виникнення заявлених стороною до стягнення збитків є перевірка податкового органу, оформлена відповідним актом, на підставі якого винесено податкові повідомлення рішення про застосування до позивача пені та штрафу за порушення валютного законодавства. Правовідносини між сторонами склалися на підставі іншого юридичного факту - правочину з визначеними і погодженими умовами, за якими навіть виконання відповідача зобов"язання у встановлений строк призвело б до порушення вітчизняного законодавства в частині строків розрахунків у сфері ЗЕД при виконанні експортних договорів.

Як вбачається з умов договору та матеріалів справи, на час виникнення права застосування до позивача пені за порушення валютного законодавства (14.07.14 р.), дії відповідача за Договором купівлі-продажу носили правомірний характер, оскільки сторони дійшли згоди, що строк виконання зобов'язання по оплаті за отриманий товар настає з відстрочкою 90 банківських днів, а саме - 18.08.14 р.

Суд зазначає, що за правовою природою, відшкодування збитків є мірою цивільно-правової відповідальності і потребують від кредитора доведення наявності шкоди (збитків) та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою (збитками). Сукупність даних умов утворює юридично-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності, відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності, передбаченої законодавством України.

А тому обов'язковою умовою відповідальності ОСОБА_2 є встановлення протиправної поведінки, вини, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками, які полягали у нарахуванні позивачу штрафних санкцій.

Як вбачається з умов договору та матеріалів справи, на час виникнення збитків (14.07.14 р.) дії відповідача за Договором купівлі-продажу носили правомірний характер, оскільки сторони дійшли згоди, що строк виконання зобов'язання по оплаті за отриманий товар - 18.08.14 р. Тому, дії відповідача щодо несвоєчасності оплати в порушення умов договору не могли стати причиною застосування до позивача адміністративно-господарських санкцій за порушення валютного законодавства України в частині недотримання строків розрахунків у сфері ЗЕД при виконанні експортних договорів.

А відтак суд вважає недоведеними причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві та вина відповідача у виникненні цих збитків.

При цьому, обов'язок з дотримання валютного законодавства України покладено на позивача, як резидента України, погоджуючи відстрочку платежу 90 банківських днів, а не 90 календарних днів, як того вимагало чинне на той час законодавство України, позивач не вжив заходів для уникнення збитків.

Окрім того, у відповідності до акта перевірки від 25.11.14р. (а.с. 89) позивачу нараховано пеню не лише по господарських операціях, які склалися на підставі угоди № 1 від 05.04.14р., але й експортного договору № 1 від 10.06.14р., яким позивач не обгрунтовує позовних вимог.

Частиною 1 ст. 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається: додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб"єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов"язання другою стороною.

З позовних вимог вбачається, що позивач звернувся в господарський суд з позовом про стягнення з відповідача 340 грн. та 32618,43 грн. збитків. При цьому, в матеріалах справи міститься платіжне доручення № 65 від 04.06.15 р., що підтверджує сплату позивачем 2000 грн. по акту перевірки № 168/17/НОМЕР_1 (а.с. 142), інші докази виконання позивачем податкових повідомлень-рішень, в матеріалах справи відсутні.

А тому колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів на підтвердження витрат, ним понесених. При цьому ГК України не передбачає включення до складу збитків витрат, які особа мусить зробити в майбутньому.

Отже, підсумовуючи викладене, суд вважає, що доводи позивача щодо завданої йому шкоди неправомірними діями відповідача, її розмір, причинний зв'язок між діями відповідача та збитками, вина, не доведені в установленому законом порядку, а тому відсутні підстави для настання господарсько-правової відповідальності, у зв'язку з чим апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості та безпідставності позовних вимог позивача.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для задоволення позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача згідно ст.49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підпрємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 20.07.15 р. у справі № 906/404/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 20.07.15 р. у справі № 906/404/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №906/404/15 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.