Рішення

від 06.10.2015 по справі 921/796/15-г/4

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" жовтня 2015 р.Справа № 921/796/15-г/4

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Бурди Н.М.

Розглянув справу

за позовом Зборівського районного споживчого товариства, вул. Б. Хмельницького, 2, м. Зборів, Зборівський район, Тернопільська область, 47201

до відповідача ОСОБА_1 сільської ради, с. Бзовиця, Зборівський район, Тернопільська область

про визнання недійсним рішення ОСОБА_1 сільської ради №202 від 22.06.2015р.

За участю представників сторін:

позивача: уповноважена - ОСОБА_2 (довіреність №1/127 від 23.06.2014р.);

відповідача: сільський голова ОСОБА_3, посвідчення № 1, представник відповідача

Суть справи:

Учасникам судового процесу роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки згідно ст.ст. 20,22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Зборівське районне споживче товариство, вул. Б. Хмельницького, 2, м. Зборів, Зборівський район, Тернопільська область, 47201 звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до відповідача - ОСОБА_1 сільської ради, с. Бзовиця, Зборівський район, Тернопільська область про визнання недійсним рішення ОСОБА_1 сільської ради №202 від 22.06.2015р.

У судових засіданнях представником позивача підтримано заявленні позовні вимоги у повному обсязі і з підстав, викладених у позовній заяві.

Ухвалою господарського суду від 10 серпня 2015 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 27 серпня 2015 року.

18 серпня 2015 року на адресу суду від уповноваженого представника позивача, надійшло письмове клопотання №1/143 від 18.03.2015 року про долучення до матеріалів справи витребуваних судом документів.

27.08.2015р. представником Зборівського районного споживчого товариства, через канцелярію суду, подано клопотання №1/150 від 27.08.2015 року про долучення нових доказів.

24.09.2015р. відповідачем через канцелярію суду подано письмовий та документально підтверджений відзив на позов №426 від 23.09.2015 року, у якому відповідач заперчечує прот заявлених позовних вимог оскільки вважає, що посилання позивачем в підтверженя його права власності на будівлю на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 07.05.2017р., не відповідає дійсності, так як 20.11.2014р. Тернопільським окружним адміністративним судом у справі за позовом ОСОБА_1 сільської ради до Реєстраційної служби Зборівського управління юстиції винесено постанову, якою скасовано запис №24849369 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, яка ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2015р. залишена без змін, та про які представникам Зборівського РайСТ було відомо, так як вони брали безпосередню участь в судових засіданнях та подавали апеляційну скаргу. З огляду на вказане, оскільки відповідач не є власником приміщення, для обслуговування якого просить надати в оренду земельну ділянку, а тому його звернення є безпідставним.

06.10.2015р. позивачем у справі подано письмове пояснення №1/174 від 06.10.2015 року, у якому зазначив про те, що, враховуючи, що будівля магазину по вул. Головна, 3 ,с. Бзовиця є власністю Зборівського РайСТ, тому 05.08.2015р. останнє звернулося до Реєстраційної служби Зборівського районного управління юстиції із заявою про проведення реєстрації права власності на вказану будівлю, у здійсненні якої було відмовлено з посиланням на наявність в Державному реєстрі прав запису про взяття на облік вказаної будівлі за заявою ОСОБА_1 сільської ради як безхазяйного майна. І оскільки ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не передбачено такої підстави для відмови у здійсненні реєстрації права власності , рішення Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України від 07.09.2015р. за №24213276 оскаржено до Тернопільського окружного адміністративного суду. Крім того зазначив, що ні ЗУ ""Про місцеве самоврядування в України", ні Земельний Кодекс України (ст.ст. 122, 123) не пов'язують із правом власності на будівлі розгляд заяв щодо надання дозволу на складання проекту землеустрою.

В судових засіданнях у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи неодноразово відкладався (востаннє на 06.10..2015р.) для надання можливості: сторонам - подати витребувані судом документи, додаткові докази у справу, третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - взяти участь у розгляді справи та надати письмові пояснення по суті заявлених позовних вимог .

Технічна фіксація (звукозапис) судового процесу у відповідності до ст. 81-1 ГПК України не здійснювалась за відсутності відповідного клопотання представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, господарським судом встановлено наступне:

- 12.05.2015р. Зборівське районне споживче товариство в порядку ст. 123 Земельного кодексу України звернулося до ОСОБА_1 сільської ради з клопотанням №53 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,13 га за адресою вул. Головна, 3, с. Бзовиця Зборівського району для обслуговування будівлі магазину;

- вказане клопотання надіслане позивачем рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення, яке одержано адресатом - ОСОБА_1 сільською радою 18.05.2015р. (копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №4720101234948 долучено до матеріалів справи);

- у відповідь на звернення Зборівського РайСТ сорок другою сесією шостого скликання ОСОБА_1 сільської ради 22.06.2015р. прийнято рішення №202, яким відмовлено товариству у задоволенні звернення №53 від 12.05.2015р. про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки.

Зборівське РайСТ, не погоджуючись із зазначеним рішенням сільської ради, оскаржило його в судовому порядку, вважаючи його незаконним, необґрунтованим та таким, що суперечить нормам чинного законодавства. При цьому, в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що всупереч вимогам ст. 123 ЗК України, відповідачем порушено строки розгляду звернення позивача, про що свідчать дати одержання звернення ОСОБА_1 сільською радою та дата ухвалення оспорюваного рішення. Крім того, позивач у якості обґрунтування заявлених ним вимог покликається на те, що у спірному рішення сільською радою не наведено мотивів відмови, відсутні посилання на норму закону, яка обґрунтовує прийняття рішення про відмову. З огляду на зазначене позивач вважає, що прийняте ОСОБА_1 сільською радою рішення №202 від 22.06.2015р. не відповідає вимогам ст. 19 Конституції України, п. 34 ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", ч. 3 ст. 123 ЗК України і є незаконним.

Проаналізувавши встановлені судом обставини в сукупності, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, у відповідності з статті 43 ГПК України, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, при цьому судом взято до уваги таке:

- у відповідності до ст.124 Конституції України, ст.ст. 26, 59, 74 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 1, 2, 12 ГПК України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", постанови Пленуму Вищого господарського суду №10 від 24.10.2011р. (із наступними змінами та доповненнями), а також судової практики, що склалася, розгляд заявлених позивачем вимог щодо оскарження рішення органу місцевого самоврядування, підвідомчі господарському суду так як, реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізується волевиявлення держави або територіальної громади, як учасника цивільно-правових відносин, із якими виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто, справи у них підвідомчі господарським судам.

Згідно до ст.14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством що перебуває під особливою охороною держави.

У статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтями 19 Конституції України, ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України, Законами України, актами Президента України, а також іншими нормативно-правовими актами. Рішення (акти) органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб повинні відповідати переліченому законодавству.

В Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144). На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Таким чином, органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 27 грудня 2001 року № 20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991 року , від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України.

Суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить законодавству і порушує цивільні права та інтереси (ст.21 ЦК України, ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 сільська рада , як орган місцевого самоврядування на території якого знаходяться спірна земельні ділянки, своїм рішенням №202 від 22.06.2015р. відмовила Зборівському РайСТ у задоволенні звернення №53 від 12.05.2015р. про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,13 га за адресою вул. Головна, 3, с. Бзовиця Зборівського району для обслуговування будівлі магазину.

Земельні відносини регулюються нормами Земельного кодексу України, іншими нормативно - правовими актами, що регулюють дані правовідносини та Цивільним кодексом України.

Зі змісту статті 12 Земельного кодексу України вбачається, що до повноважень сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності.

Згідно з частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями118, 123 цього Кодексу. Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Пунктами 1, 2, 3 статті 123 Земельного кодексу України у діючій редакції визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Так, зокрема, у відповідності до ст. 122. ЗКУ до повноважень сільських, селищних, міських рад належить передача земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів , прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Водночас, здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку, що оспорюване рішення №202 від 12.05.2015р про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки не містить обґрунтованих підстав відмови у задоволенні звернення №53 від 12.05.2015р., зауважень та пропозиції щодо цього звернення, а також посилання на матеріали, на підставі яких прийнято зазначене рішення.

З огляду на встановлені судом обставини, слід вважати, що ОСОБА_1 сільська рада не підтвердила належними доказами відповідність спірного рішення чинному законодавству, а тому позовні вимоги про визнання недійсним рішення ОСОБА_1 сільської ради №202 від 22.06.2015р. є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають до задоволення.

Заперечення відповідача, викладені ним у відзиві на позов та підтримані його представником в судовому засіданні, судом оцінюються критично і до уваги не приймаються як такі, що не відповідають фактичним обставинам та матеріалам вправи

Судовий збір згідно ст. 49 ГПК України покладається на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсними рішення сорок другої сесії шостого скликання ОСОБА_1 сільської ради №202 від 22.06.2015р. "Про розгляд звернення Зборівського райСТ".

3. Стягнути з ОСОБА_1 сільської ради, с. Бзовиця, Зборівський район, Тернопільська область, ідент. код 14052741 на користь Зборівського районного споживчого товариства, вул. Б. Хмельницького, 2, м. Зборів, Зборівський район, Тернопільська область, ідент. код 01767270 - 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. в повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після вступу рішення у законну силу.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Повне рішення складено 13.10.2015р.

Суддя Н.М. Бурда