Рішення

від 20.10.2015 по справі 922/5134/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2015 р.Справа № 922/5134/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

при секретарі судового засідання Васильєву А.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ до Приватного підприємства "АПК Агро-Продукт", м. Харків про стягнення 981867,11 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність № 609 від 31.07.2015 року;

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства "АПК Агро-Продукт", м. Харків про стягнення 981867,11 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання з боку відповідача своїх зобов'язань за Договором поставки № ХАР053Я-С від 22.07.2014 року, у зв'язку із чим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму основного боргу в розмірі 407726,98 грн., пеню в розмірі 226324,00 грн., 7 % штрафу в розмірі 226164,60 грн. та 81651,53 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, всього - 981867,11 грн. Також до стягнення заявлені судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04 вересня 2015 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 922/5134/15 та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 29 вересня 2015 року об 11:20.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 29.09.2015 року розгляд справи № 922/5134/15 відкладено на 09.10.2015 р. о 10:30год.; від 09.10.2015 р. розгляд справи № 922/5134/15 відкладено на 20 жовтня 2015 р. о 15:20год., відповідно до приписів ст. 77 ГПК України.

Позивач в призначене судове засідання з'явився, заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, своїм конституційним правом на захист не скористався, відзив на позов та документи на виконання ухвали суду про порушення провадження у даній справі та в обґрунтування своєї правової позиції до матеріалів справи не надав. Разом з тим, ухвали від 29.09.2015 р. та від 09.10.2015 р., які були направлені на адресу відповідача, вказану у позовній заяві, що співпадає з адресою вказаною у витягу з ЄДР: 61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 31, кімната 603-А , - повернулись до суду 15.10.2015 р. та 20.10.2015 р. без доказів вручення відповідачу з поштовою відміткою підстав невручення - повернуто за закінченням терміну зберігання.

Приймаючи до уваги, що відповідач, з урахуванням приписів п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18, був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, та зважаючи на те, що від учасників провадження не надходило будь-яких клопотань, в тому числі, про відкладення розгляду справи, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі, в зв'язку з чим господарська справа №922/5134/15 розглядається відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, - за наявними в ній матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було створене як державне підприємство згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010р. № 764 "Про заходи з утворення державного підприємства Державна продовольчо-зернова корпорація України", на виконання якої був виданий наказ Міністерства аграрної політики України від 08.09.2010 р. № 549 "Про утворення державного підприємства «Державна продовольчо-зернова корпорація України" з віднесенням його до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2011 № 593 "Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 № 764" державне підприємство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" перетворено у державне публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України":

- повноваження з управління корпоративними правами підприємства здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства України;

- 100 відсотків акцій державного публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", які випускаються на величину його статутного капіталу, залишаються у державній власності до прийняття окремого рішення Кабінету Міністрів України;

Отже, позивач є суб'єктом господарювання державного сектора економіки відповідно до ч.2 ст. 22 ГК України.

22.07.2014 року між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) було укладено Договір поставки № ХАР053Я-С (далі Договір) (т.с. І а.с. 12-14), відповідно до умов пункту 1.1. якого, постачальник зобов'язався передати у власність покупця зерно українського походження врожаю 2014 року (товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного Договору.

Розділом 3 вищевказаного Договору, сторони погодили та встановили кількість, ціну та загальну вартість товару.

Так, одиницею виміру Товару, що поставляється на умовах даного Договору, є метрична тонна (надалі - МТ) (п. 3.1. Договору).

Згідно з п. 3.2. Договору, товар заданим Договором поставляється партіями протягом періоду вказаного в специфікаціях до цього Договору.

Відповідно до п. 3.3. Договору, кількість, строк та місце поставки, ціна та загальна вартість товару для кожної партії, що поставляється згідно цього Договору, визначаються в специфікаціях до цього Договору, які підписуються сторонами щодо кожної партії товару та є невід'ємними частинами (додатками) цього Договору.

Згідно з п. 4.1. Договору, постачальник поставляє товар на умовах ЕХXV ФРАНКО-СКЛАД згідно Правил ІНКОТЕРМС в редакції 2010 р., за винятком застережень, прямо передбачених даним Договором. Місце поставки кожної окремої партії товару зазначається в специфікаціях до цього Договору, які є його невід'ємними частинами.

Відповідно до п. 4.2. Договору, датою поставки товару вважається дата переоформлення товару на ім'я покупця за складським документом на Зерновому Складі (далі - Склад). Дата видаткової накладної співпадає з датою переоформлення товару на ім'я покупця за складським документом на сертифікованому складі.

Якість товару визначається згідно документів, що засвідчують якість товару (п. 4.3. Договору).

Згідно з п. 4.4. Договору, остаточна кількість товару визначається на Складі згідно кількості, вказаної у складському документі на товар, виданому Складом.

Відповідно до п. 4.5. Договору, право власності на товар виникає у покупця з моменту оформлення товару на ім'я покупця за складським документом на Складі.

Розділом 5 спірного Договору сторони встановили порядок розрахунків.

Так, відповідно до умов п. 5.1. Договору, оплата товару, що поставляється заданим Договором, проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом строку зазначеного в специфікаціях до цього Договору після останньої з подій зазначених нижче:

- поставка товару;

- визначення його якості і залікової ваги;

- пред'явлення постачальником рахунку-фактури;

- передача покупцю документів, зазначених в п. 6.1. цього Договору.

Згідно з п. 5.2. Договору, датою оплати товару вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця.

Згідно п.10.1 Договору, Договір набирає чинності з дати підписання цього сторонами і діє до 30 червня 2015 року, а в частині розрахунків та поставки товару - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Позивач звернувся з даним позовом до господарського суду, в якому наголошує, що покупець свої зобов'язання за вищевказаним Договором поставки № ХАР053Я-С від 22.07.2014 р. виконав належним чином, перерахувавши на рахунок постачальника (відповідача) грошові кошти на загальну суму 2 057875,42 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи примірником банківської виписки (т.с. І а.с. 23-26).

В свою чергу, відповідачем поставлено товар не на всю суму коштів, яку перерахував позивач, а саме, відповідачем недопоставлений позивачу товар на суму 1 650148,44 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (т.с. І а.с. 27-37).

Позивач 11.08.2015 р. звернувся до відповідача з листом - Вимогою за вих. № №130-2-12/4036 від 10.08.2015р., в якому просив негайно виконати зобов'язання щодо поставки товару по Договору № ХАР053Я-С від 22.07.2014 р. на суму 407726,98 грн., а у разі неможливості поставки товару повернути позивачу 407726,98 грн. у строк до 14.08.2015 року (т.с. І а.с. 38-40).

Проте відповідач відповіді на вищевказаний Лист - Вимогу не надав та грошові кошти в розмірі 407 726,98 грн. позивачу (покупцю) не повернув.

Оскільки зазначений Лист - Вимога позивача залишена відповідачем без відповідного реагування, позивач звернувся з даним позовом до господарського суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплаченого товару або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно, тобто або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Як встановлено судом, позивач звертався до відповідача з Листом - Вимогою за вих. № №130-2-12/4036 від 10.08.2015р., в якому просив виконати зобов'язання щодо поставки товару по Договору № ХАР053Я-С від 22.07.2014 р. або повернути передплату в сумі, на яку відповідачем не здійснено поставку товару, однак лист залишений без відповіді та задоволення.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини справи та зважаючи на норми вищенаведеного законодавства, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача перерахованої передплати в сумі 407726,98 грн.

Щодо заявлених до стягнення 226324,00 грн. пені та 266164,60 грн. 7 % штрафу, суд зазначає про наступне.

Суд вдруге зазначає, що Листом №130-2-12/4036 від 10.08.2015р. (т.с. І а.с. 38) позивач звернувся до відповідача з вимогою негайно виконати зобов'язання щодо поставки товару за спірним договором, а у разі неможливості поставки товару сплатити ПАТ "ДПЗКУ" 407726,98 грн. у строк до 14.08.2015 року. Направлення вимоги на адресу відповідача підтверджується поштовим чеком та описом вкладення до цінного листа (т.с. І а.с. 40).

Отже, відповідач мав сплатити позивачу грошові кошти в сумі 407726,98 грн. у строк до 14.08.2015 року.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що з 14.08.15 р. прострочив виконання зобов'язання з повернення позивачу грошових коштів в сумі 407726,98 грн.

Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до приписів ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до приписів статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В частині 1 ст. 548 ЦК України закріплено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Пунктом 8.4 договору визначено, що у випадку не поставки або несвоєчасної поставки товару згідно умов даного договору, постачальник сплачує покупцеві на вимогу останнього пеню у розмірі 0,1 % загальної вартості непоставленої партії Товару за кожен день прострочення.

Пунктом 8.5 договору передбачено, що у випадку прострочення зобов'язання по поставці товару визначеного специфікацією більш як на 30 (тридцять) календарних днів, постачальник сплачує покупцю також штраф в розмірі 7% (семи відсотків) від загальної вартості непоставленої вартості товару.

Відповідно до п. 8.10 договору, нарахування штрафних санкцій за прострочення поставки товару припиняється через дванадцять місяців від дати коли товар мав бути поставлений.

Згідно з п. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Перевіривши арифметичний розрахунок пені за періоди, заявлені позивачем, з урахуванням узгодження сторонами терміну протягом якого пеня нараховується, суд дійшов висновку про те, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пеня в розмірі 226324,00 грн.

Перевіривши розрахунок штрафу, нарахованого відповідно до пункту 8.5. договору, суд вважає обґрунтованим стягнення з відповідача штрафу в розмірі 7% в сумі 266164,61 грн.

Щодо вимоги про стягнення процентів за користування чужими коштами в сумі 81651,53 грн., суд зазначає наступне.

Позивач послався на ч. 1 ст. 1212 ЦК України, в якій зазначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Пунктом 2 ст. 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними.

У відповідності з п. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що укладеним сторонами спірним договором не передбачено сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Законом або іншим актом цивільного законодавства розмір процентів за користування чужими грошовими коштами в даному випадку також не встановлено.

В п. 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 Цивільного кодексу України); підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України).

Так, позивач вважав можливим нарахування процентів за користування чужими коштами із застосуванням аналогії закону (частина перша статті 8 ЦК України) на підставі приписів частини першої статті 1048 ЦК України, якою передбачено, що у разі невстановлення договором позики розміру процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Втім, суд зазначає, що договірний характер взаємовідносин між сторонами, виключає можливість застосування ч. 1 ст. 1212 та ст. 1214 ЦК України в даному випадку.

Крім того, відповідно до частини першої статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики, та правовідносин, які склалися між сторонами внаслідок виконання договору поставки і безпідставного збереження грошових коштів, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України (Постанова ВСУ від 15.04.15 р. по справі №910/2899/14).

Відтак, суд приходить до висновку, що позивачем не підтверджено наявність у відповідача обов'язку сплачувати позивачу проценти за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 ГПК України, відповідно до якої судові витрати за майновий характер спору в даному разі на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити

Стягнути з Приватного підприємства "АПК Агро-Продукт" (61052, м. Харків, вул. Полтавський шлях, будинок 31, кімната 603-А, код ЄДРПОУ: 37188758) на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, будинок 1, код ЄДРПОУ: 37243279) - 407726,98 грн. заборгованості; 226324,00 грн. пені; 266164,60 грн. 7 % штрафу; 18004,30 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 26.10.2015 р.

Суддя ОСОБА_2