Рішення

від 19.10.2015 по справі 916/3770/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" жовтня 2015 р.Справа № 916/3770/15

Господарський суд Одеської області у складі:

Суддя Зайцев Ю.О.

при секретарі судового засідання Ошарін Д.С.

За участю представників сторін:

Від позивача : не з'явився;

Від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „БудагромаркетВ» до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Схід Бізнес ЦентрВ» про стягнення 124 938,94 грн., -

ВСТАНОВИВ :

Суть спору : 07.09.2015р. ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „БудагромаркетВ» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "СХІД БІЗНЕС ЦЕНТР" про стягнення 124 938,94 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 09.09.2015р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №916/3770/15 з призначенням її до розгляду у відкритому судовому засіданні.

22.09.2015р. за вх. ГСОО № 2-5199/15 від представника позивача надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.09.2015р. справу №916/3770/15 призначено до розгляду з використанням системи відеоконференцзв'язку.

12.10.2015р. на виконання ухвали суду від позивача до канцелярії суду надійшов супровідний лист з додатковими документами.

Відповідач засідання суду призначені на 30.09.2015р. та 19.10.2015р. не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області від 09.09.2014р. та від 30.09.2015р. були направлені за належною адресою, зазначеною в позовній заяві, та у витягах з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 30.09.2015р. та від 19.10.2015р. Проте, поштові відправлення ухвал суду від 09.09.2015р. та від 30.09.2015р. були повернені до суду (поштове повідомлення вх.№41882/15 від 21.09.2015р. та поштове повідомлення вх.№45061/15 від 12.10.2015р.).

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п. 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 В«Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу УкраїниВ» викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання. При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення скеровувалися на адресу відповідача зазначеною в позовній заяві та підтвердженою витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 30.09.2015р. та від 19.10.2015р., суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

19.10.2015р. в судовому засіданні після повернення з нарадчої кімнати було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, суд встановив:

25 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „БудагромаркетВ» (надалі - постачальник) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «СХІД БІЗНЕС ЦЕНТР» (надалі - покупець), було укладено договір поставки №462/10Р (надалі - договір) відповідно до п.1.1. якого, постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених даним договором та відповідно до замовлень покупця поставляти товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати товар та оплачувати його вартість, за цінами, визначеними в специфікації.

Відповідно до п. 3.1 Договору, поставка товару здійснюється постачальником на умовах DDP (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торговаї палати Інкотермс 2010) - склад покупця, що розташований за адресою: Київська область, м. Бровари, вул. Красовського 16.

Згідно п. 4.1. Договору, постачальник зобов'язаний постачати товар за цінами, погодженими сторонами в специфікації з врахуванням знижок, відповідно до умов даного Договору

Згідно пунктів 12.1. та 12.2. Договору, договір поставки діє до 31.12.2014р. У випадку, якщо за 30 календарних днів до дати закінчення дії Договору строк дії зазначеного Договору Покупець не направить письмове повідомлення про припинення дії Договору, він вважається пролонгованим Сторонами на наступний календарний рік.

Відповідно до пункту 1 Додаткової угоди № 1 від 25.10.2013р. до Договору поставки. Договору поставки, оплата товару здійснюється один раз на 2 (два) тижні. Оплата здійснюється у національній валюті України шляхом банківського переказу коштів.

На виконання умов договору поставки №462/10Р від 25.10.2013р. позивачем відповідачу було поставлено товару на суму 85 014,52 грн.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується видатковими накладними: № РН-0000294 від 05.11.2013 року на суму 4349,88 грн., № РН-0000378 від 06.12.13 року на суму 7868,27грн., № РН-175 від 05.05.2014 року на суму 71738,33, № РН-0000189 від 05.05.2014 року на суму 1058, 04 грн. Вказані товари були отримані представником відповідача - завідуючим складом ОСОБА_2 згідно довіреностей № 17102, 17927 та №17360.

ТОВ «Схід Бізнес Центр» 01 жовтня 2014 року було повернуто на користь ТОВ » «Будагромаркет» частину поставленого товару на суму 3732,43 грн..

Таким чином, кінцевим строком виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором є 05 лютого 2014 року за поставку згідно видаткової накладної № РН - 0000294 від 05.11.2013 року; 06 березня 2014 року за поставку згідно накладної № РН - 0000378 від 06.12.2013 року та 05 серпня 2014 року за поставку по накладних № РН - 175 та № РН - 0000189 від 05.05.2014 року.

10 жовтня 2014 року ТОВ «Будагромаркет» було направлено на адресу відповідача лист-вимогу про негайну оплату поставлених товарів.

Проте, відповіді на зазначену вимогу відповідач не надав та вартість поставлених товарів у повному обсязі не оплатив.

З наведених підстав ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „БудагромаркетВ» звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "СХІД БІЗНЕС ЦЕНТР" про стягнення 124 938,94 грн.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно ст.ст. 626, 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Судом встановлено, що правовідносини сторін по справі виникли на підставі укладеного 25.10.2013р. між ними договору поставки №462/10Р та Додаткової угоди до нього №1 від 25.10.2013р.

Факт отримання товару відповідачем за вищезазначеним договором та додатковою угодою до нього, підтверджується видатковими накладними: № РН-0000294 від 05.11.2013 року на суму 4349,88 грн., № РН-0000378 від 06.12.13 року на суму 7868,27грн., № РН-175 від 05.05.2014 року на суму 71738,33, № РН-0000189 від 05.05.2014 року на суму 1058, 04 грн. Вказані товари були отримані представником відповідача - завідуючим складом ОСОБА_2 згідно довіреностей № 17102, 17927 та №17360.

Відповідно до ст. 1 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» , первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в УкраїніВ» , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною 2 ст.640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Із змісту ст.693 Цивільного кодексу України вбачається, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Як вбачається з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві, відповідачем в порушення вищезазначених приписів чинного законодавства України та договору - зобов'язання щодо оплати решти вартості отриманого від позивача товару - не виконані, внаслідок чого за відповідачем утворилася стійка заборгованість, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума боргу за отриманий товар, встановлена судом в розмірі 73 282,09 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі - 12 365,60 грн., 37 520,43 грн. - інфляційних збитків та 3% річних в сумі - 1 770,82грн.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Відповідно до п.11.6. Договору, за порушення строку оплати товару, визначеного у додатках до даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в той період, та яка нараховується від суми заборгованості, за кожний день прострочення виконання своїх зобов'язань.

Вимогами п.3 ч.1 ст.611 ЦК України також передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (пені) є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 1 ст.547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Із змісту ст.551 Цивільного кодексу України вбачається, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки сторони у договорах не передбачили інший розмір відсотків за користування коштами, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до повернення за договором позики.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України. Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Перевіривши розрахунок пені, 3% річних та інфляційних витрат наданий позивачем, суд встановив, що такий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, здійснений належним чином, у зв'язку з чим позовні вимоги в даній частині підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Рішення прийнято на підставі наданих доказів, оскільки згідно із ст.33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона: повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; самостійно визначити і надати суду ті докази на підтвердження своїх доводів, які вважає необхідними, належними і достатніми. Докази витребовуються судом у ході розгляду справи лише у разі подання відповідного клопотання - на суд не покладено обов'язку вказувати стороні, які докази вона повинна подати на підтвердження свої вимог чи заперечень, або проводити розшук тих чи інших доказів з власної ініціативи.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому суд приймає до уваги строк розгляду справи, достатність часу у будь-якої із сторін для надання доказів на підтвердження власних доводів, для спростування обставин чи доводів протилежної сторони та для подання суду клопотання про витребування таких доказів у інших осіб.

Відповідно до приписів ст.ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судових витрат, а саме 1 874,08 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 32,33,34,38,43,44,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „БудагромаркетВ» до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „Схід Бізнес ЦентрВ» про стягнення 124 938,94грн. - задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "СХІД БІЗНЕС ЦЕНТР" (65000, м. Одеса, вул. Сонячна, буд. 5, офіс 30; код ЄДРЮО та ФОП 35115285) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю „БудагромаркетВ» (02081, Київська обл., м. Київ, вул. Анни Ахматової, буд. 48; код ЄДРПОУ 37063459) суму основного боргу у розмірі 73 282 /сімдесят три тисячі двісті вісімдесят дві/ грн. 09 коп., пеню в розмірі - 12 365 /дванадцять тисяч триста шістдесят п'ять/ грн. 60 коп., 3% річних у розмірі - 1 770 /одна тисяча сімсот сімдесят/ грн. 82 коп., інфляційні витрати у розмірі - 37 520 /тридцять сім тисяч п'ятсот двадцять/ грн. 43 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі - 1 874 /одна тисяча вісімсот сімдесят чотири/ грн. 08 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст складено та підписано 26 жовтня 2015 р.

Суддя Ю.О. Зайцев