Рішення

від 27.10.2015 по справі 904/8591/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.10.15р. Справа № 904/8591/15 За позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м.Дніпропетровськ

до В-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС", м.Дніпропетровськ

В-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "КОПІЦЕНТР", м.Луцьк

про стягнення солідарно 42 679,23 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Найдьонова Я.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю № 3438-К-О від 14.08.15р.

від відповідача-1: не з'явився

від відповідача-2: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС" (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "КОПІЦЕНТР" (далі - відповідач-2) про стягнення солідарно 42679,23 грн.

Ухвалою господарського суду від 29.09.15р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду в засіданні на 27.10.15р.

27.10.15р. у судовому засіданні повноважний представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, а для долучення до матеріалів справи витребувані судом документи.

В свою чергу, повноважний представник відповідача-1 у судове засідання не з'явився, але 27.10.15р. до суду від відповідача-1 надійшло клопотання про розгляд справи без участі повноважного представника відповідача-1. Крім того, в клопотання зазначено про те, що відповідач-1 заявлені позовні вимоги визнає у повному обсязі.

Враховуючи зазначене, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача-1 за наявними в ній матеріалами.

Повноважний представник відповідача-2 у судове засідання також не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. В матеріалах справи знаходиться конверт з ухвалою господарського суду від 29.09.15р. про порушення провадження у справі, який направлявся на адресу відповідача-2 та був повернутий поштою з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

У матеріалах справи є Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до якого адреса відповідача-2 співпадає з адресою зазначеною у позовній заяві, і на яку судом направлялась поштова кореспонденція з повідомленням про день, час та місце розгляду справи.

Відповідно до п. 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи зазначене, господарський суд вважає, що відповідач-2 про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, оскільки судом було належним чином виконано вимоги ч. 1 ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача-2 за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 27.10.15 р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи та заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

07.10.13р. відповідачем-2 було підписано заяву про відкриття поточного рахунку (далі - Заява).

Згідно заяви відповідач-2 приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг" (надалі - Умови), ОСОБА_2, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які разом із Заявою складають Договір банківського обслуговування № б/н від 07.10.13р. (далі - Договір) та взяв на себе зобов'язання виконувати умови Договору.

Відповідно до Договору відповідачу-2 було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок 26005055503409 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв'язку ОСОБА_2 і Клієнта (системи клієнт - банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

За умовами п. 3.2.1.1.16. Умов, при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання Клієнта до «Умов і правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі), Банк і Клієнт допускають використання підписів Клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та / або підтвердження через пароль, спрямований ОСОБА_2 через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі Клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

Як зазначає позивач, за приписами ч. 2. ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Пунктом 3.2.1.1.1. Умов передбачено, що кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення оборотних коштів і здійснення поточних платежів Клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту Банк повідомляє Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку ОСОБА_2 та Клієнта.

За приписами п. 3.2.1.1.3 Умов, кредит надається в обмін на зобов'язання Клієнта щодо його повернення, сплаті відсотків та винагороди.

Положеннями п. 3.2.1.1.8. Умов передбачено, що проведення платежів Клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту, проводиться ОСОБА_2 протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання Клієнта до «Умов і правил надання банківських послуг» (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк / інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі - «Угода»).

У п. 3.2.1.1.6. Умов зазначено, що Ліміт може бути змінений ОСОБА_2 в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами ОСОБА_2. Підписавши Угоду, Клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна Ліміту проводиться ОСОБА_2 в односторонньому порядку шляхом повідомлення Клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку ОСОБА_2 і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших).

Як зазначає позивач, свої зобов'язання за вищезазначеним Договором позивач виконав у повному обсязі, надавши відповідачу-2 кредитний ліміт у розмірі 15 000,00 грн., що підтверджує виписка по рахунку.

Відповідно до розділу Умов п. 3.2.1.4. яким затверджений порядок розрахунків, за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт сплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом (диференційована процентна ставка).

За період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (надалі - "період, в який дебетове сальдо підлягає обнуленню"), розрахунок процентів здійснюється за процентною ставкою в розмірі, 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

У випадку необнулювання дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулюванню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулюванню, Клієнт виплачує ОСОБА_2 за користування кредитом проценти в розмірі 36% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулюванню.

У разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов'язання Клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого з грошового зобов'язання Клієнт сплачує ОСОБА_2 відсотки за користування кредитом у розмірі 56% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення Клієнтом будь-якого з грошових зобов'язань і при реалізації права ОСОБА_2 на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами і правилами надання Банківських послуг, Клієнт сплачує ОСОБА_2 пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, виходячи з 360 днів у році. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов'язань.

Під «непогашенням кредиту» мається на увазі не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня.

Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати.

При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими.

Відповідно до п. 3.2.1.2.3.4. Умов, ОСОБА_2 має право при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого «Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від Клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом в повному обсязі.

Позивач звертає увагу на те, що станом на 04.08.15р. у відповідача-2 виникла прострочена заборгованість у розмірі 42 679,23 грн., яка складається з: 15 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 12 573,75 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2 700,00 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 12 405,48 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Як зазначено у п. 3.2.1.5.1. Умов, при порушенні Клієнтом будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених п.п. 3.2.1.2.2.2, 3.2.1.4.1, 3.2.1.4.2, 3.2.1.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п.п. 3.2.1.1.8, 3.2.1.2.2.3, 3.2.1.2.3.4, винагороди, передбаченого п.п. 3.2.1.2.2., 3.2.1.4.4, 3.2.1.4.5, 3.2.1.4.6 Клієнт виплачує ОСОБА_2 за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, (у % річних) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації ОСОБА_2 права на встановлення іншого строку повернення кредиту, Клієнт сплачує ОСОБА_2 пеню у розмірі, зазначеному у п. 3.2.1.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється у гривні.

Позивач зауважує, що за приписами п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Але відповідно до п. 3.2.1.5.4. Умов, нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов'язань, передбаченої п.п. 3.2.1.5.1., 3.2.1.5.2., 3.2.1.5.3, здійснюється протягом 3 (Трьох) років з дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано Клієнтом.

Позивач зазначає про те, що у порушення умов вищевказаного Договору відповідач-2 зобов'язання за ним належним чином не виконав, а саме не сплатив необхідні кошти для погашення заборгованості.

Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що 11.11.13р. між відповідачем-1 та позивачем було укладено договір поруки № 31007VOC0S0JS (далі - Договір поруки), відповідно до п. 1. якого, предметом цього договору є надання поруки відповідачем-1 перед позивачем за виконання відповідачем-2 всіх своїх обов'язків за Договором № б/н від 07.10.13р.

Згідно з п. 2 Договору поруки, відповідач-1 відповідає перед позивачем за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і відповідач-2 включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, зазначених в Кредитному договорі.

Відповідно до п. 4. Договору поруки, відповідач-2 і відповідач-1 відповідають перед позивачем як солідарні боржники.

Цей Договір поруки вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором (п. 8 Договору поруки).

З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача-1 та відповідача-2 претензії з вимогою негайно погасити прострочену заборгованість по вищезазначеному Договору у повному обсязі. Як зазначає позивач, вимоги були залишені відповідачем-1 та відповідачем-2 без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися з позовом до суду.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить стягнути солідарно з відповідача-1 та відповідача-2 заборгованість за кредитом у розмірі 15 000,00 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 12 573,75 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 2700,00 грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 12 405,48 грн., а всього 42 579,23 грн.

Відповідач-1 належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору поруки на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач-1 наведених позивачем обставин не спростував, заявлені позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Відповідач-2 доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору на момент розгляду спору до господарського суду також не надав. Крім того, відповідач-2 не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно із ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору полягає передусім у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст.ст. 1054, 1055 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З огляду на норми чинного законодавства України та обставини справи, господарським судом встановлено, що договір, який укладено між сторонами, складається із Заяви, Умов та правил надання банківських послуг, ОСОБА_2, що розмішені в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua. При цьому, зазначений Договір підписаний обома сторонами в установленому законом порядку, не оспорювався та недійсним не визнаний.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Статтею 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1 та 2 статті 1056 1 Цивільного кодексу України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Водночас, ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Як зазначено у ч. 2 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За приписами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 543 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Таким чином, відповідно до вимог ст. 554 Цивільного кодексу України встановлено, що:

1. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

2. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

3. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Положеннями ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні ст.36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем-1 та відповідачем-2 своїх зобов'язань за вищезазначеними Договорами. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем-1 або відповідачем-2 умов Договорів, відповідачами господарському суду надано не було.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені з урахуванням Умов та правил надання банківських послуг, порядку нарахування пені, господарський суд вважає, що вимоги позивача про стягнення солідарно з відповідачів 12 405,48 грн. - пені, яку нараховано за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та умови укладених між сторонами Договорів, господарський суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки заборгованість підтверджується матеріалами справи, а зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлений строк.

Аналогічної правової позиції дотримується Дніпропетровський апеляційний господарський суд (постанова у справі № 904/2302/15 від 25.06.15р.) та Вищий господарський суд України (постанова у справі № 15/5007/1293/12 від 20.08.13р.).

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються солідарно на відповідачів.

Звертаю увагу на те, що відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 543, 549, 554, 599, 610, 611, 612, 626, 627, 629, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056 1 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 216, 218, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське Фінансове Агентство "ВЕРУС" (49019, м. Дніпропетровськ, вул. Метробудівська, буд. 3/181, код ЄДРПОУ 34562954), Товариства з обмеженою відповідальністю "КОПІЦЕНТР" (43000, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 38916228) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитом у розмірі 15 000,00 грн. (п'ятнадцять тисяч грн. 00 коп.), заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 12573,75 грн. (дванадцять тисяч п'ятсот сімдесят три грн. 75 коп.), заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 2 700,00 грн. (дві тисячі сімсот грн. 00 коп.), пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором у розмірі 12 405,48 грн. (дванадцять тисяч чотириста п'ять грн. 48 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять грн. 00 коп.).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 27.10.15 р.

Суддя ОСОБА_3