Рішення

від 01.10.2015 по справі 752/9476/15-ц

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/9476/15-ц

Провадження №: 2/752/4249/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2015 року Голосіївський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Ладиченко С.В.,

при секретарі Рожок В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВТС КОНСАЛТИНГ» до ОСОБА_1, третьої особи - ТОВ «Реновейшен Компані Україна» про припинення порушення виключних майнових прав інтелектуальної власності на літературний твір,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року позивач звернувся до суду з позовною заявою про припинення порушення виключних майнових прав інтелектуальної власності на літературний твір.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником виключних майнових прав інтелектуальної власності на службовий твір під назвою «Інструкція щодо дій співробітників Підприємства при проведенні перевірки органами податкової служби» (Публікація).

Позивач розмістив Публікацію 30.08.2012 р. на своєму веб-сайті за адресою: АДРЕСА_1 Через півтора року Позивач виявив, що Публікація без його дозволу розміщена 07.04.2014 р. на іншому веб-сайті http://rcu.org.ua/, де рекламуються послуги ТОВ «Реновейшен Компані Україна» - третьої особи . Позивач просив третю особу припинити порушення його прав інтелектуальної власності шляхом надіслання електронного листа, на що отримав відмову. Згодом позивач також виявив, що Публікація без його дозволу була перероблена. Тому повторно звернувся з проханням припинити її незаконне використання, проте відповіді так і не отримав.

Шляхом звернення до Солом'янського районного суду позивач витребув у хостинг-провайдера інформацію про власника веб-сайту для подання цього позову. Хостинг-провайдер повідомив, що власником веб-сайту є ОСОБА_1.

Такі дії ОСОБА_1 позивач вважає порушенням його майнових прав інтелектуальної власності на літературний твір та просить суд визнати майнові права на Публікацію за ним, зобов'язати ОСОБА_1 опублікувати в друкованому засобі масової інформації відомості про порушення прав позивача та зміст судового рішення, зобов'язати його припинити дії, які порушують виключні майнові права позивача, стягнути з ОСОБА_1 31 200 грн компенсації, а також штраф у розмірі 10 % суми, присудженої на користь позивача, до Державного бюджету України та сплачений судовий збір у розмірі 555,60 грн.

Представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила позов задовольнити.

Відповідач та третя особа в установленому законом порядку двічі повідомлялися про час та місце розгляду справи за адресою проживання відповідача та місцезнаходженням третьої особи, однак повідомлення повернулися у зв'язку із закінченням терміну їх зберігання.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 ЦПК України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Зважаючи на вищевикладене та відсутність заперечень позивача, суд вважає за необхідне вирішити справу за відсутності відповідача, третьої особи та ухвалити заочне рішення по справі.

Дослідивши надані письмові докази, заслухавши пояснення представника позивача та свідка ОСОБА_4, в судовому засіданні оглянувши докази в мережі Інтернет, суд дійшов висновку, що заявлений позов є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що в квітні 2009 року в межах виконання службового завдання працівником позивача ОСОБА_5 було написано «Інструкцію щодо порядку дій під час податкових перевірок».

Відповідно до ч. 2 ст. 429 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Як встановлено судом між позивачем та ОСОБА_5 був укладений Договір про розподіл майнових прав на службові твори від 12.01.2009 р. За даним договором ОСОБА_5 погодився, що всі виключні майнові права на всі службові твори, що створені або будуть створені Працівником, належатимуть позивачу. Тому суд приходить до висновку, що усі виключні майнові права інтелектуальної власності на Інструкцію, що була створена ОСОБА_5 під час виконання службового завдання, належать позивачу.

У подальшому Інструкція використовувалася під час надання консультаційних послуг клієнтам позивача, перероблювалася з урахуванням специфіки діяльності їх підприємств та змін до законодавства. Зокрема, 29.09.2009 р. позивач надавав послуги ТОВ «Практікер Україна» з підготовки «Інструкції щодо порядку дій його працівників під час проведення перевірок органами податкової служби». Інструкція була адаптована та надіслана ТОВ «Практікер Україна», що підтверджується наявним у матеріалах справи Договором про надання консультаційних послуг № 2-1/55-2008 від 06.08.2008 р.; листом про надіслання Публікації від 29.09.2009 р.; Актом прийомки-передачі консультаційних послуг від 22.10.2009 р.; Специфікацією виконаних робіт для ТОВ «Практікер Україна» та витраченого часу на виконання робіт з 25.07.2009 р. по 09.10.2009 р. від 13.10.2009 р.; рахунком-фактурою № 342 від 22.10.2009 р. про оплату за надані послуги.

На основі Інструкції та її подальшого адаптування ОСОБА_4 Інструкція була перероблена у Публікацію як універсальна інструкція для будь-яких перевірок та приведена у відповідність до чинного на той момент законодавства (враховані зміни з вересня 2009 року по вересень 2012 року). З ОСОБА_4 також було укладено Договір про розподіл майнових прав на Публікацію від 20.06.2011 р., за яким усі майнові права на службові твори, в тому числі Публікацію, переходили до позивача. Про створення Публікації ОСОБА_4 повідомила директора Позивача у листі-звіті про творчу роботу за 3-й квартал від 28.09.2012 р.

Свідок ОСОБА_4 будучи допитаною у судовому засіданні підтвердила створення нею Публікації у 2012 році, розповіла про її зміст, про те, який практичний досвід позивача був використаний та описаний у Публікації. Свідок пояснила, що Публікація була опублікована 30.08.2012 р. на веб-сайті позивача в мережі Інтернет за адресою АДРЕСА_2. Спочатку Публікація була розміщена у вільному доступі, а через деякий час - переміщена в розділ «Ексклюзив», доступ до якого відкритий лише клієнтам позивача та передплатникам сайту.

Судом встановлено, що належність веб-сайта позивачу підтверджується інформацією з публічного інтернет-сервісу WHOIS та наданим позивачем Актом виконаних робіт № 8306 про оплату позивачем послуг за продовження реєстрації доменного імені km-partners.com.

Факт, а також дата розміщення Публікації 30.08.2012 року на веб-сайті позивача підтверджується рядом доказів. Зокрема, поясненнями свідка ОСОБА_4, яка в судовому засіданні підтвердила, що Публікація була розміщена на веб-сайті позивача 30.08.2012 року; протоколом огляду веб-сторінки адвокатом ОСОБА_7, а також інформацією з системи «Wayback Machine» (http://wayback.archive.org), у якій відображається 4 раніше збережених копії веб-сторінки з Публікацією АДРЕСА_2, ці копії не мають суттєвих відмінностей від актуальної версії і датовані 15.12.2012 р., 27.09.2013 р., 22.03.2014 р. та 15.08.2014 р.

Збережені веб-сторінки з Публікацією в системі «Wayback Machine» були також досліджені судом під час огляду доказів у мережі Інтернет відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦКУ України.

У результаті безпосереднього огляду суд самостійно, за участю представника позивача та свідка ОСОБА_4 оглянув, дослідив та встановив, що Публікація на веб-сайті позивача дійсно знаходиться з 30.08.2012 року, а також, що збережені знімки веб-сторінки АДРЕСА_2 в системі «Wayback Machine» (http://wayback.archive.org) містять веб-сторінку позивача з Публікацією. Судом встановлено, що розглянута веб-сторінка з Публікацією позивача існувала і була публічно доступна в минулому, щонайменше, у вказані дати (15.12.2012 р. - 22.08.2014 р.).

Позивач виявив розміщення його Публікації на веб-сайті відповідача за адресою http://ІНФОРМАЦІЯ_3 у травні 2014 р.

21.05.2014 р. він звернувся до третьої особи з проханням припинити порушення його прав, на що отримав відмову. Того ж дня після повідомлення третьої особи про порушення його прав інтелектуальної власності текст Публікації був незаконно перероблений, однак зміст, структура Публікації та оформлення в цілому практично не змінилися. Тому позивач повторно звернувся з листом-вимогою за юридичною та фактичною адресами з проханням припинити незаконне використання Публікації, що підтверджується листом за вих. № 331 від 22.05.2014 р. Однак відповідно до HWB-накладної № 044-314409 Cлужби кур'єрської доставки кореспонденції «ІнтреСітіПост» вручити лист за юридичною адресою не вдалося через відсутність третьої особи за такою адресою, а за фактичною адресою - лист було отримано особою за прізвищем ОСОБА_8 (підтверджується HWB-накладною № 044-316090), проте відповіді так і не отримано.

Для припинення такого порушення позивач звернувся до хостинг-провайдера, ТОВ «Хостінг Україна», для отримання інформації про споживача послуги хостингу - власника веб-сайта http://rcu.org.ua/. Однак ТОВ «Хостінг Україна» відмовив в наданні інформації з огляду на її конфіденційність. Позивач звернувся до суду та отримав Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 27.02.2015 р. про витребування від хостинг-провайдера інформації про споживача послуги хостингу веб-сайту.

Відповідно до Повідомлення про виконання Ухвали Солом'янського районного суду м. Києва від 27.02.2015 р. споживачем послуги хостингу веб-сайту є ОСОБА_1 - відповідач. Відповідно до даних ЄДРПОУ відповідач також є засновником третьої особи, послуги якої рекламуються на веб-сайті http://rcu.org.ua/. Вказане підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з ЄДРПОУ про зареєстроване місце проживання засновника - відповідача у даній справі.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 р. № 1, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта.

В оглядовому листі Вищого господарського суду України № 01-06/770/2014 від 12.06.2014 року «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію» також передбачено, що за поширення в Інтернеті анонімної та недостовірної інформації відповідає власник веб-сайту, на якому розміщено матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення такої інформації.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» є джерелом права в Україні, порушником прав в мережі Інтернет вважається власник веб-сайту. Зокрема, у справі «Делфі АС» проти Естонії» (№ 64569/09) від 10.10.2013 р., суд визнав правомірним застосування до власника веб-сайту заходів цивільно-правової відповідальності за образливі коментарі, залишені користувачами на веб-сайті.

Отже, належним відповідачем у даній справі є власник веб-сайту - відповідач.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» до майнових прав особи, яка має авторське право належать виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Відповідно до п. 46 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 17.10.2012 р. № 12, сам по собі факт розміщення на сайті відповідача твору, тотожного об'єктові інтелектуальної власності, майнові права на який належать позивачу, свідчить про факт порушення таких прав відповідачем за умови, що останнім не подано суду доказів на підтвердження правомірності розміщення ним на своєму сайті спірного об'єкта інтелектуальної власності. Аналогічна позиція викладена і в п. 31 Постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» від 04.06.2010 р. № 5.

Отже, розміщення відповідачем Публікації на власній веб-сторінці вважається використанням твору для чого потрібно було письмово отримати дозвіл у позивача.

Як встановлено судом, відповідач розмістив Публікацію на власній веб-сторінці без відповідного дозволу позивача, що є порушенням його майнових прав інтелектуальної власності. Факт розміщення спірної Публікації, а також дата її розміщення 07.04.2014 р. підтверджується Протоколом огляду веб-сторінки, складеним адвокатом ОСОБА_7, а також змістом веб-сторінок, зафіксованих позивачем за допомогою онлайн-сервісів збереження змісту веб-сторінок за посиланнями: http://ІНФОРМАЦІЯ_1; https://web.archive.org/web/ІНФОРМАЦІЯ_2/http://ІНФОРМАЦІЯ_3