Рішення

від 19.10.2015 по справі 916/2147/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" жовтня 2015 р.Справа № 916/2147/15

За позовом: Фірми В«Торговий будинок В«СЕДАВ» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю;

до відповідача 1: Одеської міської ради;

до відповідача 2: Приватного підприємства "ИОНА";

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

Суддя Щавинська Ю.М .

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність від 10.03.2015р.;

від відповідача 1 : ОСОБА_2 - довіреність № 352/исх-гс від 19.12.2014р.;

від відповідача 2 : не з'явився.

Суть спору: Фірма В«Торговий будинок В«СЕДАВ» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської міської ради, в якій просить суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 19.10.2006р., площею 0,9 га, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Дальницька, 49, кадастровий номер 5110137300:16:002:0014, укладений між Одеською міською радою і Приватним підприємством «ИОНА».

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оспорюваний договір було укладено на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 34 від 02.02.2005р., яке на теперішній час є скасованим згідно з рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 431 від 22.04.2008р., прийнятим на підставі протесту прокурора м. Одеси.

Обґрунтовуючи наявність свого порушеного права, позивач вказує про прийняття 31.05.1997р. виконавчим комітетом народних депутатів Одеської міської ради рішення №304 «Про дозвіл Фірмі В«Торговий будинок В«СЕДАВ» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на проектування торговельного комплексу за адресою: м. Одеса, вул. Дальницька, 49.», зазначаючи, що на теперішній час зазначене рішення є діючим, а відтак обов'язковим для виконання.

Враховуючи, що вказане рішення та оспорюваний договір стосується однієї земельної ділянки, позивач вважає, що укладений між Одеською міською радою та Приватним підприємством «ИОНА» договір оренди земельної ділянки від 19.10.2006р. порушує його законні права та інтереси, у зв'язку із чим має бути визнаним недійсним.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.05.2015р. було порушено провадження у справі №916/2147/15 із призначенням справи до розгляду в засіданні суду 22.06.2015 року.

У судовому засіданні 15.07.2015р. представником відповідача 1 було надано заяву про застосування строків позовної давності (т.2 а.с.13-14), відповідно до якої Одеська міська рада просить суд відмовити у задоволенні позову з огляду на сплив у 2009 році строку позовної давності щодо визнання оспорюваного договору недійсним, акцентуючи при цьому увагу на недоведеності позивачем поважності порушення такого строку.

Ухвалою суду від 10.08.2015р. до участі у справі в якості іншого відповідача було залучено Приватне підприємство "ИОНА" з відкладенням розгляду справи на 07.09.2015р.

Ухвалою суду від 07.09.2015р. розгляд справи було відкладено на 07.10.2015р.

16.09.2015р. до канцелярії суду від позивача надійшла заява про зміну підстав позову (т.2 а.с.64-66), згідно якої останній акцентує увагу на дійсності вищевказаного рішення від 31.05.1997р. № 304, а також вважає, що з огляду на нерозривний зв'язок між виникненням права користування на земельну ділянку (на підставі рішення) та обов'язковим укладенням договору оренди земельної ділянки, який посвідчує таке право користування, у разі недійсності рішення, договір оренди, укладений на його підставі, є також недійсним.

З огляду на викладене, позивач зазначає, що укладення Одеською міською радою договору орендної спірної земельної ділянки з ПП «ИОНА» порушує його право на укладення відповідного договору оренди в майбутньому.

Ухвалою суду від 07.10.2015р. строк розгляду справи за клопотанням представника відповідача було продовжено на п'ятнадцять днів та з огляду на нез'явлення в судове засідання представника відповідача 2, від якого не надходило клопотання про розгляд справи за його відсутності, а також неподання витребуваних ухвалою суду доказів, розгляд справи було відкладено на 19.10.2015р.

У судовому засіданні 19.10.2015р. представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача 1 заперечував проти заявлених позовних вимог, просив суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності, з огляду на що відмовити у задоволенні позову.

Відповідач 2 - Приватне підприємство "ИОНА" про час та місце судових засідань повідомлявся належним чином, шляхом надсилання судових ухвал від 10.08.2015р., від 07.09.2015р. та від 07.10.2015р. на його юридичну адресу, зазначену у спеціальному витязі з ЄДР (т.1а.с.18-19), у судові засідання не з'являвся, про поважність причин відсутності не повідомляв, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» , особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення були повернуті поштою із відміткою у довідках поштової установи «за закінченням терміну зберігання», «фірма не зареєстрована», (т.2 а.с.47-49, 56-59), суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача 2, за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача 1, надані в ході судового розгляду справи, проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку господарський суд дійшов наступних висновків:

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України В«Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Виключне право визначати предмет позову та його підстави належить позивачу відповідно до вимог ст. 22 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є визнання недійсним договору оренди землі від 19.10.2006р. а підставою - його недійсність у відповідності до вимог ст.203 ЦК України.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони, та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, між Одеською міською радою (Орендодавець) та Приватним підприємством "ИОНА" (Орендар) було укладено договір оренди землі (т.2 а.с.16-21), згідно п. 1.1 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку, загальною площею 9 000 кв.м., що знаходиться у м. Одесі, Малиновському районі, по вул. Дальницькій, 49, на розі вулиці ОСОБА_3, згідно з планом земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 2.1 договору, в оренду передається земельна ділянка площею 9000 кв.м., у тому числі по угіддях:

- відведені під будівництво - 9000 кв.м. для проектування, будівництва, подальшої експлуатації й обслуговування торговельно-сервісного комплексу з передпродажної підготовки, продажу й ремонту автомобілів.

Відповідно до п. 3.1, договір укладено терміном на 49 років (в тому числі на 3 роки на період проектування та будівництва), для проектування, будівництва, подальшої експлуатації й обслуговування торговельно-сервісного комплексу з передпродажної підготовки, продажу й ремонту автомобілів.

Як зазначає позивач, оспорюваний договір оренди землі від 19.10.2006р. було укладено на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 34 від 02.02.2005р. «Про надання дозволу ПП «ИОНА» на проектування, будівництво торговельно-сервісного комплексу з передпродажної підготовки, продажу й ремонту автомобілів та про умови надання земельної ділянки площею 0,9 га за адресою: м. Одеса, вул. Дальницька, 49, ріг ОСОБА_3.

При цьому позивач, аргументуючи заявлені вимоги, акцентує увагу на прийнятті за результатами розгляду протесту прокурора м. Одеси, рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 22.04.2008р. № 431 (т.1 а.с.132-134), відповідно до якого вищевказане рішення від 02.02.2005р. № 34 було скасовано.

Разом з тим, як встановлено судом, оспорюваний договір від 19.10.2006р. був укладений між Одеською міською радою та ПП «ИОНА» на підставі рішення Одеської міської ради від 28.04.2005р. за № 4186-ІV.

Згідно з вказаним рішенням (т. 2 а.с.27) було вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також надати ПП «ИОНА» земельну ділянку площею 0,9 га (землі міста), за адресою: м. Одеса, вул. Дальницька, 49, ріг вул. ОСОБА_3, в довгострокову оренду, терміном на 49 років (в тому числі терміном на 3 роки на період проектування й будівництва), для проектування, будівництва, подальшої експлуатації й обслуговування торговельно-сервісного комплексу з передпродажної підготовки, продажу й ремонту автомобілів та затвердити договір оренди земельної ділянки між Одеською міською радою та ПП «ИОНА».

Доказів оскарження, скасування та визнання недійсним вказаного рішення матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими позовні вимоги про визнання договору від 19.10.2006р. недійсним з підстав, заявлених позивачем.

Крім того, оцінюючи наявність порушеного права позивача на укладення договору у майбутньому, яке, як стверджує його представник, є „правом очікуванняВ» , суд вказує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.05.1997р. виконавчим комітетом народних депутатів Одеської міської ради було прийнято рішення № 304 (т.1 а.с.23-24), згідно якого Торговому будинку «Седа» було дозволено проектування торгового комплексу в межах території на перехресті вулиць ОСОБА_3 і Дальницької та підготовлення документації на приватизацію земельної ділянки по вул. Дальницькій, 49.

Згідно з вказаним рішенням виконавчим комітетом народних депутатів Одеської міської ради було вирішено дозволити Торговому будинку «Седа» проектування торгового комплексу в межах території на перехресті вулиць ОСОБА_3 і Дальницької, підготовку документації на приватизацію земельної ділянки по вул. Дальницька, 49; зобов'язано ТД «Седа» замовити в ліцензованій проектній організації проектно - кошторисну документацію на будівництво торгового комплексу у відповідності з паспортом на проектування, виданим ГлавУАГ, узгодити її у встановленому порядку і надати на затвердження міськвиконкому в строк до 20.12.1997р .; замовити в міському управлінню земельних ресурсів підготовлення документів щодо виділення і приватизації земельної ділянки під будівництво торгового комплексу.

Відповідно до пункту 1 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України рішення про надання в користування земельних ділянок, клопотання і заяви щодо відведення земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

При цьому, як було встановлено в судовому засіданні 19.10.2015р. проект торгового комплексу в межах території на перехресті вулиць ОСОБА_3 і Дальницької, був замовлений позивачем лише в 2009 році, узгоджений з відповідними органами не був, а земельна документація взагалі не виготовлялася.

Таким чином, доказів, що свідчать про вчинення позивачем дій, направлених на отримання земельної ділянки у користування, позивач, в порядку ст. 33,34 ГПК України суду не надав.

При цьому можливість отримання земельної ділянки у користування без проведення аукціону відповідно до абзацу третього підпункту 17 пункту 2 розділу I цього Закону України від 16.09.2008р. за 509-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» була втрачена позивачем з огляду на положення абз.3 п.1 прикінцевих положень Земельного кодексу України.

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає про відсутність у позивача станом на день пред'явлення позову порушеного права, що підлягає захисту.

При цьому суд зазначає, що у відповідності до висновків Вищого господарського суду України, викладених у п.2.2. постанови пленуму №10 від 29.05.2013р., перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право на охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право та чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку із спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Приймаючи до уваги відмову у задоволенні позову внаслідок його необґрунтованості, суд не надає оцінку питанню дотримання позивачем строку позовної давності.

З урахуванням відмови у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідачів не підлягають.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 23 жовтня 2015 р.

Суддя Ю.М. Щавинська