Рішення

від 13.10.2015 по справі 910/19958/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2015Справа №910/19958/15 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Текнолюм»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Примула»

про стягнення заборгованості в розмірі 540 897,57 грн.

Суддя Нечай О.В.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Текнолюм" (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Примула" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 540 897,57 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.08.2015 було порушено провадження у справі № 910/19958/15, розгляд справи призначено на 09.09.2015.

08.09.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача були подані письмові пояснення.

09.09.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача була подана заява про застосування строків позовної давності.

У судове засідання 09.09.2015 представник позивача з'явився. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 05.08.2015 про порушення провадження у справі № 910/19958/15 позивач виконав.

У судове засідання 09.09.2015 представник відповідача з'явився. Вимоги ухвали господарського суду міста Києва від 05.08.2015 про порушення провадження у справі № 910/19958/15 відповідач виконав.

Представники сторін у судовому засіданні 09.09.2015 подали спільне клопотання про продовження строків розгляду справи.

Розглянувши у судовому засіданні 09.09.2015 клопотання представників сторін про продовження строків розгляду справи, враховуючи особливості розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання про продовження строку розгляду справи.

Враховуючи необхідність витребування нових доказів, розгляд справи було відкладено на 13.10.2015.

23.09.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано письмові пояснення.

09.10.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача були подані додаткові письмові пояснення.

13.10.2015 через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 13.10.2015 представники сторін не з'явились, про час та місце судового засідання були належним чином повідомлені, що підтверджується матеріалами справи.

Розглянувши у судовому засіданні 13.10.2015 клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, суд відмовив у задоволенні вищезазначеного клопотання, у зв'язку з його необґрунтованістю.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

31.01.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Текнолюм» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Примула» (далі - покупець, відповідач) було укладено Договір поставки продукції № 31/01/2012 (далі - Договір), згідно якого постачальник зобов'язується поставити покупцю електротехнічну продукцію в подальшому - продукція, а покупець зобов'язується прийняти та здійснити оплату цієї продукції за номенклатурою, кількістю, цінами, що обумовлені у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Пунктами 7.2 та 7.3 Договору визначено, що загальна ціна Договору визначається на підставі специфікацій, де зазначаються кількість, асортимент продукції та її ціна. Специфікації є невід'ємним доповненням до цього Договору. Оплата продукції здійснюється покупцем у відповідності до специфікацій до Договору. Оплата продукції здійснюється покупцем шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника в цьому Договорі на підставі цього Договору та/або рахунку-фактури, виставленого постачальником. Оплата вважається здійсненою у момент списання коштів з розрахункового рахунку покупця.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2012, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 10.1 Договору).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ст. 633 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Позивач зазначає суду про те, що ним, на виконання умов Договору, було поставлено відповідачу продукцію, в свою чергу, відповідачем було лише частково її оплачено, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 496 723,22 грн.

Судом встановлено, що позивач свої договірні зобов'язання виконав, здійснив відповідачу поставку продукції, згідно з специфікаціями до Договору, на суму 854 449,44 грн та на суму 892 016,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № PH-0000017 від 29.02.2012 р., № 36 від 14.03.2012, № 105 від 24.05.2012, № 107 від 28.05.2012, № 138 від 27.07.2012 та № 140 від 30.07.2012, копії яких наявні в матеріалах справи, проте відповідач в порушення умов Договору за отриману продукцію розрахувався з позивачем лише частково. Таким чином, у відповідача перед позивачем утворився борг за Договором в розмірі 496 723,22 грн.

Зі змісту вказаних специфікацій також вбачається, що формою оплати за товар є 100 % передплата.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов'язковим до виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідач заперечуючи проти позову, зазначає суду, що в зв'язку з не проведенням розрахунків з відповідачем зі сторони контрагентів, відповідач не має можливості своєчасно провести розрахунки з позивачем за Договором.

Проте суд зазначає, що заборгованість інших осіб перед відповідачем за іншими договорами жодним чином не звільняє відповідача від обов'язку належного виконання Договору.

Заперечуючи проти позову, відповідач також зазначає, що сторонами було встановлено строк виконання зобов'язання, а саме оплати за товар з моменту виставлення рахунку, а не з моменту отримання товару, що встановлено умовами Договору.

Однак, дане твердження не відповідає умовам укладеного Договору.

Як вже зазначалось судом, пунктами 7.2 та 7.3 Договору визначено, що оплата продукції здійснюється покупцем у відповідності до специфікацій до Договору та шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок постачальника, вказаний у реквізитах постачальника в цьому Договорі на підставі цього Договору та/або рахунку-фактури, виставленого постачальником.

Відповідно до умов Договору та специфікацій до Договору, відповідач повинен був здійснити передплату в розмірі 100% вартості товару, проте не виконав зазначену умову належним чином.

Більш того, згідно з частинами 1 та 3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Таким чином, зобов'язання відповідача щодо оплати товару випливає безпосередньо зі змісту частини першої статі 692 ЦК України та не ставиться в залежність від звернення до нього позивача з окремою вимогою, в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/767/2013 від 29.04.2013.

Позивач крім основної заборгованості також просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в розмірі 44 174,35 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача 3% річних, суд встановив, що позивачем було вірно розраховано вказану суму, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в розмірі 44 174,35 грн.

Представником відповідача 09.09.2015 було подано заяву про застосування строку позовної давності.

Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року N 10 (далі - Постанова № 10) позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Відповідно до п. 2.2 Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно з п. 2.3 Постанови № 10 якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Представник позивача проти пропуску строку позовної давності заперечує, посилаючись на те, що сторонами було підписано акти звірки від 30.08.2012, від 31.12.2013, від 02.06.2014, внаслідок чого відбулось переривання строку позовної давності, у зв'язку з визнанням боргу відповідачем.

Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти переривання строку позовної давності, зазначає, що акти звірки не є належними доказами такого переривання, оскільки не є первинними документами та не є додатковими угодами про продовження строку давності.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Згідно з п. 4.4.1 Постанови № 10 у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії, зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору, письмове прохання відстрочити сплату боргу, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір, письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Так, вказані акти з боку відповідача було підписано директором відповідача, Прокопчуком А.М., який є уповноваженою на те особою, та відповідно до актів звірки взаєморозрахунків ним було визнано заборгованість в розмірі 496 723,22 грн, яку, в свою чергу, просить стягнути позивач.

З огляду на вищенаведене, у зв'язку із підписанням уповноваженою особою відповідача вищевказаних актів звірки взаєморозрахунків, відбулось переривання строку позовної давності.

Отже позивачем не було пропущено строк позовної давності при зверненні до суду з позовною заявою у даній справі.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором, з урахуванням 3% річних, в загальному розмірі 540 897,57 грн підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 4, 49, 82 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Примула» (03179, м. Київ, вулиця Прилужна, будинок 10; ідентифікаційний код: 19032965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Текнолюм» (04209, м. Київ, вулиця Богатирська, будинок 9, офіс 301; ідентифікаційний код: 37256602) заборгованість у розмірі 496 723 (чотириста дев'яносто шість тисяч сімсот двадцять три) грн 22 коп., 3% річних в розмірі 44 174 (сорок чотири тисячі сто сімдесят чотири) грн 35 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 10 817 (десять тисяч вісімсот сімнадцять) грн 96 коп.

Повне рішення складено 19.10.2015 р.

Суддя О.В. Нечай