Рішення

від 01.10.2015 по справі 465/1054/14

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 465/1054/14 Головуючий у 1 інстанції: Мартинишин М.О.

Провадження № 22-ц/783/5632/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Т. І.

Категорія:5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Приколоти Т.І.

суддів Тропак О.В., Федоришина А.В.

з участю секретаря Іванової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Франківського районного суду м.Львова від 24 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТзОВ) «Будхімеко Україна», з участю третьої особи: Товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТзОВ) INCHEM POLONIA , про стягнення коштів,-

в с т а н о в и л а:

10 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ТзОВ «Будхімеко Україна», з врахуванням уточнених вимог, прийнятих судом, про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 210 398,69 грн. та 3% річних в розмірі 10 462 грн., всього - 220 860,69 грн. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він був засновником ТзОВ «Будхімеко Україна». 6 липня 2012 року на підставі усної угоди він надав відповідачу грошові кошти в сумі 119 640 грн. в якості позики для поповнення обігових коштів, що підтверджується платіжним дорученням № НОМЕР_1 від 6 липня 2012 року. Відповідач ухилився від укладення із ним договору позики, внаслідок чого такий договір до цього часу не підписаний. 3 жовтня 2012 року він (позивач) направив відповідачу вимогу про повернення вказаної суми коштів. Вимогу відповідач отримав 9 жовтня 2012 року. На зазначену вимогу відповідач не відреагував. 29 січня 2013 року він направив відповідачеві претензію про виплату процентів по позиці, яка також залишена відповідачем без відповіді. Вважає, що відповідач набув і утримує у себе без правових підстав його грошові кошти в сумі 119 640 грн., які просить стягнути з підстав, передбачених ст. 1212 ЦК України. Вважає, що з 12 липня 2012 року відповідач без належних правових підстав користується його коштами. За період з 12 липня 2012 року по 22 червня 2015 року відповідно до вимог ст. 625 ЦК України відповідач зобов’язаний сплатити борг з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, а всього - 220 860,69 грн. Просить позов задовольнити.

Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 24 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з’ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, що судом першої інстанції порушено вимоги ст.ст. 526, 629, 636, 1046 1212 ЦК України, п.6 Указу Президента України від 16 березня 1995року № 227/95, ст.ст. 35, 122, 153 ЦПК України, п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначає, що відсутня правова підстава утримання відповідачем належних йому (позивачеві) коштів. Посилається на порушення судом строків розгляду справи. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов та стягнути з відповідача в його користь суму боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 210 398,69 грн. та 3% річних в розмірі 10 462 грн., всього - 220 860,69 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, оскільки суд першої інстанції у частині відмови у стягненні 119 640 грн. зробив свої висновки без належних підстав, справу вирішено без достатньої перевірки обґрунтованості цих позовних вимог та наданих на їх обґрунтування доказів; висновки суду в зазначеній частині не відповідають фактичним обставинам справи, встановленим на підставі повної і всебічної перевірки доказів, їх дослідження і правильної оцінки; тому повністю з висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.ст. 10, 60, 61 ЦПК України).

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення у зазначеній частині цим вимогам не відповідає.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Встановлено, що 6 липня 2012 року ОСОБА_2 перерахував на рахунок відповідача 119 640 грн., що стверджується платіжним дорученням № 900003624, та не заперечується сторонами.

3 жовтня 2012 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, посилаючись на ст. 1212 ЦК України.

Суд першої інстанції встановив, що представник позивача у судовому засіданні не надав доказів про існування угоди між сторонами щодо цих коштів та домовленості сторін, а судом таких під час розгляду справи не було здобуто.

Разом з тим в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції зазначено, що представником відповідача у судому засіданні не заперечувалось, що спірну суму коштів відповідач отримав від позивача за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 15 червня 2012 року, у якому наявні всі істотні умови договору, найменування сторін договору, розмір позики, строк виконання зобов’язання, термін надання позики, розмір процентів за позикою. Позика надана до 31 грудня 2015 року, а тому час її повернення не настав. На підставі аналізу наявних у справі доказів у їх сукупності та кожного окремо, колегія суддів приходить до висновку, що таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.

Встановлено, що 15 червня 2012 року ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю INCHEM POLONIA уклали договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна», статутний капітал якого становить 352 918,40 грн., що згідно курсу Національного банку України є еквівалентом 32 000 євро (п.1.2.1 f)). Розмір частки продавця становить 137 638,18 грн., що еквівалентно 12 480 євро та складає 39% (п.1.2.2 а)). Предметом купівлі-продажу була частка в розмірі 14% статутного капіталу. Згідно п.5.1.1.12 цього договору продавець протягом 30 днів з моменту укладення даного договору надасть Товариству позику в розмірі 12000 євро строком до 31 грудня 2015 року при чому протягом періоду до 31 грудня 2013 року будуть виплачуватись лише відсотки, а основна сума буде сплачена частинами протягом період з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року. З п. 5.1.1.14 зазначеного договору вбачається, що відсотки за договором позики, укладеним відповідно до п.5.1.1.12 даного договору буде встановлено на рівні облікової ставки Національного банку України, що діє на момент укладення договору позики , яким не є договір купівлі-продажу від 15 червня 2012 року .

Відповідач не є стороною договору від 15 червня 2012 року. Пунктом 5.1.1.14 зазначеного вище договору передбачено укладення договору позики і на момент укладення такого встановлення розміру відсотків. Таким чином, договір купівлі-продажу частки не є достатньою та належною правовою підставою набуття спірних коштів відповідачем.

Матеріалами справи стверджується, що договір позики між сторонами у цій справі не укладено, відсотки за надані кошти не сплачувалися.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, посилаючись на ст. 1212 ЦК України, яка регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов’язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Умовами виникнення зобов’язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення па стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Згідно з ч.2, п.1 ч.2 ст. 11, ч. 1 та ч.2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов’язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу та повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 177 ЦК України об’єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно із ч. 1 та ч.2 ст. 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі.

Статтею 1047 ЦК України установлено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем предмета позики. Таку ж позицію містить ч.1 ст. 207 цього Кодексу. Розмір спірної сума коштів зумовлює укладення договору позики в письмовій формі.

Позивач стверджує, що на виконання умов договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» від 15 червня 2012 року, який він уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю INCHEM POLONIA, відповідач ухиляється від укладення договору позики, зокрема, його підписання. Інше у справі не встановлено. Поведінка набувача не свідчить про його бажання укласти такий договір. На підтвердження укладення договору позики позичальник не вчинив жодних дій. За одержані кошти він не сплачував відсотків, розмір яких не встановлено. Поведінка набувача не свідчить про наявність правової підстави для одержання майна за договором позики, виконання умов такого договору. У зв’язку з цим належить зробити висновок, що спірні кошти набуті відповідачем без достатніх правових підстав.

У зв’язку з наведеним не можна погодитися з висновками суду першої інстанції, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами зобов’язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 та ч.2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Такі положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком певної події. Правила ст. 1212 ЦК України застосовуються тоді, коли майно передано на виконання юридично ще не укладеного договору. Такий висновок щодо застосування норм права, викладений у Постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі №6-122 цс14, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.

Колегія суддів прийшла до висновку про відсутність договірного характеру спірних правовідносин, спірне майно набуто відповідачем без достатніх правових підстав. Відтак, позовна вимога про повернення спірних коштів позивачеві із застосуванням положень ч.1 ст. 1212 ЦК України підлягає до задоволення, що відповідає висновкам Верховного Суду України, які викладені у постановах щодо застосування норм права у справах № 6-88цс13 від 2 жовтня 2013 року та № 6-122цс14 від 24 вересня 2014 року.

Позивач просить стягнути спірні грошові кошти з урахуванням індексу інфляції та 3% річних. Виходячи зі спірних правовідносин, колегія суддів прийшла до висновку, що обов’язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних не виникає, оскільки у даному випадку є повернення безпідставно отриманих коштів (ст. 1212 ЦК України), так як стягнення коштів вчиняється не на виконання договірних грошових зобов’язань, а з інших підстав.

Виходячи з аналізу наявних у справі доказів щодо їх достовірності, допустимості кожного окремо, а також достатності і взаємного зв’язку доказів у їх сукупності; колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості в частині відмови у стягненні в користь позивача перерахованих ним відповідачеві коштів в сумі 119 640 грн. Висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають обставинам справи, що полягає у неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин. Тому оскаржуване рішення у зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. В решті рішення суду належить залишити без змін.

Розподіл судових витрат між сторонами належить провести за правилами ст. 88 ЦПК України та стягнути з відповідача в користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог 1992,56 грн. сплачених ним судових витрат.

Керуючись ст.ст. 88, 303, п.п.1,2 ч.1 ст.307, ст. ст.308, 309, 313, ч.2 ст. 314, ст.ст. 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, задовольнити частково.

Рішення Франківського районного суду м.Львова від 24 червня 2015 року в частині відмови у стягненні в користь позивача перерахованих ним відповідачеві коштів в сумі 119 640 грн., - скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» (79060, м.Львів, вул.Наукова, 7-Б, оф.1107, код ЄДРПОУ 37964752, р/р 2600801370403 у ЦФ ПАТ «Кредобанк», МФО 325365) в користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 119 640 (сто дев’ятнадцять тисяч шістсот сорок) грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Будхімеко Україна» (79060, м.Львів, вул.Наукова, 7-Б, оф.1107, код ЄДРПОУ 37964752, р/р 2600801370403 у ЦФ ПАТ «Кредобанк», МФО 325365) в користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 1 992,56 грн. (одну тисячу дев’ятсот дев’яносто дві грн. 56 коп.) судових витрат.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскарженим у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий (підпис)

Судді (підписи)

З оригіналом згідно:

Судове рішення набрало законної сили

Суддя Т.І. Приколота

Дата оформлення

Помічник судді М.Б. Борачок