Рішення

від 21.10.2015 по справі 907/579/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.10.2015 Справа № 907/579/15

Колегія суддів у складі:

головуючого судді - Бобрик Г.Й., суддів - Мокану В. В., Кривка В.П.

розглянувши матеріали справи № 907/579/15

За позовом публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М. А., м. Київ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус Проперті", м. Київ

про визнання нікчемним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 14.11.2014 року; визнання нікчемним Акта приймання - передачі від 14.11.2014 року до договору купівлі - продажу земельної ділянки; визнання права власності на земельну ділянку за публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк"

За участю представників сторін:

від позивача - Салівон В., представник по довіреності № 294 від 22.04.2015 року

від відповідача - Афанасьєва М. Д., представник по довіреності від 04.06.2015 року

Суть спору: публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М. А., м. Київ звернулося до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати нікчемним Договір купівлі - продажу земельної ділянки від 14.11.2014 року, укладений між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та ТзОВ "Таурус Проперті", посвідчений Бочкарьовою А. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 3970; визнати нікчемним Акт приймання - передачі від 14.11.2014 року до договору купівлі - продажу земельної ділянки, укладеного між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та ТзОВ "Таурус Проперті", посвідчений Бочкарьовою А. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 3970; визнати право власності на земельну ділянку площею 0,0024 га за ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, сільрада Пилипецька, кадастровий номер 2122485200:02:001:0044, цільове призначення якої - землі громадської забудови для обслуговування канатно - крісельного пристрою.

Позивач (ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М. А.) звернувся до суду з позовом до ТзОВ "Таурус Проперті" про визнання нікчемним договору купівлі - продажу земельної ділянки від 14.11.2014 року; визнання нікчемним Акта приймання - передачі від 14.11.2014 року до договору купівлі - продажу земельної ділянки; визнання права власності на земельну ділянку за публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк".

Позов мотивований тим, що банк до дня запровадження тимчасової адміністрації банку у зв'язку з віднесенням його до категорії неплатоспроможних, уклавши у період на протязі року спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки, здійснив відчуження майна за цінами, нижчими від звичайних. Посилається на те, що спірна земельна ділянка була придбана банком за ціною 5 352,94 грн., а відчужена за спірним договором за ціною 4 250,00 грн., тобто на більш як на 20 % дешевше, що за змістом ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є підставою нікчемності договору. В процесі розгляду справи позивач, на обґрунтування позовних вимог, надала суду висновок суб'єктів оціночної діяльності - ЗАТ "Консалтингюрсервіс" та ТОВ "Консалтингова фірма "Євротерра" - яким встановлено, що експертна грошова оцінка спірної земельної ділянки станом на день її відчуження за спірним договором складала 5 798,00 грн., тому вищезазначену ціну продажу земельної ділянки - 4 250,00 грн. вважає значно заниженою, внаслідок чого банку завдано збитків.

Представник позивача у судових засіданнях підтримав заявлений позов та просив суд задоволити позов та визнати нікчемним спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки та акт приймання - передачі до цього договору, а також визнати право власності на спірну земельну ділянку як наслідок визнання недійсним спірного договору за змістом ст. 216 Цивільного кодексу України.

Відповідач письмовими відзивом на позов та його представник поясненнями у ході судового розгляду справи заперечують проти позову.

Відповідач посилається на відсутність передбачених законом підстав вважати спірний договір нікчемним. Зокрема, вказує на те, що спірний договір купівлі - продажу укладено з дотриманням вимог цивільного законодавства, сторонами обумовлені та виконані всі істотні умови договору, договір укладено в установленій законодавством формі та посвідчено нотаріально, товариство здійснило оплату передбачену договором купівлі - продажу та проведена державна реєстрація права власності відповідача на земельну ділянку.

Відповідач заперечує доводи позивача щодо заниження вартості спірної земельної ділянки при її відчуженні за спірним договором з посиланням на висновок наданий до укладення договору суб'єктами оціночної діяльності - ТОВ "Актив експерт" спільно з ПП "ТВІ" - та яким встановлено, що експертна грошова оцінка спірної земельної ділянки станом на час укладення спірного договору - 14.11.2014 року складала 3 964,56 грн. (ринкова вартість, без ПДВ), а продаж її за спірним договором вчинено за ціною 4 250,00 грн., що значно вище від ринкової вартості встановленої експертними організаціями.

Крім того, відповідач надав суду здійснені на його замовлення рецензії на звіти про експертну грошову оцінку спірної земельної ділянки, на які посилаються сторони. За висновками рецензента звіт виконаний ЗАТ "Консалтингюрсервіс" та ТОВ "Консалтингова фірма "Євротера" не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний, в той час як звіт виконаний ТОВ "Актив експерт" спільно з ПП "ТВІ", - в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, має незначні недоліки, які, однак, не вплинули на достовірність оцінки.

Позивач у ході судового розгляду подав заяву про призначення судової оціночно-земельної експертизи для встановлення звичайної ціни спірної земельної ділянки. Клопотання мотивоване необхідністю усунення суперечливості доказів, що виникла у зв'язку з поданням відповідачем рецензій на звіти про експертну грошову оцінку спірної земельної ділянки, на які посилаються сторони.

Відповідач та його уповноважений представник заперечують обґрунтованість поданого позивачем клопотання про призначення проведення судової оціночно-земельної експертизи та просить суд у його задоволенні відмовити.

Судова колегія, заслухавши доводи позивача та заперечення відповідача щодо призначення проведення судової оціночно-земельної експертизи для визначення звичайної ціни на земельну ділянку за спірним договором, вважає, що таке клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За приписами ст. 41 Господарського процесуального кодексу України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" роз'яснено, що у разі, коли наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Оскільки в матеріалах справи наявний звіт про оцінку земельної ділянки, яка була відчужена за спірним правочином, вказаний звіт було рецензовано в порядку, встановленому ст. 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", матеріали справи містять документи на підтвердження повноважень суб'єктів оціночної діяльності на здійснення такої діяльності, а позивачем жодних доказів, які б містили суперечливі вказаному звіту відомості щодо вартості відчужених прав вимоги не надано, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача та призначення у справі судової експертизи.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів

ВСТАНОВИЛА:

14.11.2014 року між ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та ТзОВ "Таурус Проперті" було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений Бочкарьовою А. В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 3970.

За умовами п.1.1. Договору Продавець передає у власність (продає), а Покупець приймає належну Продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с/рада Пилипецька кадастровий номер 2122485200:02:001:0044, цільове призначення якої - землі громадської забудови, для обслуговування канатно - крісельного пристрою.

За погодженням сторін договору визначена ціна продажу земельної ділянки, яка становить 4 250,00 грн. без урахування ПДВ (п. 2.1 договору). При тому, що п. п. 1.6, 1.7 визначено, що нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 1 377,12 грн. згідно витягу № 258 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої 29.10.2014 року відділом Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області, а ринкова вартість земельної ділянки станом на 03.11.2014 року складає 3 964,56 коп. згідно висновку наданого оцінювачем - ТОВ "Актив експерт" спільно з ПП "ТВІ".

В пунктах 2.2, 2.4 спірного договору сторони погодили порядок та строк оплати за цим договором та вказали, що зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняє продавця.

За умовами договору (п. п. 3.1, 3.2) останній вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення; право власності на відчужувану земельну ділянку у покупця підлягає обов'язковій державній реєстрації відповідно до ст.ст. 182, 210 та 657 Цивільного кодексу України та ст. 132 Земельного кодексу України, та виникає з моменту такої державної реєстрації у відповідності до ст.ст. 125,126 Земельного кодексу України, ст.ст. 182, 334 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

14.11.2014 року сторони підписали акт приймання - передачі, яким підтверджено, що продавець передав, а покупець прийняв земельну ділянку площею 0,0024 га продану за спірним договором. Підписанням зазначеного акту сторони також підтверджують здійснення остаточного розрахунку за договором та відсутність претензій майнового характеру.

Позивач - ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк", реалізуючи своє право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів, обґрунтовує вимоги з посиланням на приписи Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон) як спеціального закону, що регулює відносини, зокрема, Фонду та банків віднесених до категорії неплатоспроможних, щодо яких запроваджено тимчасову адміністрацію - процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку, яким є ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк".

Частиною 1 статті 36 Закону визначено, що з дня початку процедури виведення Фондом неплатоспроможного банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту); Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 38 Закону Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Пунктом 3 частини 3 статті 38 Закону, на який покликається позивач передбачено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, коли банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору

За приписами ч. ч. 4, 5 ст. 38 Закону Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Матеріалами справи встановлено, що на підставі Постанови Правління Національного банку України № 733 від 20.11.2014 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014 прийнято рішення № 123 про початок виведення ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" з ринку шляхом запровадження в ньому строком на три місяці з 21.11.2014 року по 20.02.2015 року включно тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 128 від 24.11.2014 року уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації призначено професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну М. А.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 35 від 17.02.2015 року продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" по 20.03.2015 року включно та повноваження Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М. А.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 63 від 20.03.2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку Славкіну М.А. строком на один рік з 20.03.2015 року по 19.03.2016 року включно.

Уповноважена особа Фонду, здійснюючи перевірку вчинених банком правочинів, протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення нікчемних правочинів з підстав, визначених ст. 38 Закону, встановила, що спірний договір укладений банком та товариством 14.11.2014 року є нікчемним в силу частини 3 зазначеної статті Закону, оскільки відчуження майна банком, на її думку, відбулося за цінами нижчими від звичайних, і оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості цього майна отриманого банком.

Питання наявності 20 відсоткової і більше різниці вартості земельної ділянки, за яку вона була придбана банком та за яку була відчужена за спірним договором, як однієї із кваліфікуючих чинників за змістом ч.3 ст. 38 Закону, підтверджено матеріалами справи. Так, як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка 25.12.2012 року була придбана банком з прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна як одна із 17 земельних ділянок однаковою площею, розмірами та місцем розташування, які були реалізовані одним лотом продажною ціною 91 000,00 грн., тобто придбання банком спірної земельної ділянки здійснено за ціною - 5 352,94 грн. Відчуження банком зазначеної земельної ділянки за спірним договором здійснено за ціною 4 250,00 грн.

В той же час, за змістом вищезазначеної норми Закону такі правочини неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк відчужив це майно за цінами нижчими від звичайних, тобто саме факт відчуження банком майна у таких правочинах за цінами нижчими від звичайних є кваліфікуючою ознакою нікчемності договору згідно ч. 3 ст. 38 Закону.

Визначення поняття "звичайна ціна" надано в пункті 14.1.71. Податкового кодексу України, відповідно до якого, - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

У змісті спірного договору сторони визначили та погодили ціну продажу земельної ділянки у сумі 4 500,00 грн., яку продавець вважав вигідною для себе та яка є значно вищою і за нормативно-грошову оцінку цієї земельної ділянки (1 377,12 грн.) визначену відділом Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області і за ринкову її вартість (3 964,56 грн.) визначену станом на 03.11.2014 року суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ "Актив експерт" (сертифікат № 14334/13 від 13.02.2013 року) спільно з ПП "ТВІ".

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 "Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Правові засади здійснення оцінки майна та використання її результатів визначаються Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - Закон про оцінку), положення якого поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні.

Оцінка майна за змістом ст. 3 цього Закону - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Статтею 4 Закону про оцінку визначено, що професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) - діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.

Оціночна діяльність може здійснюватися у формі, зокрема, практичної діяльності з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов'язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна; рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), яке полягає в їх критичному розгляді та наданні висновків щодо їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами з оцінки майна.

Практична діяльність з оцінки майна може здійснюватися виключно суб'єктами оціночної діяльності, визнаними такими відповідно до статті 5 цього Закону.

Суб'єктами оціночної діяльності згідно ст. 5 Закону про оцінку є, зокрема, суб'єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Згідно ст. 6 Закону про оцінку оцінювачами можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.

В силу ст. 12 Закону про оцінку звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Рецензування звіту про оцінку майна відповідно до ст. 13 Закону про оцінку здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, укладенню сторонами спірного договору передувало визначення у порядку встановленому Законом про оцінку майна ринкової вартості спірної земельної ділянки суб'єктами оціночної діяльності - ТОВ "Актив експерт" спільно з ПП "ТВІ" - з виготовленням звіту про оцінку майна, що містить висновки про вартість майна, який підписаний оцінювачами, що безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплений підписами керівників зазначених суб'єктів оціночної діяльності. За даними цього звіту ринкова вартість спірної земельної ділянки становить 3 964,56 грн., що є менше, аніж вартість, за якою земельну ділянку було відчужено на користь відповідача за спірним договором , - 4 250,00 грн.

Отже, наведеним спростовано доводи позивача щодо відчуження земельної ділянки за заниженою ціною, за ціною нижче звичайної. При цьому, суд не приймає посилання позивача на звіт про експертну грошову оцінку спірної земельної ділянки виконаний на замовлення позивача ЗАТ "Консалтингюрсервіс" та ТОВ "Консалтингова фірма "Євротерра", яким ринкова вартість спірної земельної ділянки станом на 14.11.2014 року визначена в сумі 5 798,00 грн., з огляду на здійснене у встановленому Законом про оцінку рецензування цього звіту, за результатами якого виявлено численні порушення Національного Стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна та майнових прав", а сам звіт визначено як такий, що не відповідає вимогам нормативно - правових актів з оцінки майна, є неякісним, непрофесійним та таким, що не може бути використаний. Рецензування здійснено оцінювачем Суворовою І.А. (кваліфікаційне свідоцтво серії ЦХ№00143 від 04.03.2006 року, свідоцтво про Державну реєстрацію у Державному реєстрі оцінювачів ФДМУ № 10579 від 03.09.2013 року; має практичний досвід з оцінка майна понад 16 років, з експертної грошової оцінки земельної ділянки понад 9 років).

Рецензією, здійсненою зазначеним оцінювачем Суворовою І.А., на звіт та висновок суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ "Актив експерт" спільно з ПП "ТВІ", згідно якого ринкова вартість земельної ділянки станом на 03.11.2014 року становила 3 964,56 грн., підтверджено відповідність звіту в цілому вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, із зазначенням про наявність незначних недоліків, що не вплинули на достовірність оцінки. Доводи позивача про значне заниження ринкової вартості спірної земельної ділянки через те, що ринкова вартість згідно звіту ТОВ "Актив експерт" спільно з ПП "ТВІ" була визначена станом на 03.11.2014 року, а спірний договір було укладено 14.11.2014 року, суд не приймає з огляду на те, що звіт може бути використаний на протязі 6 місяців.

Твердження позивача на значне заниження вартості спірної земельної ділянки з часу її придбання банком за результатами прилюдних торгів за ціною 5 352,94 грн. (свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів посвідчене 26.12.2012 року приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області Дунаєвим Ю.М. за реєстровим № 1633), що за офіційним курсом НБУ станом на 25.12.2012 року становила 669,70 дол. США, та станом на 14.11.2014 року - час відчуження за спірним договором - 4 250,00 грн., що за офіційним курсом НБУ на цю дату становила 275,57 дол. США, суд не приймає через те, що визначення вартості майна у спосіб запропонований позивачем не ґрунтується на законі.

Таким чином, оскільки у судовому розгляді справи спростовано доводи позивача щодо того, що відчуження майна банком за спірним договором відбулося за цінами нижчими від звичайних, позивачем не доведено існування підстав, які за приписами п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону свідчать про нікчемність правочину, відтак - відсутні підстави вважати нікчемним спірний договір та акт прийому - передачі до нього.

Вирішуючи даний спір суд керується також приписами Цивільного кодексу України (ЦКУ) в частині загальних положень про правочини та правових наслідків недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону. Так, згідно ст. 204 ЦКУ правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тобто даною нормою встановлена презумпція правомірності правочинів. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав передбачених законом. Підставою для визнання судом недійсності правочину за змістом ч. 1 ст. 215 ЦКУ є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього ж кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на наведені полодення та приписи ст. 16 ЦК України, якою визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, вбачається неналежність формулювання позивачем вимоги щодо визнання нікчемним спірного договору. У відповідності до ст.ст. 16, 215 ЦКУ, особа права якої та інтереси порушено може звернутися до суду з вимогою про визнання правочину, у тому числі і нікчемного, недійсним, а не з вимогою визнання правочину нікчемним.

Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", згідно п. 5 якої відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину; вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору; такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Згідно ст. 15 ЦКУ кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Приписами ст. 16 ЦКУ встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 216 ЦКУ встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вимога позивача про визнання права власності на спірну земельну ділянку обґрунтовується ним з посиланням на приписи ст. 216 ЦКУ, в той час як зазначена норма передбачає застосування реституції як способу захисту цивільного права у разі недійсності правочину, чого не встановлено у даній справі.

Вимога про визнання права власності може пред'являтися за змістом ст. 392 ЦКУ, власником майна у випадку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Застосування такого способу захисту можливе лише за умови, коли сторони спірних відносин не перебувають у зобов'язальних відносинах.

З урахуванням наведених приписів законодавства та фактичних обставин справи у задоволенні вимоги позивача про визнання власності на спірну земельну ділянку належить відмовити, оскільки позивач не довів наявності права, за захистом якого звертається до суду.

Натомість, у ході судового розгляду даної справи встановлено, що власником майна - спірної земельної ділянки - є товариство на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.14, який укладено у встановленій законодавством формі, з дотриманням вимог закону, договір не суперечить приписам, зокрема, п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону, порушенням якої мотивовано даний позов.

Враховуючи вищенаведене та, оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності, колегія дійшла до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, суд покладає на позивача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 33, 34, 35, 41, 43, 44-49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

В И Р І Ш И ЛА:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду.

Вступну та резолютивну частини рішення проголошено 21.10.2015 року.

Повне рішення складено 28.10.2015 року.

Головуючий суддя Бобрик Г.Й.

Суддя Мокану В.В.

Суддя Кривка В.П.