Ухвала

від 13.10.2015 по справі 175/3905/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7343/15 Справа № 175/3905/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Борисов С. А. Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2015 року м. Дніпропетровськ

13 жовтня 2015 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого -

суддів:

при секретарі

Красвітної Т.П.

Ремеза В.А., Свистунової О.В.

Видюковій Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_6 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Управління Держземагенства в Дніпропетровському районі Дніпропетровської області, про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна, що є спільною сумісною власністю, припинення права власності на земельну ділянку і скасування її державної реєстрації, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року позивач звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що з листопада 2004 року до 28.02.2014 року він перебув у фактичних шлюбних відносинах з відповідачкою ОСОБА_7, проживали разом та за цей час за спільні кошти за договором купівлі-продажу від 08.04.2005 року придбали квартиру АДРЕСА_1, де вони і проживали до дня фактичного припинення шлюбних відносин, а саме до 28.02.2014 року. Крім того, позивач зазначав, що в січні 2010 року вони також придбали автомобіль ОСОБА_9, право власності на який було зареєстровано за позивачем. В 2011 році позивач разом з ОСОБА_7 придбали у ОСОБА_8 земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу. На даній земельній ділянці було розпочато будування двохповерхового будинку, на будівництво якого позивачем надавались кошти, загалом в розмірі 1100000,00 грн. У серпні 2011 року у позивача та ОСОБА_7 народилась дитина - син ОСОБА_10. Однак в 2013 році між позивачем та ОСОБА_7 взаємовідносини погіршились та вони фактично припинили сімейні відносини. У зв'язку з чим позивач просив суд встановити факт проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з листопада 2004 року по 28 лютого 2014 року; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 наступне майно, що було набуте за час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу: квартиру АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 0,1080 га призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, незавершені будівництвом будинок та гараж за тією ж адресою; в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за ОСОБА_6 право власності на 38/100 частин квартири АДРЕСА_1; в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за ОСОБА_7 право власності на 62/100 частин квартири АДРЕСА_1; в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за ОСОБА_6 Анатолійовичем право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1080 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2; в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1080 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2; визначити, що частки у праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на незавершений будівництвом будинок та гараж, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 - є рівними; припинити право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,1080 га призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, яка належала йому на підставі Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого відділом Держкомзему у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області 17.11.2011 року, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №122140001001336, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_8 на вказану земельну ділянку.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 посилається на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що позивач ОСОБА_6 та відповідачка ОСОБА_7 познайомились восени 2003 року, між вказаними особами виникла взаємна симпатія, а в подальшому сторони почали підтримувати інтимні стосунки, періодично спільно проводили вільний час, організовували спільний відпочинок, туристичні поїздки. Факти підтримання інтимних стосунків та організації спільних поїздок і відпочинку визнано сторонами, що стверджується журналами та звукозаписом судових засідань.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 народився спільний син ОСОБА_11, що стверджується копією свідоцтва про народження та визнано сторонами (т. 1 а.с. 10).

Суду надано укладені у письмовій нотаріальній формі договори:

- купівлі-продажу від 08.04.2005 року, згідно якого ОСОБА_7 купила квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 12); державна реєстрація права власності здійснена 05.05.2005 року, що стверджується відповідним витягом з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно (т. 1 а.с. 214);

- купівлі-продажу від 15.12.2011 року, згідно якого ОСОБА_7 купила у ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,1080 га, що розташована по АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 228); державна реєстрація права власності за ОСОБА_7 за даним договором на цей час не здійснена (т. 1 а.с. 241 - 242).

Сторонами визнано у судовому засіданні, що на земельній ділянці площею 0,1080 га, яка розташована по АДРЕСА_2, наявні об»єкти незавершеного будівництва.

Необхідно звернути увагу, що позовні вимоги ОСОБА_6 ґрунтуються на твердженні про його перебування з ОСОБА_7, у період з листопада 2004 року по 28 лютого 2014 року, у фактичних шлюбних відносинах з веденням спільного господарства, побуту та бюджету; наведена позиція позивача стверджується змістом позовних заяв, показами позивача та його представника у судових засіданнях.

За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові N 6-37цс11 від 20 лютого 2012 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, у ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові N 6-66цс13 від 18 березня 2013 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, - місцевий суд у повному обсязі встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність твердження позивача щодо його перебування з ОСОБА_7, у період з листопада 2004 року по 28 лютого 2014 року, у фактичних шлюбних відносинах з веденням спільного господарства, побуту та бюджету.

Доводи апелянта про те, що місцевий суд не надав належної оцінки показам свідків - є надуманими та безпідставними. Так, свідки ОСОБА_12 (згідно його пояснень - друг позивача з 2002 року), ОСОБА_13 (згідно його пояснень - друг позивача, разом навчались у школі та у вищому навчальному закладі), ОСОБА_14 (згідно його пояснень - друг позивача та брат свідка ОСОБА_13.), ОСОБА_15 (згідно її пояснень - дружина свідка ОСОБА_13.), ОСОБА_16 (згідно його пояснень - знайомий з позивачем протягом останніх 6 - 7 років, разом працювали) надали суду пояснення про те, що періодично спілкувались із позивачем та відповідачкою у м. Києві, у м. Шостка, у м. Дніпропетровську; позивач представляв відповідачку у якості своєї дівчини, дружини; сторони мають спільну дитину; сторони спільно відвідували гостей, відпочивали, подорожували (в тому числі за кордон) та святкували деякі свята. Жоден із вказаних свідків, які були запрошені до суду позивачем та є його друзями або знайомими, не підтвердили факту перебування позивача і відповідачки ОСОБА_7, у спірний період, у фактичних шлюбних відносинах, не доповіли про факти, які б підтверджували проживання сторін саме однією сім»єю з веденням спільного господарства, побуту та бюджету.

Свідок ОСОБА_17 (згідно її пояснень - колега позивача) пояснила суду, що не знає чи є у позивача сім»я, один раз вона бачила його у м. Дніпропетровську з жінкою.

З показів свідків ОСОБА_18 (згідно його пояснень - виконував проектування будинку) та ОСОБА_19 (згідно його пояснень - допомагав у здійсненні будівництва) вбачається, що позивач піклувався про проведення будівництва на земельній ділянці по АДРЕСА_2.

Надані позивачем суду апеляційної інстанції письмові пояснення ОСОБА_20, ОСОБА_21 (т. 3 а.с. 74, 82), чиї підписи під текстом пояснень засвідчені нотаріально, не містять інформації про факти, що стверджують перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах з веденням спільного господарства, побуту та (або) бюджету.

Крім того, згідно показів свідків ОСОБА_22 (за її поясненнями - подруга ОСОБА_7.), ОСОБА_23 (за її поясненнями - подруга ОСОБА_7, разом навчались у вищому навчальному закладі), що були допитані за клопотанням відповідачки, з власних спостережень та пояснень ОСОБА_7 їм відомо, що сторони спілкувались, підтримували інтимні стосунки, мають спільну дитину, але не проживали однією сім»єю, спільного господарства, побуту та бюджету не вели.

Факт відвідування ОСОБА_7 позивача у м. Києві у 2004 році, факт переїзду позивача для проживання до м. Дніпропетровська у 2005 році - не доводять факту перебування позивача і відповідачки ОСОБА_7 у фактичних шлюбних відносинах.

Недоведеними є твердження позивача про його спільне проживання з відповідачкою, у якості членів сім»ї, у листопаді 2004 року - січні 2005 року по вул. Зої Гайдай, 2\85 у м. Києві, у лютому - травні 2005 року по вул. Набережна Перемоги, 58\103 у м. Дніпропетровську, в подальшому до 28.02.2014 року - по вул. Набережна Перемоги, 72\61 у м. Дніпропетровську (т. 1 а.с. 1 - 5). На підтвердження вказаних доводів позивачем не представлені докази, які б відповідали вимогам ст. ст. 58, 59 ЦПК України; клопотання про витребування судом відповідних доказів позивачем не заявлені.

Більше того, з паспорта громадянина України вбачається, що позивач ОСОБА_6 у період з 02.07.2004 року по 31.05.2007 року був зареєстрований у якості проживаючого по АДРЕСА_3 а з 10.09.2007 року по 27.05.2014 року - по АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 6 - 7). За вказаними адресами у відповідний час відповідачка ОСОБА_7 зареєстрованою у якості проживаючої не була, що визнано сторонами.

Доводи позивача про те, що квартира АДРЕСА_4 є місцем реєстрації і проживання матері та вітчима відповідачки - не доводить факту проживання позивача однією сім»єю з відповідачкою.

Надані позивачем фотографії, відеозаписи, які містять інформацію про спілкування сторін, спільний відпочинок та виховання ними сина, а також фотографії із зображенням недобудованого будинку - не доводять факту проживання сторін однією сім»єю з веденням спільного господарства, побуту та бюджету.

Посилання апелянта на те, що ОСОБА_7 носила обручку на правій руці, знайомила позивача зі своїми батьками; твердження позивача щодо проведення сторонами шлюбної церемонії під час відпочинку на Кубі - не є доказами у розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК України та не доводять наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Наведені вище факти, кожний окремо і у сукупності, не доводять твердження позивача про проживання з відповідачкою однією сім»єю без реєстрації шлюбу з листопада 2004 року по 28.02.2014 року, не доводять факту ведення сторонами спільного господарства, побуту та бюджету у вказаний період.

Слід зазначити, що посилання апелянта на неперебування відповідачки у трудових відносинах з ТОВ «Альянс-Д» у період з 01.11.2005 року по 28.10.2010 року не спростовує висновків суду щодо відсутності підстав для встановлення факту проживання позивача та відповідачки однією сім»єю.

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги, що висновок місцевого суду про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо встановлення факту проживання однією сім»єю чоловіка ти жінки без шлюбу є правомірним і обґрунтованим; враховуючи, що інші позовні вимоги заявлені ОСОБА_6 на підставі ст. 74 СК України, що стверджується змістом позовних заяв та показами позивача і його представника у судових засіданнях, і є похідними від вимоги по встановлення вищевказаного факту, - колегія дійшла висновку що також відсутні підстави для задоволення позову про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1 земельної ділянки площею 0,1080 га, що розташована по АДРЕСА_2, незавершених будівництвом будинку і гаражу по АДРЕСА_2 про визнання за позивачем права власності на 38/100 частин, а за ОСОБА_7 на 62/100 частини квартири АДРЕСА_1 про визнання за позивачем та ОСОБА_7 права власності по 1\2 частині земельної ділянки площею 0,1080 га, що розташована по АДРЕСА_2; про визначення, що є рівними частки у праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на незавершений будівництвом будинок і гараж по АДРЕСА_2; про припинення права власності ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,1080 га, що розташована по АДРЕСА_2, та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_8 на вказану земельну ділянку.

Отже, рішення місцевого суду є законним, обґрунтованим, тому підлягає залишенню без змін.

Колегія наголошує, що позивач не позбавлений можливості звернення до суду з вимогами про визнання права власності на спірне нерухоме майно з інших правових підстав.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді