Рішення

від 21.10.2015 по справі 910/20686/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2015Справа №910/20686/15

за позовом: Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України, м.Київ, ЄДРПОУ 05417503

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1» , м.Київ, ЄДРПОУ 37032834

про стягнення 111 225,68 грн.

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Шкляревська Л.М. - по дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Інститут проблем математичних машин і систем Національної академії наук України, м.Київ звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 65 684,95 грн., інфляційних втрат в розмірі 38 708,61 грн., 3% річних в сумі 2679,75 грн. та пені в сумі 7150,75 грн.

20.10.2015р. Інститутом проблем математичних машин і систем Національної академії наук України подано до господарського суду заяву без номеру та дати, в якій позивач просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 62 686,57 грн., інфляційні втрати в розмірі 38 708,61 грн., 3% річних в сумі 2679,75 грн. та пені в розмірі 7150,75 грн.

Згідно зі ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що заява без номеру та дати, що надійшла до суду 20.10.2015р., Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята господарським судом до уваги під час розгляду справи та судом розглядаються остаточні позовні вимоги, викладені в останній.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №262-О від 01.08.2012р. оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі Національної академії наук України та віднесених до її відання установ, організації та підприємств, та договору №262-К від 01.08.2012р. про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю в частині внесення орендної плати та відшкодування витрат на утримання об'єкту оренди в обсязі та у строки, передбачені договорами, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач у судове засідання 21.10 .2015р., як і в попередні засідання суду, не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

За висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача на теперішній час є: 03127, м.Київ, Голосіївський район, проспект 40-Річчя Жовтня, буд.100/2.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано , в тому числі, ухвалу від 07.10.2015р. з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Конверт з судовою кореспонденцією було вручено адресату, що підтверджується поштовим повідомленням №0103036160547 .

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1» , яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з огляду на наявні в матеріалах справи докази отримання відповідачем ухвал суду , суд дійшов висновку про належне повідомлення вказаного учасника судового процесу про дату, час і місце розгляду справи .

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, в тому числі, з ухвалою від 07.10.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Наразі, з огляду на неявку відповідача у судове засідання 21.10.2015р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом прийнято до уваги, що ухвалою від 07.10.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а клопотань про відкладення розгляду справи не заявлялось.

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Розгляд справи №910/20686/15 здійснюється з 11.08.2015р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи так і не скористався всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з огляду на приписи ст.69 вказаного нормативно-правового акту, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 01.08.2012р. між Інститутом проблем математичних машин і систем Національної академії наук України (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1» (орендар) було укладено договір №262-О оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі Національної академії наук України та віднесених до її відання установ, організації та підприємств, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - офісне приміщення на третьому поверсі корпусу 5/1 Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України, площею 50,6 кв.м, розміщене за адресою: м.Київ, проспект Глушкова, 42, що перебуває на балансі орендодавця, вартість якого визначена відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 21.05.2012р. і станом на 30.04.2012р. становить 125 330 грн.

За умовами п.3.1 договору №262-О від 01.08.2012р. розмір місячної орендної плати за орендовану площу складає 1868,69 грн. та податок на додану вартість в сумі 373,74 грн., що разом дорівнює 2242,42 грн.

Договір укладено строком на три роки та діє останній з 01.08.2012р. до 31.12.2014р. включно (п.10.1 договору №262-О від 01.08.2012р.).

Одночасно, з матеріалів справи вбачається, що на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, 01.08.2012р. між Інститутом проблем математичних машин і систем Національної академії наук України (балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1» (орендар) було укладено договір №262-К, відповідно до п.1.1 якого балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: м.Київ, проспект Глушкова, 42 загальною площею 3600 кв.м, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно займаної ним площі у будівлі.

Договір укладено на два роки та шість місяців і останній діє з 01.08.2012р. по 31.12.2014р. У разі відсутності заяви будь-якої зі сторін про припинення договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця, правочин вважається продовженим на той самий термін та на тих же умовах.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договори №262-О від 01.08.2012р. та №262-К від 01.08.2012р. як належні підстави у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з оренди та відшкодування витрат на утримання нерухомого майна.

За приписами ст.765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Як зазначалось вище, об'єктом оренди за договором №262-О від 01.08.2012р. є офісне приміщення на третьому поверсі корпусу 5/1 Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України, площею 50,6 кв.м, розміщене за адресою: м.Київ, проспект Глушкова, 42.

Майно передається в оренду з метою використання для розміщення офісу підприємства. Стан майна на момент укладання договору визначено, як такий, що потребує поточного ремонту (п.1.2 договору №262-О від 01.08.2012р.).

Як свідчать матеріали справи, 01.08.2012р. Інститутом проблем математичних машин і систем Національної академії наук України було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1» прийнято у строкове платне користування офісне приміщення на третьому поверсі корпусу 5/1 Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України, площею 50,6 кв.м, розміщене за адресою: м.Київ, проспект Глушкова, 42, про що сторонами складено акт б/н від 01.08.2012р. приймання-передачі майна Національної академії наук України. Вказаний акт підписано представниками обох сторін та скріплено печатками юридичних осіб.

В акті сторонами зазначено, що станом на момент передачі об'єкт оренди потребує поточного ремонту.

За таких обставин, господарським судом встановлено, що Інститутом проблем математичних машин і систем Національної академії наук України було належним чином виконано свій обов'язок з передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1» на підставі договору №262-О від 01.08.2012р. нежилого приміщення в оренду.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ч.1 ст.762 вказаного нормативно-правового акту за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як зазначалось вище, за умовами п.3.1 договору №262-О від 01.08.2012р. розмір місячної орендної плати за орендовану площу становить 1868,69 грн. та податок на додану вартість в сумі 373,74 грн., що разом складає 2242,42 грн. Крім орендної плати, орендар сплачує орендодавцю по рахункам: відшкодування комунальних платежів, відшкодування податку на землю, витрати на утримання будинку та прилеглої території, інші витрати за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Пунктом 3.3 договору №262-О від 01.08.2012р. передбачено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Орендна плата перераховується орендарем відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше двадцять п'ятого числа поточного місяця (п.3.3 договору №262-О від 01.08.2012р.).

Одночасно, умовами п.2.2.3 договору №262-К від 01.08.2012р. передбачено, що орендар повинен не пізніше двадцять п'ятого числа звітного місяця отримати рахунки та внести плату на рахунок балансоутримувача за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування, ремонт, комунальні послуги, а також відшкодувати податок на землю.

Наразі, за період з 01.04.2013р. по 31.12.2014р. позивачем було нараховано орендну плату на загальну суму 50190,96 грн.

Одночасно, на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та за надання комунальних послуг орендарю заявником було за період з квітня 20 14р. по березень 2015р. виставлено орендарю рахунків на загальну суму 12 495,61 грн.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалами від 14.08.2015р., від 26.08.2015р. та від 23.09.2015р. відповідача було зобов'язано надати заперечення щодо отримання від Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України рахунків.

Проте, відповідачем так і не було висловлено своєї правової позиції по суті спору, факту отримання рахунків на відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та за надання комунальних послуг не заперечено.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведені вище умови договорів №262-К від 01.08.2012р. та №262-О від 01.08.2012р., суд дійшов висновку, що строк внесення орендарем орендної плати за період з 01.04.2013р. по 31.12.2014р. та відшкодування витрат за період з квітня 2014р. по березень 2015р. на утримання орендованого майна на загальну суму 62686,57 грн., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1» свої обов'язки за договорами №262-К від 01.08.2012р. та №262-О від 01.08.2012р. в частині внесення орендних платежів та відшкодування витрат на утримання орендованого майна виконано не було, грошові кошти на рахунок Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України не перераховано, в результаті чого, за даними позивача, у відповідача утворилась заборгованість в сумі 62686,57 грн.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалами від 14.08.2015р., від 26.08.2015р. та від 23.09.2015р. судом було зобов'язано відповідача надати докази повного чи часткового виконання своїх грошових зобов'язань за спірними договорами .

Однак, як неодноразово зазначалось, відповідачем правової позиції по суті не висловлено, витребуваних судом доказів не надано, факту наявності заборгованості перед позивачем в сумі 62686,57 грн. не спростовано.

При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1» про стягнення основного боргу в сумі 62686,57 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд також дійшов висновку щодо часткового задоволення вимог позивача про стягнення інфляційних втрат в розмірі 38 708,61 грн., 3% річних в сумі 2679,75 грн. та пені в сумі 7150,75 грн. При цьому, господарський суд виходить з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України ).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 3.6 договору №262-О від 01.08.2012р. передбачено обов'язок орендаря у разі порушення строків внесення попередньої оплати сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у формі пені в розмірі 0,2% від облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення також передбачено п.2.2.3 договору №262-К від 01.08.2012р.

Враховуючи порушення відповідачем строків внесення плати за договорами №262-К від 01.08.2012р. та №262-О від 01.08.2012р., з урахуванням прострочення оплати за кожен з місяців та обмежуючись шестимісячним строком, позивачем було нараховано пеню на загальну суму 7150,75 грн.

Проте, за висновками суду, наведений заявником розрахунок є невірним, з огляду на наступне.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

У ст.254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до п.2.5 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня нараховуються починаючи з наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Як встановлено судом, заявником було невірно визначено початок періоду нарахування неустойки. Наприклад, при нарахуванні пені за порушення строків внесення орендного платежу за травень 2014р. позивачем не було враховано, що 25.05.2014р. було вихідним днем, отже останнім строком внесення оплати було 26.05.2014р., а право на нарахування пені виникло лише 27.05.2014р.

Проте, навіть з урахуванням допущених заявником помилок, враховуючи визначений заявником період нарахування неустойки, господарський суд дійшов висновку, що вирахувана позивачем кінцева сума неустойки є вірною, внаслідок чого вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню у заявленому до стягнення розмірі.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наразі, за порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договорами №262-К від 01.08.2012р. та №262-О від 01.08.2012р. позивачем було нараховано 3% річних на суму 2679,75 грн. та інфляційні втрати в сумі 38708,61 грн.

Після здійснення перевірки представленого заявником розрахунку, господарським судом встановлено, що при нарахуванні 3% річних заявником було припущено ті ж самі помилки у визначенні початкової дати нарахування, що і під час нарахування пені.

Здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2421,85 грн.

Одночасно, наведений заявником розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним.

За таких обставин, з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1» про стягнення основного боргу в сумі 62686,57 грн., інфляційних втрат в розмірі 38 708,61 грн., 3% річних в сумі 2679,75 грн. та пені в сумі 7150,75 грн.

За приписами ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в тому числі, в разі зменшення розміру позовних вимог.

20.10.2015р. позивачем подано заяву про повернення судового збору у зв'язку зі зменшенням позовних вимог.

Статтею 4 вказаного Закону України (в редакції, чинній на момент звернення до суду з розглядуваним позовом) встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальна заробітна плата з 01.01.2015р. становить 1 218 грн.

За приписами ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827 грн.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080 грн.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати (1 218 грн.).

Отже, при заявленні позову про стягнення з відповідача грошових кошів з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог позивачем повинно було бути сплачено судовий збір в розмірі 2224,51 грн.

Як встановлено судом, при звернені до суду з розглядуваним позовом позивачем було внесено до Державного бюджету України судовий збір в розмірі 2284,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням №343 від 18.06.2015р.

Отже, на підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку із зменшенням позовних вимог, судовий збір у розмірі 59,99 грн., сплачений Інститутом проблем математичних машин і систем Національної академії наук України на підставі платіжного доручення №343 від 18.06.2015р., підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Судовий збір в сумі 2224,51 грн. згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Частково задовольнити позовні вимоги Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України, м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1», м.Київ про стягнення основного боргу в сумі 62686,57 грн., інфляційних втрат в розмірі 38 708,61 грн., 3% річних в сумі 2679,75 грн. та пені в сумі 7150,75 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудком 1» (03127, м.Київ, Голосіївський район, проспект 40-Річчя Жовтня, буд.100/2, ЄДРПОУ 37032834) на користь Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України (03187, м.Київ, Голосіївський район, проспект Глушкова, буд.42, ЄДРПОУ 05417503) основний борг в сумі 62686,57 грн., інфляційні втрати в розмірі 38 708,61 грн., 3% річних в сумі 2421,85 грн., пеню в сумі 7150,75 грн. та судовий збір в розмірі 2219,35 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повернути Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук України (03187, м.Київ, Голосіївський район, проспект Глушкова, буд.42, ЄДРПОУ 05417503) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 59,99 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №343 від 18.06.2015р.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 21.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 23.10.2015р.

Суддя Любченко М.О.