Рішення

від 19.10.2015 по справі 921/988/15-г/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" жовтня 2015 р.Справа № 921/988/15-г/14

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Руденка О.В. розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕО-ІТ", вул. Князя Романа, 34/1, м.Львів, 79005

до Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти, вул. Громницького, 1, м.Тернопіль, 46027

про cтягнення заборгованості в сумі 123 615,06 грн.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 04.09.15 р. ,

відповідача: ОСОБА_2, доручення № 01-02/787 від 19.10.15 р.

Суть справи

Товариство з обмеженою відповідальністю "НЕО-ІТ" звернулось у господарський суд Тернопільської області з позовом до Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти про стягнення заборгованості в сумі 123 615,06 грн.

Учасникам судового процесу, належні їм права та обов'язки, передбачені ст.ст.20,22,81-1 ГПК України, роз'яснено.

За відсутності відповідного клопотання в порядку ст.81-1 ГПК України, технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих в судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на неналежне виконання його контрагентом своїх договірних зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, з огляду на що суму боргу, з урахуванням штрафних санкцій, просить стягнути в судовому порядку.

Відповідач, згідно поданої заяви, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у сумі 123 615,06 грн., визнає у повному обсязі. У судовому засіданні дана заява підтримана повноважним представником комунального інституту, при цьому останній зазначає, що вказана сума боргу виникла внаслідок непогодження розпорядником коштів освітньої галузі області змін до кошторису на 2015р.

Розглянувши вказану заяву, суд вважає, що остання відповідає приписам ст.ст.22, 78 ГПК України, підписана повноважним представником, не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, а відтак, приймається судом та, як наслідок, позов задовольняється в повному обсязі.

При цьому суд виходить з наступних міркувань.

Згідно ст. 20 Господарського Кодексу України кожний суб’єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією їх породжують. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

03.12.2014р. між Тернопільським обласним комунальним інститутом післядипломної освіти (Покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "НЕО-ІТ" (Постачальник) укладено договір поставки, згідно п.1.1. якого Постачальник зобов'язується передати у зумовлені строки Покупцеві товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити його вартість Постачальнику.

Відповідно до п.7.1. правочину, останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014р., а в частині оплати до повного виконання сторонами грошових зобов'язань.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

Взаємовідносини, що склалися між учасниками спору суд кваліфікує як правовідносини, що випливають із договору поставки, згідно якого та в силу ст.712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору, здійснено поставку ТМЦ згідно видаткової накладної №ІТ1012в4015 від 10.12.2014р. загальною вартістю 84 999,96 грн.

Факт отримання товару підтверджується довіреністю на його отримання №32 від 08.12.2014р., а також підписом уповноваженої особи відповідача на відповідній видатковій накладній та учасниками спору не заперечується.

Однак, ТОКІПО допустив порушення договірних зобов'язань щодо оплати вартості поставленого товару у розмірах та в строки, встановлені угодою сторін, з огляду на що в останнього виникла заборгованість, сума якої заявлена до стягнення в судовому порядку.

Водночас, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п.4.1. договору, котрагентами узгоджено, що вартість товару формується в національній валюті, включаючи ПДВ, та вказується у видаткових накладних і рахунках-фактурах. Вартість товару включає вартість товару, упаковки, доставки.

Оплата за товар, переданий Постачальником Покупцю, по кожній видатковій накладній здійснюється Покупцем на розрахунковий рахунок Постачальника, вказаний в цьому договорі з відстрочкою платежу 10 календарних днів з дати отримання товару (п.4.3.).

Проте, як свідчать матеріали справи та не заперечується відповідачем, заборгованість за поставлений позивачем згідно договору поставки від 03.12.2014р. товар, станом на час розгляду справи в суді залишається непогашеною.

Слід при цьому зазначити, що неможливість освоєння виділених бюджетних коштів для розрахунків із позивачем через, за твердженням відповідача, протиправні дії третіх осіб, не може слугувати перешкодою для стягнення спірної суми в судовому порядку. Так, у п. 1.10 постанови № 14 від 17.12.2013р. Пленум Вищого господарського суду України зазначив, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Крім того, суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

За даних обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ТОВ "НЕО-ІТ" про стягнення боргу у сумі 84 999,96 грн. є обґрунтованими, підтверджуються зібраними у справі доказами та визнані відповідачем, а тому підлягають до задоволення у повному обсязі.

В той же час, в силу приписів ч. 2 ст. 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами ст. 549, частини другої ст.ст. 611, 625 ЦК України та ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до п.5.2 договору поставки, якщо Покупець прострочив більше ніж на 15 днів оплату наданого йому товару з відстрочкою платежу, Постачальник має право вимагати повернення в натурі у 3-х денний термін з дня виставлення Покупцю претензії та сплати штрафу в розмірі 5% від вартості несплаченої частки товару.

Враховуючи наведені приписи законодавства та умови договору, позивачем нараховано відповідачу штраф у розмірі 4250 грн.

Крім того, позивачем згідно долученого до позовних матеріалів розрахунку, визначено відповідачу за період з 23.12.2014р. по 21.09.2015р. 32 457,84 грн. інфляційних нарахувань та 1907,26 грн. - 3% річних.

У п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" зазначається таке. Господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати замість позивача "перерахунок" розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак, з огляду на вимоги частини першої статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійснення позивачем нарахування таких сум і в разі якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Перевіривши правильність здійснених товариством обчислень, суд вважає, що такі виконані у відповідності до вимог цивільного законодавства, є обґрунтованими, а тому заявлені суми підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати по справі відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. ст. 1, 2, 32-34, 44-49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної освіти (вул.Громницького,1, м. Тернопіль, 46027, код ЄДРПОУ 02139788) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НЕО-ІТ" (вул.Князя Романа, 34/1, м. Львів, 79005, код ЄДРПОУ 38502019) - 84 999 (вісімдесят чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 96 коп. основного боргу; 4250 (чотири тисячі двісті п'ятдесят) грн. штрафу; 32 457 ( тридцять дві тисячі чотириста п'ятдесят сім) грн. 84 коп. інфляційних нарахувань; 1907 (одну тисячу дев'ятсот сім) грн. 26 коп. 3% річних та 1854 (одну тисячу вісімсот п'ятдесят чотири) грн. 23 коп. в рахунок повернення судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено -22.10.2015р.

Суддя О.В. Руденко