Рішення

від 21.10.2015 по справі 910/22293/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2015Справа №910/22293/15 За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК"

До Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

Про стягнення 33 595,84 грн.

Суддя Лиськов М.О.

Представники сторін:

від позивача: Свечкіна О.О. дов. від 16.09.15, ;

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 21.10.2015, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Обставини справи:

27.08.2015 до Господарського суд м. Києва надійшла позовна заява Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК" (надалі - позивач) про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (надалі - відповідач) 33 595,84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що страхувальнику позивача було завдано майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась через порушення правил дорожнього руху водієм, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем за полісом № АВ/2195494.

Ухвалою від 31.08.2015 було порушено провадження у даній справі № 910/22293/15 та призначено її розгляд в засіданні на 07.10.2015.

22.09.2015 надійшло клопотання від представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

В судове засідання, призначене на 07.10.2015, представник позивача з'явився.

В судове засідання, призначене на 07.10.2015, представник прокуратури не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений.

Відповідно до пункту 1, 2 частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладав розгляд справи на 21.10.2015.

В судове засідання, призначене на 21.10.2015, представник позивача з'явився та підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання, призначене на 21.10.2015, представник відповідача не з'явився, причин не явки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення за номером 01030 3490567 7, згідно якого представник відповідача 15.10.2015 отримав поштове відправлення Господарського суду м. Києва з ухвалою про порушення провадження у справі.

Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з ЄДРПОУ наявна в матеріалах справи). У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.1997 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (2.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб -учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

15.03.2012 між позивачем (надалі - Страховик) та Псахис Іриною Борисівною (далі по тексту - Страхувальник) було укладено Договір страхування транспортного засобу № 00532/2012-ТС (належним чином засвідчена копія Договору міститься в матеріалах справи, далі по тексту - Договір добровільного страхування або Договір).

Об'єктом Договору добровільного страхування визначено транспортний засіб "Хундай", державний реєстраційний номер ВН 0258 СЕ.

03.09.2012 в м. Одесі відбулося зіткнення автомобіля "Хундай", державний реєстраційний номер ВН 0258 СЕ, що знаходився під керуванням Страхувальника та автомобіля "ВАЗ", державний реєстраційний номер ВН 3174 СА, що знаходився під керуванням Федорчука Віктора Павловича.

В результаті ДТП автомобіль "Хундай", державний реєстраційний номер ВН 0258 СЕ було пошкоджено, що підтверджується довідкою виданою на ім'я Страхувальника (копія довідки міститься в справі).

За наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем було перераховано на користь Страхувальника страхове відшкодування в розмірі 10 937,16 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером від 28.09.2012(належним чином засвідченні копії містяться в матеріалах справи).

Вказаний розмір страхового відшкодування підтверджується наявним в матеріалах справи страховим актом від 28.09.2012 (належним чином засвідчена копія акту міститься в матеріалах справи).

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У відповідності до положень частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно з постановою Балтського районного суду Одеської області від 22.11.2012 у справі №3/1503/1010/12 (належним чином засвідчена копія постанови містяться в матеріалах справи), дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм Федорчуком Віктором Павловичем Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001. Останнього визнано винним у скоєнні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченого ст. 124 КпАП України.

Як свідчать матеріали справи цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу "ВАЗ", державний реєстраційний номер ВН 3174 СА, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах, відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/2195494 застрахована відповідачем.

У відповідності до ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Таким чином, на підставі зазначених вище норм та у зв'язку з укладенням відповідачем полісу страхування цивільно-правової відповідальності № АВ/2195494, відповідач прийняв на себе обов'язок відшкодовувати завдану шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу "ВАЗ", державний реєстраційний номер ВН 3174 СА.

У відповідності до вищевказаних норм, ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право вимоги, яке Страхувальник мав до відповідача, як страхувальника цивільної відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок експлуатації транспортного засобу "ВАЗ", державний реєстраційний номер ВН 3174 СА.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Отже, страховик, виплативши страхове відшкодування, набуває право зворотної вимоги до страховика (винної особи) в сумі страхового відшкодування у межах суми фактичних витрат страхувальника за вирахуванням франшизи (постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 910/7163/14).

З матеріалів справи вбачається, що 10.12.2012 в порядку досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію про відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП в порядку регресу на суму 9 655,39 грн. (копія міститься в матеріалах справи).

Водночас, як зазначено позивачем та неспростовано відповідачем, останній на заяву не відреагував, грошових коштів в порядку регресу не перерахував.

Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент скоєння ДТП) при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 19.07.2011 р. "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування", визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди у разі виникнення спору щодо визначення розміру заподіяної шкоди, як правило, виходять із фактичної (реальної) суми, встановленої висновком судової автотоварозначної експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до п. 1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до страхової суми відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Полісом № АВ/2195494 встановлено ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну в розмірі 50 000 грн., франшиза за даним полісом - 510 грн.

Відповідно до ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

До стягнення з відповідача позивачем заявлено суму пені в розмірі 6 145,43 грн. нарахування якої передбачено ст. 36.5 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суму трьох відсотків річних в розмірі 801, 53 грн. , інфляційних втрат в сумі 16 993,49 грн. згідно зі ст. 625 Цивільного Кодексу України у зв'язку з наявним простроченням виплати суми за заявою про виплату страхового відшкодування , яка отримана відповідачем 18.12.2012.

Вимоги про стягнення з відповідача пені нарахованої згідно п. 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у відношенні суми страхової виплати, право вимоги якої набуто позивачем в порядку регресу, суд не задовольняє, оскільки вказана норма регулює відносини страховика і страхувальника за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а позивач не є суб'єктом цього договору.

Саме такі висновки по застосуванню положень закону вміщені у постанові Верховного суду України від 26 вересня 2012 року (справа № 4/17-3520-2011). В силу положень ст. 111-28 Господарського Процесуального Кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Положеннями статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У Листі Верховного Суду України від 19.07.2011 «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» зазначено, що оскільки зобов'язання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобов'язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК, зокрема сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Проценти річних, так само як і інфляційні втрати на суму боргу, входять до складу грошового зобов'язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов'язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процентів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних є наслідком невиконання грошового зобов'язання.

Таким чином суд відмовляє в задоволенні стягнення пені в сумі 6 145,43 грн. Перевіривши розрахунок 3 та інфляційних втрат вважає його не вірним, у зв'язку з тим, що позивач починає нарахування з 24.09.2012, разом з тим регресна заява відповідачем отримана 18.12.2012, відповідно до ст. 36.2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний, у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Таким чином строк прострочення зобов'язання починається з 19.03.2013, отже за перерахунком суду стягненню підлягають інфляційні втрати в сумі 7 376,35 грн. та три відсотки річних в сумі 661,86 грн.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зважаючи на все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача .

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (02081, м. Київ, вулиця Здолбунівська, будинок 7-Д ідентифікаційний код: 00034186) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Фідель СК" (65045, Одеська обл., місто Одеса, провулок Покровський, будинок 16; ідентифікаційний код: 32432114) страхове відшкодування - 9 655 (дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят п'ять) грн.. 39 коп., 3 % річних - 661 (шістсот шістдесят одна) грн. 86 коп., інфляційні втрати - 7 376 (сім тисяч триста сімдесят шість) грн. 35 коп. та судовий збір в сумі 1 191 (одна тисяча сто дев'яносто одна) грн. 20 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ.

5. Копію рішення надіслати сторонам

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 28.10.2015

Суддя М.О. Лиськов